175

---

§ 3. Визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою

Згідно зі ст. 52 Конституції України діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Шлюбно-сімейне законодавство України не передбачає різниці між дітьми, батьки яких перебувають у шлюбі між собою, та дітьми, народженими матір’ю, яка не перебуває у шлюбі. Ніяких моральних та правових обмежень будь-які діти не знають. Існує лише різний порядок визначення походження ди­тини.

Визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою, може відбуватися:

за спільною заявою матері та батька дитини (ст. 126 СК України);

за заявою чоловіка, який вважає себе батьком дитини (ст. 127 СК України);

у судовому порядку (ст. 128 СК України).

Отже, законодавець закріплює два порядки визначення поход­ження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою:

добровільний;

судовий.

Спільна заява жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, про реєстрацію їх матір’ю та батьком дитини (ст. 126 СК України) свідчить про добровільність їх рішення. Й тому реє­страція походження дитини проводиться в органах реєстрації актів цивільного стану без будь-яких попередніх процедур, зок­рема судового розгляду. Така заява може бути подана вказаними особами до органу реєстрації актів цивільного стану як до, так і після народження дитини. Особиста присутність їх при подачі заяви не є обов’язковою. Батько (мати) може подати заяву про визнання батьківства через представника або надіслати її поштою. Єдиною обов’язковою умовою у цих випадках є нотаріальне за­свідчення заяви або повн

оважень представника. Право на визнан­ня себе батьком (матір’ю) дитини не обмежується віковим кри­терієм. Однак, якщо заява про визнання себе батьком дитини по­дана неповнолітнім, державний орган реєстрації актів цивільного стану повідомляє батьків, опікуна, піклувальника неповнолітнь­ого про запис його батьком дитини. Така конструкція ч. 2 ст. 126 СК України дозволяє зробити висновок, що повідомлення відпо­відних осіб про запис неповнолітньої особи матір’ю дитини зако­нодавством не передбачений. Необхідність повідомлення вказа­них осіб, які за законом піклуються про неповнолітню особу, зу­мовлена тим, що згідно з ч. 1 ст. 35 ЦК України неповнолітній особі, яка записана матір’ю або батьком дитини, може бути нада­на повна цивільна дієздатність.

Визнання батьківства — це волевиявлення особи, яка вважає себе батьком дитини. Однак, одного волевиявлення особи щодо визнання себе батьком певної дитини недостатньо для настання правових наслідків. Необхідно також ще й волевиявлення мате­ри дитини, яке полягає у вираженні згоди на те, щоб чоловік був записаний батьком її дитини. Саме тому вимагається подача до органів РАЦС спільної заяви матери дитини та чоловіка, якій вва­жає себе батьком цієї дитини.

З іншого ж боку, визнання батьківства є констатацією факту біологічного батьківства особи, яка подала заяву до органів РАЦС. У юридичній літературі практично одностайною є думка про те, що визнання батьківства вимагає поєднання природно-біологічного (кровного) споріднення та вольового факторів1. Це зумов­лено тим, що мета визнання батьківства полягає у підтвердженні (констатації) вже існуючого біологічного (кровного) споріднен­ня між чоловіком, якій визнає себе батьком, та дитиною. Для вста­новлення батьківських правовідносин між дитиною та особою, яка не є її біологічним батьком, але бажає визнати себе батьком цієї дитини, існує інститут усиновлення. Однак, у зв’язку з тим, що закон не вимагає з’ясування дійсного походження дитини при подачі спільної заяви про визнання батьківства, на практиці мож­ливі випадки набуття батьківських прав у такому порядку осо­бою, яка бажає усиновити чужу дитину.

Чоловік, який не перебуває у шлюбі з матір’ю дитини й вва­жає себе батьком цієї дитини (ст. 127 СК України), може подати до державного органу реєстрації актів цивільного стану заяву про визнання себе батьком дитини за наявності однієї з наступних обставин:

мати дитини померла;

мати дитини оголошена померлою відповідно до ст. 46 ЦК України;

мати дитини визнана недієздатною відповідно до ст. 39 ЦК України;

мати дитини визнана безвісно відсутньою відповідно до ст. 43 нового ЦК України;

мати дитини позбавлена батьківських прав відповідно до ст. 164 СК України;

мати дитини не проживає з нею не менш як шість місяців і не виявляє про неї материнської турботи та піклування.

Єдиною умовою прийняття заяви чоловіка, який вважає себе батьком дитини, у всіх цих випадках є запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень за прізвищем матері, а ім’я та по бать­кові батька дитини – за вказівкою матері. Іншими словами, запис про батька дитини не має правової підстави, тобто не ґрунтується ні на заяві іншого чоловіка, ні на рішенні суду. Отже, у чоловіка, який подає заяву про визнання себе батьком дитини, не має супе­речності інтересу з іншою особою.

Визначення батьківства за рішенням суду (ст. 128 СК Украї­ни) проводиться за наявності спору щодо особи, яка є батьком дитини. Ситуації, в яких батьківство встановлюються в судовому порядку, мають місце, коли чоловік не визнає себе батьком дити­ни й, навпаки, коли чоловік вважає себе батьком дитини, а цей факт оспорюється.

Встановлення батьківства розглядається також як засіб захи­сту прав дитини, тобто міра, спрямована на відновлення (визнан­ня) порушених (оспорених) прав дитини2. Така сутність цього юридичного факту обумовлюється тим, що визначення батьків­ства дитини є підставою виникнення батьківських обов’язків, зок­рема обов’язку з утримання дитини.

У ст. 128 СК України по-новому вирішується питання щодо визначення батьківства за рішенням суду. Так, згідно зі ст. 53 КпШС УРСР у разі народження дитини у батьків, які не пере­бувають у шлюбі, за відсутності спільної заяви батьків батьків­ство може бути встановлене в судовому порядку. При цьому вста­новлення батьківства судом можливе лише у разі доведення однієї з наступних обставин:

спільне проживання та ведення спільного господарства матір’ю дитини і відповідачем до народження дитини;

спільне виховання чи утримання ними дитини;

інші докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства.

У СК України підставою для визнання батьківства можуть слугувати будь-які відомості, що засвідчують походження дити­ни від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України (ч. 2 ст. 128 СК України). Таким чином, у СК України окремо не виді­ляються будь-які обставини, що можуть бути підставами встанов­лення батьківства. Тим самим скасовано обмеження щодо засобів доказування батьківства дитини.

Найбільш дискусійним питанням є проблема судових експер­тиз як доказів у справах про визначення походження дитини. Сучасний рівень розвитку науки та медицини дозволяє викорис­товувати у судовій практиці різні види експертиз, зокрема екс­пертиз зі встановлення батьківства (материнства)3. Такі експертизи можуть бути біологічними, судово-медичними, генетични­ми тощо. Однак, не зменшуючи значення висновків, зроблених у разі проведення цих експертиз, треба все ж такі визнати, що й сьогодні судові експертизи є лише одним із доказів, що підтвер­джує походження дитини від конкретної особи або спростовує це.

Визнання батьківства в суді здійснюється у порядку позовно­го провадження. Позов про визнання батьківства може бути по­даний матір’ю, опікуном, піклувальником дитини або особою, яка утримує та виховує дитину. Дитина, яка досягла повноліття, має право самостійно подати позов про визнання батьківства4.

Як вже зазначалося, позов про визнання батьківства може по­дати також і чоловік, який вважає себе батьком дитини, якщо його батьківство не визнається (оспорюється) матір’ю дитини або іншими особами. Визнання батьківства в судовому порядку мож­ливе також лише за умови, що запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до вказівок матері.

У судовому порядку можуть також встановлюватися факт батьківства (материнства) та факт визнання батьківства. Ці спра­ви розглядаються за правилами окремого провадження.

Встановлення факту батьківства в судовому порядку відрізняється від визнання батьківства за рішенням суду за на­ступними критеріями:

відсутність спору щодо батьківства дитини;

смерть фактичного батька дитини;

час народження дитини.

У разі смерті чоловіка, якій не перебував у шлюбі з матір’ю дитини, факт його батьківства може бути встановлений за рішен­ням суду (ст. 130 СК України). Заява про встановлення факту батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини в Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до вказівок ма­тері дитини. Заяву про встановлення факту батьківства можуть подавати ті ж самі особи, які мають право пред’являти позов про визнання батьківства, крім, звичайно, особи, яка вважає себе бать­ком дитини.

За рішенням суду може також бути встановлений й факт ма­теринства (ст. 132 СК України). Умовами розгляду заяви про вста­новлення факту материнства є:

смерть жінки;

за життя ця жінка вважала себе матір’ю дитини;

відсутність спору щодо материнства цієї жінки;

у Книзі реєстрації народжень вчинено запис про матір ди­тини за заявою родичів, інших осіб або уповноваженого представ­ника закладу охорони здоров’я, в якому народилася дитина.

Заява про встановлення факту материнства може бути подана батьком, опікуном, піклувальником дитини або особою, яка ут­римує та виховує дитину. У разі досягнення дитиною повноліття вона також може подати таку заяву до суду.

 

1 Яковлева Г. В. Охрана прав незамужней матери. — Минск: Изд-во БГУ, 1979. — С. 45.

2 Беспалов Ю. Разбирательство дел об установлении отцовства // Рос. юстиция. — 2000. — № 6. — С. 27.

3 Правила проведення судово-медичних експертиз (досліджень) у відділеннях судово-медичної імунології бюро судово-медичної експерти­зи. Затверджено наказом Міністерства охорони здоров’я України від 17.01.1995 р. № 6.

4 У ст. 128 СК України йдеться про повнолітніх осіб, але згідно зі стаття­ми 34, 35 ЦК України фізична особа за певних обставин може набувати по­вної цивільної дієздатності до досягнення нею 18 років. Доцільно було б на­дати можливість й таким особам самостійно звертатися до суду з позовом про визнання батьківства.

< Попередня   Наступна >