111

---

§ 6. Звичаї як джерело сімейно-правових норм

Юридичний (правовий) звичай — це правова норма, яка вста­новилася без втручання публічної влади внаслідок тривалого і регулярного застосування одних і тих самих правил до однорідних випадків життя1. Звичаєве право, яке складалося зі звичаїв, було історично першою, найтісніше пов’язаною з життям формою по­зитивного права. Між тим, найбільш розвиненими формами все ж вважається право суддів і право законодавця, на базі яких скла­лися дві типові системи права: прецедентна система (у вигляді загального права — common law — Велика Британія, США) і законодавча в своїй основі система країн континентальної Європи (у вигляді романо-германського права – права Франції, Німеч­чини тощо)2. Звичай, як правило, за сучасних умов не вважається джерелом права. Але в сучасному сімейному праві, як і в цивіль­ному, певний звичай розглядається як джерело права. Відповід­но до ст. 11 СК при вирішенні сімейного спору суд, за заявою за­інтересованої сторони, може врахувати місцевий звичай, а також звичай національної меншини, до якої належать сторони або одна з них, якщо вони не суперечать вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства.

До речі, такий звичай, як заручини, в СК набув правового зна­чення (ст. 31). Зарученими вважаються особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу. Подання її не створює обов’язку взяти шлюб. Це зобов’язує лише до відшкодування збитків, завданих відмовою від шлюбу. Той, хто відмовився від нього, зобов’язаний компенсувати другій стороні витрати, пов’язані з приготуванням до весілля, а також повернути подарунки, які вона отримала, хоча існують і певні винятки з цього правила.

 

1 Белов В. А. Гражданское право: Общая и особенная части. — М.: АО «Центр ЮрИнфоР», 2003. — С. 49—50.

2 Ал

ексеев А. А. Право: азбука—теория—философия: Опыт комплексного исследования. — М.: Статут, 1999. — С. 35—36. Докладніше про системи пра­ва див. розділ VI даного підручника.

 

< Попередня   Наступна >