102

---

10.2. Класифікація юридичних конфліктів

Необхідність класифікацій виникає, як правило, у межах тих наук, що мають справу із множиною різнобічних об’єктів. До засад класифікації юридичних конфліктів можна застосувати, наприклад, системний, структурно-функціоналістський, біхевіорістичний, аксіологічний або інші підходи.

Так, будь-яка система (в т.ч. правова) постійно відчуває на собі деструктивний вплив, який є результатом її внутрішньої протирічливості: компонент і система в цілому; безперервне і приривчасте; інтеграція та дезінтеграція; структура і функція; внутрішнє і зовнішнє; організація і дезорганізація; різномаїття й одноманітність – все це й інше є протиріччями – підставами, що породжують конфлікти, які можуть мати і юридичний характер (див. роботи Т.Парсонса). Зосередивши увагу на дисфункціональних явищах, які виникають як наслідок протиріч і напруги у соціальній структурі, Р.Мертон виокремлює п’ять типів пристосування індивідів у суспільстві – конформізм, інновація, ритуалізм, ретретизм, м’ятеж (бунт). Відхилення від кожного з цих типів поведінки спричинює неминучий конфлікт, до того ж, часто, юридичного характеру.

В.М. Кудрявцев та колектив авторів, що розробляли проект “Юридична конфліктологія” (1993-1995 рр., Москва, РАН) надійшли висновку, що доцільно виділяти саме “чистий” юридичний конфлікт (у вузькому розумінні) та змішані або перехідні юридичні конфлікти (у широкому тлумаченні).

Під “чистим” юридичним конфліктом слід визнавати суперечку з приводу права, яка може, у свою чергу, мати різні підстави щодо застосування, тлумачення або ігнорування норми закону. Отже, юридична конфліктологія завжди характеризує конфлікт із позицій права. Саме юридичні конфлікти В.М.Кудрявцев класифікує таким чином:

а) конфлікт, породжений протиріччями між дв

ома або декількома нормативними актами. Якщо різні закони містять протирічливі або взаємовиключні норми, то конфліктні відносини стануть неминучими між державними органами і правозастосовчими інстанціями, особливо тими, що здійснюють правонагляд;

б) конфлікт, спричинений протиріччями між нормою права і правозастосовчою практикою. Він найчастіше виникає тоді, коли закон порушують безпосередньо носії виконавчої влади;

в) конфлікт, який виникає внаслідок протиріччя між двома або декількома правозастосовчими актами. Типовий випадок – протилежні або суперечливі рішення судів першої і другої інстанції, які породжують новий або посилюють попередній конфлікт між сторонами процесуальної дії;

г) врешті, юридичний конфлікт може виникнути і у зв’язку з одним актом права, в разі взаємовиключного його розуміння, тлумачення, застосування або виконання тими чи іншими суб’єктами права.

Змішані або перехідні юридичні конфлікти починаються, як правило, незалежно від правових норм і поза сферою правових відносин, але з часом набувають юридичного характеру за відповідними ознаками і рисами. Так, значна більшість економічних конфліктів набуває правовий характер, якщо їх об’єкт (власність, майно чи предмет наслідування, купівля-продаж, відчуження) потребують юридичного вирішення або мають правові ознаки. Політичні та міжнаціональні конфлікти також часто переростають у політико-правові, адже їх учасники зберігають статус суб’єктів права, а конфліктна ситуація часто має шанси розв’язання завдяки юридичним, зокрема конституційним, механізмам і процедурам. Це ж стосується виробничих, трудових, адміністративних і, навіть, сімейно-побутових конфліктів. Отже, ті конфлікти, що містять як правові, так і неправові елементи, чи можуть скінчитися юридичною процедурою, слід кваліфікувати змішаними або перехідними юридичними конфліктами.

Мотивація змішаних юридичних конфліктів на початковому етапі далека від правової матерії, а скоріше пов’язана з особливими громадськими чи груповими інтересами, потребами і цінностями. Але предметна проблема такого конфлікту неминуче підштовхує його до появи на певних стадіях правових елементів різної інтенсивності, таким чином, здійснюється юридизація (набуття юридичних аспектів, ознак, елементів, механізмів) соціальних конфліктів. Виходячи з цього, юридичним можна визнати будь-який конфлікт, в якому суперечки певним чином пов’язані з правовідносинами сторін (їх юридичним статусом і діями), об’єкт і мотивація конфліктної поведінки суб’єктів та її наслідки мають правові ознаки.

Слід відмітити, що найменш сприйнятливим до юридичних механізмів і рішень є конфлікти духовно-культурної сфери, інтелектуальні, релігійні, емоційно-міжособистісні, психологічні – внаслідок особливо мінливої та тонкої природи цих відносин. Загасити такий конфлікт раціональними юридичними засобами буває нелегко, а частіше – неможливо.

В той же час конфліктологічна наука доводить про існування когнітивного юридичного конфлікту. Він має, зазвичай, теоретико-правовий характер бо відбиває глибокі протиріччя методологічного характеру між вченими-дослідниками, викладачами, юристами-практиками тощо тлумачення того чи іншого правоположення. Ця суперечка з приводу правознавства і напрямків розвитку юридичної науки вже минає рівень колізії та набуває сутності когнітивного юридичного конфлікту, до того ж відомо, що нерідко за науковими спорами в юридичній площині приховується політична, економічна, ідейна та інша мотивація.

Розглядаючи різновиди юридичного конфлікту, дуже важливо з’ясувати, що може виникнути і так званий “помилковий” юридичний конфлікт, в якому збоченість конфліктної ситуації стосується не стільки змісту проблеми, скільки відсутності юридичного характеру і форми. Цей юридичний конфлікт виникає внаслідок помилки (або скривдженої уяви) однієї (чи всіх) сторін, що очікують проти себе агресивних, неправомірних або інших небажаних, дій. Як правило, “помилковий” юридичний конфлікт відтворює чотири типові ситуації: 1) сторона конфлікту вважає, що знаходиться з протилежною стороною (особою) у певних правовідносинах, яких насправді не існує; 2) навпаки, сторона (сторони) конфлікту не усвідомлюють правовідносин, що між ними існують; 3) сторона конфлікту помилково вважає дії супротивника незаконними; 4) або, навпаки, вчинки суперника розцінюються правомірними, але це – ілюзорно.

Деякі дослідники, наприклад, професор ИГП РАН Поляніна С.І., пропонують сприймати конфліктологію не як новий напрямок у юриспруденції, а особливим, конфліктаційним зрізом суспільних відносин, що природньо виникають у разі відхилень чи соціальних криз. Така позиція цілком дозволяє застосовувати до типології юридичних конфліктів загально-працюючі в конфліктології критерії та підходи. Так, юридичні конфлікти, як інші, можна поділяти на глобальні, регіональні і локальні (за масштабом); на групові та міжособистні (за суб’єктами-носіями); на ситуаційні та позиційні (за схемою розгортання подій); на конфлікти інтересів, цінностей, потреб, норм і знань (за рушійними силами); на гострі, повільнотекучі й ті, що поновлюю (за характером протікання) тощо.

 

< Попередня   Наступна >