45

---

Глава З

ПРИНЦИПИ ПРАВА СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

3.1. Поняття і види принципів права соціального забезпечення

3.1.1. Загальнотеоретична характеристика принципів права

Принцип — слово латинського походження, що означає на­чало, основа. Слово принцип за своїм семантичним значенням тотожне українським словам основа, засада. Термін принцип розглядається у трьох значеннях: 1) основні засади, вихідні ідеї, що характеризуються універсальністю, загальністю, значущі­стю, вищою імперативністю і відображають суттєві положення теорії, вчення, науки, системи внутрішнього і міжнародного права, політичної, державної чи громадської організації; 2) внутрішнє переконання людини, що визначає її ставлення до дійсності, суспільних ідей, норма (правило) поведінки і діяль­ності; 3) основа устрою чи дії приладу, машини і т. ін. В. Даль тлумачив цей термін як наукове чи моральне начало, підставу, основу, від якої не відступають. Юристи слово принцип розгля­дають як теоретичне узагальнення найбільш загального, типо­вого, те, що виражає закономірності існування та розвитку, ядро цілісного системного утворення.

У теорії права під принципами права найчастіше розуміють: нормативні узагальнення найбільш високого рівня, стисле, концентроване вираження змісту права, своєрідний згусток правової матерії; загальнообов'язкові вихідні нормативно-юри­дичні положення, для яких характерні універсальність, загаль­на значимість, вища імперативність, що визначають зміст пра­вового регулювання і виступають критерієм правомірності по­ведінки і діяльності учасників відносин, які регулюються пра­вом; основні вихідні начала, положення, ідеї, що виражають суть права як специфічного соціального регулятора; основні керівні ідеї (начала), які пронизують право, характеризують його зміст.

text-align: justify;">Виходячи з розуміння права у широкому значенні, в на­вчальній літературі підкреслюється, що принципи права — не результат суб'єктивного розсуду законодавців або вчених, а органічно притаманні праву властивості. Наука лише виявляє, обґрунтовує, вивчає і систематизує їх. Вона не "придумує", а "відкриває" закладені в реаліях дійсності та праві принципи, показує їх роль, значення, зміст і функціонування.

До характерних ознак принципів права належать такі: 1) є загальними (керівними, спрямовуючими, основними, головни­ми, ключовими, наскрізними, відправними, вихідними) ідея­ми (положеннями, началами) про справедливе регулювання суспільних відносин правовими засобами; 2) відображають за­кономірності суспільного розвитку на певному етапі, а також права, його природу і соціальне призначення; 3) реалізуються, як правило, шляхом закріплення їх у нормах права; 4) визна­чають характерні риси не тільки чинного, а й майбутнього пра­ва; 5) виступають критерієм правової оцінки поведінки посадо­вих осіб і громадян; 6) окреслюють нормотворчу, правозастосовну і правоохоронну діяльність суб'єктів права; 7) виника­ють і відмирають еволюційним шляхом.

Джерелами принципів права виступають середовище жит­тєдіяльності людини, економіка, політика, ідеологія, релігія, правова матерія (правові ідеї, норми права, правовідносини). Принципи права мають відповідати характеру суспільних відно­син, що склалися в суспільстві, а отже їхнє виникнення й існу­вання зумовлені об'єктивними чинниками. З іншого боку, вони формуються під впливом суб'єктивних чинників, оскільки є породженням суспільної свідомості.

Нормотворча діяльність ґрунтується на певних засадах, що закріпились у людській свідомості. Принципи права виступа­ють джерелами правотворення. Вони є первинними щодо пра­ва, формують його зміст, визначають рамки правового регулю­вання. З часом накопичується значний правовий масив, який, у свою чергу, служить матеріалом для конструювання нових правових принципів. У цьому виявляється один із взаємозв'яз­ків права з його принципами.

Як ідеологічна категорія принципи права відображають уяв­лення людей про ідеальне право і бажані правові норми, є втіленням їхніх інтересів у праві. Концепції правових прин­ципів зазвичай розробляють фахівці права. Закладені в них ідеї оволодівають масами, у тому числі й законодавцем. Вихідні положення цих принципів втілюються в правових нормах, а пізніше ними керуються при застосуванні норм права на прак­тиці. Принципи права у цьому разі виступають своєрідним ле­калом, що накладається як ідеальне право (зафіксоване на рівні правосвідомості) на належне право (закріплене в нормативних актах) та існуюче право (правозастосовна практика).

Вічних принципів права не буває. Це історична категорія. Незважаючи на те, що їхню основу складають природні права, вони під впливом реалій життя видозмінюються, наповнюють­ся новим змістом, і тоді виникає потреба у проведенні правової реформи в певній сфері суспільних відносин. Держава може керуватися принципами права або ігнорувати їх чи формально визнавати, а на практиці застосовувати неправові чи ідеологічні установки. При зміні історичних епох, як це сталося на тере­нах колишнього СРСР, відбувається бурхлива заміна так зва­них декларативних принципів права на реальні, що відбива­ють справжні прагнення людей.

Принципи права можуть існувати поза правом, поза його си­стемою. За своєю природою вони не обов'язково потребують зак­ріплення в правових нормах і можуть існувати як керівні заса­ди, вихідні положення правової науки, як норми загально-соціального права, які з різних причин не трансплантувались у норми юридичного права. П.Д. Пилипенко слушно зазначає, що норми загально-соціального права, власне, і є основою, керів­ними ідеями для юридичного права, тому можна вважати, що загально-соціальне право в основі якраз і є тими принципами, на яких базується юридичне право як система норм. Звідси випливає і регулятивна природа принципів права (Пилипен­ко П.Д. Проблеми теорії трудового права. — Львів, 1999. — С. 53). Він правильно підкреслює, що принципи права як над­бання всього історичного процесу розвитку людської цивілізації не можна змінювати, скасовувати чи, навпаки, створювати пев­ним політичним силам чи групам, які визначають політику дер­жави, зокрема, у сфері правотворення. їх можна лише пізна­вати, вивчати з більшою чи меншою проникливістю в їхню сутність і дотримуватись (або ігнорувати собі на шкоду) також з більшим чи меншим хистом і, відтак, з більшим чи меншим успіхом (там само, с 56).

У літературі, крім терміна принципи права вживається термін правові принципи. Під ним одні вчені розуміють вимо­ги, які пред'являють до системи права певного типу держави, що формуються до виникнення системи права або принципи правосвідомості чи ідеї-принципи, інші — загальні положен­ня, які відображені в нормативних актах, а треті ототожнюють його з принципами права. Оскільки ці терміни за своїм значен­ням дуже близькі, то замість терміна правові принципи доціль­ніше вживати термін нормативно-правові принципи. Його слід розглядати як складову принципів права чи правових прин­ципів. Це основні засади, вихідні ідеї, що відображають суттєві положення права і закріплені (легалізовані) в нормативних актах або виведені зі змісту та смислу законодавства чи сфор­мульовані юридичною практикою.

Нормативно-правові принципи класифікуються за такими критеріями:

за сферою поширення виділяють загальноправові, міжга­лузеві і внутрігалузеві. Загальноправові принципи поширюють свою дію на всі галузі права без будь-яких винятків, тобто на право в цілому без його поділу на окремі складові. Міжгалузеві принципи виражають загальні риси двох чи більше галузей пра­ва. Галузеві принципи визначають їх специфіку лише в одній галузі права. Внутрігалузеві принципи стосуються підгалузей та правових інститутів конкретної галузі права. Це найбільш поширена класифікація принципів права на певні групи;

за формою нормативного вираження, тобто за характером нормативного джерела, в якому вони закріплені, принципи поділяються на такі, що закріплені в Конституції України, міжнародно-правових актах, у внутрідержавному поточному законодавстві та підзаконних актах;

за змістом чи залежно від функціонального призначення й об'єкта відображення принципи права поділяються на соці­ально-правові (домінування загальнолюдських цінностей над інтересами класів, націй і т. ін., єдність суспільних і особистих інтересів) та спеціально-юридичні (узагальнюють засади фор­мування й існування власне права як специфічного соціально­го явища).

 

< Попередня   Наступна >