48

---

Тема № 15.

ПОБУДОВА СОЦІАЛЬНОЇ ДЕРЖАВИ В УКРАІНІ: НАЦІОНАЛЬНА ПРОБЛЕМА

Україна суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Україна соціальна держава: правова норма чи інформація для роздумів. Загальнотеоретична характеристика соціальної держави. Шляхи побудови соціальної держави в Україні. Місце проблеми побудови соціальної держави в комплексі національних проблем. Соціальна держава: національна проблема чи проблема нації. Соціальний захист як одна з основних функцій суспільства. Соціальна політика України при переході до ринкової економіки. Стан проблеми в юридичній літературі.

Вирішуючи одну з національних проблем в державі - побудо­ву соціального суспільства, необхідно сконцентрувати свою увагу на наступних чинниках.

По-перше. Вироблення єдиного джерела законодавства соціального захисту, що надасть можливість зрозуміти суть соціального захисту, допоможе усвідомити, що саме мається на увазі в тій чи іншій сфері під соціальним захистом. Це пов’язано з відсутністю міжнародного визначення соціального забезпечення: в міжнародних нормативних актах, а також в актах, прий­нятих Європейською Спільнотою, щодо соціальної політики цей термін трактується по-різному. Інколи в протиріч один одному. Не можна забувати і про матеріальну сторону проблеми, адже різнобічне використання одного й того ж інструменту приведе до перекручень та недоречних наслідків, а це в кінцевому ре­зультаті спотворить весь соціальний захист. Ось чому потрібно виробити єдиний кодифікований акт в соціальній сфері.

Звичайно ж, не можна сказати, що всі терміни так різнобічно трактуються, деякі аспекти все ж таки співпадають в ряді поло­жень. Так, наприклад, трактування страхування, що вказуються в Конвенції № 102 Міжнародної Організації Праці, знайшли своє відображення в

деяких законодавчих актах України. Це страхування, які пов’язані з медичним обслуговуванням, захво­рюваннями, безробіттям, старістю, каліцтвом на роботі, інвалід­ністю тощо. Як бачимо, законодавчі органи стали на шлях ви­роблення однієї термінології, а звідти і єдиного реального змісту, що вкладається в дане поняття, та однакового застосування в практичній діяльності. Останнім часом стало можливим, завдячуючи цьому, застосування важливих нормативів ЄС, а саме № 1408/71, які за своїми принципами почали вписуватися у весь стан нормативних актів. І це є дуже важливим кроком на шляху вироблення єдиної концепції побудови соціальної держави в Україні.

По-друге. Штрихом у створенні національної системи соціальної політики повинна бути відповідь на питання: чи вбере концепція соціального захисту всі види допомог та виплат, чи можливо одне зможе виключити інше, а можливо, вони змо­жуть взаємозамінюватися? Важливість даного роз’яснення по­лягає у різноманітності внутрішньодержавних нормативних ак­тів, які не співпадають з міжнародно-правовими договорами, а інколи суперечать їм. Тому вищі державні органи повинні стати на шлях упорядкування та відшліфування нашого внутріш­нього законодавства відповідно вимог міжнародних актів.

Звичайно, з цим можна погоджуватися, цьому можна заперечувати, але ясно одне: без вироблення єдиного підходу не буде досягнуто консенсусу.

По-третє. Звернемося ще до одного моменту. Інколи, в ряді держав соціальна допомога поряд з іншими виплатами, що забезпечують мінімальні засоби для існування, наприклад, про­житковий мінімум, входить в систему соціальної політики держави. Як бути в такому випадку? Адже існують регіони з різним розвитком економіки, з різним валовим прибутком, з різним рівнем добробуту людини. І це не є тимчасовим явищем. Звичайно, хотілося б сподіватися на вседержавне благополуччя, але це утопія, тому, поки існує дана диференціація, єдиного підходу до соціального захисту в державі не обминути. І цього, перш за все, вимагає не юриспруденція, а демографія у поєд­нанні з економічною та соціальною політикою, ті катаклізми, в оболонці яких і проходять законодавчі процеси.

Але ні в якому разі не потрібно впадати в крайнощі і врахо­вувати всі нюанси та особливості кожного регіону. Та, зрештою, це нікому і не потрібно, і на практиці цього зробити практично неможливо. Потрібно лише вибрати одну єдину систему соціального захисту, яка найбільш повно б відображала інтереси лю­дей, вдосконалити її прогресивними нормами з інших систем і надати їй загальнодержавного. Вихідною концепцією для ідеальної повинна бути та, котра отримає найвище міжнародне визнання, яка побудована на засадах консенсусу, яка увібрала в себе всі принципи права соціального забезпечення.

По-четверте. У побудові національної системи соціального захисту особливу увагу потрібно звернути на права людини, які черпають свої критерії як з міжнародних актів, так і з соціальних систем. Перш за все, до уваги потрібно взяти міжнародні договори, які були прийняті у даній галузі. Також значне місце повинні зайняти конституційні норми, які відносяться до соці­ального захисту, а особливо ті статті, що торкаються основних прав та свобод. Адже, будуючи соціальне правове суспільство, ми повинні закласти у фундамент права людини, значну части­ну з яких складають соціальні права, в тому числі і право на со­ціальний захист, яке поглинає в себе право на здоровий спосіб життя, право на їжу, профспілки та вступати до них, право на працю, право на справедливу платню, розумне обмеження робо­чих годин, право на медичне обслуговування, право на адекват­ний стандарт життя (вимогам соціального обслуговування) та освіту, а також багато інших прав, без яких в наш час індустріальних революцій та екологічних криз пересічній людині не ви­жити. І цей перелік не може бути вичерпним, адже життя не стоїть на місці, суспільство розвивається і тим самим створює собі проблеми, вийти з яких допоможе соціальний захист.

По-п’яте. У побудові єдиної системи соціального суспільства неможливо не торкнутися положень, що здійснюють владну організацію та координування всією політикою захисту. І це пи­тання є дуже болючим, адже боротьба за владу - це політика, а при політичних баталіях, як правило, найбільше страждає насе­лення, ось чому в даній ситуації потрібно бути обережним, особ­ливо при розподілі влади з даних питань між центральними та місцевими органами влади.

По-шосте. Українська держава у вирішенні даної національної проблеми повинна використати не тільки документи, що прямо торкаються соціального забезпечення, але й ті, що охоп­люють інші сфери життя, і тим самим створюють ґрунт для дії та застосування норм соціального захисту. Що ж мається на увазі? Це статути, адміністративні акти, акти органів державно­го управління, колективні договори, контракти про прийом на роботу (трудові договори), закони та декрети, що торкаються підприємництва та інші нормативні акти, які зачіпають дер­жавні та приватні „бізнеси“, що в кінцевому рахунку торкаються соціального захисту.

Ось чому потрібно зосередити основну увагу у побудові загальноприйнятого для Європи принципового соціального захис­ту на тих джерелах, які містять в собі прогресивні міжнародні та внутрішньодержавні акти. Але все ж таки повинна бути пріоритетність міжнародних договорів. Чому саме міжнародні договори повинні стати основним джерелом? Це пов’язано з наявністю великої кількості розбіжностей, які існують між окремими НПА, з одного боку - в сфері систем захисту державних службовців і з другого боку - в сфері приватного бізнесу. І таких чимало. Тільки міжнародні договори можуть скасувати ці розбіжності.

Наступне, на чому пропонується зупинитися у виробленні єдиної концепції побудови соціального суспільства - це адміні­стративна організація, тобто створення єдиної структури зако­нодавчих, виконавчих та судових органів у сфері соціального забезпечення, які б здійснювали політику захисту, виробляли плани та забезпечували покращання соціального становища людей, координували та організовували контроль та діяльність своїх суб’єктів, перевіряли звітність, а також в разі необхідності у взаємодії з міжнародними судами захищати порушені права та свободи осіб, надавати консультації, роз’яснення по прийнят­тю, зміні та використанню законодавства з даних питань.

На цей аспект потрібно звернути особливу увагу не тільки для кращої організації управління та контролю, а й для вироб­лення єдиних підходів та принципів у підготовці кадрів для да-ної системи. Адже службовцями, які будуть працювати на цій ділянці, повинно керувати не тільки матеріальне заохочення, а й внутрішні, загальнолюдські цінності, можливо тому, що їм до­ведеться обслуговувати і допомагати людям, до яких доля була не милостива - калікам, хворим, сиротам, тим, хто вимагає не тільки матеріальної допомоги, але й співчуття та розуміння. Ви­роблення однієї системи органів управління та контролю пояс­нюється ще одним фактом. Досліджуючи дану проблему, не можна не побачити негативної тенденції по використанню кількох напрямків соціального захисту і завжди, навіть в рамках однієї країни, де функціонує кілька систем органів, дуже часто можна спостерігати різноманітне тлумачення державної політи­ки соціального забезпечення, що в кінцевому рахунку приво­дить до невиправних наслідків. Складається ситуація: скільки адміністрацій - стільки ліній соціального захисту, а поміж цим страждають люди, яких відправляють від одного органу до ін­шого, в яких один орган вимагає однієї довідки, а інший ор­ган - іншої, створюючи тим самим бюрократичні перепони, а разом з тим підриває авторитет самого соціального захисту. Вважається більш логічним утворити єдину систему адміністративних органів, в коридорах яких не заблукала би людина, не залишалася б один на один зі своїми проблемами.

Отже, досвід аналізу та огляд систем організації соціального захисту дає можливість стверджувати про необхідність вироблення єдиної загальної концепції інфраструктури управління та контролю в даній сфері. Особливу увагу потрібно звернути на концепцію міністерств, відомств, контрольно-наглядових та правоохоронних органів, чітко розписати її, а також налагодити діяльність засобів масової інформації по доведенню до населення їх прав та свобод у соціальному плані. І, на кінець, вдосконалити механізм фактичного застосування норм права соціального захисту.

Окремої уваги заслуговує сфера індивідуально-конкретного застосування. Потрібно в рамках соціалізації визначитися з кон­кретними категоріями осіб, яким необхідно надавати допомоги та виплати. Вважається за доцільне усунути розбіжності між загальними системами страхування і системами страхування най­маних працівників, а також між обов’язковими та добровільни­ми страхуваннями. Потрібно визначитись з довготривалою проблемою і припинити спекуляцію навколо проблеми виплати до­помог та пенсій особисто чи на сім’ю. І таких неоднозначних си­туацій в сфері конкретного застосування норм права соціально­го захисту в реальне життя -безліч. Тільки вирішення національної проблеми допоможе їх усунути.

Останні роки особливої ваги набуває страхування, як один з основних способів забезпечити своє життя в разі нещасного ви­падку. Що це таке - передбачення чи готування до гіршого людини? А може неспроможність держави перед природою? Ні. Життя є життя, а тому ніхто не може передбачити майбутньо­го. І людина, і держава роблять спробу хоч як-небудь реагувати на „сюрпризи долі“. Ґрунтовний аналіз економіки країни, а також соціологічні опитування, які проводилися, дають підстави стверджувати, що для соціального страхування горить зелене світло, адже страхування вигідне як і для особи, так і для дер­жави. Але поряд зі всіма перевагами в страхуванні є ряд не­доліків, які необхідно усунути на даному етапі. І основним недоліком є відсутність, а в деяких випадках недосконалість ме­ханізму регулювання страхових виплат відповідно до інфляцій­них процесів, до загального рівня прожиткового мінімуму. Передбачається, що при переході до загальноєвропейського ринку праці і ринку товарів цей механізм буде вдосконалюватися пропорційно зменшенню інфляції, що в кінці приведе до створення єдиної системи страхування.

Досліджуючи національну проблему індивідуального застосування соціальних виплат та допомог згідно з правом соціально­го забезпечення, можна зіткнутися з різного роду випадками, з питань яких виникає обов’язок у держави здійснити виплати, а також у окремих випадках здійснити перерахунки.

Прикладом цього можуть бути допомоги по безробіттю або старості. Виявилося складним віднести в ці виплати до сфери дії страхування, і навпаки. Не у всіх випадках страхування розпов­сюджується на людей похилого віку, та на безробіття. Ці різно­бічні тлумачення також необхідно усунути, виходячи з прин­ципів всесторонності та всезагальності соціального захисту.

Торкаючись проблеми дискусії навколо всесторонності та все-загальності соціального захисту, деякі автори розглядають ці принципи у контексті з національними традиціями та ментальністю, дехто з авторів заперечує їм, стверджує, що це лише ширма і небажання заглянути в глибину проблеми. Звичайно ж, з тими і іншими можна погоджуватись, і тим, і іншим можна заперечувати, але не погодитися і заперечити не можна тільки єдиному - будь загальнодержавна концепція підходу до побудови соціального суспільства і цих розбіжностей не виникало б.

Дещо ускладнює проблему вироблення єдиного підходу до по­будови соціальної держави загальноєвропейського соціального рівня аспект фінансування. Адже до країни підійшли з різним економічним становищем і, враховуючи їх різне географічне по­ложення, не можна недооцінювати ті природні умови, в яких вони знаходяться. Також на фінансування значний відбиток по­клали наслідки екологічних катастроф, що в значній мірі поставило в різне матеріальне становище суб’єктів права соціального забезпечення. Маючи все це на увазі, можна прийти до виснов­ку, що фінансування, а також оплата членських внесків, потребує глибокого та детального вивчення.

В цій проблемі не обійтись без компетентної оцінки економіс­тів, соціологів та інших спеціалістів. Але зараз вже ясно одне: доки не буде вироблено диференційованого тарифу у єдиній си­стемі фінансування, доки не визначено єдиних джерел надход­ження, не буде досконалим наш соціальний захист.

І, нарешті, хотілось би ще раз повернутися і зосередити увагу на юридичному захисті. І це немало-важливий акт, адже недостатньо тільки надати права та свободи особі, повинні бути також і певні реальні можливості для їх забезпечення, умови для їх використання. Маються на увазі ті юридичні процедури, які в разі невиконання механізмом реалізації сприяли б впровад­женню принципів соціальної держави в життя. Тільки тоді, коли людина буде впевнена, що в разі недотримання або незадово­лення будь-якого її права в сфері соціального захисту, їй допоможе компетентний орган, тільки тоді буде досягнуто вирішення національної проблеми - побудова соціального суспільства.

Таким чином, у третьому тисячолітті Україна повинна до­корінно змінити соціально-економічні відносини, а звідти систему соціальних цінностей. І це не примха долі чи здійснення до­брих побажань. Це є наслідком дії об’єктивних процесів, що керуються економічними законами, про які не можна забувати. Адаптовані до безпорадності, економічної мізерії та безтурбот­ності, пересічні громадяни підійшли до тієї межі, після якої настає або повна апатія, поєднана зі злочинністю, або національне підняття, поєднане з відродженням традицій. Так ось для того, щоб настало останнє, Україні потрібно прикласти всіх зусиль для організації конструктивної сили, якою є впевненість у зав­трашньому дні. А вже цю впевненість надасть людям захист і як основний його прояв - соціальне забезпечення. Але забезпе­чення однакове для всіх і для кожного. А для цього і потрібно виробляти єдину національну концепцію побудови соціального суспільства.

 

< Попередня   Наступна >