138

---

6.4. Соціальне забезпечення та його законодавча база в СРСР

6.4.1. Соціальне забезпечення населення в 1917—1922 pp.

Після жовтневого (1917 р.) перевороту більшовики, які при­йшли до влади під популістськими гаслами, відмовилися від загальнолюдських цінностей і почали насаджувати цінності одного класу — пролетаріату, який, як показала історія, не мав до них ніякого відношення. Заперечуючи еволюційний шлях розвитку, правляча партія приступила до соціальних експериментів революційними методами. Систему соціального страхування та забезпечення, що склалася в царській Росії, змальовували тільки чорними барвами і в короткі терміни її було повністю зруйновано. Більшовики почали вибудовувати власну державну систему соціального забезпечення.

Братовбивча громадянська війна, розруха, колективізація, голодомори, бездумне втручання в економіку, Друга світова війна, відбудова країни, непосильні військові витрати, допо­мога країнам соціалістичного табору та третього світу не дава­ли можливості реально взятися до соціального захисту насе­лення. Нормативні акти, що приймалися у сфері соціального забезпечення, як правило, не були економічно обґрунтовани­ми, відзначались декларативністю та ідеологічним нашаруван­ням. Перша в світі соціалістична держава так і не зуміла ство­рити зразкову систему соціального забезпечення. В СРСР по­ширеною була практика в нормативних актах видавати бажане за дійсне, і через це вивчення законодавчої бази можливе лише у зіставленні з реальним життям.

Декретом про землю, який було прийнято 8 листопада 1917 p., З'їздом робітничих і солдатських депутатів передбача­лося, що землероби, які внаслідок старості або інвалідності назавжди втратили можливість особисто обробляти землю, втрачають право нею користуватися, а замість цього отримують від держави пенсійне забезпечення. У разі не

працездатності терміном до двох років сільська община зобов'язувалася при­йти на допомогу своєму члену шляхом громадського обробітку землі. Сказане так і залишилося гаслом, яке ніколи не було втілене в життя.

21 листопада 1917 р. РНК прийняла Декрет "Про збільшен­ня пенсій робітникам, які постраждали від нещасних випадків". Він зафіксував наміри більшовиків суттєво змінити закон про страхування робітників від нещасних випадків від 23 червня 1912 р. на засадах робочої страхової програми, а саме: поши­рення страхування на всіх робітників, відшкодування повного заробітку покаліченому, надання самоврядування застрахова­ним і передача справи експертизи покалічених у руки лікарів, вибраних від робітничих організацій. Цим же декретом у зв'яз­ку з дороговизною життя всім пенсіонерам від нещасних ви­падків до 1917р. включноз 1 січня 1917р. пенсію було збільше­но на 100 % за рахунок пенсійного фонду, який наповнювався впродовж трьох років комітетами із запасного капіталу, вільних залишків від операцій, а в разі недостатності їх — додатковими внесками підприємців.

В іншому Декреті РНК від 22 листопада 1917 р. "Про вина­городу відкомандированих на роботу на підприємства військо­вим чинам, які постраждали від нещасних випадків" зазнача­лося, що зазначені військові чини підпадають з 19 липня 1914 р. під дію правил від 2 червня 1903 р. і закону про страхування робітників від нещасних випадків від 23 червня 1912 р. Річне утримання військового чина — робітника при нарахуванні йому пенсії за каліцтво визначається відповідно до розцінок, вста­новлених для інших робітників, зайнятих на таких самих ро­ботах.

Постановою РНК від 16 грудня 1917 р. "Про видачу допомо­ги" передбачалося відпустити з 10 млн фонду на непередбачені кошторисами термінові потреби 450 тис. руб. у розпорядження Кременчуцької повітової земської управи для видачі допомог населенню Кременчуцького повіту, яке постраждало від павод­ку весною поточного року.

РНК своєю постановою від 1 грудня 1917 р. "Про розміри винагороди народних комісарів і вищих службовців та чинов­ників" доручив Міністерству фінансів і всім окремим коміса­рам негайно вивчити кошториси міністерств і урізати всі непо­мірно високі жалування та пенсії.

Згідно з Декретом РНК від 24 грудня 1917 р. "Про припи­нення видачі пенсій, що перевищують 300 руб." були знижені щомісячні пенсійні виплати одній особі чи сім'ї, які перевищу­вали 300 руб. Максимальні пенсії не могли перевищувати 300 руб.

ВЦВК і РНК 24 грудня 1917 р. затвердили "Положення про страхування на випадок безробіття". Ним уперше в світі в країні було введене соціальне забезпечення безробітних. Воно поши­рювалося на всіх робітників і службовців, які працювали за наймом, за винятком осіб, заробіток яких перевищував тримі­сячний заробіток у певній місцевості. Допомога у зв'язку з без­робіттям видавалася, починаючи з четвертого дня безробіття у розмірі середньої поденної заробітної плати для певної місце­вості, але не більше того заробітку, який безробітний отриму­вав. Допомогу виплачувала місцева каса безробітних.

Постановою РНК від 20 грудня 1917 р. "Про припинення видачі утримання колишнім членам Державної ради" скасову­валось утримання членів Державної ради, яке їм продовжував видавати Тимчасовий уряд. Не підлягали видачі неотримані суми, а колишнім членам Державної ради пропонувалося на загальних підставах звертатися за призначенням пенсії до На­родного комісаріату опіки з наданням відомостей про свій май­новий стан.

ЦВК Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів 4 січня 1918 р. прийняв Декрет "Про страхування на випадок хвороби". Страхування поширювалося на всіх осіб, які працю­вали за наймом. Дія Положення не поширювалася на осіб, які посідали на підприємстві вищі посади, і на всіх осіб вільних професій, які мали заробіток, що втричі перевищував середній заробіток робітників певної місцевості. Предметами страхуван­ня визнавалися лікарська (медична) допомога і грошові допомоги. Лікарняні каси видавали грошові допомоги: 1) на випа­док хвороби учасників каси, що супроводжувалися втратою працездатності; 2) на випадок пологів учасниць — вагітним і породіллям; 3) на випадок смерті учасників — на їх поховання. Грошові допомоги видавалися з першого дня втрати працездат­ності до видужання у розмірі повного заробітку. Допомога у зв'язку з пологами видавалась упродовж 8 тижнів до пологів і 8 тижнів після пологів. Грошова допомога на поховання вида­валась у розмірі 30-кратного середнього денного заробітку для певної місцевості. Видами медичної допомоги визнавалися: 1) первинна допомога при раптових захворюваннях і нещас­них випадках; 2) амбулаторне лікування; 3) лікування вдома; 4) допомога у разі пологів; 5) лікування у лікарнях з повним утриманням хворих; 6) санаторне і курортне лікування.

З метою точного обліку й планомірного розподілу робочої сили за галузями народного господарства, впорядкування по­питу і пропозиції праці, контролю за безробітними, які отри­мують допомогу відповідно до Положення про біржі праці, що було затверджене Декретом РНК 9 лютого 1918 p., були ство­рені місцеві й обласні біржі праці.

31 жовтня 1918 р. РНК затвердила Положення про соціаль­не забезпечення трудящих. Воно передбачало такі види соці­ального забезпечення: 1) забезпечення ліками й надання всіх видів медичної (лікарської) та іншої допомоги, допомоги у ви­падку пологів усім особам, які її потребують; 2) допомога у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності; 3) пенсії у зв'яз­ку з постійною втратою працездатності через каліцтво, хворо­бу чи старість; 4) допомога у зв'язку з безробіттям; 5) допомога на поховання. До завдань соціального забезпечення належала профілактика захворювань, травм та пом'якшення їх наслідків. Забезпеченню підлягали всі без винятку, особи, джерелом існу­вання яких є власна праця, без експлуатації чужої, а також члени сімей трудящих.

Влада більшовиків могла утримуватися тільки на штиках її армії. Побудові армії, матеріальному забезпеченню військово­службовців приділялася велика увага. Про це говорять такі правові акти: 1) постанова РНК від 29 грудня 1917 р. "Про ви­дачу процентних добавок до пенсії військово-понівечених" (офіцерів-інвалідів старої армії позбавляли їхніх пенсій і перево­дили на пенсію, що встановлювалася для солдатів); 2) Декрет РНК від 28 січня 1918 р. "Про організацію Робітничо-Селянської Червоної Армії" (воїнів РСЧА брали на повне державне за­безпечення, і вони отримували 50 руб. щомісяця, а непраце­здатних членів сімей солдатів РСЧА забезпечували всім необ­хідним за місцевими споживчими нормами); 3) Декрет РНК від 11 лютого 1918 р. "Про організацію Робітничо-Селянського Червоного Флоту" (передбачав розпуск старого флоту і ство­рення нового, порядок забезпечення службовців флоту та стра­хування їх за рахунок держави на випадок хвороби, каліцтва, інвалідності, смерті); 4) Декрет РНК від 2 серпня 1918 р. "Про видачу продовольчого пайка сім'ям солдатів дійсної служби і дострокового призову і про збільшення дитячого пайка" (право на пайок отримали непрацездатні члени сімей солдатів, які не мали засобів до існування, а на дитячий продовольчий пайок — діти (до 5 років) до розміру пайка дорослих); 5) Декрет РНК від 7 серпня 1918 р. "Про пенсійне забезпечення солдатів Робітничо-Селянської Червоної Армії і їхніх сімей"; 6) Правила про фонд забезпечення сімей червоноармійців, затверджені поста­новою РНК від 14 серпня 1918 p.; 7) постанова РНК від 16 лис­топада 1918 р. "Про грошове забезпечення військовополонених і їхніх сімей"; 8) Декрет РНК від 24 грудня 1918 р. "Про забез­печення червоноармійців і їх сімей"; 9) Інструкція про поря­док забезпечення сімей червоноармійців допомогами і кварти­рами, затверджена постановою РНК від 2 січня 1919 р.;

Декрет РНК від 21 січня 1919 р. "Про забезпечення солдатів Робітничо-Селянської Червоної Армії добовим забезпеченням";

Декрет РНК від 21 січня 1919 року "Про поширення дії декретів про пенсійне забезпечення солдатів Червоної Армії і їхніх сімей на інші категорії військовослужбовців"; 12) Поло­ження про соціальне забезпечення інвалідів червоноармійців і їхніх сімей, затверджене Декретом РНК від 28 квітня 1919 p.;

Декрет РНК від 8 травня 1919 р. "Про визнання добровольцями робітників, селян і службовців, призваних у Червону Армію за постановами комітетів РКП (б), професійних спілок і волосних виконавчих комітетів; 14) Декрет РНК від 8 травня 1919 р. "Про забезпечення добровольців"; 15) Декрет РНК від 27 травня 1919 р. "Про збільшення грошової допомоги сім'ям червоноармійців"; 16) Декрет РНК від 11 вересня 1919 р. "Про збільшення допомог членам сімей червоноармійців"; 17) Декрет РНК від 16 червня 1920 р. "Про зрівняння грошової допомоги (пайка) сім'ям військовополонених старої армії з грошовою допомогою сімей червоноармійців"; 18) Декрет РНК від 16 червня 1920 р. "Про збільшення грошової допомоги сім'ям червоноармійців"; 19) Декрет РНК від 5 серпня 1920 р. "Про видачу одноразової допомоги й іншого забезпечення військо­вослужбовцям Червоної Армії і Флоту, що повертаються з по­лону"; 20) Декрет РНК від 14 березня 1921 р. "Про поширення на осіб командного складу й адміністративно-господарської служби на фронті права на забезпечення сімей грошовою допо­могою нарівні із сім'ями червоноармійців".

Продовжувалось удосконалення та пристосування до умов, що склалися, нормативних актів щодо забезпечення в разі тим­часової непрацездатності. До цих правових актів належали постанова РНК від 23 травня 1919 р. "Про порядок видачі гро­шових допомог у випадках тимчасової втрати працездатності", Декрет РНК від 12 серпня 1920 р. "Про видачу допомог у ви­падку тимчасової втрати працездатності", Декрет РНК від 14 жовтня 1921 р. "Про забезпечення робітників і службовців у разі тимчасової непрацездатності".

Приймались акти, що вносили суттєві зміни в соціальне за­безпечення окремих категорій осіб. Декретом ВЦВК від 27 квітня 1918 р. "Про скасування спадкування" непрацездат­ним родичам померлого, які не мали прожиткового мінімуму, замість спадщини дозволялось отримувати утримання з майна померлого. Декрет РНК від 26 квітня 1919 р. "Про скасування старих пенсій і про пенсійне забезпечення старих пенсіонерів" припинив виплату пенсій за старими (царськими) законами і запровадив їх перегляд відповідно до Положення про державне забезпечення трудящих від 31 жовтня 1918 р. відповідно до Декрету РНК від 18 листопада 1919 р. "Про анулювання дого­ворів страхування життя" всі непрацездатні й неповнолітні особи, які позбулися страхової винагороди внаслідок анулю­вання договорів, підлягали соціальному забезпеченню органа­ми Народного комісаріату праці і соціального забезпечення на загальних підставах.

Війна, розруха, ліквідація старої системи опіки змусили державу більше уваги приділити інвалідам. Спільною постано­вою Народних комісаріатів охорони здоров'я, соціального за­безпечення й освіти від 26 листопада 1920 р. "Про соціальне забезпечення глухонімих і сліпих" проведено розмежування компетенції цих відомств з опіки глухонімих та сліпих. Врахо­вуючи, що однією з причин інвалідності була старість, нарком праці своєю постановою від 15 червня 1919 р. "Про облік і огляд робітників і службовців, що втратили працездатність внаслідок похилого віку", запропонував усім державним, гро­мадським і приватним підприємствам, установам здійснити облік усіх робітників і службовців, які втратили працездатність внаслідок похилого віку (60 років) і непридатних до роботи. Вони підлягали огляду бюро лікарської експертизи місцевих підвідділів соціального забезпечення й охорони праці або існу­ючими лікарськими касами. При втраті робітниками і служ­бовцями 60 % працездатності вони звільнилися з роботи після призначення їм пенсії. Декретом РНК від 27 жовтня 1919 р. "Про встановлення одностайних норм соціального забезпечен­ня інвалідів праці і війни" встановлені єдині норми видачі пенсій як для інвалідів праці, так і для інвалідів війни грома­дянської і імперіалістичної згідно з Положенням від 31 жовт­ня 1918 р. про соціальне забезпечення трудящих. Постановою РНК від 24 жовтня 1921р. "Про порядок обліку і розподілу неповної праці інвалідів (праці і війни)" передбачалося право інвалідів праці і війни 4-ї і 5-ї груп на працю через відділи соці­ального забезпечення виконавчих комітетів. На доступні робо­ти інвалідів направляли у першу чергу (вони мали переваги перед здоровими безробітними). У разі добровільного залишення роботи інваліди позбавлялись права на соціальне забезпе­чення.

Декретом РНК від 21 січня 1921 р. "Про соціальне забезпе­чення робітників і службовців та членів їхніх сімей" внесені зміни і доповнення до діючих декретів і постанов щодо соціаль­ного забезпечення. Допомога в разі втрати непрацездатності ви­давалась одному із працездатних членів сім'ї, що зайняті догля­дом за дітьми до 12 років чи ведуть домашнє господарство. Гро­шова допомога членам сім'ї, що перебували на утриманні робіт­ників і службовців в разі їхньої непрацездатності (хвороба, вагітність, пологи) встановлювалась в розмірі середньої тариф­ної ставки. Одноразова додаткова допомога на предмет догляду за новонародженими встановлювалась у розмірі місячної основ­ної допомоги. Пенсії в разі смерті годувальника встановлюва­лись у таких розмірах: на одну особу — у розмірі найменшої тарифної ставки і на кожну наступну особу — в розмірі полови­ни найменшої тарифної ставки, але не більше двократної най­меншої ставки на всю сім'ю. Безвісна відсутність прирівнювала­ся до смерті годувальника. Оскільки трудова повинність вводи­лася з 16 років, то з цього віку встановлювалося соціальне забез­печення. Встановлювалися грошові допомоги членам сімей червоноармійців та мобілізованих за трудовою повинністю.

У Декреті РНК від 15 листопада 1921 р. "Про соціальне стра­хування осіб, зайнятих найманою працею", зазначалося, що на заміну ст. 1—41 і 46 Положення про соціальне забезпечення трудящих від 31 жовтня 1918 р. знову вводиться соціальне стра­хування осіб, зайнятих найманою працею, які поширюються на всі випадки тимчасової і постійної втрати працездатності, випадки безробіття, а також на випадок смерті, передбачають­ся відповідні допомоги і пенсії. За цим декретом пенсійне за­безпечення почало здійснюватися для робітників і службовців за системою соціального страхування, а для військовослуж­бовців і інших категорій громадян — за системою соціального забезпечення. Пенсійна система не охоплювала селянства.

9 грудня 1921 р. РНК видала Декрет "Про соціальне забез­печення членів сімей трудящих у разі смерті годувальника сім'ї". У ньому перелічене коло непрацездатних осіб, які нале­жать до членів сім'ї померлого годувальника, а саме: 1) непов­нолітні (до 16 років) діти, а також брати і сестри — круглі си­роти; 2) дружина в разі непрацездатності чи наявності дітей віком до 8 років; 3) непрацездатні батько і мати, якщо вони перебували на утриманні покійного або безвісно відсутнього, якщо в їхніх сім'ях немає інших працездатних осіб. Непраце­здатними вважалися особи, які віднесені органами лікарської експертизи до перших трьох груп інвалідності.

Проголосивши принцип рівності, більшовики через деякий час приступили до формування спеціального законодавства про персональні (посилені) пенсії, що не підлягало широкому роз­голосу. Першим нормативним актом у цій сфері можна назва­ти Декрет РНК від 16 липня 1920 р. "Про пенсії особам, які мають особливі заслуги перед робітничо-селянською револю­цією". Встановлення особливих заслуг перед робітничо-селян­ською революцією було покладено на відповідні центральні органи радянської влади. Пенсія у зв'язку з інвалідністю, а також пенсія у разі втрати цих осіб як годувальника признача­лась у розмірі не більше 4-кратної середньої тарифної ставки з розрахунку: на одного непрацездатного члена сім'ї в розмірі 2-кратної середньої тарифної ставки, на двох — у розмірі 3-крат-ної, на трьох і більше членів сім'ї — 4-кратної середньої тариф­ної ставки. Пенсію призначав Народний комісаріат соціально­го забезпечення за рахунок його кредитів. Цей Декрет був до­повнений Декретом від 28 жовтня 1920 р.

Декретом РНК від 5 грудня 1921 р. "Про посилені пенсії" було встановлено новий порядок призначення посилених пенсій. Вони призначались у разі повної втрати працездатності особам: 1) які мають великі заслуги на ниві революційної діяль­ності або особливо видатні заслуги у сфері науки і мистецтва, літератури і техніки, якщо робота цих осіб має загальнодер­жавний характер; 2) які своєю революційною, радянською і професійною діяльністю принесли значну користь Республіці або у своїй роботі виявили особливу та виключну вірність служ­бовому обов'язку; 3) у разі смерті цих осіб тим неповнолітнім і непрацездатним членам їхніх сімей, які перебували на утри­манні цих осіб під час їхнього життя. Пенсії, залежно від кате­горій осіб, призначали НКСЗ чи його губернські відділи. Поси­лені пенсії призначалися НКСЗ у межах від середньої до мак­симальної тарифної ставки певної місцевості з частковою або повною натуралізацією, губернськими відділами — не більше середньої тарифної ставки певної місцевості з частковою чи повною натуралізацією, а членам сімей померлих — 2/3 поси­леної пенсії, що належала або могла належати померлому. Згідно з Декретом РНК від 28 жовтня 1920 р. "Про видачу од­норазових допомог сім'ям осіб, які мали особливі заслуги пе­ред робітничо-селянською революцією", у разі смерті осіб, що мали особливі заслуги, сім'ям, крім пенсій, видавали однора­зову допомогу в розмірі не більше 15-кратної місячної тариф­ної ставки. Декретом від 20 січня 1920 р. "Про встановлення посилених пенсій для престарілих і інвалідів-педагогів" РНК встановила для зазначених осіб, які мали заслуги у справі на­родної освіти, посилені пенсії у подвійному розмірі проти пен­сійних норм, встановлених Положенням про соціальне забез­печення трудящих. Особливі заслуги встановлювали губернські виконавчі комітети за поданням губернських відділів народної освіти.

Вживалися заходи щодо реорганізації органів опіки, що дія­ли за царизму. Декретом РНК від 5 січня 1918 р. "Про скасу­вання комітетів військово-поранених і передачі справи допо­моги покаліченим воїнам і їхнім сім'ям Всеросійській спілці покалічених воїнів" були ліквідовані тимчасовий загальнодер­жавний і місцеві комітети допомоги військово-покаліченим. Функції, які вони виконували, перейшли до Всеросійської спілки покалічених воїнів. Постановою РНК від 6 березня 1918 р. "Про утворення Народної ради соціального забезпечен­ня й Обліково-позичкового комітету соціального забезпечення" доручено комісаріату опіки прийняти до свого відання облік і врегулювання всіх питань про пенсії і допомоги та створити Народну раду соціального забезпечення. Цією постановою про­понувалося Комісаріату фінансів утворити при національному банку Обліково-позичковий комітет соціального забезпечення. Декретом РНК від 26 квітня 1918 р. Народний комісаріат дер­жавної опіки було перейменовано в Народний комісаріат соці­ального забезпечення. Зміна вивіски пояснювалася тим, що стара назва не відповідає соціалістичним завданням соціально­го забезпечення і є пережитком старого часу, коли соціальна допомога мала характер милостині й благодійності.

У листопаді 1919 р. НКП і НКСЗ були об'єднані в один комі­саріат, однак Декретом ВЦВК Рад від 21 квітня 1920 р. знову було розділено на два комісаріати — НКП і НКСЗ. На НКСЗ були покладені всі функції соціального забезпечення, за винят­ком забезпечення безробітних та питань встановлення загаль­них норм допомог і пенсій, які залишилися за НКП. За Декре­том РНК від 25 листопада 1920 р. забезпечення безробітних передано до відання НКСЗ.

У період 1917—1922 pp. було прийнято понад 100 норматив­них актів у сфері соціального забезпечення, більшість з них діяли і в Україні.

 

< Попередня   Наступна >