114

---

3.2. Соціальна характеристика суб'єктів права

Суспільні ( громадські ) відносини - це зв'язки між людьми, що виникають у процесі їх спільної діяльності. Структура суспільних відносин досить складна, в ній вирізняють - економічні зв'язки (виробничі відносини), соціальні, політичні, культурні ( духовні ), правові зв'язки тощо.

Суб'єктами суспільних відносин можуть виступати соціальні спільноти ( народ, нація, соціальний шар чи група ), організації ( державні, громадські, приватні ), окремі особи (індивіди). Місце кожного суб'єкту в системі соціальних зв'язків обумовлено об'єктивними закономірностями функціювання громадських стосунків та активністю їх учасників.

Як відомо, право регулює громадські відносини, в наслідок чого вони здобувають правову форму, тобто стають правовими відносинами.

У межах правовідносин життєдіяльність суспільства набуває цивілізованого, стабільного й врегульованого характеру, тому що право є сильним організуючим чинником, додає особливої визначеності й стійкості будь - якій сфері суспільного і державницького буття.

Звертаючись до сутності правовідносин як суспільних зв'язків, що виникають на основі норм права, учасники яких мають суб'єктивні права та юридичні обов'язки, забезпечені державою, ми найближче підходимо до поняття "правосуб'єктності".

Феномен правосуб'єктності має дуалістичну природу - нормативну і соціальну водночас. Як система норм про здатність суб'єкта прав і зобов'язань, правосуб'єктність співвідноситься безпосередньо з нормами права, які визначають зміст цих прав і обов'язків ( щодо державних органів - з нормами про компетенцію ). Інакше кажучи, змістом правосуб'єктності є комплекс прав і зобов'язань суб'єктів права, який витікає безпосередньо із закону незалежно від участі у

конкретних правовідносинах. Мова йде про правовий статус особи чи установи.

В той же час, коло та види суб'єктів права також безпосередньо залежать від галузі соціальних відносин, що врегульовуються правом, від глибини і характера активного й плідного правового впливу. Правосуб'єктність співвідноситься із суб'єктивними правами і зобов'язаннями не прямо, а соціально опосередковано через відповідні норми, які визначають сутність і зміст цих прав і обов'язків та юридичних фактів. А правовий статус особи чи організації формулюється у законі не як абстрактна, а як соціально зумовлена потребами суспільства й держави даність.

Таким чином, правосуб'єктність являє собою передбачену нормами права можливість ( здатність ) бути учасником правовідносин. Правосуб'єктність - це безперечно складна юридична властивість, але її складові елементи - правоздатність і дієздатність - мають також чітко визначену соціальну якість.

Розглянемо це. Правоздатність, як відомо, є обумовлена нормами праваздатність особи мати суб'єктивні права та юридичні обов'язки, тобто це передумова існування суб'єктивного права, а не саме суб'єктивне право. Цивілізоване право розвинутих держав, наприклад, визнає в рівній мірі за всіма громадянами країни здатність мати громадянські права і нести обов'язки ( це - громадянська правоздатність ). Правоздатність містить широкі соціальні можливості громадянина вимагати від держави конкретизації чи розвитку своїх головних прав, тобто наявність правоздатності надає юридичну силу певним соціальним діям суб'єктів. Отже, у парадигмі соціологічного підходу можна стверджувати, що правоздатність не є конкретним правом, а соціально визначена можливість може бути носієм всіх тих прав і обов'язків, які обумовлені об'єктивним правом.

В свою чергу, дієздатність як складова правосуб'єктності є визначеною в законі можливістю особи своїми власними діями набувати і здійснювати права та обов'язки. Основні форми її існування, а саме - угодоздатність ( можливість особисто здійснювати цивільно - правові угоди ) і деліктоздатність (обумовлена законом здатність нести юридичну відповідальність за правопорушення ) виникають внаслідок певних соціальних обставин і умов. Так, якщо правоздатність громадянина виникає з моменту його народження, то дієздатність - із досягненням певного віку (соціально - демографічна умова ); для психічно хворих та неповнолітніх осіб, які не опанували властивостей дієздатності з невідповідності певним соціопсихологічним і віковим ознакам, цивільне право, навіть, вводить інститут уповноваженого представника, що своїми діями має представляти інтереси недієздатного учасника правовідносин.

Отже, правоздатність і дієздатність - це безумовно соціо - юридичні властивості, які відбивають закономірні процеси зростання ролі права і соціальної відповідальності особи перед суспільством. Масштаби, різновиди та межі правоздатності суб'єкту визначаються закономірностями розвитку суспільства, обумовлені характером економічного та політичного ладу, рівнем цивілізованості та демократизму громадського життя.

Слід враховувати, що правовідношення - це не тільки центральний механізм правового регулювання, а й різновид суспільних відносин, тому їм притамані не тільки формально - юридичні, але й соціальні ознаки. Розглянемо їх послідовно.

Сторони правових відносин завжди володіють суб'єктивними правами і несуть соціальні зобов'язання. Зміст правовідношення формується в наслідок волевиявлення його учасників ( які є, водночас, соціальними суб'єктами ), дії юридичних норм та у відповідності з рішеннями правозастосовчих органів. Слід мати на увазі, що найчастіше правове регулювання здійснюється без втручання правозастосовника, і навіть за умов відсутності нормативно - правового підгрунтя правове відношення відбувається при вадах законодавства на основі загальноприйнятих соціальних чи диспозитивних норм.

Правове відношення є таким суспільним відношенням, в якому здійснення суб'єктивного права і виконання обов'язків забезпечені можливістю державного примусу, що за своєю природою є соціально - політичною функцією держави. Хоча у більшості випадків здійснення суб'єктивного права і виконання обов'язків суб'єктами правовідносин відбувається без застосування заходів державного примусу.

Правовідношення постає у вигляді певного суспільного зв'язку, міра конкретизації якого може бути різною. Так, правовідносини, що виникають безпосередньо із закону, конкретизуються мінімально, тому що всі адресати юридичної норми рівнозначно спрямовані до будь - яких суб'єктів права ( типовим прикладом є конституційні права і свободи громадян, якими він порядкує згідно з власним вибором ). Більш високий ступінь конкретизації правовідносин ( середній чи максимальний ) відбувається за умов, коли індивідуалізується не тільки суб'єкт, але й об'єкт правовідносин і зміст правового зв'язку між ними.

Всі зазначені елементи структурного складу правовідношення - суб'єкт, об'єкти і зміст правового зв'язку - за сутністю своєю є соціальними феноменами чи обставинами. Вони реалізуються у будь - яких галузях суспільноог буття - економіці, політиці, культурі, соціальній сфері тощо.

У будь - якому правовідношенні повинно бути не менш ніж два суб'єкти ( звичайне правовідношення ), оскільки окремий індивід не може входити в якісь суспільні стосунки із самим собою. В той же час , у правовідношенні можлива участь декількох суб'єктів ( складне правовідношення ).

Під кутом зору соціологічного підходу важливо з'ясувати соціальну цінність правоздатності. З одного боку, правоздатність сама собою ніякого реального блага не надає, це тільки " право на право ", можливість визнання індивіда рівноправним членом суспільства. Але право таким чином веде до встановлення елементарної юридичної справедливості і усунення соціальної дискримінації. Так, наприкінці ХІХ ст. Ф. Регельсбергер писав, що безжалісна нерівність, яка існує в реальному житті, отримує в праві деяке пом'якшення, коли, наприклад, всі люди оголошуються правоздатними - хворі і здорові, старі й малі, незаможні та багаті, вельможні та невельможні.

За сумою переважно соціальних ознак слід чітко відрізняти правоздатність від суб'єктивного права.

По - перше, вона невід'ємна від особи, неможна людину лишити правоздатності або обмежити її з якихось причин. По - друге, правоздатність не залежить від віку. Статі, професії, етнічної належності, місця проживання, достатку й інших життєвих обставин. По - третє, правоздатність не є передаваємою, її не можна делегувати іншим; отже, вона є первинною щодо суб'єктивного права, вихідною і грає роль його передумови.

В той же час, " правоздатність, - писав Н.М.Коркунов, - означає тільки те, що особа може мати відомі права, але це ще не значить, що вона ними дійсно володіє. Кожен здатен мати право власності на майно, але звідси зовсім не витікає, що вже його має " .

Виходячи з цього, можна виявити опосередкований зв'язок окремих видів правоздатності з соціальними чинниками. Так, загальна правоздатність наступає як принципова можливість особи мати будь - які права й обов'язки, що передбачені чинним законодавством, хоча й фактичне опанування ними наступає за певних об'єктивних умов. Галузева правоздатність надає можливості набувати суб'єктивні права у тих чи інших галузях права з приводу конкретно - соціальних стосунків ( це галузі трудової, виборчої, шлюбної тощо правоздатності ). Врешті, спеціальна ( професійна чи посадова ) правоздатність є такою, що потребує спеціальних знань, повноважень або таланту ( наприклад, судді, лікаря, вченого, керівника установи, митця - артиста тощо ). Крім того, правоздатність організацій, юридичних осіб також є спеціальною, тому що визначається метою і завданнями їх діяльності, зафіксованими у відповідних документах.

 

< Попередня   Наступна >