Підручники Соціологія СОЦІОЛОГІЯ ПРАВА РОЗДІЛ 6. ПРАВОВА КУЛЬТУРА ТА ПОВЕДІНКА // 6.1. Поняття і структура правової культури.РОЗДІЛ 6. ПРАВОВА КУЛЬТУРА ТА ПОВЕДІНКА // 6.1. Поняття і структура правової культури.
| Соціологія - СОЦІОЛОГІЯ ПРАВА |
РОЗДІЛ 6. ПРАВОВА КУЛЬТУРА ТА ПОВЕДІНКА
6.1. Поняття і структура правової культури.
В умовах формування правової держави проблема підвищення рівня правової культури суспільства набуває особливу значущість і актуальність. Ця обставина визначає необхідність теоретичного аналіза правової культури, з'ясування її змісту і структури.
До теперішнього часу проблема правової культури залишається слабо розробленою. Це обумовлено перш за все тим, що дана проблема аналізується переважно в прикладних цілях, наприклад, у зіставленні з політичною культурою, при розгляді рівня знання права окремими групами населення і т.ін. Цілісна ж концепція правової культури, що базується на політико-філософських дослідженнях, даних широких конкретно - соціологічних досліджень, юридичній практиці, поки не вироблена.
Особливе методологічне значення для дослідження правової культури має категорія " культура ", за допомогою якої в науці визначають багатогранне, поліфункціональне і в силу цього складне для інтерпретації явище. Даний факт є причиною великої кількості трактовок культури і підходів до її аналіза. В сучасній науковій літературі налічується більше 500 визначень поняття " культура " і число їх ( як в вітчизняній, так і в закордонній літературі ) продовжує рости. При цьому з методологічної точки зору важливим є не кількість визначень, а з'ясування і дослідження принципових розбіжностей в підходах до аналіза поняття " культура ", яких, безумовно, значно менше, ніж дефініцій.
Методологічне значення категорії " культура " для визначення правової культури таке:
вона є відправною точкою в русі від абстрактного до конкретного і тому відображає загальне в явищах культури в усіх її різновидах;
вона виступає орієнтиром в аналізі емпіричного правового мате
вона вказує на головні напрямки і способи розвитку теорії правової культури;
дана категорія, виступаючи формою і стійким організуючим принципом процеса мислення, породжує ряд вимог до аналіза правової культури .
В науковій літературі визначились певні підходи до аналіза культури.
Прихильники першої точки зору інтерпретують культуру як все те, що створено людиною, на відміну від того, що дано природою. Виходячи з даного розуміння культури, в літературі можна зустріти достатньо широкі визначення правової культури, наприклад, як системи " овеществленных и идеальных элементов, относящихся к сфере действия права и их отражению в сознании и поведении людей " ( Камінська В.І., Ратинов А.Р. ).
Другий підхід - діяльнісний. Вчені, що відстоюють його, вважають, що при визначенні культури необхідно акцентувати увагу на якому - небудь одному боці чи характеристиці людської діяльності. При цьому культура розуміється як синомім творчої діяльності. Стосовно правової області може бути визнана культурною головним чином правотворча діяльність. При такому підході з правової культури випадає багато видів юридичної діяльності, наприклад, правозастосовча діяльність, або діяльність громадян по підвищенню свого правоосвітнього рівня.
Третій підхід пов'язаний з виділенням в культурі різних суб'єктивних елементів суспільної системи. Д.І. Чесноков розглядає культуру як історично обумовлену сукупність навичок, знань, ідей і почуттів людей, а також їх закріплення в різних суспільних явищах ( в техніці виробництва і побутового обслуговування, в освітньому рівні народа і суспільних інститутах, в досягненнях науки і техніки, творах літератури і мистецтва ).
Дана позиція знайшла відображення і в визначеннях правової культури, що орієнтовані на суб'єктивні, інтелектуальні елементи, тобто на рівень знання і розуміння права. О.В. Лукашева, наприклад, вважає, що правова культура являє собою певну ступінь знання законодавства, поваги до законів, вміння правильно розуміти їх і застосовувати в точній відповідності з тими задачами, для рішення яких вони були створені. С.С. Алексеєв розглядає правову культуру як ступінь знайомства людей з правом, його розуміння, що забезпечує обов'язковість дотримання всіми особами правових вимог.
Ці автори, як уявляється, безпідставно обмежують поняття правової культури відношенням людей до правових норм, що дуже звужує поняття правової культури. За його межами опиняються такі суттєві явища, як правовий статус особистості, правопорядок і навіть самі правові норми.
Послідовна реалізація вказаного підхода при аналізі правової дійсності приводить до ототожнення правової культури і правової свідомості. У зв'язку з цим його навряд чи можна признати плодотворним.
Четвертим, найбільш розповсюдженим підходом є виділення предметної сторони культури, яка розглядається як сукупність всіх матеріальних і духовних цінностей, що створені і розвинуті людством в ході його історії. З цієї точки зору правову культуру можна уявити як сукупність цінностей, що створені людьми в правовій сфері. В цьому зв'язку вона вбирає в себе об'єктивне і суб'єктивне право, правосвідомість, правові відносини, законність і правопорядок, правову поведінку суб'єктів, критерії політичної оцінки права і правової поведінки в функціонуванні і розвитку її складових частин. Такий погляд на побудову правової культури має своїх прибічників. Так, А.В.Сахаров і А.Р. Ратинов в якості елементів правової культури пропонують виділяти:
право як систему норм, що виражають державні веління;
правовідносини, тобто систему суспільних відносин, що регулюються правом;
правові заклади як систему державних органів і суспільних організацій, що забезпечують правовий контроль, регулювання і виконання права;
правосвідомість, тобто систему духовного відображення всієї правової дійсності;
правова поведінка ( діяльність ), як правомірна, так і протиправна.
Правова культура знаходиться в складній органічній єдності з іншими областями культури, і в її специфічному змісті обов'язково проявляються риси і особливості, притаманні даній культурі в цілому.
Взаємодія правової та інших областей культури здійснюється в результаті взаємозв'язку і взаємовпливу однотипних культурних комплексів, що належать до різних культурних сфер ( політичної, моральної, правової та ін. ). Елементи, що формують правову культуру, одночасно входять і до інших структур. Так, право входить в систему соціальних норм; правовідносини - в систему суспільних норм; правові заклади - в систему соціальних інститутів; правосвідомість – в систему суспільної свідомості ( див. схему 1 ).
Функціональні зв'язки споріднених елементів в цих системах забезпечують відповідність одне одному тих областей культури, в які вони одночасно входять. У випадку ж невідповідності ми маємо справу з дезорганізацією нормальної діяльності систем. Одним із проявів такої дезорганізації виступає, наприклад, злочинність.
Структуру правової культури можна представити і з боку її рівня, з урахуванням глибини пізнання правових явищ, оволодіння ними. У зв'язку з цим виділяють повсякденний, професійний ( спеціальний ) і теоретичний рівні правової культури
Табл. 6. Структурні зв'язки правової культури
Повсякденна правова культура виявляється в нашому повсякденному житті. Вона являє собою неглибоке, поверхнє відображення правових явищ, що не дозволяє правильно обміркувати і оцінити всі сторони правової практики. Ця культура не піднімається до рівня теоретичних узагальнень. Разом з тим вона використовується в повсякденному житті людей при реалізації права і тим самим вона сприяє дотриманню вимог правових норм, більш повному перетворенню їх в життя.
Професійною правовою культурою наділені ті особи, що безпосередньо займаються правовою діяльністю. Для неї притаманні більш високе знання і розуміння права в конкретній галузі професійної діяльності.
Теоретична правова культура, що є відображенням більш високого рівня пізнання правових явищ, представляє собою сукупність наукових знань про сутність, характер і взаємодію всіх правових явищ, всього правового механізма, а не якихось окремих його елементів. Вона є результатом наукових пошуків вчених - юристів, колективного досвіда практичних робітників правоохоронних органів і політичних діячів. Теоретична правова культура виступає безпосереднім джерелом права. Вона відіграє найважливішу роль як в правотворчості, так і в реалізації права.
Правову культуру можна аналізувати також і з точки зору спільноти, охоплення нею індивідів і соціальних груп. У зв'язку з цим виділяють індивідуальну, групову правову культуру і правову культуру суспільства в цілому.
Оскільки правова культура суспільства не існує без правової культури особистості, то вияв сутності правової культури як суспільного явища буде неповним, якщо обмежитись лише аналізом правової культури суспільства, ігноруючи при цьому дослідження особистісного аспекта правової культури.
Правова культура особистості в кінці - кінців визначається правовою культурою суспільства. Вона характеризується ступенем і характером правового розвитку індивіда, які визначають його соціальну активність в правовій сфері.
Розуміння особистісного аспекта правової культури найбільш рельєфно проявляється в її структурі. Структура правової культури особистості аккумулює культурну діяльність в сфері права, потенціал правової культури і правові культурні орієнтації.
Правова культура особистості проявляється в певному характері і рівні діяльності, в процесі якої особистість набуває і розвиває свої правові знання, вміння, навички. Правова культура існує і як результат цієї культурної діяльності в сфері права, тобто як сукупність відповідного ступеню правових знань, вмінь, навичок, як потенціал правової культури. Правова культура характеризується і підготовленістю до сприйняття правових ідей, оцінкою знань, вмінь, реального права, тобто наявністю правових культурних орієнтацій.
Виділення в особистісній правовій культурі сформованих культурних утворень має важливе значення для практики організації виховної роботи, теоретична розробка якої все ще залишається досить актуальною.
Розгляд структури правової культури з різних боків дозволяє рельєфніше уявити і її поняття.
Не применшуючи плодотворності зазначених підходів до визначення поняття правової культури, ми солідарні з тими вченими, які віддають перевагу аксиологічному підходу до його трактовки. Саме аксиологічне, ціннісне бачення правової культури дозволяє більш чітко відмежувати її від інших близьких і взаємопов'язаних з нею категорій, таких, як правова діяльність, механізм правового регулювання. Правова культура - це система правових цінностей, що створюються під час розвитку суспільства і зосередили в собі досягнення світової юридичної культури.
Цінність права полягає перш за все в його позитивній значущості ( ролі ) в задоволенні потреб суб'єктів. Гадаємо, не точно визначати цінність права як його можливість задовольняти потреби. На наш погляд, більш правий П.М.Рабинович, який вважає, що в данному випадку акцентується лише можлива цінність права. Якщо говорити про дійсну цінність розглядаємого явища, то точніше розуміти її як реальну значущість, як конкретну функцію, що здійснюється правом.
Місце права в системі соціальних цінностей обумовлено тим, чи розглядається воно в якості цінності - засоба або цінності - цілі. З цієї точки зору воно може бути цінністю похідною і може мати власну цінність. Звідси, право як цінність можна розглядати в двох аспектах. З одного боку, призначення права - підтримка порядка і організованості в суспільстві. В цьому сенсі цінність його похідна. З іншого боку, це - феномен, що включає в себе і закріплює юридичні цінності, завдяки чому право саме вливається в світ цінностей. Загальносоціальна цінність права - існуюча і необхідна можливість задовольняти інтереси суспільства.
Право, правова цивілізованість - невід'ємна складова людської культури, важливе її досягнення. Саме тому, як уявляється, воно має власну цінність. Саме на цьому фундаменті і повинні будуватися теорія і практика правової держави. Тільки недержавне, антистатистське праворозуміння, визнання за правом власної цінності спроможне на сучасному етапі ознаменувати позитивні зрушення в області правової політики, підвищення рівня правової культури суб'єктів соціального спілкування. Разом з цим правова культура - це всі цінності, що створюються людьми в правовій сфері. Вона включає окрім самого права ( об'єктивного і суб'єктивного ), правосвідомість, правові відносини, стан законності, досягнутий рівень законотворчої, правозастосовчої та іншої юридичної діяльності.
Розробка соціологічного, а саме аксиологічного аспекта правової культури є соціальною необхідністю. Тільки усвідомлення, сприйняття людьми універсальних культурно - історичних правових цінностей, традицій спроможне подолати бездуховність, що росте, зробити реальними такі соціально - правові цінності, як гідність, висока значущість особистості в соціальному житті.
< Попередня Наступна >