Підручники Соціологія СОЦІОЛОГІЯ ПРАВА 6. 2. Специфіка правосвідомості як елемента правової культури.6. 2. Специфіка правосвідомості як елемента правової культури.
| Соціологія - СОЦІОЛОГІЯ ПРАВА |
6. 2. Специфіка правосвідомості як елемента правової культури.
Право, особливо його дія, завжди породжує суб'єктивну реакцію до правових норм. Воно формулюється, виникає, а також перетворюється в життя тільки через волю і свідомість людей. Реакція громадян на право може бути позитивною або негативною, але в усіх випадках люди суб'єктивно реагують на діюче право, певним чином уявляють собі бажане право. Суб'єктивне відношення людей до правових явищ охоплюється поняттям правосвідомості.
Правосвідомість - це сукупність правових уявлень, почуттів, переконань, оцінок, що виражають суб'єктивне відношення індивідів, соціальних груп, суспільства в цілому до діючого або бажаного права, інших правових явищ, до поведінки людей в сфері правового регулювання.
За своїм змістом правосвідомість може бути розглянута з чотирьох боків.
По - перше, вона включає знання правових явищ. Наприклад, знання про зміст тих чи інших норм права, організацію правотворчого і правозастосовчого процесів, про правомірні дії і правопорушення, засоби боротьби зі злочинністю.
По - друге, вона вбирає в себе відношення суб'єктів до юридичних норм, практики їх застосування, законності, правосуддя. Один і той же закон може сприйматися людьми по-різному. В більшості громадяни схвалюють закони, оцінюють їх як справедливі, розумні і тому виконують їх вимоги добровільно, в силу внутрішнього переконання. Однак окремі правові приписи можуть правосвідомістю відкидатися, що негативно впливає на їх реалізацію, породжує в окремих випадках правопорушення.
По - третє, за допомогою правосвідомості оцінюється поведінка людей як правомірна чи протиправна, законна чи незаконна. Це оціночний бік правосвідомості.
По - четверте, в процесі реалізаці
Правову свідомість можна вивчати з різних боків. Соціологічний аспект дозволяє охарактеризувати правосвідомість як форму суспільної свідомості, що виконує специфічні функції в суспільстві, а також розкрити роль правової свідомості в життєдіяльності соціального організма.
Правова свідомість є однією з форм суспільної свідомості і підкоряється його загальним закономірностям формування і функціонування. В той же час вона посідає особливе місце в структурі суспільної свідомості. В силу цього правосвідомість має свою специфіку, що відрізняє її від інших форм суспільної свідомості ( політичної, філософської, моральної, естетичної та ін. ).
Найбільш тісно правосвідомість взаємодіє з моральною і політичною свідомістю. Правосвідомість наповнена моральним змістом. Найважливіші політичні вимоги закріплюються в праві і відображаються в правосвідомості. Але правосвідомість має відносну самостійність, і було б помилково ототожнювати її з іншими формами свідомості.
Специфіка правосвідомості на відміну від інших форм свідомості проявляється в предметі відображення, а також в особливих категоріях.
Предмет відображення правосвідомості - право і правове регулювання в цілому, а також суспільні відносини, урегульовані правом або ті, що вимагають правового регулювання. Предмет моральної свідомості ширше. В нього включаються відносини, що не входять в сферу правового регулювання: відносини дружби, товариства, кохання. Своїми особливостями наділений і предмет політичної свідомості. Це відносини між різними соціальними групами, соціальними спільнотами з приводу участі в політичному житті суспільства. Предмет правосвідомості також має політичний зміст. Але в предмет правосвідомості включаються специфічні явища, що не наділені безпосередньо політичним змістом. Це, наприклад, питання юридичної техніки і стилістики, структури правових норм і т. ін. Крім того, не всі ідеї політичної свідомості, політичні вимоги закріплюються в праві і відображаються в правосвідомості, а тільки найважливіші з них.
Правосвідомості притаманні специфічні засоби пізнання правових явищ - категорії правосвідомості. Основними, притаманними тільки правовій формі суспільної свідомості категоріями є категорії юридичних прав і обов'язків і законності. На основі цих категорій правосвідомость оцінює поведінку суб'єктів права як правомірну ( відповідну правам і обов'язкам і вимогам законності, що витікають з норм права ) і неправомірну ( що протирічить обов'язкам чи порушує права, які витікають з правових норм). Це найбільш загальні категорії, притаманні будь - якому типу правосвідомості. З них розвиваються більш складні категорії: правосуб'єктність, правопорядок, правопорушення, правомірне і неправомірне, законне і протизаконне і т.ін. За допомогою даних категорій пізнаються, засвоюються окремі боки правового регулювання, досягається правова регламентація суспільних відносин.
Правосвідомість має складну будову. Елементи, рівні правосвідомості утворюють його структуру і несуть в процесі правового регулювання різне навантаження, виконують неоднакову роль. Тому, маючи на увазі структуру правової свідомості, співвідношення його окремих частин або елементів, можна виявити роль правосвідомості в суспільному житті, в процесі реалізації права.
Розглядаючи структуру правосвідомості, необхідно виробити чіткі критерії виділення його окремих елементів. Тільки за цієї умови можна виявити роль структурних елементів правосвідомості на різних стадіях правового регулювання.
Структура правосвідомості в цілому може бути представлена у вигляді певних взаємопов'язаних елементів і утворень, які розрізняються між собою, по - перше, за ознакою соціальної спільноти; по - друге, з точки зору їх зміста; по - третє, за глибиною пізнання правових явищ.
Право формується, діє і реалізується тільки проходячи через волю і свідомість людей, тобто через їх правосвідомость. Реальними носіями правосвідомості в суспільному житті виступають соціальні спільноти і індивіди. Правосвідомість різних соціальних спільнот і індивідів, що взята в єдності двох боків - раціонального (ідеологічного) і емоційного (психологічного ) утворює його соціальну структуру.
Соціальна структура правосвідомості відображає соціальну структуру суспільства, особливості,зміст і глибину пізнання правових явищ різними соціальними спільнотами і індивідами.
Соціальна структура правосвідомості постає у вигляді суспільної, групової і індивідуальної правосвідомості. Всі соціальні групи наділені корінними інтересами, які формують суспільну правосвідомость і визначають зміст основних, характерних для даного суспільства в цілому правових уявлень і переживань. Суспільна правосвідомість не тільки дає людині певну суму правових знань, але й слугує основою юридичної оцінки реальних відносин між людьми, виробки відношення до вимог правових норм, практичної діяльності по правотворчості, реалізації правових норм і т.ін. Правосвідомість суспільства в цілому об'єктивується у вигляді існуючого законодавства, правопорядка, режима законності, системи правоохоронних і правозастосовчих органів, системи норм права, вимог, заборонів, обмежень, дозволів.
В реальній дійсності суспільна правосвідомість проявляється і конкретизується в правосвідомості різних соціальних груп чи в груповій правосвідомості як відносно самостійних елементах соціальної структури правосвідомості.
Групова правосвідомість - це колективні ( групові ) уявлення і почуття про право та інші правові явища, які виражають відношення і оцінки правових явищ з боку соціальних груп, колективів, тимчасових соціальних утворень.
Кожна соціальна група має як загальні цілі і задачі, що співпадають з суспільними задачами в цілому, так і свої специфічні, що викликані потребами і інтересами даної соціальної групи. Звідси витікає, що в свідомості соціальних груп знаходить прояв суспільна свідомість, але вона в кожній окремій соціальній групі преломлюється через призму специфічних умов, потреб, інтересів цієї групи, набуває специфічні риси, які дозволяють розглядати групову свідомість як відносно самостійне духовне утворення, що відрізняється від суспільної і індивідуальної свідомості.
Критеріями для виявлення схожості і відмінності правосвідомості правових груп служать практична соціальна діяльність суб'єктів соціальної групи в сфері правового регулювання, їх зіткнення з реалізацією правових норм і правової практики, що не виключає діяння на групову правосвідомість і інших ознак соціальної групи і її суб'єктів (соціального положення, освіти, віку і т.ін. ). В результаті складається специфічна для даної соціальної групи правосвідомість - система групових правових поглядів, почуттів, оцінок, що відображують специфіку її соціальної діяльності і правової практики.
Конкретно - соціологічні дослідження, що проводяться, спрямовані на аналіз і вивчення особливостей групової правосвідомості і наочно показують, що соціальні групи, сформовані за видами соціальної діяльності, професії, освіти, віку характеризуються різним рівнем знання і розуміння права, емоційним до нього відношенням, по - різному можуть оцінювати зміст окремих норм права і дотримуватись їх приписів .
Суспільна і групова правосвідомість безпосередньо проявляється через правосвідомість індивідів. Тому індивідуальну правосвідомість також слід віднести до елементів соціальної структури правосвідомості.
Індивідуальна правосвідомість формується на основі безпосереднього впливу суспільної і групової. Вона поєднує в собі їх елементи, а також індивідуально неповторні риси, які приводять до особливостей і відмінностей в правосвідомості суб'єктів в рамках однієї соціальної групи. В правосвідомості індивіда проявляються суб'єктивні умови життя індивіда, його особливості, освіта, виховання, професія, а також його здібності, характер. Все це формує правосвідомість індивіда, визначає специфіку його знань про право і особливості відношення до нього.
Під час соціологічного дослідження правосвідомості індивіда важливо виявити не тільки те, чи знає людина приписи правових норм, але і визначити ті інтереси, настанови, орієнтири, які лежать в основі вибора ним того чи іншого варіанта поведінки в сфері права.
Найважливішим джерелом розвитку правосвідомості індивіда виступає правова інформація. Можна виділити два способа її отримання населенням:
в процесі освіти і сприйняття словесної інформації;
в процесі суспільно - політичної і соціально - правової діяльності особистості.
Ведуче місце серед джерел правових знань посідають телебачення, радіо, газети.
Специфічно цілеспрямованими процесами передачи і засвоєння правової інформації є освіта і виховання: лекції на правову тематику на підприємствах, в закладах, вивчення основ права в учбовому закладі, на курсах підвищення кваліфікації і т. ін.
Особливості суспільної, групової і індивідуальної правосвідомості проявляються при розгляді їх структури з точки зору зміста компонентів правосвідомості: раціонально - ідеологічних, емоційно - психологічних і поведінкових.
Раціонально - ідеологічні компоненти правосвідомості - це знання, уявлення, поняття, ідеї про діюче і бажане право та інші правові явища. В теоретичному виявленні правові ідеї, уявлення, концепції, принципи складають правову ідеологію, яка в силу своєї узагальненості є ведучим боком суспільної правосвідомості.
До основних емоційно - психологічних компонентів правосвідомості слід віднести суспільні і індивідуальні емоції, почуття, які формуються на основі правових знань і уявлень про норми права, юридичні права і обов'язки, законність, правотворчу і правозастосовчу діяльність і пов'язані зі сприйняттям і оцінкою правових явищ. Про емоційно - психологічні компоненти правосвідомості можна говорити лише тоді, коли маємо справу з свідомими правовими переживаннями, що активно впливає на поведінку суб'єктів. В основі таких переживань - певні правові відносини. Вони мають точну предметну спрямованість, в них проявляється відношення до явищ оточуючої дійсності, що складають предмет правового регулювання.
В своїй сукупності емоційно - психологічні компоненти суспільної правосвідомості утворюють соціально - правову психологію.
Правосвідомість - єдність раціональних і психологічних компонентів правової ідеології і правової психології. Правова ідеологія представляє собою безпосередню основу для створення правових норм - цінностей. Але при цьому вона використовує судження, оцінки, уявлення, що накопичені в сфері правової психології.
Як відомо, свідомість нерозривно пов'язана з діяльністю. Це передумовлює необхідність вияву поведінкових компонентів в структурі правосвідомості. В поведінці суб'єктів проявляється реальний зміст їх правосвідомості. Внаслідок цього в структурі правосвідомості доцільно виділяти поведінкові компоненти, до яких слід віднести правові настанови, що в сукупності складають ціннісну орієнтацію суб'єктів і готовність до діяльності в сфері правового регулювання. Поведінкові компоненти правосвідомості обумовлені основними елементами раціонального і емоційного боків правосвідомості і, перш за все, правовими переконаннями і навичками.
Аналіз соціальної структури правосвідомості не зводиться до переліку її елементів і їх загальної характеристики. Необхідно виявити співвідношення цих елементів. Зрозуміло, це не проста їх сума, а єдність, в якій виділяються первинні, спрямовуючі елементи ( такими є, наприклад, суспільна правосвідомість з перевагою в ній раціонально - ідеологічних компонентів правової ідеології ) і елементи, так звані, другого порядку ( індивідуальна правосвідомість, емоційно - психологічні компоненти, соціально - правова психологія ), що взаємодіють між собою.
Із складної взаємодії і взаємопроникнення основних елементів соціальної структури правосвідомості складаються її рівні, що характеризують соціальну структуру правосвідомості з точки зору глибини пізнання правових явищ з метою їх використання суб'єктами в практичній діяльності. Цей аспект дослідження структури правосвідомості має дуже важливе значення для розробки багатьох проблем, в тому числі для дослідження ролі правосвідомості в реалізації права і правозастосочої діяльності.
Соціальні рівні правосвідомості характеризують ступінь розвитку основних компонентів суспільної, групової і індивідуальної правосвідомості і особливості відображення в правосвідомості правових явищ.
Для визначення соціальних рівней правосвідомості важливим є аналіз предметної спрямованості діяльності суб'єктів правосвідомості в сфері правового регулювання, тобто виявлення глибини усвідомлення суб'єктами правових явищ для їх практичного використання в соціальному житті. Така свідомість обумовлена, наприклад, повсякденними умовами життя людей, їх практичними потребами, необхідністю дотримання і виконання юридичних обов'язків, діяльністю по застосуванню правових приписів в конкретних життєвих обставинах, осмислюванням закономірних зв'язків і сутності правових явищ.
Така предметна спрямованість діяльності суб'єктів визначає глибину відображення правосвідомістю правових явищ, яка характеризується ступенем знання права, пізнанням і оцінкою правових явищ, можливістю їх практичного використання.
Виходячи з сказаного, в правовій свідомості можна виділити три рівня: повсякденний, спеціалізований (професійний) і науковий.
Повсякденна правосвідомість - це відображення людьми правових явищ при їх зіткненні з правом в повсякденному житті в процесі трудової, суспільної діяльності, сімейно - побутових відносинах і т.ін. Повсякденна правосвідомість органічно пов'язана з безпосередньою повсякденною практикою реалізації права, емпіричним досвідом людей. Тому повсякденну правосвідомість можна уявити в якості переважного рівня масової правосвідомості, яке складається з досвіда трудової, суспільної та іншої соціальної діяльності, що передається поколіннями, тому що вона набуває правову форму і пов'язана з дією правових норм. Масова правосвідомість охоплює зазвичай, традиції, прості норми моралі, уявлення про оточуючу дійсність, які так чи інакше пов'язані з правовими явищами.
В масовій правосвідомості переважають соціально - психологічні компоненти, але внаслідок загального правового виховання, під впливом засобів інформації, юридичної практики в неї вносяться елементи теоретичної правової свідомості, формуються науково - світоглядні компоненти.
Предметна діяльність суб'єктів в тій чи іншій області правового регулювання при вирішенні юридичних справ, винесенні індивідуально - владних приписів потребує спеціалізованого ( професійного ) рівня правосвідомості, за допомогою якого пізнаються і оцінюються правові явища з метою їх практичного використання в процесі правозастосовчої діяльності. Спеціалізована правосвідомість формується на основі спеціального правового виховання (освіти), юридичної науки у осіб і соціальних груп, що спеціально займаються правозастосовчою діяльністю.
З точки зору глибини пізнання правових явищ професійна правосвідомість представляє собою спеціалізовані правові знання, вміння, навички, переконання, почуття, які дозволяють здійснювати предметну правозастосовчу діяльність.
У зв'язку з цим професійна правосвідомість, що формується в практиці діяльності судових і адміністративних органів, за своїм змістом є правосвідомістю більш глибокого порядка, ніж повсякденні уявлення про правові норми і розуміння їх членами суспільства. Вона відображає рівень групової і індивідуальної правосвідомості юристів - професіоналів, що здійснюють правозастосовчу діяльність. Оскільки остання носить науково обгрунтований характер, то в елементному складі професійної правосвідомості відкриваються в певній мірі компоненти теоретичної правосвідомості.
Разом з тим спеціалізована правосвідомість не проникає в глибину всіх правових зв'язків і закономірностей правового розвитку. Його глибина і повнота обмежені конкретною областю правозастосовчої діяльності, в рамках якої спеціалізована правосвідомість здатна досягнути істини відносно змісту діючого права і дати правильну оцінку поведінці суб'єктів в сфері правового регулювання. Повне і всебічне виявлення сутності і змісту правових явищ, їх співвідношення і закономірностей розвитку можливе тільки за допомогою теоретичної правосвідомості, яка представляє собою наукові знання, ідеї, концепції про сутність, характер і взаємодію правових явищ, всього механізма правового регулювання. Тому вона може бути названа науковою правосвідомістю. Її рівень визначається глибиною пізнання правових явищ вченими - юристами, спеціалістами в області законодавства, політичними діячами. В процесі загального і спеціального правового виховання елементи теоретичної правосвідомості організовано вносяться в правову свідомість мас, під безпосереднім впливом якої формується повсякденна і спеціалізована правосвідомість.
Таким чином, теоретична правосвідомість на відміну від повсякденної і спеціалізованої характеризується більш глибоким проникненням в сутність правових явищ. Вона має найбільш строгі і точні форми вираження результатів своєї діяльності. Вона вирішує задачу відображення, спираючись на строгу систему наукових понять, суджень, умовиводів, науково-теоретичних доказів. Рівень теоретичної правосвідомості виступає ведучим по відношенню до рівня повсякденної і спеціалізованої правосвідомості.
Правосвідомість відрізняється від інших сфер суспільної свідомості своєю гносеологією ( пізнавальний апарат ), аксіологією ( система цінностей і засобів оцінки ), праксеологією ( методи керування практичною діяльністю).
У відповідності з цим можна говорити про три функції правосвідомості:
пізнавальну;
оціночну;
регулятивну.
Не всі елементи правової свідомості доступні поки емпіричному дослідженню з-за відсутності адекватних методів і процедур, що дозволяють їх виділити, вивчити і описати. Відбувається це тому, що більша частина явищ психики представляє собою сплав багатьох психічних елементів.
Так, правові почуття і переживання не існують самі по собі представлені досліднику щольовано, а входять в склад переконань, оціночних відносин, настанов та інших складних утворень, що виникають в результаті взаємодії інтелектуального, емоційного і вольового компонентів. Тому необхідно виділити елементи правосвідомості, що доступні на сучасному рівні емпіричної інтерпретації.
У зв'язку з цим доречно нагадати вихідне положення психологічної науки про єдність свідомості і діяльності. Свідомість виникає в результаті діяльності і проявляється в ній. Стосовно нашої проблеми це означає, що функції правосвідомості можуть бути пізнані за результатами функціонування.
Відповідно трьом вже згаданим функціям правосвідомості- пізнавальної, оціночної і регулятивної - визначаються основні функціональні компоненти правосвідомості.
Пізнавальній діяльності відповідає певна сума юридичних знань, або правова підготовка.
Оціночній функції відповідає система оцінок і думок з юридичних питань, або оціночне відношення до права, до практики його виконання і застосування.
Дія регулятивної функції проявляється в формуванні правових орієнтацій і настанов ( див. схему 2).
Пізнавальна функція визначає правову підготовку людей, яка не вичерпується їх формальними юридичними знаннями. Можна володіти знаннями, але не вміти ними користуватися. Рівень правових пізнань і вміння застосовувати їх на практиці піддаються емпіричній перевірці з відносним ступенем вірогідності.
Пізнаючи правову дійсність, люди не залишаються байдужими до отриманих знань. Виникає інтелектуально - емоційне утворення - психічне відношення до об'єктів правового пізнання і правової практичної діяльності, що виражається в оцінці, тобто у визнанні цінності чого - небудь з точки зору індивіда, групи чи суспільства.
Табл.7. ФУНКЦІОНАЛЬНА СТРУКТУРА ПРАВОСВІДОМОСТІ
В структуру правосвідомості входять чотири види оціночних відносин. Це оціночне відношення, по - перше, до права ( його інститутів, норм ); по - друге, до правової поведінки оточуючих; по - третє, до правоохоронних органів і їх діяльності і, по - четверте, до своєї правової поведінки (самооцінка).
Відношення до правових цінностей виражаються в оціночних судженнях, які можуть бути виявлені емпіричним дослідженням з більшим чи меншим ступенем відповідності дійсним оцінкам обстежуваних осіб.
Сфера правових оцінок порівняно з правовими знаннями важче піддається емпіричному виявленню, що потребує більш складних методик.
Самі по собі ціннісні відносини як інтелектуально - емоційні утворення ще не наділені здібністю до практичної реалізації без психічних сил, що грають роль рушійних механізмів діяльності. Таку роль виконують інтелектуально - емоційно - вольові утворення - соціальні настанови, під якими ми розуміємо тенденцію чи схильність особистості сприймати і оцінювати який - небудь об'єкт певним чином і готовність діяти по відношенню до нього у відповідності з цією оцінкою. Коли об'єктом настанови є різні правові оцінки, ми говоримо про правові настанови.
В своїй сукупності настанови організуються в систему ціннісних орієнтацій. Ціннісні орієнтації - стійка система настанов, певним чином зорієнтована на соціальні цінності і спрямовуюча поведінку людей по відношенню до цих цінностей в умовах їх складної взаємодії. Правова орієнтація - сукупність правових настанов індивіда чи спільноти, що безпосередньо формує внутрішній план, програму діяльності в юридично значущих ситуаціях.
Таким чином, регулятивна функція правосвідомості здійснюється через правові настанови і орієнтації, що синтезують в собі всі інші джерела правової активності.
Регулятивна функція правосвідомості піддається науковому вивченню тільки експериментальним шляхом. При цьому експеримент повинен з достатнім наближенням відтворити об'єктивні і суб'єктивні фактори, що мають місце в реальному житті. Цій меті служить, особливо, метод вербального експеримента, в якому досліджувані здійснюють оцінку і вибір різних варіантів правової поведінки, приймають рішення і обгрунтовують свою програму дій в динамічній ситуації конфлікта різних цінностей, в набор яких включаються правові цінності.
В соціологічному підході до вивчення правосвідомості особливе значення має дослідження правових поглядів людей, які виступають в двох суттєво різних формах:
як елементи безпосередньої свідомості;
як зовнішньо об'єктивовані факти, що виражаються в поведінці та в інших видах діяльності.
Звідси відмінність в методиці отримання інформації. В першому випадку інформація може бути отримана головним чином за допомогою різних видів опитування ( анкетування, інтерв'ювання ) і проведення тестів. Джерелами отримання інформації про поведінку є документальні матеріали відповідних закладів, спостереження, аналіз практичних дій об'єктивованим джерелом самовираження.
На процес формування правосвідомості вирішальний вплив робить сукупність взаємодіючих факторів, що включають в себе:
безпосередні умови життя і роботи;
організована система освіти і виховання;
засоби масової комунікації.
Суттєвий вплив на формування правової свідомості має практична діяльність людей в сфері права, соціально - політична і соціально - правова активність.
Зростання соціальної активності породжує потребу в правових знаннях, яка може бути задоволена шляхом детального вдосконалення правосвідомості.
Структуру соціологічного дослідження правосвідомості можна представити таким чином (див.схему 3).
Когнітивний аспект правосвідомості характеризується даними, що свідчать про правові знання респондентів, про витоки і обсяг правових знань, їх системності, стійкості.
Глибина внутрішнього переконання в необхідності
Табл. 8. ДОСЛІДЖЕННЯ ПРАВОСВІДОМОСТІ
дотримання вимог норм права; ступінь усвідомлення його керівних принципів і ідей складають зміст аспекта переконання.
Оціночний аспект характеризується відношенням суб'єкта до правових явищ як цінностей ( до права в цілому, до конкретної правової норми, до діяльності правозастосовчих та правоохоронних органів ).
Про вольовий аспект правосвідомості свідчать ступінь і спрямованість соціально - правової активності (участь респондентів у різних формах правотворчості ( в обговоренні законопроектів, відправки листів в державні органи, в редакції газет, радіо і т.ін. ), участь в діяльності правозастосовчих і правоохоронних органів в якості народних засідателей, членів товариських судів, комітетів народного контроля і т.ін.; ступінь самостійного запобігання респондентами своїми діями правопорушень в складі оперативних загонів, інспектора ДАІ і т.ін.).
Соціологічне дослідження правосвідомості дає можливість отримати відомості про стан правосвідомості окремих особистостей, різних соціальних груп, суспільства в цілому на певний момент, стосовно до конкретного соціально - значущого факта, події. Використання таких відомостей сприяє рішенню корінних проблем суспільного життя.
< Попередня Наступна >