110

---

2.2. Предмет права соціального забезпечення

Під предметом права соціального забезпечення, як і в інших галузях права, розуміють певну сукупність однорідних відно­син, які піддаються правовому регулюванню. До них належать не всі суспільні відносини, а лише ті, що відповідають таким вимогам: 1) є стійкими і характеризуються повторенням подій і дій людей; 2) за своїми властивостями допускають можливість зовнішнього контролю за ними правовими й іншими засобами з боку держави; 3) існує об'єктивна потреба в їх урегулюванні. До структури предмета права соціального забезпечення входять такі елементи: а) особи, які потребують допомоги, і ті, хто може надати таку допомогу; б) предмети, з приводу яких виникають ці відносини (гроші, речі, знижки, послуги); в) соціальні фак­ти, тобто обставини, що мали місце в певний час та за відпо­відних умов, які прямо чи побічно впливають на соціальні зв'яз­ки людей щодо матеріальної підтримки окремих з них; г) практична діяльність (поведінка) осіб у сфері соціального забезпе­чення.

Суспільні відносини, що регулюються правом, поділяють на три основні групи: майнові, управлінські та охоронні. Усі ці групи входять до предмета правового регулювання права соці­ального забезпечення, але серед них головне місце відводиться майновим відносинам, тобто таким, що пов'язані з наданням фізичним особам різних видів соціального забезпечення.

У літературі висловлені різні думки щодо комплексу суспі­льних відносин, які бажано включити до предмета права соці­ального забезпечення. Пропонувалося їх відбір здійснювати за такими можливими критеріями: 1) надання окремих видів за­безпечення із фондів соціального споживання; 2) обов'язок дер­жави щодо утримання й обслуговування певного контингенту громадян; 3) непрацездатність; 4) надання забезпечення за ра­хунок фондів соціального страхування; 5) завдання, які вирі­шує дер

жава за рахунок суспільних фондів споживання, та спосіб розмежування суміжних груп відносин, що складають­ся в процесі здійснення цих завдань; 6) характер розподільчих відносин, за допомогою яких задовольняються соціально-еко­номічні потреби людей та зміст об'єктивних підстав, що ви­кликають ці потреби; 7) загальне поняття соціального забезпе­чення.

Характерними рисами суспільних відносин у сфері соці­ального забезпечення є:

Специфічні способи мобілізації, розподілу і використання коштів на соціальне забезпечення. Соціальні фонди формують­ся за рахунок внесків роботодавців, застрахованих осіб, суб­сидій держави, коштів органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, фізичних осіб і використо­вуються тільки за цільовим призначенням.

Загальна економічна природа цих відносин, оскільки вони мають розподільчий характер. Зміст зазначених відносин по­лягає у перерозподілі валового внутрішнього продукту шляхом надання певним суб'єктам матеріальних благ з метою ви­рівнювання особистих доходів громадян.

Специфічне коло суб'єктів цих відносин. До тих, хто має право на одержання матеріальних благ відповідно до норм пра­ва соціального забезпечення, належать особи, які втратили заробіток внаслідок страхового випадку, не мають засобів до існування, несуть підвищені витрати або перебувають за ме­жею бідності (діти-інваліди, інваліди, пенсіонери, тимчасово непрацюючі з поважних причин, безпритульні, сім'ї з дітьми). З іншого боку виступає державний чи будь-який інший упов­новажений або допущений державою орган, який зобов'язаний чи вправі надавати матеріальне забезпечення фізичним особам.

Особливості об'єкта відносин. Це завжди матеріальне благо (пенсія, грошова допомога, компенсація, субсидія, пільга, соціальна послуга). Матеріальне благо надається у грошовій чи натуральній формі. Об'єкт цих відносин має майновий харак­тер.

Специфіка соціальних фактів, що можуть вести до ви­никнення, зміни чи припинення соціально-забезпечувальних правовідносин. їх ще називають складними життєвими обста­винами, їх особливість полягає у великомасштабності виник­нення, у високій значимості наслідків як для особи, так і для суспільства в цілому. В нормативних актах дається вичерпний перелік таких фактів.

Жорстке нормативне регулювання цих відносин. Умови призначення, розмір грошових виплат, обсяг соціальних по­слуг і пільг, порядок звернення за призначенням та строки розгляду заяв і прийняття рішень чітко закріплені у правових актах і не можуть бути змінені за угодою сторін правовідношення.

До предмета права соціального забезпечення входять такі суспільні відносини:

з приводу формування соціальних фондів, з яких нада­ються різні види соціального забезпечення. Вони є фундаментом для виникнення розподільчих відносин. Раніше зазначені відносини належали до предмета фінансового права, але особ­ливості їх регулювання, правова природа коштів, що входять до цих фондів, дають привід віднести їх до предмета права соці­ального забезпечення;

щодо забезпечення фізичних осіб пенсіями за віком, у зв'язку з інвалідністю, у зв'язку з втратою годувальника, за вислугу років та достроковими пенсіями. До цієї групи нале­жать відносини з довічного утримання суддів. Пенсійні відно­сини у розподільчих відносинах належать до основних, оскіль­ки пенсійні виплати становлять левову частку у витратах су­спільства на соціальне забезпечення;

із забезпечення фізичних осіб допомогами і, зокрема, та­кими: 1) державною соціальною допомогою малозабезпеченим сім'ям, які постійно проживають на території України і мають

середньомісячний сукупний дохід, нижчий від прожиткового мінімуму для сім'ї; 2) державною допомогою сім'ям з дітьми (у зв'язку з вагітністю та пологами, одноразова при народженні

дитини, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням; на дітей одиноким матерям); 3) допомога на поховання; 4) допо­мога в разі безробіття; 5) допомога в разі тимчасової непраце­здатності; 6) сімейні допомоги за системою соціального страху­вання; 7) одноразові цільові допомоги тощо. Соціальні пенсії тепер трансформовані в соціальну допомогу;

стосовно надання фізичним особам соціальних послуг, до яких слід віднести: 1) стаціонарне обслуговування громадян похилого віку та інвалідів у будинках-інтернатах та інших ста­ціонарних установах; 2) надання соціальних послуг за місцем проживання пенсіонерам та одиноким непрацездатним грома­дянам територіальними центрами та відділеннями соціальної допомоги вдома; 3) забезпечення населення технічними засоба­ми реабілітації; 4) забезпечення інвалідів автомобілями; 5) ме­дична, професійна і соціальна реабілітація інвалідів; 6) забез­печення непрацюючих пенсіонерів санаторно-курортними пу­тівками; 7) надання тимчасового притулку безпритульним; 8) соціальні послуги за видами загальнообов'язкового держав­ного соціального страхування тощо. До речі, треба сказати, що останніми роками збільшилася кількість видів соціальних по­слуг, що надаються найбільш вразливим верствам населення;

щодо здійснення компенсаційних виплат і надання суб­сидій та пільг за системою соціального забезпечення окремим категоріям громадян;

з приводу утримання дітей-сиріт і дітей, які залишилися без батьківського піклування, у дитячих закладах інтернатно­го типу;

щодо утримання дітей у дитячих закладах безоплатно чи з частковою оплатою;

щодо надання безоплатно чи зі знижкою медичної допо­моги і лікування, забезпечення ліками;

стосовно забезпечення житлом малозабезпечених осіб бе­зоплатно чи зі значною знижкою;

з приводу безоплатного харчування учнівської молоді;

щодо розподілу гуманітарної допомоги серед найбідніших верств населення;

з приводу недержавного пенсійного забезпечення (добро­вільного соціального страхування). Зазначені відносини через їх цільове призначення бажано вилучити із цивільного права і включити у предмет права соціального забезпечення;

з надання благодійної допомоги малозабезпеченим грома­дянам;

з приводу матеріального забезпечення через інститути громадянського суспільства.

Цей перелік виходить із концепції соціального забезпечен­ня у широкому розумінні. У літературі він значно звужується. Зокрема, зазначається, що суспільні відносини щодо розподілу коштів недержавних соціальних фондів, у тому числі проф­спілкових, кооперативних, благодійних тощо, до предмета пра­ва соціального забезпечення не входять.

До предмета права соціального забезпечення також належать процедурні відносини, що виникають у зв'язку: а) із встановленням юридичних фактів, без яких не може виникнути мате­ріальне правовідношення; б) з реалізацією фізичною особою права на окремий вид соціального забезпечення; в) з оскаржен­ням рішення посадової особи чи органу соціального забезпе­чення в адміністративному порядку. Порядок оскарження рішень органів соціального забезпечення в судовому порядку регулюється нормами цивільного процесуального права, а не права соціального забезпечення.

Суспільні відносини, що регулюються нормами права соці­ального забезпечення, найчастіше поділяються на три групи: 1) відносини, що виникають з приводу грошових виплат за си­стемою соціального забезпечення; 2) відносини, що виникають з приводу натуральних видів соціального забезпечення; 3) до­поміжні відносини процедурного характеру.

Таким чином, предмет права соціального забезпечення — це групи суспільних відносин, об'єднані цільовим призначен­ням, які виникають у зв'язку з акумулюванням і розподілом коштів із соціальних фондів через систему соціального забез­печення.

 

< Попередня   Наступна >