Підручники Соціологія СОЦІОЛОГІЯ ПРАВА РОЗДІЛ 4. СОЦІАЛЬНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ПРАВА. // 4.1. Методологічні засади вивчення соціальної ефективності права.РОЗДІЛ 4. СОЦІАЛЬНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ПРАВА. // 4.1. Методологічні засади вивчення соціальної ефективності права.
| Соціологія - СОЦІОЛОГІЯ ПРАВА |
РОЗДІЛ 4. СОЦІАЛЬНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ПРАВА.
4.1. Методологічні засади вивчення соціальної ефективності права.
Проблема ефективності є ключовою проблемою функціонування будь - якого соціального інституту. Право в цьому відношенні не є вийнятком. Від рівня соціальної ефективності залежить його життєздатність і функціональна повноцінність.
В своїй самій загальній формі ефективність як соціальне явище відбиває співвідношення між людською діяльністю та її наслідками. Маючи такий об'єктивний зміст, ефективність виступає як оціночна категорія. При розгляді питань соціальної ефективності права необхідно досліджувати саме соціальну ефективність, а не якусь іншу її форму. Ця вада зустрічається особливо часто, коли замість критеріїв соціальної ефективності, які відбивають соціальні зміни в суспільстві під впливом права, використовуються критерії відомчі або інституціонально - правові. Ось чому при визначенні поняття соціальної ефективності права, слід виходити із загальновизнаного поняття соціальності. Визначення " соціальний " стосовно якогось явища означає, що воно є втіленням певної системи суспільних відносин і виявляє свою сутність через ці відносини. Виходячи з цього, соціальну ефективність права можна визначити як міру цільових можливостей реального впливу права на характер і стан соціальних відносин та на їх зміни.
Ключовими поняттями в цьому визначенні є “право”, "міра" і "можливість". Розкриємо їх в контексті саме соціальної ефективності права.
Під поняттям "право" в суспільній свідомості розуміється виправдана, обгрунтована свобода або можливість поведінки, що визнаються суспільством.
Поряд з цим слід особливо наголосити на основоположній ролі в кожному політично і соціально розвиненому суспільстві природног
Оскільки природне право пов'язане з природними, а також з основоположними соціальними якостями людини і виступає як фундаментальна риса її життєвого процесу, то поняття " ефективність " до нього непридатне, як непридатне воно, наприклад, до таких понять як "життя" або "здоров'я". Це випливає з того, що природне право, як невід'ємна якість статусу кожної особистості, має цінність саме в собі. Тим самим воно, шляхом порівняння з собою, визначає значущість, ефективність настанов, створених державними інститутами. Природне право, таким чином, є не чимось іншим, як абсолютною соціальною мірою юридичних норм і настанов. Зважаючи на соціальний аспект поняття "природне право" і на те, що воно існує незалежно від будь – яких зовнішних сил, соціальну ефективність права можна визначити також як рівень реалізації в конкретних соціальних обставинах природних прав людини і вплив цього рівня на ті суспільні відносини, в які вона включена.
Перейдемо до категорії міри. Вона відбиває єдність і взаємозалежність кількісного і якісного аспектів в процесі розвитку певних явищ. Завдяки якості дані явища відрізняються від інших, а кількість характеризує сукупність цих явищ, тобто тих, в яких втілені саме такі якісні характеристики.
Далі. Якщо змінюється кількість явищ, які мають певні якісні характеристики, це неминуче веде до того, що вся їх сукупність, а значить, і кожне їз них, будуть мати якусь уже нову якість. При незначних кількісних змінах ця взаємозалежність частіше всього залишається непомітною, але коли такі зміни досягають певних розмірів, то відбувається певний якісний ривок, і ним уже не можна нехтувати. Міра якраз і є та межа, поза якою збільшення або зменшення кількості якихось явищ веде до набуття ними нових якостей. Якщо мова йде про явища соціальні, то і нові якості теж будуть соціальними.
Але при цьому виникає питання: що ж брати за критерій змін при встановленні міри і ступеню розвитку тих або інших соціальних явищ? Що стосується соціальної ефективності права, то тут критерієм може бути одне - реалізація природних прав людини і її вплив на соціальні відносини, в які людина включена. Це абсолютний критерій, всі інші, можливість яких не заперечується, є сходинками або конкретною трансформацією цього критерією і повинні, в свою чергу, співставлятися з ним.
Щоб пояснити усе сказане, наведемо приклад з корупцією.
Корупція в тій або іншій мірі існувала і існує завжди. Навіть, як гадають, в самій непідкупній поліції - поліції Німеччини є випадки корупції. Тому саме головне в підході до неї - це розповсюдженість (кількісна характеристика) і соціальні наслідки (якісна характеристика). Якщо вона має вигляд поодиноких випадків, то мова може йти про нехтування природних прав і свобод (наприклад, права безпеки або власності) окремих людей. Під кутом зору цієї проблеми можна говорити про недостатню соціальну ефективність права. Картина якісно змінюється, якщо корупція обплутала цілі соціальні прошарки. За таких обставин тіі прошарки, які користуються корупцією, набувають перебільшеного соціального значення, а ті, що і так обмежені у своєму соціальному впливові, впадають в ще більшу соціальну нерівність. В такій ситуації можна констатувати кризовий стан соціальної ефективності права. Нарешті, можлива ситуація, коли корупцією просякнуте все суспільство. В цьому випадку нехтуються природні права всіх - і можна робити висновок про соціальну неефективність права. Таким чином, "порогами" якісних змін щодо міри соціальних наслідків є паплюження природних прав людини по ланцюжку " особистість - соціальний прошарок ( спільнота ) - суспільство ". Наведена залежність може не обов'язково стосуватися держави в цілому. Такий підхід є правомірним для оцінки соціальної ефективності права в будь – якій сфері, бо методологія підходу до ступенів соціальної ефективності в даному випадку не може бути зміненою.
Категорія можливості, що фігурує у визначенні поняття "соціальна ефективність права " є відбиттям того факту, що ефективність завжди є ефективністю людської діяльності, і тому вона спирається на певний вибір варіантів поведінки. Без цього поняття сама ідея соціальної ефективності права, як міри дійсного впливу права на стан соціальних відносин, втратила б практичну значущість. Справді, без вибору лінії поведінки, завдяки якому по - різному здійснюється діяльність і реалізується соціальний потенціал права, ефективність не мала б оціночного змісту і виступала б лише як категорія констатації, а не оцінки.
Система соціальних відносин - це не що інше, як реально існуюче суспільство у всьому його конкретному різноманітті. Тому і про ефективність права необхідно вести мову у двох аспектах. Перший з них визначає оцінку ефективності з позицій загальної природи права і спрямованості його впливу на стан суспільних відносин. Другий - відбиває необхідність підходу до соціальної ефективності права як явища, що існує в конкретному суспільстві і неминуче віддзеркалює в зв'язку з цим його найбільш істотні ознаки. Тому і методологічні засади вивчення соціальної ефективності права доцільно розглядати також в цих аспектах.
Якщо виходити з європейської традиції підходу до сутності права, а значить і до проблем його ефективності, то методологічними засадами такого підходу є, по - перше, поняття волі особистості як абсолютного виразу права, а по - друге, погляд на кожне правове явище як на прояв певної соціальної доцільності. Обидві ці засади фактично є двома характеристиками єдиного неразривного явища – правової дії, яка спрямована на певний соціальний результат. Щоб воля особистості могла стати реальністю, повинна існувати реальна сфера свободи особистості. Такою сферою є власність, тобто річ, що підкорена у своєму соціальному призначенні людській волі. З огляду на особистість справжнє значення власності полягає не стільки в здатності задовольняти якісь потреби, скільки в тому, що вона надає особистості соціального змісту. Більше того, за висловом Гегеля, лише "у власності особистість виступає як розум" ( 1, 101 ). Через особистість відносини власності просякають всю соціальну тканину суспільства і визначають стан суспільних відносин. Оскільки ці відносини відображають у найбільш суттєвій формі стан і напрямки соціального розвитку, то і соціальну ефективність права слід характеризувати, перш за все, з точки зору його впливу на регулювання відносин власності, соціальні наслідки і доцільність такого регулювання.
Таким чином, аналіз соціальної ефективності права буде тим фундаментальніший, чим органічніше він пов'язаний з власністю та формами її прояву. На це можна заперечити, що право охоплює також коло соціальних відносин, які з власністю безпосередньо не пов'язані. Це так. Але констатація цього факту не відміняє того стану речей, що не існує соціальних процесів, регульованих правом, які б, по-перше, так або інакше не впливали на реалізацію волі особистостей через речі, тобто на відносини власності та їх прояви, а по-друге, самі не відчували б впливу цих відносин.
Специфіка права, яка має визначальне значення у підході до його соціальної ефективності, є те, що воно своєю практичною метою має, врешті-решт, узгоду між суб’єктами правових дій.
Узгода є особливою формою прояву волі суб'єкта в процесі соціального спілкування. Вона завжди дещо обмежує соціальний простір його дій, але в той же час виводить ці дії, з точки зору ефективності, за межі тих можливостей, які маються у відокремлених суб'єктів. Досягається це за рахунок того, що кожен учасник узгоди обмежує себе у якихось відносинах, але обмежує як на власну користь, так і на користь інших учасників узгоди. Ця сукупність корисних обмеженостей, якщо вони здійснені за власною волею і мають на увазі врахування інтересів всіх учасників узгоди, є джерелом загального виграшу, тобто соціальної ефективності узгодження.
Оскільки обмеженість, на яку іде кожен учасник узгоди, здійснюється в рамках самої узгоди та її цілей, тобто включена в систему, то формування загального виграшу відбувається за законами емерджентності. Це означає, що соціальну ефективність правових дій, що спрямовані на досягнення узгоджень, слід оцінювати не як просту суму виграшів їх учасників, а як сукупну суспільну ефективність, тобто ефективність вищого порядку. Втрати теж слід оцінювати за цим же принципом. Із сказаного випливає, що узгоди, з точки зору соціальної ефективності права, є самою бажаною формою спілкування, необхідність якої випливає із самої сутності права.
Однією із самих фундаментальних проблем соціальної ефективності права є проблема, по-перше, перетворення права у його видимість, а по-друге, врахування соціальних наслідків такого перетворення. Перетворення права, завдяки діям окремих особистостей або їх спільнот, у видимість права Гегель назвав неправом ( 1, 128 ). Скористаємося і ми цим терміном. Неправо виступає в трьох формах:
неправо без наміру; його особливістю є те, що сам суб'єкт неправових дій неправо, тобто видимість права, сприймає як право;
обман; тут суб'єкт нібито правових дій знає їх правову видимість, а об'єкт сприймає ці дії як дійсне право;
злочин, тобто дія, при якій і суб'єкт, і об'єкт сприймають її як неправову; при злочині немає навіть видимості права - і зв'язок з ним полягає лише в тому, що "автор" злочину своєю дією уже дав згоду на покарання у відповідності з вимогами права.
Вплив неправа на загальну соціальну ефективність права завжди має негативну спрямованість. Сутність справи тут полягає ось у чому.
Поступово стає загальновизнаним той факт, що право повинне забезпечувати не лише формальну, але й змістовну рівність у межах, визначених правом. На доказ цього досить згадати правові застереження щодо соціальної дискримінації. Соціально змістовний аспект права полягає в закріпленні певних соціальних ролей людей і їх соціальних цінностей, тобто у впливі на соціальну ситуацію в суспільстві. (Між іншим, саме тому люди так прагнуть нових і справедливих законів). Неправо ж самим руйнівним чином впливає на цю ситуацію. По - перше, перестає. в тій або іншій мірі діяти принцип всезагальності права, що веде до перетворення соціальних ролей і можливостей, що закріплені правом, у видимість. По - друге, руйнується об'єктивно необхідний рівень співвідношення між правом і суспільними відносинами. По - третє, з перетворенням права у видимість або навіть у свою протилежність перетворюються у видимість права і свободи, в першу чергу соціальні, людей.
З точки зору соціальної ефективності права тут випливають, принаймні, два висновки. Один із них полягає в тому, що право є соціально ефективним лише тоді, коли воно здатне чинити дієвий опір неправу. При цьому не тільки тоді, коли неправова дія уже відбулася, а й на тому етапі, коли така можливість лише зароджується. Тому цілком слушним було б оцінювати, наприклад, ефективність правових актів з огляду і на те, виникнення і розвиток яких негативних соціальних процесів вони нейтралізували. Другий висновок можна сформулювати так: чим швидше і ефективніше право здатне подолати неправо, тим більше соціально надійним воно є. Другий висновок має особливе значення для соціальної і економічної сфер тих суспільств, в яких відбуваються фундаментальні трансформації. Слід особливо мати на увазі, що в періоди трансформацій неправо може виникати як наслідок відставання розвитку права від змін в соціально - економічній сфері. Наприклад, в Україні податкова система і її законодавча база не відбивають ринкової орієнтації вітчизняної економіки - і як наслідок, близько 20 % підприємсв не сплачують податків, а 40 - 50 % віддають перевагу тіньовому обороту ( 19, 33 ).
Після того, як виявлено зміст поняття соціальної ефективності права, виникає цілком слушне питання: а як на практиці виявляє себе соціальна значущость права, у якій формі здійснюється соціальний вплив права? Таких форм декілька.
Першою і визначальною формою впливу є інтеграція під впдивом права соціальних утворень та їх взаємодія з метою реалізації через них всієї сукупності прав і свобод особистості. Другою формою є контроль і узгодження соціальної поведінки людей на основі дотримання ними тих ролей, що не тільки визначені конкретними обставинами, але й свідомо обрані ними, виходячи із їхніх природних прав і свобод. Третьою формою виступає регуляція соціальних відносин. При цьому мається на увазі не примус, а соціальне стимулювання нових форм суспільних відносин, упорядкування того, що уже випробовоне у суспільний практиці як соціальна цінність. Четвертою формою регулятивних дій права, що забезпечують його соціальну ефективність, є дії охоронні При чому охорону треба розуміти з двох точок зору. З одного боку, як безпосередній правовий захист соціальних інтересів громадян соціальних груп і всього суспільства, з другого - як стимулювання таких соціальних дій, наслідком яких було б зміцнення існуючих суспільних відносин і нейтралізація тих соціальних тенденцій, що загрожують їм. Нарешті, п'ятою формою виступає соціальна комунікація. Особливу і все більшу роль в ній відіграє соціальна інформація. Зважаючи на тенденцію перетворення сучасних суспільств у такі, що функціонують за законами інформації, тобто за законами передачі одним об'єктом своїх якостей другому об'єктові, можно було б говорити про самостійну інформаційну форму прояву соціальної ефективності права.
На завершення розгляду суспільних форм, через які виявляються вплив і соціальна ефективність права, слід підкреслити, що всі ці форми виступають у системній єдності і залежності одна від одної. А тому жодна з цих форм при розгляді соціальної ефективності права, по - перше, не може бути проігнорована, а по- друге, не може розглядатися у відриві від інших форм. Ці вимоги обумовлені уже тим, що право, не дивлячись на багатогранність його соціального впливу, є явищем цілісним.
Сутність і соціальне призначення права визначають співвідношення проблем розвитку права як суспільного інституту та його соціальної ефективності. Закономірності цього співвідношення можуть бути сформульовані так.
По - перше, соціальна ефективність по відношенню до права – це кінцева цільова категорія. Право існує не заради самого себе, а для забезпечення таких соціальних відносин, що сприйнятливі для суспільства і здатні втілити у життя соціально визнані інтереси особистостей, їх природних прав і свобод.
По - друге, вимоги соціальної ефективності права мають пріоритет порівняно з оціночними критеріями самого права і одночасно мають по відношенню до цих критеріїв статус об'єктивних вимог. Саме цими вимогами повинна керуватися правова система.
По - третє, суспільні зміни, що ведуть до нового підходу у призначенні права, неминуче супроводжуються відповідними змінами також у підході до соціальної ефективності права. Але ні за яких обставин це не може відмінити або принизити кінцевої інтегральної оцінки соціальної ефективності права - стану особистості в суспільстві, рівня реалізації її природних прав і свобод.
По - четверте, соціальна ефективність права виступає як єдність змістовного, аналітичного та оціночного аспектів у підході до тих суспільних відносин, що залежать від функціонування права. Змістовний аспект соціальної ефективності права – це визначення тих конкретних соціальних відносин, на які безпосередньо впливає правове втручання. Аналітичний аспект відповідає на питання про стан соціальних відносин, а оціночний - дає відповідь про те, наскільки цей стан, ініційований правом, відповідає суспільним потребам і можливостям, потребам і соціальним вимогам особистостей.
По - п'яте, соціальна ефективність права як соціальний феномен має лише їй притаманні суспільні форми прояву. Ці форми визначають зміст і структуру як системи критеріїв соціальної ефективності права, так і її показників.
< Попередня Наступна >