47

---

Тема № 3.

ПРЕДМЕТ ПРАВА СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Загальнотеоретична характеристика предмету галузі права. Поняття предмету права соціального забезпечення. Структура предмету права соціального забезпечення. Майнові (матеріальні) та немайнові (нематеріальні) відносини в сфері соціального забезпечення. Задоволення суспільних потреб. Задоволення індивідуальних потреб. Класифікація відносин в сфері соціального забезпечення. Держава, громадяни, юридичні особи як суб’єкти відносин. Управління відносин у сфері соціального забезпечення. Правовий статус суб’єктів правовідносин у сфері соціального забезпечення. Сферичний зміст юридичних відносин в сфері соціального забезпечення. Право, обов’язки, свободи суб’єктів правових відносин в сфері соціального забезпечення. Юридичні факти у сфері соціального забезпечення. Стан проблем в юридичній літературі.

Як відомо з теорії держави та права будь-яка галузь права для того щоби володіти назвою „галузь“ повинна характеризуватися системою (про що ми вже писали), методом та предметом тощо.

Питання про предмет права соціального забезпечення є дискусійним. Одні автори включають в предмет даної галузі всі відношення, які складаються при розподілі суспільних фондів споживання на безеквівалентній основі [14], інші - не тільки пенсійні відношення і відношення по забезпеченню матеріальною допомогою і соціальному обслуговуванню, але і відношення по медичному обслуговуванню громадян, утриманню і вихованню дітей в дитячих установах і також по наданню стипендії учням і студентам вузів та інших закладів [21, 38-44], треті рахують, що сюди входять також співвідносини по забезпеченню членів колективних господарств за рахунок внутрішніх коштів колективних господарств, суспільних фондів та робітників і службовців окремих підприємств [9, 58, 135]. І це ще не все. Така кількіс

ть думок навряд чи виправдовується тим, що „неможливо вказати єдиний критерій для обмеження предмета цієї галузі від подібних галузей права“ [43, 82].

Очевидно, що визначення предмета названої галузі права нерозривно зв’язане з поняттям соціального забезпечення. Так як соціальне забезпечення охоплює відношення по розподілу із централізованих суспільних фондів споживання, які складаються при задоволенні потреб громадян через індивідуальну форму, в предмет галузі входять тільки відношення, які складають соціальні забезпечення. Звідси випливає, що суспільні зв’язки по медичному обслуговуванню, відпочинку, утриманню і вихо­ванню дітей в дитячих і дошкільних закладах, по забезпеченню учнів і студентів стипендією, а також робітників і службовців, членів колективних господарств, за рахунок суспільних фондів споживання окремих підприємств і колективних господарств лежать в межах аналізуючої галузі права.

Відношення, які складають предмет права соціального забезпечення в основній масі - матеріальні відношення соціального розподілу. По своїй природі вони є різновидом майнових відно­син і виникають, як правило, в тих випадках, коли наступає матеріальний наслідок в вигляді втрати або зниження доходу, або збільшення витрат. Тому їх об’єкт, головним чином,- матеріальні блага, які охоплюються поняттям „майно“.

Найважливішою відмінною ознакою відносин по соціальному забезпеченню, які складають ядро предмета галузі, є те, що во­ни складаються при задоволенні за рахунок суспільних фондів споживання потреб громадян через індивідуальну форму розпо­ділу. Крім того, вони звичайно виникають за рахунок компенсації втрати або зниження заробітної плати, або підвищення вит­рат як результату настання конкретних життєвих обставин. Все це потребує особливого правового опосередкування відносин по соціальному забезпеченню специфічного юридичного режиму.

В рамках задоволення власних матеріальних потреб громадян із громадських фондів споживання в індивідуальній формі складаються три основні групи суспільних відносин: по утворенню громадських фондів споживання, призначених для соціального забезпечення, і їх розподіл між різними органами управління; по утворенню суспільних фондів споживання, призначених для соціального забезпечення, і їх розподіл між різними органами управління; по управлінню соціальним забезпеченням; по наданню громадянам окремих видів забезпечення [32, 27]. По сво­їй природі і змісту вони далеко не однорідні. Так відносини, які склалися в процесі розподілу коштів входять в предмет фінансового права, відношення ж по управлінню соціальним забезпеченням володіють всіма ознаками адміністративних відношень і включені в предмет адміністративного права [5, 35].

Для визначення предмета права соціального забезпечення важливо вирішити питання про ступінь інтеграції суспільних відносин, які регулюються даною галуззю. Розглядаючи зміст правових форм соціального забезпечення, Шайхатдинов В. Ш. пише, що вони включають в себе лише відношення по акумуляції фондів і управління ними, і що вказані форми значно зблизилися між собою [49, 36].

В світлі викладеного неможливо згодитися тими авторами, які розглядають відношення по наданню громадянам пенсій, матеріальної допомоги і ін., в якості уособлених груп суспільних зв’язків, що виникають в рамках правової форми соціального забезпечення [10, 54]. Така позиція не дозволяє їм враховувати, що не дивлячись на визначену різницю в змісті, відношення по наданню громадянам різних видів забезпечення за рахунок коштів державного соціального страхування, державного бюджету, централізованих державних фондів соціального забезпечення і соціального страхування членів колективних господарств мають єдину природу, взаємопов’язані і узгоджені між собою. В цей же час не можливо не брати до уваги того факту, що предмет права соціального забезпечення як „молодої“ галузі знаходиться по­ки що в стадії формування, звідки і деяка його неоднорідність.

Досить важливе питання про характер взаємозв’язку суспільних відносин, які складають ядро предмету права соціального забезпечення і трудових, адміністративних, а також інших від­носин. Пенсійним відносинам, як правило, передують, а в ряді випадків, сприяють трудові, адміністративні або суміжні відно­шення. Особливо тісно взаємозв’язані з трудовими (спеціальни­ми) відношеннями по забезпеченню робітників, службовців і членів колективних господарств допомогами по тимчасовій непрацездатності, по вагітності і пологах і інше. Відношення по забезпеченню пенсіями і матеріальною допомогою військово­службовців і працівників органів внутрішніх справ мають тісний зв’язок з адміністративними відношеннями.

Все це пояснюється системністю суспільних відношень в праві, їх регулюючим характером, так як практично кожна галузь не обмежуються на регулюванні якої-небудь однієї сфери суспільних відношень, забезпечуючи своїми специфічними засобами дію на інші сфери суспільних відносин [26, 17]. В цей же час необхідно конкретно дослідити всі зв’язки між різними групами суспільних відносин для того, щоб визначити ступінь їх близькості.

Тісний зв’язок соціального забезпечення з суспільним виробництвом об’єктивно обумовлює і наявність зв’язку між системами суспільних відносин, які складаються в сфері застосування праці. Відповідно, зв’язок між відношеннями виражається в то­му, що трудові відносини в ряді випадків передують відно­шенням по соціальному забезпеченню або існують поряд з ними. Наявність трудового відношення в минулому або теперішньому є умовою реалізації громадянами свого права на деякі види забезпечення із суспільних фондів споживання. Тому правовому регулюванню трудових відносин і відносин по соціальному забезпеченню важлива наявність ряду загальних понять на зразок „робітник, службовець“, „трудовий стаж“, „заробіток“, „трудове каліцтво“ і ін. Призначення же допомоги по вагітності і родах, а також по догляду за дитиною, не досягнувши певного віку, передує надання жінці відповідної відпустки.

На думку деяких вчених, відношення по забезпеченню робіт­ників і службовців за рахунок коштів державного соціального страхування регулюються трудовим правом [22, 20]. І це має своє підґрунтя.

Ядро предмету трудового права складає відношення соціальної суспільної організації праці, які складаються на базі власності [26, 34-35]. І не тільки. Ці відношення обумовлюють особливості правосуб’єктності робітників і службовців, юридичного режиму всієї галузі. В предмет трудового права, крім того, вхо­дять і відношення, які не є суспільно-трудовими. Ось тут і ви­никає проблема. Якщо ядро предмету трудового права, тобто суспільно-трудові відносини, визначити досить легко, так як вони мають чітко виражену специфіку, то зарахування до трудо­вих інших груп суспільних відносин, на наш погляд, не завжди проходить на досить обґрунтованому науковому рівні.

В ряді випадків вчені обмежуються вказівками, що та чи інша група суспільних відносин передує суспільно-трудовим від­носинам, сприяє їх виникненню. Або їх застосуванню і тому мо­же бути включена в предмет трудового права. До числа таких відносин, звичайно, відносяться відношення по нагляду і контролю за охороною праці і виконання законодавства про працю, по розгляду трудових спорів і ін. [26, 35-36].

Внаслідок відсутності чітких критеріїв, по яких різні групи суспільних відносин можливо було б прирахувати до предмету трудового права, предмет цієї галузі, поряд з іншими, нерідко включають і відношення по матеріальному забезпеченню робіт­ників і службовців і їх сімей із засобів державного соціального страхування. Не ставлячи під сумнів правильність включення в предмет трудового права всіх перерахованих видів суспільних відносин, ми не можемо згодитися з тим, що в нього входять і відношення по забезпеченню громадян пенсіями і матеріальною допомогою за рахунок державного соціального страхування.

Відношення соціальної суспільної організації праці складаються із блоків відношень по використанню, виробництву і роз­поділі робочої сили [26, 35-36].

Ряд суспільних відношень по використанню робочої сили, відносин по матеріальному забезпеченню із коштів державного соціального страхування відрізняються тим, що перші служать одній із конкретних форм вияву виробничих відносин [39, 5]. А другі входять в число відносин розподілу із централізованих громадських фондів споживання. Розподіл вже вказаних фондів, як вже відмічалося, проходить не на основі закону розподі­лу за працю, а по особливим закономірностям. Тому відносини по забезпеченню робітників і службовців пенсією і матеріальною допомогою із засобів державного соціального страхування не мо­же мати таких зв’язків з суспільно-трудовими відносинами, які характерні для ядра предмету і інших відносин, що входять в склад предмету галузі.

Приблизно така ж ситуація складається в порівнянні відно­син по забезпеченню робітників і службовців пенсіями і матеріальною допомогою із коштів державного соціального страхування з відносинами по оплаті праці і забезпеченню за рахунок громадських фондів споживання підприємств і організацій, які входять в блок відносин по виробництву робочої сили.

Відносини по соціальному забезпеченню і відносини по оплаті праці являють собою розподільчі. В той же час немає підстав рахувати їх однопорядковими. По своїй природі вони близькі, але не ідентичні. Відношення по оплаті праці складаються в рамках основного виду розподілу в державі розподілу по праці, що про­понує розподіл продуктів у відповідності з кількістю і якістю вкладеної праці, і органічно зв’язані з трудовими відносинами в вузькому змісті. Відношення по матеріальному забезпеченню із коштів державного страхування - суть громадського зв’язку з приводу розподілу з громадських фондів споживання як самостійного виду соціального розподілу, який проходить за своїми закономірностями. Крім того, в різниці від оплати праці розподіл із централізованих громадських фондів споживання має безпосередньо ціль не матеріальне стимулювання працівника, а задоволення потреб людей, у зв’язку, перш за все, з утриманням дітей, пристарілих, непрацездатних і інші [24, 82].

Зв’язки між відносинами по матеріальному забезпеченню із коштів державного соціального страхування і відносинами по оплаті праці не виходять за рамки взаємозв’язків різних видів громадських відносин, як елементи структури громадських від­носин. Потрібно сказати, що вони не характерні для взаємозв’язків ядра предмету і інших відносин, які входять в структуру предмету галузі. Тому відносини по забезпеченню робітників і службовців пенсіями і матеріальними допомогами за рахунок коштів державного соціального страхування „повністю відповідають тим ознакам, по яких виділяють відносини, складаючи предмет права соціального забезпечення і включають у нього” [38, 40].

Що торкається відносин по забезпеченню робітників і службовців із фондів соціально-культурних заходів і житлового будівництва, то вони також мають не дуже відмінну від відносин по соціальному забезпеченню природу. Ці фонди складаються за рахунок прибутку окремих підприємств і організацій і уособлені в їх межах. Вони служать для задоволення тільки потреб робітників і службовців даного підприємства. Значна частина матеріальних благ і послуг із вказаних фондів заснована на прин­ципі розподілу праці [11, 18]. Тому забезпечення робітників і службовців із фондів соціально-культурних заходів і житлово­го будівництва входять в державну систему соціального забезпечення. Виникаючі тут відносини не включаються в предмет трудового права, а права соціального забезпечення, як інколи стверджується [14, 28].

З адміністративними відносинами тісно пов’язані відносини по забезпеченню професійних військових і робітників внутріш­ніх справ. Це пояснюється тим, що спосіб формування фонду, з якого виконується забезпечення, вказують певні визначення на характер складаючих відносин. Так забезпечення військово-службовців і працівників органів внутрішніх справ здійснюється органами відомчого управління. Для призначення їм пенсій потрібна наявність не трудового стажу, а вислуга років, в яку як правило, включається тільки служба в армії і органах внутріш­ніх справ. Значить, відношенням по забезпеченню професійних військовослужбовців і працівників органів внутрішніх справ притаманна більш тісна, ніж відношення по соціальному забезпеченню інших категорій громадян, система зв’язку з їх трудо­вими відношеннями. Але сказане не означає, що відношення по соціальному забезпеченню є частиною адміністративних відно­шень [23, 49-50]. Не дивлячись на притаманну їм специфіку, відношення по соціальному забезпеченню професійних військо­вослужбовців і працівників органів внутрішніх справ, як і інші відношення по соціальному забезпеченню, складаються при розподілі суспільних фондів споживання в індивідуальній формі і мають з ними єдину природу.

Спірне питання про галузеву приналежність відношень по соціальному забезпеченню членів колективних господарств за рахунок централізованих коштів. Деякі автори рахують їх части­ною предмета аграрного права [45, 43]. На нашу думку з цим неможливо погодитися. Відношення по соціальному забезпеченню членів колективних господарств складають частину відношень по соціальному забезпеченню громадян і володіють всіма ознаками. Це обумовлено перш за все тим, що колективний устрій сьогодні ще є складовою частиною соціального суспільства і базується на спільній власності, що представляє собою одну із норм правової власності. Сільськогосподарське виробництво в колек­тивних господарствах розвивається за єдиними економічними законами виробництва і розподілу. Крім того, економічною основою соціального забезпечення членів колективних господарств, як і робітників, є загальнонародні суспільні фонди споживання, тому їм притаманні основні ознаки, які характерні для розпо­ділу із суспільних фондів споживання. А отже, виконує ті ж функції [17, 21].

Соціальне забезпечення членів колективного господарства має таку ж соціально-політичну сутність, що і соціальне забез­печення робітників. Воно перетворилося в один із важливих факторів покращання матеріальних і культурно-побутових умов вчителів сільської місцевості. І як пише Коньков В. А.: „Стирає різницю між містом і селом“ [19, 17].

Разом з тим відношення по соціальному забезпеченню членів колективних господарств володіють деякими рисами, які відрізняють їх від відношень по забезпеченню робітників. Це наяв­ність особливих фондів для забезпечення, участь колективних господарств в соціальному забезпеченні своїх членів і його здій­снення. Дані особливості зв’язані із здійсненням принципів колективної власності, з наявними відмінностями в державно­му і колективному секторах народного господарства. Але все це не змінює суті соціального забезпечення членів колективних господарств. Воно побудовано на таких же принципах, що і соціальне забезпечення робітників, а відносини, які виникають при здійсненні забезпечення членів колективних господарств, складають нерозривну частину предмета права соціального забезпечення.

Сказане означає, що в предмет права соціального забезпечення включаються і відношення по матеріальному забезпеченню і обслуговуванню членів колективних господарств із суспільних фондів споживання, що підтверджують, стверджують деякі ав­тори [9, 58-59; 21,51].

Забезпечення із колективних господарських фондів носить додатковий характер по відношенню до забезпечення із загальносуспільних фондів, регулюються лише актами конкретних колективних господарств. По цих ознаках забезпечення із фондів окремих колективних господарств не суттєво відрізняється від соціального забезпечення за рахунок загальносуспільних громадських фондів споживання і входить в державну систему соціального забезпечення, що дає основу рахувати відношення по забезпеченні членів колективних господарств за рахунок внут­рішньогосподарських суспільних фондів частиною предмета ук­раїнського національного права соціального забезпечення.

Таким чином, ядро предмету права соціального забезпечення складають майнові відношення по наданню пенсій і матеріальної допомоги, що складаються між громадянами і органами, що здійснюють забезпечення при розподілі централізованих суспільних фондів споживання через індивідуальну форму.

В предмет права соціального забезпечення входять і інші від­ношення по соціальному обслуговуванню. Вони володіють специфічною природою і схожі з суспільною формою задоволення потреб. В цей же час, як вже зазначалося, соціальне обслуговування надається із тих же коштів, що і пенсії і матеріальна допомога, а суб’єктами не завжди виступають особи, які дістають пенсії і матеріальну допомогу. В силу цього відношення по со­ціальному обслуговуванню тяжіють до ядра предмету права со­ціального забезпечення. Більшість з них є майновими.

Разом з цим відношення по соціальному обслуговуванню не однорідні, ступінь зв’язку відношень по наданню окремих видів обслуговування з ядром предмета даної галузі різна. Крім того, відношенням по соціальному обслуговуванню характерний комплексний, характер. В склад соціального забезпечення, звичай­но, включають утримання громадян в будинках-інтернатах, протезування, забезпечення засобами пересування, професійне навчання інвалідів, працевлаштування, пільги інвалідам і іншим, пенсіонерам. Окремі автори, на наш погляд, не безпідставно роз­ширюють сферу соціального обслуговування. Наприклад, до со­ціального обслуговування зараховують експертизу працездат­ності і санітарно-курортне лікування [47, 35]. Видається, що ек­спертиза працездатності як послуга і санаторно-курортне лікування - це специфічні види медичного обслуговування, які не знаходяться за межами права соціального забезпечення.

Складною є природа відношень по працевлаштуванню. Вони входять в предмет регулювання трьох галузей права: трудового, адміністративного і соціального забезпечення, що виражається в системі якості права, його здібності регулювати різні сторони суспільних відносин. Так норми адміністративного права регулюють відносини органів управління з підприємствами по врахуванню попиту та пропозиції робочої сили і планування працевлаштування, а також відношення працевлаштовуючих органів з підприємствами по визначенню строків і порядку розмі­щення на роботу. В предмет трудового права входять відношення між громадянами і працевлаштовуючими органами по підшуканню роботи і направленню на роботу, між громадянами і підприємствами по закінченні трудового договору [24, 110-111]. На нашу думку, право ж соціального забезпечення регулює відношення по працевлаштуванні громадян, що частково втратили працездатність, тобто працевлаштування виступає як вид соціального забезпечення, що закріплено в законодавстві України.

В предмет права соціального забезпечення, як і в предмет інших галузей права [37, 169], входить значна кількість нематеріальних відносин. Вони сприяють виникненню і здійсненню матеріальних відносин, забезпечують їх нормальне функціонування.

Враховуючи вищенаведене Шайхатдінов В. Ш. визначає пред­мет права соціального забезпечення як - систему майнових і тісно зв’язаних з ними інших суспільних відносин, які складаються між громадянами і органами, які надають забезпечення і виникають при реалізації громадянами свого конституційного права на матеріальне забезпечення і обслуговування із фондів споживання в індивідуальній формі [49, 43].

Другий стан нашого аналізу - компонентно-структурне до­слідження предмету права соціального забезпечення, яке включає в себе „виявлення різних об’єктивно взаємозв’язаних груп соціальних відносин, які являються елементами структури даного соціально-правового предмету“ [20, 7].

Структура предмета права соціального забезпечення визначається, по-перше, умовою виникнення і функціонування відношень по соціальному забезпеченню і об’єктами цих відносин. Історично склалося, що у вказаних відношеннях кожній події відповідає конкретне відношення, з допомогою якого задовольняються потреби громадян як об’єкту суспільних відносин. Звід­си сформували різні по формі, але споріднені по змісту, а тому взаємозв’язані групи відносин, які складають ядро предмету права соціального забезпечення. Ці пенсійні відношення, в ос­нові яких лежать досягнення громадянами встановленої вікової обмеженості, настання інвалідності, втрата годувальника і ін., отримання ними пенсій; відносини по наданню різного роду допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності і пологах, відношення в сфері допомоги сім’ї - допомоги на дітей і ін. До них відносяться відносини в сфері обслуговування пенсіонерів і інвалідів за рахунок суспільних фондів споживання.

Зв’язки, які виникають із дій суб’єктів названих відносин, утворюють групу нематеріальних відносин, наявність яких спри­яє виникненню та існуванню майнових і деяких інших відносин по соціальному забезпеченню. Сюди входять відносини по встановленню фактів, які мають юридичне значення, по наданню забезпечення, по розгляду спорів [38, 39].

В свою чергу кожний із елементів структури предмета права соціального забезпечення складається із ряду взаємозв’язаних компонентів і має власну структуру. Так пенсійні відносини включають в себе відношення по забезпеченню пенсіями по віку, по інвалідності, в зв’язку з втратою годувальника і ін., мають внутрішню будову і інші елементи структури предмета права соціального забезпечення.

Елементи структури предмета права соціального забезпечення взаємопов’язані. Тут складається три види зв’язків: між відно­шеннями, які входять в ядро предмету; між іншими відноси­нами, які складають предмет; між відносинами, які входять в обидві частини предмету галузі.

Взаємозв’язки різних видів суспільних відносин утворюють предмет права соціального забезпечення, обумовлені єдністю їх природи і виступають як генетичні.

Більшість відносин, що входять в ядро предмета - майнові, а значить єдині в своїй природі. Особливості їх є в тому, що во­ни взаємодіють не просто в якості пенсійних відносин, відносин по забезпеченню грошової допомоги і ін., а як суспільні відносини по соціальному забезпеченні, є в той же час економічними, соціальними, політичними, правовими. В такій якості їх об’єд­нує спільність природи і матеріального утримання. Всі перечислена зв’язки несуть координаційний характер. Ось на цьому рівні структура предмета права соціального забезпечення інтегрує, зв’язує елементи і придає їм необхідної цілісності.

В сфері нематеріальних відносин також є певні взаємозв’язки. Наприклад, відносини по встановленню фактів, що мають юридичне значення, і по розгляду спорів в комплексі забезпечують охорону процедурних відносин.

Відносини, які входять в ядро предмета права соціального забезпечення, і не матеріальні відносини субординаційно взаємо­зв’язані, що визначає покликання останніх допомагати нор­мальному виникненню і функціонуванню конкретних відносин по соціальному забезпеченню.

Говорячи про структуру предмету права соціального забезпечення, необхідно відмітити належність в ньому двох основних громадських відносин. В першу входять відносини по забезпеченню робітників і членів їх сімей. Це складні по своїй природі відносини, значного впливу на які діють трудові, адміністративні відносини. Друга група охоплює суспільні зв’язки по забезпеченню непрацюючої частини населення: інвалідів з дитинства і ін. До них приєднуються відношення, в рамках яких забезпечення здійснюється незалежно від того працювала особа чи ні. Подібні обставини враховуються при їх правовому врегулюванні. На кінець треба мати на увазі динамізм суспільних відно­син, які складають предмет соціального забезпечення. Він про­являється, насамперед, у виникненні нових груп відносин вик­ликаних потребами життя. Такий приклад відносин по наданню матеріальної допомоги при народженні дітей, допомоги матерям, зайнятим доглядом за дитиною, не досягнувши певного віку. Разом з тим існують групи однорідних суспільних відно­син, які не відповідають сучасним вимогам і потребують уніфі­кації. Це, насамперед, відносини по наданню різного роду допо­моги на дітей. Тут необхідна організуюча діяльність держави. Предмет будь-якої галузі права дістає юридичне закріплення у відповідних нормативних актах. В більшості галузей законодавства предмет правової галузі безпосередньо відображається в розділах і інших підрозділах кодифікованих нормативних актів. По іншому стоїть справа в сфері права соціального забез­печення. На жаль, на сьогоднішній день в Україні кодифікація законодавства про соціальне забезпечення не проведена і тому предмет даної галузі нормативно незакріплений в цілому ряді актів. І це недолік.

Поняття правовідносин є одним із фундаментальних понять як в загальній теорії права, так і в галузевих науках. Тради­ційно під правовідносинами розуміють таку форму соціальної взаємодії, що об’єктивно виникає у суспільстві відповідно до закону, учасники якої мають взаємні кореспондуючі права-обов’язки і реалізують їх з метою задоволення своїх потреб та інтересів в особливому порядку, який не заборонений державою чи гарантований і охороняється нею в особі певних органів [27, 16].

Суспільні відносини в сфері соціального забезпечення є результатом дії норм права соціального забезпечення. За своєю природою і своїм соціальним призначенням право соціального забезпечення має гуманістичний характер. Свого часу соціально-забезпечувальні правовідносини відносили до системи трудо­вого, колгоспного, адміністративного права. Визначальним критеріем для включення цих відносин до предмету тієї чи іншої галузі служив характер суспільно корисної діяльності громадян, які потребують соціального матеріального забезпечення. Однак, розвиток суспільних відносин у сфері соціального забезпечення та галузевого законодавства в 50-70-ті роки започаткували по­ступове формування нової галузі права - права соціального забезпечення.

Вперше теоретичні засади формування системи соціально-забезпечувальних правовідносин дослідив В. С. Андреев у 1966 році. Він здійснив обґрунтування особливостей цих відносин: (1) аліментарний характер; (2) специфічний суб’єктний склад (гро­мадяни та державні органи); (3) фінансове джерело - суспільні фонди; (4) підстава виникнення - особа не працює внаслідок не­працездатності (особа вже або ще не може працювати) або звільнення державою її від цього обов’язку [4, 7-8].

Згодом у галузевій правовій літературі з’явилось декілька концепцій обґрунтування сфери соціально-забезпечувальних правовідносин, що дозволяли виділити їх в окрему галузь права. Найбільш поширеними є чотири: концепція непрацездатності; соціальної аліментарності; індивідуальної форми розподілу, соціального ризику.

Автори першої концепції (В. С. Андреев, Я. М. Фогель) вважали, що соціальне забезпечення охоплює надання допомоги за рахунок суспільних фондів лише непрацездатним громадянам [5, 21]. У правовій літературі непрацездатність визначається, як неспроможність людини до праці за станом здоров’я, за віком та з інших причин [41, 71].

Прихильником концепції непрацездатності суб’єкта соціально-забезпечувальних правовідносин тепер є С. Прилипко. „Право соціального забезпечення регулює відносини, пов’язані з наданням непрацездатним особам допомоги та матеріального забезпечення окремим категоріям громадян. Суб’єктами цих від­носин є особи або ще непрацездатні, або вже непрацездатні. Повна або часткова втрата працездатності є підставою для по­ширення на названих суб’єктів права соціального забезпечення. При визначенні предмета даного права слід виходити з того, яку функцію у державі викликає певна галузь права. Право со­ціального забезпечення покликано матеріально забезпечувати та соціально обслуговувати непрацездатних осіб. Якщо держава надає матеріальну допомогу працездатним особам (стипендії студентам, пільгові кредити для купівлі та побудови жит­ла тощо), то ці відносини не регулюються згаданим правом“ [33, 59].

Ми поділяємо думку тих авторів, які вважають, що концепція непрацездатності не зовсім повно відображає особливість со­ціально-забезпечувальних правовідносин. Переконливим тут ви­дається аргумент В. Ш. Шайхатдінова про те, що непрацездат­ність суб’єкта не дозволяє розмежувати соціальне забезпечення від інших видів забезпечення (у більш ширшому його значенні), хоча б тому, що за рахунок фондів соціального забезпечення також здійснюється фінансування соціальних виплат і працездатним громадянам [49, 5]. Як приклад можемо навести окремі положення національного законодавства про соціальне забезпечення.

Визначаючи систему видів правовідносин щодо соціального забезпечення громадян, більшість науковців включають право­відносини щодо охорони материнства та дитинства. Одним із засобів охорони материнства і дитинства є наявність системи державних допомог сім’ям з дітьми. На підставі аналізу законо­давства приходимо до висновку, що підставою для виникнення суб’єктивного права на той чи інший вид допомоги є факт наяв­ності неповнолітніх дітей. Слідуючи теорії непрацездатності, цілком логічним є висновок, що вказана сфера правовідносин не входить в систему соціально-забезпечувальних. Однак правова регламентація соціальної підтримки громадян, і не лише непрацездатних, в державі складає основну функцію такої галузі права як право соціального забезпечення. Доречно зауважити, що система права України не містить будь-якої особливої галузі права, яка врегульовувала б вказаний вид правовідносин (правовідносини щодо надання державних допомог надаються не залежно від перебування особи у трудових відносинах, тобто ці відносини виникають не як результат укладення трудового до­говору (отже не сфера трудового права); є імперативними за сво­їм характером (що не відповідає принципу диспозитивності цивільного права); не характеризуються владною підпорядко­ваністю суб’єктів (не адміністративне право і т. п.).

З огляду на вище сказане вважаємо, що не лише непрацездатність суб’єкта є фундаментальним критерієм визначення сфери соціально-забезпечувальних правовідносин. До аналогіч­ного висновку можна прийти, проаналізувавши положення норм, що закріплюють право громадян на субсидії, право пенсіонерів на адресні допомоги з огляду на фактор малозабезпеченості тощо.

Найбільш поширеною у галузевій правовій літературі є кон­цепція соціально-аліментарного характеру соціально-забезпечу-вальних правовідносин. Прихильники такої концепції (А. Д. Зайкін [12], Р. І. Іванова [15], А. Є. Пашерстник [28], В. К. Субботенко [42]) підкреслюють, що соціально-аліментарний характер соціально-забезпечувальних правовідносин є їх особливістю та дозволяє відмежувати від цивільних, трудових та інших правовідносин.

Єдині щодо критерію визначення сфери соціально-забезпечу-вальних правовідносин їх „соціально-аліментарний характер“, різні автори не однаково розуміють змістовне навантаження вказаного поняття. Так, М. І. Полупанов визначав правовідно­сини щодо матеріального забезпечення аліментарними, оскільки воно спрямовується на задоволення життєво необхідних потреб людини та надається безеквівалентно, а не в порядку відповід­них дій за працю [32, 6]. Досліджуючи правову природу пенсій­них правовідносин, А. Д. Зайкін підкреслює, що аліментарність в праві соціального забезпечення слід визначати як державне чи суспільно матеріальне забезпечення пристарілих громадян, які раніше виконували суспільно корисну працю, і непрацездатних громадян, а не як забезпечення за шлюбними та сімейними від­носинами [12, 25]. Найбільш глибоко поняття „соціальної аліментарності“ досліджене Р. I. Івановою [16, 35-36]. Соціальну аліментарність вона визначає як спосіб надання державою чи за її дорученням громадськими організаціями всіх видів соціально­го забезпечення на справедливій основі безоплатно, безеквівалентно із врахуванням зв’язку з працею, але не в порядку від­повідних дій за нову зустрічну працю, в обсязі нормального рів­ня життя, який склався на даному етапі розвитку суспільства, без застосування договірних форм, з фонду соціального забезпечення. Враховуючи сучасні умови (зміни в порядку фінансування соціального забезпечення, обов’язок громадян щодо сплати страхових внесків в сфері соціального забезпечення), Є. Є. Мачульська підкреслює, що характер соціальної аліментарності змінився. Вона визначає соціальну аліментарність як спосіб надання матеріального забезпечення і послуг за рахунок дер­жавних позабюджетних фондів соціального призначення чи частини державного бюджету безоплатно, поза зв’язком з трудовою діяльністю чи сплатою страхових внесків, безеквівалентно, але з врахуванням трудового (страхового) стажу, чи частково нееквівалентно, як правило на недоговірній основі [25, 21].

Концепція аліментарності відображає деякі суттєві ознаки соціального забезпечення, однак вона не визначає особливість правової природи правовідносин щодо соціального забезпечення. „Якщо розуміти аліментарність як юридичний спосіб відносин між уповноваженими державою органами та громадянами, то за цією ознакою важко розрізнити від інших видів розподілу із суспільних фондів (наприклад фінансування державної форми навчання)“ [49, 6]. „Соціальна аліментарність не є ознакою пенсійних правовідносин; вона характеризує відносини, що складають предмет права соціальної допомоги підгалузі права соціального забезпечення“,- стверджує С. М. Сивак [36, 13].

Соціальна аліментарність є переважною, однак не визначальною особливістю правової природи соціально-забезпечувальних правовідносин, а тому не може бути основним критерієм визначення сфери соціально-забезпечувальних правовідносин.

В. Ш. Шайхатдінов пропонує окреслити предмет права соціального забезпечення за допомогою визначення індивідуальної форми розподілу. „Істотною ознакою індивідуальної форми роз­поділу,- підкреслює автор,- є надання матеріальних благ безпо­середньо в розпорядження громадян у вигляді відповідних гро­шових сум” [49, 7]. Така позиція автора не позбавлена сенсу особливо в умовах кардинальної реформи державної системи со­ціального забезпечення України. Указом Президента України „Про Основні напрями соціальної політики України на 2000-2004 роки“ проголошується курс на адресність надання всіх ви­дів допомог (не абстрактному суб’єкту, а конкретно особі, що по­требує соціальної підтримки).

Однак теоретичне обґрунтування вказаного критерію є також небезспірним. Одним із видів соціального забезпечення громадян в Україні є соціальне обслуговування. Соціальне обслуговування - це діяльність соціальних служб щодо соціальної під­тримки, надання соціально-побутових, соціально-медичних, психолого-педагогічних, соціально-правових послуг і матеріальної допомоги, проведення соціальної адаптації та реабілітації громадян, які знаходяться у важкій життєвій ситуації [25, 192]. Соціальне обслуговування є колективною формою споживання спеціальних соціальних фондів (в його систему входять: соціальне обслуговування громадян в будинках-інтернатах, будинках-пристарілих тощо), а відтак зрозуміло, що індивідуальна чи колективна форма споживання не може стати визначальним критерієм окреслення предмету права соціального забезпечення.

Для вирішення окресленої нами дискусії щодо визначення сфери соціально-забезпечувальних правовідносин спробуємо звернутися до теорії юридичного факту. Для соціально-забезпечу-вальних правовідносин характерним є комплексний юридичний факт (традиційно елементами його називають: об’єктивний факт та волевиявлення уповноважених та управомочених суб’єктів).

Фундаментальним у цій конструкції є об’єктивний факт, що визначає можливість реалізації особою права на соціальне забезпечення, а отже, зумовлює виникнення соціально-забезпечувальних правовідносин. Традиційно в сучасній юридичній літературі правовою підставою виникнення у особи права на со­ціальне забезпечення називають соціальний ризик, (у підручни­ках з права соціального забезпечення зустрічається термін „важ­ка життєва ситуація“) [25, 192].

Одну з перших спроб у сучасній правовій літературі досліди­ти правову природу соціальних ризиків зробив В. Д. Роїк. На його думку, поняття „соціальний ризик“ включає в себе „віро­гідність настання матеріальної незабезпеченості працівників внаслідок втрати заробітку та внаслідок втрати працездатності (професійні та загальні захворювання, нещасні випадки як на виробництві, так і поза ним)“ [34, 21].

Таке визначення соціального ризику за правом соціального забезпечення є не зовсім вірним. Обґрунтовуючи поняття соціального ризику саме так, автор обмежує коло потенційних суб’єктів соціально-забезпечувальних правовідносин („тільки працівники“); а також звужує перелік підстав, що породжують право на матеріальне соціальне забезпечення („втрата зарплати внаслідок втрати працездатності“). Очевидним є той факт, що за сучасних умов поряд з соціально-економічними причинами зберігаються не менш важливі підстави здійснення державою функції соціального забезпечення: фізіологічні (наприклад, по­треба соціального забезпечення дитини-інваліда) та демографічні (стимулювання дітонароджуваності).

У вітчизняній правовій літературі термін „соціальний ри­зик“, як підставу виникнення права на соціальне забезпечення, а отже, як об’єктивний чинник виникнення соціально-забезпе­чувальних правовідносин, використовує Н. Б. Болотіна.

Перелік соціальних ризиків, що зумовлюють право особи на соціальне забезпечення, визнаний міжнародним співтоварист­вом (Загальна декларація прав людини (1948), Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права (1966), Євро­пейська соціальна хартія (1961), Конвенції МОП та закріплений у національному законодавстві (ст. 46 Конституції України). До них відносяться: вагітність і пологи; необхідність догляду за непрацездатним (малолітньою дитиною, дитиною-інвалідом, при­старілим членом сім’ї); старість; повна, часткова, тимчасова втрата працездатності; втрата годувальника; нещасний випадок на виробництві; професійне захворювання; безробіття з незалежних від особи причин. „Соціальні ризики притаманні кожній людині як члену людського суспільства, вони зумовлені її біологічною, фізіологічною і соціальною природою“ [7, 39].

Не залежно від виду соціальні ризики є однотипними для люди­ни: ними обумовлюється потреба в отриманні джерел життєзабезпечення.

Однак предмет права соціального забезпечення цим не вичер­пується. Як правильно зазначає Н. Б. Болотіна: крім соціально­го забезпечення за правом, держава здійснює соціальне забезпе­чення ще і на „свій розсуд“ вразливих верств населення непрацездатних малозабезпечених громадян, інвалідів, ветеранів вій­ни і праці, осіб, які постраждали від техногенно-екологічних катастроф тощо, стимулює відтворення народу своєї держави дітонароджуваність [6, 51-53].

Підсумовуючи наведені аргументи, вважаємо, що право со­ціального забезпечення здійснює правову регламентацію відно­син, які виникають на підставі соціальних ризиків як об’єктив­них обставин звернення особи за допомогою до суспільства і дер­жави.

Суспільні відносини - суть, будова соціального забезпечення. Які види відносин тут необхідно враховувати? На перший по­гляд тільки економічні, так як соціальне забезпечення - це перш за все розподільча категорія. Але подібний висновок був би недійсним. В дійсності соціальне забезпечення утворює по­верхневий прошар відносин, охоплює елементи надбудови. Воно складається з нерозривно зв’язаних між собою різних видів суспільних відносин, серед яких нас перш за все цікавлять еко­номічні, соціальні, політичні і правові.

На думку Перфилева М. Н. та Орлової Л. В. соціальними рахуються відносини, пов’язані:

а) з забезпеченням сукупної людини життєвими засобами;

б) розширеним відновленням сукупної людини як індивіда;

в) розширеним відновленням сукупної людини як виробничої сили;

г) залучення сукупної людини до історично обумовленої сис­теми суспільних відносин [30, 133].

Але деякі автори з ними не погоджуються і стверджують, що не дивлячись на проникнення соціальних відносин у всі сфери нашого життя, вони проявляються головним чином в наступних взаємопов’язаних площинах: підготовка до праці, в побуті, охо­роні здоров’я [40, 24].

Волков Ю. Є. та Роговін В. 3. стоять на позиції, що саме со­ціальні відносини надають соціальному забезпеченню специфіч­них рис, а тому різноманітні форми допомоги суспільства громадянам для задоволення їх життєвих потреб і називаються соціальним забезпеченням [8, 8].

Відносини по соціальному забезпеченні, як і економічні, є частина групи відносин розподілу. В її склад входять відносини, зв’язані з розподілом продукту, який служить:

а) задоволенню сукупних, суспільних потреб;

б) входить в необхідні індивідуальні потреби [29, 143].

Іншими словами, соціальне забезпечення складає ту частину відносин по розподілу продукту на індивідуальні потреби, яка складається на базі суспільних фондів споживання. Вирішальним фактором, що визначає стан і розвиток відносин соціально­го забезпечення, як економічних, виступає суспільний устрій і його основа - спосіб виробництва матеріальних благ.

Спосіб виробництва обумовлює спосіб життя не тільки працюючих членів, але і тих, які ще не можуть працювати. Великий вплив на природу і сутність соціального забезпечення надають економічні закони, які діють в даній суспільній формації, особливо головний економічний закон, який виражає найбільш сут­тєві риси і зв’язки в економіці, які визначають специфіку взаємовідносин виробництва, розподілу, обліку та споживання.

При сучасному способі виробництва головний економічний закон - прибуткові вартості. Від цього залежить місце соціального забезпечення в структурі економічних відносин суспільства.

Соціальне забезпечення в суспільстві обумовлено природою суспільного устрою і діючими в ньому економічними законами, перш за все головним економічним законом згідно якого ціль економіки - забезпечення повного благоустрою і вільного все-стороннього розвитку всіх членів суспільства шляхом нерозрив­ного росту і вдосконалення суспільного виробництва [50, 49].

Цей закон виділяє природу соціального забезпечення, його зміст і економічну сутність і виступає в даному випадку, як спільний закон руху соціального забезпечення в системі вироб­ничих відносин, як передумова організації всієї системи соці­ального забезпечення, розвитку її форм і видів [13, 23].

Серед інших економічних законів, діючих на стан і розвиток соціального забезпечення, перш за все слід назвати закон планомірного, пропорційного розвитку, що проявляється у встанов­ленні оптимального відношення між всіма (членами) частинами суспільного продукту, в даному випадку між засобами виробництва і предметами споживання, де він безпосередньо стосується визначення розмірів, засобів, які витрачаються на потреби соціального забезпечення. Вплив на соціальне забезпечення закону розподілення по праці полягає в тому, що завдяки її діям створюють матеріальні передумови соціального забезпечення, формується його відповідний рівень. Крім того, він впливає на закономірності розподілення матеріального забезпечення та по­слуг в сфері соціального забезпечення.

Закон щодо підвищення потреб виражає причинно-наслідковий зв’язок між розвитком суспільного виробництва і процесом кількісного росту і якісного вдосконалення потреб суспільства [31, 93]. Він допомагає нерозривному підвищенню рівня потреб людей, в тому числі через канали соціального забезпечення, по­ступовому зближенню рівнів потреб різного роду груп і верств населення.

Відносини по соціальному забезпеченню представляють собою частини суспільних соціальних відносин. Не дивлячись на проникнення соціальних відносин у всі сфери життя, вони прояв­ляються головним чином в наступних взаємозв’язаних сферах: підготовка до праці, в відпочинку, в охороні здоров’я, соціальному забезпеченні.

Соціальні відносини взаємодіють з економічними як части­ною системи відносин по соціальному забезпеченню. Ця взаємо­дія визначає місце кожного з вказаних видів відносин в суспільстві. Соціальні відносини базуються на економічних, обумовлені ними, переплітаються з ними. На основі досягнень матеріально­го виробництва повинні вирішуватися соціальні завдання допомоги інвалідам, пенсіонерам, тимчасово непрацездатним та ін. В той час виникнення названих завдань сприяє підвищенню матеріального благоустрою населення, збереженості трудових ресурсів, укріпленню та розширенню виробництва. А це сприяє підвищенню життєвого рівня працюючих.

Питання соціального забезпечення постійно знаходиться в центрі уваги. Будучи політичними по характеру, відносини по соціальному забезпеченню знаходяться в тісній взаємодії з економічними і соціальними відносинами як елементами структури соціального забезпечення. Економічні відносини яв­ляються в даній структурі основними, через механізм інтересів вказують на політичні відносини, визначають вплив. Також суттєвим показником є сполучення юридично-нормативного методу з іншими методами і перш за все з соціологічним [1, 4].

Тому політика цілком і повністю повинна співпадати з тенденціями розвитку сучасних виробничих сил, з насущними по­требами економічного і соціального розвитку.

Закономірності взаємовідносин економіки і політики також розповсюджуються на взаємному зв’язку економічних і політич­них відносин в структурі соціального забезпечення. Соціальна політика, частина якої складає соціальне забезпечення, що розглядалася в політичному аспекті, представляє сторону, причому одну із найважливіших всієї політики держави і, насамперед, всієї її економічної політики [35, 11]. Осередком соціальної політики здійснюється зв’язок соціального забезпечення з еко­номічною політикою.

В політичному аспекті соціального забезпечення відбивається ціль держави задоволення потреб громадян за рахунок загальних фондів споживання. Воно охоплює ті сфери структури по­літичних відносин, які складаються між суспільством і колек­тивами, суспільством і особою, між містом і селом.

Розвиток інститутів соціального забезпечення - насамперед результат такої частини загальної політики, як соціальне утри­мання і направлення якої на різних етапах соціально-демократичного суспільства різні. Різна економічна істотність соціального забезпечення визнає політику держави в даній сфері. В со­ціальну політику розвинутого суспільства входять міроприємства в соціальній сфері, в тому числі соціальному забезпеченні. Однак вони зводяться до проведення ліберальних реформ з ціллю послаблення інфляції руху і пом’якшення політичних антагонізмів, причому ці реформи проводяться під тиском об’єктив­них умов. Як писав Шайхатдінов В. НІ.: „Ідеологічна функція включає в себе зворотній вплив на соціальне забезпечення“ [49, 6].

Сьогодні соціальна політика має принципово інші цілі. В основі її лежить забезпечення найбільш повного розвитку кожно­го члена суспільства, в курсі соціальної політики уряду соціально-демократичної держави, куди входить задоволення найважливіших потреб громадян в сфері праці, заробітної плати соціального забезпечення та інші. Тому в політичному аспекті соціального забезпечення є частина соціальної демократії, соціальної політики. Соціальна політика і соціальне забезпечення, як її частина, утримують реальне перевтілення в соціальній політиці. Це, по-перше, перспективна концепція росту народного благо­устрою, по-друге, розділ планів економічного і соціального розвитку країни, по-третє, соціальні програми, що передбачають вирішення визначених соціальних програм.

Соціальна політика, як засіб прискорення економічного роз­витку країни, є підіймачем трудової й суспільно-політичної ак­тивності мас, головний фактор політичної стабільності суспільства, сформування нової людини, адже кожний характерний спосіб життя в суспільстві [18, 5].

Зв’язок політичних та соціальних відносин виражається в наступному. Соціальні забезпечення безпосередня основа політич­них відносин, вони визначають їх зміст. В рамках політичних відносин вирішують соціальні проблеми, в тому числі проблеми соціального забезпечення. Політичні відношення являються формою соціальних відношень й впливають на них.

В даному випадку формою, методом організації соціальних відносин виступає соціальна політика. З її допомогою походить практична реалізація завдань в сфері соціального забезпечення, укріплення та подальший розвиток соціальних відносин.

Зміст правових відносин в структурі соціального забезпечен­ня, в структурі соціальної політики визначають економічні, со­ціальні й політичні відносини. Правовий вплив на відношення по соціальному забезпеченню обмежено характером взаємовідно­син економіки, соціальної сфери, політики й права. Як відомо, право похідне по відношенню до економіки і в кінцевому ре­зультаті залежить від базису, а в сфері соціального забезпечен­ня правове регулювання обумовлює його економічною сутністю, а правові відносини економічними.

Правове регулювання в вищезгаданій сфері має і спільні й властиві будь-якому правовому регулюванню, і специфічні ри­си. А саме правове регулювання в сфері соціального забезпечення відрізняється від юридичної регламентації суспільних відно­син в сфері виробництв.

Сказане не означає, що відношення по соціальному забезпеченню фактично не існують.

Необхідно відрізняти правові відношення, й ті суспільні взаємозв’язки, які лежать в їх основі і на закріплення яких вони направлені [46, 66].

В структурі соціального забезпечення, як системи суспільних відносин, правові відносини представляють собою лише „верх­ній поверх“, ідучи за економічними, соціальними і політичними відносинами і взаємодіють з ними як елементами спільної структури. Цей висновок, здається, узгоджується з положенням Азарової Є. Г. котра стверджує, що це й гальмувало розвиток законодавства щодо вдосконалення прав громадян [2, 3].

Взаємодія правових і економічних відносин в сфері соціального забезпечення визначається взаємовідносинами економіки і права. Оскільки економіка має примат над правом, зміст юри­дичного або вольового відношення наданий самим економічним відношенням. Але цим зв’язок між даними відносинами не обмежується. В соціальному забезпеченні як частки процесу роз­поділення відображається самостійність права як надбудівного явища. Тут зв’язок між правовими і соціальними відношеннями в структурі соціального забезпечення укладається в наступному. Соціальні відношення створюють основу для виникнення існування і розвитку ідеологічних, в тому числі правових відносин. Але вони зв’язані з правовими відносинами не безпосередньо, а через політичні відносини і тому правові відносини - не „злі­пок“ соціуму.

Право регулює тільки ті соціальні процеси, котрі відображають в політиці даний етап розвитку суспільства. Таким чином, ліквідуються відмінності в пенсійному забезпеченні робітників і службовців, з одного боку, і членів колективних господарств з іншого (шляхом встановлення загальних умов призначення пенсій, визначення їх розміру), в матеріальному забезпеченні сімей з дітьми і бездітних сімей (за допомогою виплати компенсацій на дітей). Одночасно право позитивно впливає на соціальні відносини шляхом нормативного закріплення соціальних прав громадян та їх реалізації в правовідносинах, воно сприяє вирі-шенню соціальних проблем, укріпленню і подальшому розвитку соціальних відносин.

Правові і політичні відносини по соціальному забезпеченню тісно взаємопов’язані, що зумовлено тісним зв’язком права з по­літикою. І це об’єктивний взаємозв’язок. Політика господарюючого права, яка виражена через державу, здійснює великий вплив на формування і розвиток зобов’язання. Воно ж визначає роль економіки по відношенню до права і зворотну дію права на економіку [44, 99]. Тому правове регулювання соціального забезпечення здійснюється під впливом політики [3, 99].

Політика, в даному випадку, потребує дій держави, застосування засобів, головним з яких є право. Іншими словами, право галузі соціального забезпечення виступає в якості засобу, з до­помогою якого реалізується соціальна політика, яка не тільки користується правовими нормами, як засобом для реалізації своїх цілей, але й сприяє модернізації права.

______________________________

Азарова Е. Г., Козлов А. Е. Личность и социальное обеспечение в СССР.- М: Наука, 1983.- С. 4.

Азарова Е. Г. Проблемы равноправия женщины и мужчины в соци­алистическом обеспечении в СССР.- М.: Наука, 1989.- С. 3.

Алексеев С. С. Проблема теории и права: В 2-х т.- Свердловск, 1972.-Т. 1.-С. 99.

Андреев В. С. Конституционные основы советского права социаль­ного обеспечения // Вопросы теории и практики социального обес­печения.- М.: НИИ труда, 1978.- С. 7-8.

Андреев В. С. Право социального обеспечения в СССР.- М., 1980.-С. 21, 35.

Болотіна Н. Б. Концепція кодифікації законодавства України про соціальне забезпечення // Право України.- 1996.- № 7.- С 51-53.

Болотіна Н. Б. Право людини на соціальне забезпечення в Україні: проблема термінів і понять // Право України.- 2000.- № 4.- С 39.

Волков Ю. Е., Роговин В. 3. Вопросы социальной политики.- М.: Политиздат, 1981.- С. 8.

Гущин И. В. Право социального обеспечения. Вопросы теории.-Минск: Наука и техника, 1982.- С. 58-59, 135.

Гущин И. В. Теоретические вопросы общей части науки советского права социального обеспечения: Учеб. пособ.- Гродно: Гродненский ун-т, 1981.- С. 54.

Загорулькин В. А., Камеников В. Й. Фонд социально-культурных мероприятий и жилищного строительства.- М.: Профиздат, 1983.-С. 18.

Зайкин А. Д. Правоотношения по пенсионному обеспечению.- М.: Изд. МГУ, 1974.- С. 25, 192.

Заславский И.С. К вопросу об экономических закономерностях со­циального обеспечения при социализме // Проблемы развития соци­ального обеспечения на современном этапе.- М.: НИИ труда, 1980.-С. 23.

Иванкина Т. В. Проблемы правового регулирования распределения общественных фондов потребления.- Л.: Изд. ЛГУ, 1979.- С. 28.

Иванова Р. И. Соотношение пенсионных и трудовых правоотноше-ний: Атореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.05 / МГУ.- М., 1974.-19 с.

Иванова Р. И. Социальное обеспечение в государственном организо­ванном обществе: генезис, развитие и функционирование (правовой аспект): Автореф. дис. ... докт. юрид. наук.- М., 1987.- С. 35-36.

Исакова Г. С. Социальное обеспечение колхозного крестьянства. как одна из форм социалистических распределительных отноше-ний: Автореф. дис. ... канд. экон. наук.- Минск, 1977.- С. 21.

Кемеров В. Е. Проблема личности: методология исследования и жизненный смысл.- М: Политиздат, 1977.- С. 5.

Коньков В. А. Общественно-политическая сущность социального обес-печения колхозного крестьянства в условиях коммунистического строительства: Автореф. дис. ... канд. истор. наук.- Киев, 1972.- С. 17.

Красавчиков О. А. Структура предмета гражданско-правового регу-лирования социалистических общественных отношений. Сверд­ловск, 1970.- С. 7.

Кузмина Т. М. Советское право социального обеспечения.- Саратов, 1982.- С 38-44, 51.

Лебедев В. М. Воспитательная функция советского трудового пра-ва.- М.: Юридическая литература, 1981.- С. 20.

Максимовский В. И. Управление социальным обеспечением в СССР.-М.: Юридическая литература, 1974.- С. 49-50.

Мальцев Н. А. Проблемы распределения в развитом социалистиче­ском обществе.- М.: Экономика, 1976.- С. 82, 110-111.

Мачулъская Е. Е. Право социального обеспечения.- М., 1999.-С. 21, 192

Молодцов М. В. Система советского трудового права и система за-конодательства о труде.- М.: Юридическая литература, 1985.-С. 17, 34-36.

Общая теория права и государства: Учебник / Под ред В. В. Лаза-рева.- М: Юрист, 1994.- С. 16.

Пашерстник А. Е. Правовые вопросы вознаграждения за труд рабо­чих и служащих.- М.-Л.: Изд. АН СССР, 1949.- 352 с.

Перфильев М. Н. Общественные отношения.- Л.: Наука, 1974.-С. 143.

Перфильев М. Н., Орлова Л. В. Социальные отношения: (методоло­гические проблемы исследования).- Л.: Наука, 1973.- С. 133.

Политическая экономика. Словарь / Ред. Волкова М. Ш.- М.: По-литиздат, 1979.- С. 93.

Полупанов М. И. Теоретические проблемы общей части науки со­ветского права соц. обеспечения: Автореф. дис. ... канд. юрид. на-ук.- М., 1969.- С. 6, 27.

Прилипко С. Розмежування права соціального забезпечення і тру-дового права // Право України.- 1999.- № 10.- С. 59.

Роик В. Д. Социальная защита работника в процессе труда: пробле­мы теории и практики: Автореф. дис. ... докт . эконом наук.- М., 1994.- С.21.

Руткевич М. Н. Социальные отношения и социальная политика в условия социализма // Науч. ком., 1978.- № 3.- С11.

Сивак С. М. Правові проблеми пенсійного забезпечення в Україні: Автореф. дис. канд. ... юрид. наук / Київський університет імені Т. Шевченка: 12.00.05.- К., 1999.- С 13.

Скобелкин В. Н. Обеспечение трудовых прав рабочих и служащих.-М.: Юридическая литература, 1982.- С. 169.

Советское право социального обеспечения: Учеб. пособие / Под ред. Зайкина А. Д.- М.: Изд. МГУ, 1982.- С. 39-40.

Советское трудовое право / Под ред. Андреева В. С- М: Высшая школа, 1976.- С. 5.

Социально-экономическая роль социалистического государства / Под. Ред. Д. А. Геришова., М. В. Черноголовкина, Л. И. Загайно-ва.- М.: Мысль, 1978.- С.24.

Статків Б. І. Факти, що мають значення для забезпечення пенсіями // Соціальний захист.- 1997.- № 2.- С 71.

Субботенко В. К. Процедурные правоотношения в социальном обес­печении.- Томск: Изд. Томского ун-та, 1980.- 197 с.

Тарасова В. А. Право соц. обеспечения в системе советского пра-ва // Советское государственное право.- 1984.- № 10.- С. 82.

Теория социалистического права / Ред. В. Янев. София: Софийсь-кий ци-т, 1972.- Т. 1.- С. 99.

Титова Н. И. Материальная ответственность работников сельскохо­зяйственных предприятий.- М.: Юридическая лит-ра, 1978.- С. 43.

Толтой Ю. К. К теории правоотношения.- Л.: Изд. ЛГУ, 1976.-С. 66.

Фогель Я. М. Социальное обеспечение инвалидов и лиц пенсионно­го возраста.- М.: Юридическая литература, 1980.- С. 35.

Шайхатдинов В. Ш. Право социального обеспечения. (на материа-лах зарубежных европейских социалистических стран): Учеб. посо­бие.- Свердловск: Изд. Уральского ун-та, 1986.- С. 6.

Шайхатдинов В. Ш. Теоретические проблемы советского права со­циального обеспечения.- Свердловск: Изд. Уральского ун-та, 1986.-С. 5-7, 36, 43.

Экономические законы социализма: Система особенности действия формы и методы использования Шульца Г. / Под. ред. Л. И. Абал­кина.- М.: Мысль, 1981.- С. 49.

 

< Попередня   Наступна >