107

---

§ 4. Оспорювання батьківства, материнства

Оспорювання батьківства (материнства) – це невизнання осо­бою реєстрації себе як батька (матери) дитини. Особа, яка запи­сана батьком дитини згідно з положеннями СК України, має право оспорити своє батьківство, пред’явивши позов про ви­ключення запису про нього як батька з актового запису про на­родження дитини (ч. 1 ст. 136 СК України). Особа, яка була запи­сана батьком дитини на законних підставах, повинна довести відсутність кровного споріднення між собою й дитиною, батьком якої вона записана. Однак заперечення кровного споріднення не завжди є підставою для оспорювання батьківства. У окремих ви­падках особа, яка записана батьком дитини, повинна також дове­сти, що на момент вчинення запису про народження дитини вона не знала, що не є батьком дитини.

Шлюбно-сімейне законодавство, яке діяло до набрання чинності СК України, значно обмежувало можливість оспорювання батькі­вства особою, яка записана батьком дитини, зокрема можливість спростування презумпції батьківства при народженні дитини у шлюбі. Ці обмеження полягали у тому, що, по-перше, оспорювати батьківство могла лише особа, яка записана батьком дитини. По­друге, оспорювання батьківства могло бути здійснене лише протя­гом одного року з того часу, коли особі стало або повинно було ста­ти відомо про те, що вона записана батьком дитини1.

СК України також закріплює певні межи оспорювання бать­ківства, але вони значно розширені. У ст. 136 СК України вста­новленні межі у часі щодо можливості оспорювання батьківства. Так, оспорювання батьківства можливе тільки з моменту народ­ження дитини й до досягнення нею повноліття. Оспорювання батьківства може бути здійснене протягом цього часу тільки якщо дитина є живою. Смерть дитини, батьком якої записана особа, поз­бавляє її права оспорювати своє батьківство.

;">На відміну від норми ч. 1 ст. 56 КпШС УРСР, згідно з якою для вимог про оспорювання батьківства (материнства) встанов­лений строк позовної давності в один рік2, у СК України закріп­лене положення, що до вимоги чоловіка про виключення запи­су про нього як батька з актового запису про народження дитини позовна давність не застосовується (ч. 6 ст. 136 СК України).

Оспорювання батьківства можливе також із боку наступних осіб:

спадкоємців особи, яка записана батьком дитини (ст. 137 СК України);

матері дитини щодо батьківства свого чоловіка (ст. 138 СК України).

У першому випадку оспорювання батьківства можливе у разі смерті особи, яка записана батьком дитини, до народження дити­ни. Спадкоємці мають право оспорювати батьківство цієї особи після її смерті за наявності однієї з наступних обставин:

подання цією особою ще за життя заяви до нотаріуса про невизнання свого батьківства;

пред’явлення цією особою позову про виключення свого імені як батька із акту запису про народження дитини;

ця особа не знала про те, що вона записана батьком дитини, через поважні причини3.

У перших двох випадках право на оспорювання батьківства особи, яка померла, мають будь-які її спадкоємці (за заповітом чи за законом). Якщо ж особа за життя не знала про те, що вона записана батьком дитини, оспорити її батьківство можуть тіль­ки дружина, батьки та діти цієї особи, тобто ті особи, які визна­чаються ст. 1261 ЦК України спадкоємцями першої черги за законом.

Жінка, яка народила дитину у шлюбі, має право оспорити бать­ківство свого чоловіка. Але, захищаючи інтереси дитини, законо­давець встановлює обов’язкову вимогу щодо пред’явлення позо­ву в даному випадку. Таке оспорювання батьківства можливе лише за наявності заяви іншої особи про визнання свого батьків­ства щодо цієї дитини. До вимог жінки про оспорювання батьків­ства свого чоловіка застосовується також спеціальна позовна давність в один рік. Але перебіг позовної давності починається від дня реєстрації народження дитини, тобто від дня, коли чоловік був записаний як батько дитини.

Що ж стосується спору про материнство, то законодавець уре­гулював дві ситуації оспорювання материнства. По-перше, жінка, яка записана матір’ю дитини, може звернутися до суду із заявою про оспорювання свого материнства, тобто про невизнання себе матір’ю дитини. По-друге, материнство жінки, яка записана ма­тір’ю дитини, може оспорити та жінка, яка вважає себе матір’ю цієї дитини. При цьому у позові зазначаються одночасно дві ви­моги:

про невизнання материнства жінки, які записана матір’ю дитини;

про визнання свого материнства.

Не має права оспорювати материнство жінка, якій було імплан­товано зародок, зачатий подружжям (сурогатна матір), а також жінка, яка є донором яйцеклітини для зародка, імплантованого в організм іншої жінки (ч. 2 і ч. 3 ст. 123 СК України).

До вимог жінки, яка записана матір’ю дитини та оспорює своє материнство, позовна давність не застосовується. Що ж стосується вимог жінки про визнання її матір’ю дитини, то до них застосо­вується спеціальна позовна давність в один рік. Початок перебігу позовної давності починається від дня, коли ця жінка дізналася або могла дізнатися, що вона є матір’ю дитини.

Не є перешкодою для оспорювання батьківства (материнства) особою, яка не визнає себе батьком (матір’ю), стягнення з неї алі­ментів на дитину. Така особа може звернутися до суду з позовом про виключення відомостей про неї як батька (матір) дитини, тому що підставою стягнення аліментів є саме факт такого запису. У разі, якщо позов буде задоволений, то буде скасована й підстава стягнення аліментів на дитину.

 

1. Цей строк преклюзивний, а отже, поновленню не підлягав.

2 Особа, записана як батько або мати дитини в Книзі записів народжень, або особа, яка фактично є батьком дитини, в разі смерті матері чи позбав­лення її батьківських прав має право оспорити проведений запис протягом року з того часу, коли їй стало або повинно було стати відомо про проведе­ний запис. Якщо до цього часу особа, записана як батько або мати, була не­повнолітньою, річний строк обчислюється з часу досягнення нею вісімнад­цяти років (ч. 1 ст. 56 КпШС УРСР).

3 Поважність причин у кожному конкретному випадку буде оцінюватися судом.

 

< Попередня   Наступна >