Головне меню

Музыкальные новинки 2013 Онлайн

загрузка...
загрузка...

§ 2. Програма соціологічного дослідження

Соціологія - Соціологія: Підручник / Н. П. Осипова, В. Д.

§ 2. Програма соціологічного дослідження

Соціологічне дослідження починається з розробки його програми, яка є конкретним втіленням його підготовчого етапу. Програма містить всебічне обгрунтування методоло­гічних підходів і методичних прийомів вивчення певного явища або процесу. Тільки програма соціологічного до­слідження, усі складові якої глибоко обмірковано, може стати запорукою його проведення на високому якісному рівні. Не випадково програму називають стратегічним до­кументом дослідження, ознайомившись з яким можна від­разу зрозуміти концепцію всього дослідження, ті наміри його організаторів, за допомогою яких здійснюється спро­ба впровадитися в аналіз тієї чи іншої проблеми. Від нау­кового обгрунтування цього документа значною мірою за­лежать кінцеві результати.

Програма дослідження — це виклад його теоретико-методологічних передумов (загальної концепції) відповідно до основних ці­лей роботи та гіпотез дослідження, зазначення правил процедури, а також логічної послідовності операцій з метою їх перевірки.

Програма — це теоретико-методологічна основа проце­дур дослідження, які здійснюються дослідником, а саме: збір, обробка та аналіз інформації. Вона включає визначен­ня проблеми, об’єкта та предмета дослідження, характерис­тику його цілей та завдань, інтерпретацію основних понять, висунення гіпотез, визначення стратегічного плану дослід­ження, складання плану вибірки, описи методів збору та схеми аналізу даних. У програмі можна виділити теоретич­ний (методологічний) і методичний (процедурний) розділи. До першого належать усі ті компоненти програми, які по­чинаються з постановки проблеми та закінчуються складан­ням плану вибірки, до другого — опис методів збирання, об­робки та аналізу даних.

Вихідний пункт у складанні програми — визначення проб­леми дослідження. Реальні життєві суперечн

ості створюють проблемну соціальну ситуацію, для розв’язання якої потрі­бен подальший розвиток соціологічного знання та відповідні управлінські рішення. Наукова проблема має більш-менш точно відображати проблемну соціальну ситуацію, ту супе­речність, яка виникає у процесі функціонування і розвитку соціальних систем. У ній фіксується суперечність між знан­ням про потреби суспільства у певних практичних діях та незнанням шляхів і засобів реалізації цих дій.

Наступним кроком дослідження вважаються визначення мети та постановка завдань. Мета визначається відповіддю на запитання: «Для чого?» («Для чого проводиться досліджен­ня?»). Мета — це загальний напрям, проект дії, те, чого потріб­но досягти.

Завдання формулюють запитання, на які необхідно відпо­вісти для реалізації мети дослідження. Вони орієнтують на аналіз проблеми або з точки зору потреб розвитку теорії, або для практичних цілей розв’язання суперечності, що вивча­ється. Завдання бувають основні, приватні, додаткові.

Основні завдання випливають безпосередньо з предмета дослідження, відповідають його цільовому напряму, приват­ні — з основних, допомагають розв’язанню головних питань дослідження.

Соціальна проблема не існує сама по собі і має свого но­сія — ту спільноту людей та їх діяльність, з якими вона нерозривно пов’язана. Об’єктом соціологічного досліджен­ня в широкому розумінні є носій тієї чи іншої соціальної проблеми.

Об’єкт соціологічного дослідження — це спільнота лю­дей, їх діяльність, що організована за допомогою соціальних інститутів, та умови, за яких ця діяльність здійснюється.

Причини появи тієї чи іншої проблеми можуть лежати за межами об’єкта дослідження. Це веде до умовного поширен­ня його масштабів, яке дає змогу виявити дійсні причини ви­никнення даної проблеми. Тому виділяють два об’єкти до­слідження — основний і додатковий.

Чітке виділення об’єкта сприяє правильному визначенню предмета дослідження, який визначається конкретним фор­мулюванням відповіді на запитання: «Що?» («Що вивчати­меться»). Наприклад, «соціальне напруження», «правова культура», «причини злочинності».

Предметом дослідження вважається та сторона об’єкта, яка безпосередньо підлягає вивченню. Це найбільш значуща сторона об’єкта у соціологічній теорії та соціальній практиці. Одному й тому самому об’єкту може відповідати кілька різ­них предметів дослідження, кожний з яких за змістом визна­чається тим, яку саме сторону об’єкта він відображає, з якою метою, для вирішення якої проблеми обраний.

Таким чином, об’єкт — це те, що містить у собі соціальну суперечність, а предмет — це ті його властивості та сторони, які відображають цю суперечність.

У ході дослідження необхідно провести теоретичну інтер­претацію основних понять.

Повністю розкрити зміст поняття можна лише тоді, коли його інтерпретують у двох напрямах: порівнюють дане по­няття з іншими поняттями (теоретична інтерпретація понят­тя) і зіставляють його з даними спостереження та експери­менту, тобто емпіричними даними (емпірична інтерпретація поняття). В першому випадку розкривається теоретичний зміст поняття, у другому — емпіричний.

Паралельно з уточненням основних понять відбувається цілісний попередній аналіз об’єкта, тобто систематизація лі­тературних та практичних відомостей у даній предметній сфері щодо даного об’єкта. Власне кажучи, попередній си­стемний аналіз предмета — це по суті «моделювання» проблеми, яка вивчається, тобто її деталізація.

Об’єкт можна пояснювати різними шляхами, з яких найтиповішими є два підходи — системний та функціональний.

Системний підхід — це такий спосіб наукового пізнання і практичної діяльності, що потребує розгляду частин у нерозривній єдності з цілим. Під центральним поняттям системного підходу розуміємо певний матеріальний або ідеальний об’єкт, що уявляється як складне цілісне утворення. Оскільки будь-яка система завжди перебуває в певному середо­вищі, системний підхід завжди враховує її зв’язки і відносини з ним. Тобто система завжди є підсистемою іншої, більшої си­стеми і навпаки — в ній можна виокремити менші підсистеми.

Функціональний аналіз передбачає виділення зовнішніх обставин стосовно явища, яке вивчається, їх упорядкування, субординацію, попереднє визначення сили впливу. При фун­кціональному аналізі важливо вміти з’ясувати специфічні ме­ханізми впливу кожного чинника, що розглядається.

Загальна спрямованість дослідження може бути визначена до його початку гіпотезами, які сформульовані.

Гіпотеза в соціологічному дослідженні — це науково обгрунто­ване припущення структури соціальних об’єктів, характеру, еле­ментів і зв’язків, які утворюють ці об’єкти, механізму їх функці­онування і розвитку. Наукова гіпотеза може бути сформульована тільки в результаті попереднього аналізу об’єкта, що вивчається.

Процедурний розділ програми дослідження включає такі елементи: 1) принциповий стратегічний план дослідження;

обгрунтування системи вибірки одиниць спостереження;

визначення основних процедур збирання та аналізу вихід­них даних.

Основна передумова для вибору принципового плану — стан знання до моменту збирання емпіричних даних, а от­же — можливість для розробки гіпотез. Можна виділити три основні варіанти стратегії наукового пошуку.

Розвідувальний план застосовується у тому разі, коли про об’єкт дослідження практично мало що відомо, і соціо­лог не має можливості висунути ніяких гіпотез.

Описовий варіант дослідження можна використати то­ді, коли зібрані про об’єкт дані є достатніми для висунення описових гіпотез. Мета плану — описування якісно-кількіс­них особливостей соціальних структур, процесів та явищ.

Аналітико-експериментальний план — найефективні­ший варіант наукового пошуку. Його використовують тільки в умовах досить повного знання про об’єкт, що дає змогу ви­сунути пояснювальні передбачення. Мета плану — дослі­дження функціональних взаємозв’язків.

Визначенням об’єкта дослідження (наприклад, кількості або окремої групи його членів) не завершується вирішення питання про кількість та характер тієї сукупності людей, які мають бути охоплені цим дослідженням. Опитування усіх людей, які становлять об’єкт дослідження (а це можуть бути тисячі, сотні, десятки людей), було б нераціональним. Це по­довжувало б строки дослідження, а отже, і одержання необ­хідної інформації, потребувало б значних витрат, відвертало б увагу великої кількості людей, та й саме таке дослідження є занадто громіздким. Тому більшість соціологічних дослі­джень має не суцільний, а вибірковий характер.

Вибірковий метод — метод дослідження, який дає мож­ливість робити висновки щодо характеру розподілу ознак, що вивчаються, генеральної сукупності на основі деякої час­тини — вибіркової сукупності.

Генеральна сукупність — уся сукупність одиниць спостере­ження, яка стосується даної проблеми. Вона буває обмежена територією, часом, професією, функціональними рамками.

Вибіркова сукупність — частина генеральної сукупності, яка виступає як безпосередній об’єкт вивчення за розробле­ною програмою добору. Вона має характеристики генераль­ної сукупності.

До методичної частини програми соціологічного дослі­дження включаються: характеристика методів збирання пер­винної інформації (опитування, аналіз документів, спостере­ження, експеримент); логічна структура використовуваного інструментарію, звідки видно, на виявлення яких характерис­тик предмета дослідження спрямований той чи інший блок питань; порядок розміщення питань в інструментарії. Сам інс­трументарій додається до програми як самостійний документ.

Поряд з переліченим у програмі доречно позначити і ло­гічні схеми обробки зібраної інформації, які показують діапа­зон та глибину аналізу первинної соціологічної інформації.

Таким чином, створення та обгрунтування програми со­ціологічного дослідження — це необхідна умова достовір­ної та об’єктивної інформації з проблеми, якою займається дослідник.

 

< Попередня   Наступна >
 
загрузка...
Авторизація
Пошук
загрузка...
загрузка...