186

---

§ 2. Аліментні правовідносини батьків та дітей. Обов’язок батьків утримувати дитину

Аліментні правовідносини (зобов’язання) батьків та дітей щодо утримання — це правовідносини, в яких одна сторона зобо­в’язана надати другій стороні утримання на підставах і в поряд­ку, що встановлені законом, а друга сторона вправі вимагати ви­конання такого обов’язку. Правовідносини батьків і дітей щодо утримання залежно від самої зобов’язаної особи можна поділити на дві основні групи, кожна з яких має свої підгрупи. По-перше, це аліментні зобов’язання батьків щодо утримання дитини, до яких входять зобов’язання батьків щодо утримання дитини до до­сягнення нею повноліття (ст. 180 СК); зобов’язання батьків щодо утримання повнолітніх дочки, сина, що продовжують навчання й у зв’язку з цим потребують матеріальної допомоги (ст. 199 СК); зобов’язання батьків щодо утримання непрацездатних по­внолітніх дочки, сина, які потребують матеріальної допомоги (ст. 198 СК); зобов’язання батьків брати участь у додаткових ви­тратах на неповнолітню дитину, що викликані особливими обста­винами (ст. 185 СК). По-друге, це аліментні зобов’язання по­внолітніх дітей щодо утримання батьків, які складаються з зобо­в’язання повнолітніх дітей щодо утримання непрацездатних батьків, що потребують матеріальної допомоги (ст. 202 СК); зобо­в’язання повнолітніх дітей брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою чи інвалідністю, не­мічністю (статті 203, 206 СК).

У зв’язку з особливим станом дитини як особи, що через свій вік потребує певної матеріальної підтримки та захисту, окреме значення серед аліментних правовідносин батьків та дітей мають правовідносини, за якими батьки зобов’язані утримувати дитину до її повноліття.

Закон передбачає два порядки сплати батьками аліментів на дитину: добровільний та примусовий. У науковій літературі доб­ровільне в

иконання батьками обов’язків щодо утримання дити­ни поділяють на фактичне і договірне1. У нормально функціону­ючій сім’ї обов’язки щодо утримання виконуються батьками доб­ровільно. Крім того, відрахування аліментів може здійснюватися за ініціативою одного з батьків на підставі його заяви за місцем роботи, місцем виплати пенсії, стипендії (ст. 187 СК). Новий СК значно розширює можливості забезпечення інтересів дитини і надає можливість батькам самим визначати питання, пов’язані з виконанням ними аліментних зобов’язань шляхом укладання різних договорів. У цьому випадку йдеться про договірне утри­мання дитини. Батьки, зокрема, можуть домовлятися про розмір коштів, що витрачаються на харчування, одяг, навчання, прове­дення дозвілля й інші побутові потреби дитини. Бажаючи забез­печити добровільне виконання обов’язків на майбутнє, батьки можуть надати своїй домовленості обов’язкового юридичного зна­чення, уклавши про це договір (ч. 2 ст. 93, ст. 189 СК).

Як вже зазначалося, законодавство передбачає не тільки добро­вільний, а й примусовий порядок сплати аліментів. Він має місце у разі виникнення спору про надання коштів на утримання дитини. Спір щодо утримання дитини може виникнути як при роздільно­му, так і при спільному проживанні батьків. Це пов’язане з тим, що, незважаючи на спільність побуту, між батьками можливі су­перечки стосовно обсягу коштів, необхідних для утримання дити­ни. У такому випадку кожний з подружжя може звернутися до суду з вимогою про стягнення аліментів у примусовому порядку.

СК передбачає два способи визначення розміру аліментів: 1) у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини та 2) у твердій грошовій сумі. Треба зазначити, що правове регулюван­ня аліментних відносин у цьому аспекті зазнало кардинальних змін. СК відмовився від традиційних для сімейного права фіксо­ваних аліментних часток (1/4, 1/3, 1/2). За новим СК, визна­чення розміру аліментів відбувається в частковому відношенні до заробітку (доходу) батьків, однак сам розмір такої частки за­коном не встановлюється. Він визначається судом у кожному конкретному випадку примусового стягнення аліментів (ст. 183 СК). Суд при визначенні частини заробітку (доходів), стягува­ної як аліменти, може варіювати залежно від співвідношення одержуваної суми з прожитковим мінімумом. Аліменти, спря­мовані на утримання дитини, повинні бути достатніми і, разом із тим, співрозмірними з урахуванням мети аліментного зобов’я­зання. Відповідно до ст. 182 СК при визначенні розміру аліментів суд враховує: а) стан здоров’я та матеріальне становище дити­ни; б) стан здоров’я та матеріальне становище платника алі­ментів; в) наявність у платника аліментів інших дітей, непра­цездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; г) інші об­ставини, що мають істотне значення.

У СК збережена ідея встановлення мінімального розміру алі­ментів. Так, у ч. 2 ст. 182 СК закріплене правило, відповідно до якого розмір аліментів на одну дитину ні при яких обставинах не може бути меншим за неоподатковуваний мінімум доходів гро­мадян. Максимального розміру аліментів СК не встановлює. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їхнє утримання, що буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повно­ліття (ч. 2 ст. 183 СК). Якщо після досягнення повноліття най­старшою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стя­гуються з вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на ди­тину, яка досягла повноліття (ч. 3 ст. 183 СК).

За заявою платника або одержувача суд може визначити розмір аліментів не в частці від заробітку (доходу) платника, а у твердій грошовій сумі. Це можливо у випадках, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що ма­ють істотне значення (ст. 184 СК). Як видно, перелік підстав, які дають суду можливість встановити розмір аліментів у твердій грошовій сумі, у законі однозначно не визначений. Такий підхід доцільно застосувати і в інших випадках, наприклад, коли відпо­відач не працює чи нелегально одержує доходи з різних джерел, у зв’язку з чим їхній загальний розмір складно визначити. Мож­на припустити, що сюди варто віднести і випадок, коли у від­повідача доход відсутній, але, разом із тим, він має на праві власності певне майно. У цій ситуації виходити з фактичного чи передбачуваного заробітку платника аліментів через його від­сутність не уявляється можливим. Суд може відмовити у визначенні розміру аліментів у твердій грошовій сумі, якщо вважає мотиви позивача безпідставними.

Позов про стягнення аліментів може бути заявлений: а) маті­р’ю або батьком; б) усиновлювачем; в) опікуном чи піклувальни­ком; г) патронатним вихователем; д) самою дитиною по досягненні нею 14-річного віку. При збереженні правового зв’язку між ди­тиною й іншим з батьків звернутися до нього з позовом про при­мусове стягнення аліментів може усиновлювач, оскільки права й обов’язки усиновлювачів щодо дитини прирівнюються до батьків­ських прав і обов’язків (частини 1, 4 ст. 232 СК).

Аліменти можуть стягуватися в примусовому порядку з обох батьків, зокрема при позбавленні їх батьківських прав, оскільки останнє не звільняє від обов’язку щодо утримання дитини (ч. 2 ст. 166 СК). У такому випадку позов може бути пред’явлений ро­дичем, а також іншою особою, що здійснює функції опікуна чи піклувальника (частини 4, 5 ст. 167, ч. 2 ст. 247, ч. 1 ст. 249 СК).

У СК вкрай невиразно врегульоване питання про стягнення аліментів на дітей, що залишилися без піклування батьків і пере­бувають у дитячих установах (ч. 2 ст. 248, ч. 2 ст. 193 СК). Перед­бачається, що з обох батьків, якщо вони не беруть участі в утри­манні дитини, аліменти можуть бути стягнені на загальних підста­вах, однак за чиєю ініціативою може провадитися таке стягнення — не вказується. Очевидно, до суду з вимогою про стягнення алі­ментів з батьків може звернутися дитяча установа, у якій прожи­ває неповнолітній (ст. 245 СК). Вбачається, що в інтересах не­повнолітньої дитини було б доцільніше закріпити не право, а обо­в’язок відповідних органів установи звертатися до суду з позовом про стягнення аліментів з батьків, що ухиляються від утримання дитини. За рішенням суду аліменти можуть перераховуватися на особовий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного бан­ку України (ч. 3 ст. 193 СК).

Обов’язок щодо захисту прав й інтересів дитини покладається законом на патронатного вихователя, що також вправі без спеці­альних на те повноважень висунути позовні вимоги до батьків (ч. 1 п. 3 ст. 255 СК). Новелою СК є те, що з позовом про стягнен­ня аліментів до платника може звернутися сама дитина по досяг­ненні нею 14-річного віку (ч. 1 ст. 18 СК).

За загальним правилом, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред’явлення позову на майбутній час (ч. 1 ст. 191 СК). Аліменти за минулий час можуть бути присуджені лише за певних умов, що встановлюються СК. Відповідно до ч. 2 ст. 191 СК це можливо у випадках, якщо позивач надасть суду докази того, що він вживав заходів для одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв’язку з ухиленням остан­нього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за три роки.

СК передбачає можливість зменшення та збільшення розміру аліментів. Так, відповідно до ч. 1 ст. 192 СК розмір аліментів, ви­значений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів. Перелік обставин, які можуть слугувати підставами для зменшення або збільшення розміру алі­ментів, є вичерпним — це зміна матеріального чи сімейного стану платника або одержувача аліментів, погіршення або поліпшення здоров’я когось із них. По суті, не вказані обставини, а викликані ними ускладнення (наприклад неможливість через погіршення здо­ров’я задовольнити потреби самого платника аліментів або інших його дітей), слугують підставою для зміни розміру аліментів. Так, розмір аліментів може бути зменшений судом у випадку народжен­ня в платника аліментів дитини, оскільки при стягненні аліментів у встановленому колись розмірі, ця дитина виявилася б менш за­безпеченою, ніж діти, що одержують аліменти. Іншою підставою зменшення розміру аліментів може стати непрацездатність плат­ника (інвалідність першої чи другої групи). Розмір аліментів та­кож може бути зменшений у випадку, якщо дитина перебуває на утриманні держави, територіальної громади або юридичної особи (ч. 2 ст. 192 СК). Як уже зазначалося, при визначенні розміру алі­ментів суд враховує стан здоров’я дитини, а також її матеріальне становище (ч. 1 ст. 182 СК), відповідно зміна зазначених обставин є підставою для зміни розміру аліментів і теж повинна братися су­дом до уваги. Так, якщо дитина, що досягла відповідного віку, пра­цює і має достатній заробіток, а матеріальне становище платника аліментів навпаки погіршилося, дані обставини можуть слугувати підставою для зменшення розміру аліментів.

Крім примусового виконання аліментного обов’язку в судово­му порядку, СК містить й інші способи захисту порушених прав у випадку невиконання аліментних обов’язків. Зокрема передбаче­на можливість звертання платника аліментів до суду за захистом своїх прав у випадку, якщо одержувач аліментів витрачає їх не за цільовим призначенням (ст. 186 СК).

Іноді життєві обставини складаються таким чином, що вини­кає необхідність робити непередбачувані витрати. Це може бути пов’язано з різними причинами як позитивного, так і негативно­го характеру, наприклад, потребою придбання для дитини комп’ю­тера, музичного інструмента, спортивного спорядження, або не­обхідністю забезпечити дитині сторонній догляд та посилене хар­чування у зв’язку з хворобою. СК передбачає обов’язок батьків брати участь у додаткових витратах на неповнолітніх дітей, які викликані особливими обставинами (розвитком здібностей ди­тини, її хворобою, каліцтвом тощо; ст. 185 СК).

Додаткові витрати на дитину можуть бути викликані трива­лими або тимчасовими за своєю природою обставинами, і, відпо­відно, мати разовий або регулярний характер. Тому закон перед­бачає їх разове, періодичне або постійне покриття. Крім того, один із батьків, залежно від ситуації, що виникла, може за своїм вибо­ром вимагати відшкодування вже понесених ним додаткових ви­трат на дитину, або вимагати фінансування іншим із батьків та­ких витрат наперед (ч. 2 ст. 185 СК). Розмір додаткових витрат визначається судом у твердій грошовій сумі. Сторона, що звер­тається з вимогою про відшкодування вже зроблених додаткових витрат або з вимогою про їх попереднє фінансування, повинна надати суду докази фактично понесених або майбутніх витрат, їх розрахунки та обґрунтування.

Батьки можуть передбачити порядок несення додаткових ви­трат у своєму договорі про сплату аліментів на дитину (ст. 189 СК). У першу чергу таке вирішення питання може мати місце у разі тривалої хвороби дитини, постійної необхідності надання їй додаткових коштів. Укладення між батьками договору про при­пинення права на аліменти на дитину у зв’язку з набуттям права власності на нерухоме майно не звільняє того з батьків, хто про­живає окремо, від обов’язку брати участь у додаткових витратах на дитину (ч. 3 ст. 190 СК).

 

1 Гражданское право / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. — М.: Проспект, 1999. — Т. 3. — С. 491.

< Попередня   Наступна >