160

---

§ 3. Стягнення аліментів за минулий час і заборгованості за аліментами

Особа може звернутися до суду з вимогою про стягнення алі­ментів протягом усього терміну існування права на аліменти, не­залежно від того, скільки часу минуло з моменту його виникнення. Згідно із ч. 1 ст. 191 СК аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред’явлення позову. За минулий час алі­менти можуть бути присуджені тільки за певних умов, а саме якщо позивач надасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв’яз­ку з ухиленням останнього від їх сплати (ч. 2 ст. 191 СК). Таким чином, позивач має довести, що мали місце: а) дії відповідача щодо ухилення від надання утримання дитині або непрацездатній особі; б) свої власні дії, спрямовані на одержання аліментів. Аліменти за минулий час можуть бути присуджені судом не більш ніж за три роки.

Під ухиленням від сплати аліментів у юридичній науці розу­міють як пряму відмову від надання утримання, так і різні дії (без­діяльність) зобов’язаної особи, спрямовані на повне чи часткове ухилення від сплати аліментів: приховання особою дійсного роз­міру свого заробітку (доходу); зміну роботи або місця проживан­ня з метою запобігання сплаті аліментів; приховання свого місце­знаходження; інші дії, що свідчать про намір особи ухилитися від виконання обов’язків щодо утримання. Ухилення від сплати алі­ментів завжди припускає винні навмисні дії (бездіяльність). Тому позивач має представити суду докази того, що у той чи інший спосіб відповідач свідомо прагнув ухилитися від виконання обо­в’язків щодо утримання дитини.

Причини, за яких позивач раніше не звертався за примусовим стягненням аліментів, не мають значення і не з’ясовуються. Ра­зом із тим, можливість стягнення аліментів за минулий час обме­жується трьома роками. Стосовно визначення розмі

ру аліментів за минулий час застосовуються загальні правила, які закріплено в статтях 182, 184 СК.

Стягнення аліментів за минулий час необхідно відрізняти від виплати заборгованості за аліментами. По-перше, при стягненні аліментів за минулий час одержувач вимагає сплатити аліменти за період, що передує пред’явленню позову. Тобто позов про стяг­нення аліментів на утримання конкретної дитини пред’являєть­ся вперше, і до цього управомочена особа з вимогою про стягнен­ня аліментів до суду не зверталася. При цьому утворення забор­гованості в принципі ще не є можливим, оскільки розмір аліментів, що підлягають сплаті, судом визначений не був1. По-друге, аліменти можуть бути стягнені тільки за умови винного поводжен­ня відповідача, що знаходило свій прояв в ухиленні від їхньої спла­ти. І, по-третє, аліменти за минулий час можуть бути присуджені не більш ніж за три роки. Утворення заборгованості за алімента­ми пов’язане з іншими обставинами. Тому стосовно стягнення за­боргованості за аліментами (а саме, визначення її розміру, поряд­ку стягнення тощо) у законі передбачені окремі положення. Ут­ворення заборгованості за аліментами відбувається у випадку, коли особа вже звернулася до суду, суд виніс рішення щодо стяг­нення аліментів на дитину, але за певної причини це рішення не виконується. Виникнення заборгованості за аліментами може бути пов’язане як з певними об’єктивними обставинами (наприк­лад, призупиненням виконавчого провадження), так і несумлін­ним поводженням одержувача (ч. 3 ст. 197 СК) або платника алі­ментів (неповідомлення про місце проживання і роботи; прихо­вання видів заробітку, що відповідно до законодавства підлягають обліку при відрахуванні аліментів за рішенням суду; приховання майна тощо).

Особливості порядку визначення і стягнення заборгованості залежать від того, у якому порядку сплачувалися аліменти (доб­ровільно чи підлягали стягненню за рішенням суду), а також з яких причин виникла заборгованість. Як зазначалося, з вимогою до суду про стягнення аліментів на неповнолітню дитину можна звернутися в будь-який момент до досягнення дитиною повноліт­тя. Стосовно стягнення заборгованості існують інші правила. Відповідно до ч. 4 ст. 194 СК заборгованість за аліментами стя­гується незалежно від досягнення дитиною повноліття, а у випад­ку, передбаченому ст. 199 СК, до досягнення нею двадцяти трьох років. Згідно з ч. 1 ст. 194 СК аліменти можуть бути стягнені за виконавчим листом за минулий час, але не більш як за три роки, що передували пред’явленню виконавчого листа до виконання. Разом із тим, закон допускає можливість стягнення заборгованості за весь минулий час без будь-яких обмежень. Це можливо, якщо за виконавчим листом, пред’явленим до виконання, аліменти не стягувалися: а) у зв’язку з розшуком платника або б) у зв’язку з його перебуванням за кордоном (ч. 2 ст. 194 СК).

Умови і порядок стягнення заборгованості за аліментами відмінні від стягнення аліментів за минулий час у наступних ос­новних моментах. По-перше, вимога особи про сплату заборгова­ності є похідною від обсягу первісної вимоги, за якою вже прийняте рішення суду. По-друге, виплата заборгованості за алімен­тами може бути присуджена не тільки за умови винного пово­дження відповідача, що полягає в ухиленні від їхньої сплати. Стяг­нення аліментів за минулий період провадиться в межах триріч­ного строку, що передував пред’явленню виконавчого листа до виконання, якщо сплата аліментів за виконавчими документами відповідно до прийнятого судом рішення фактично не здійсню­валася і з інших причин. По-третє, якщо рішення суду про стяг­нення аліментів не могло бути виконане з вини особи, зобов’яза­ної сплачувати аліменти, стягнення заборгованості можливе за весь минулий період несплати аліментів, навіть якщо він переви­щує три роки.

СК досить детально регулює порядок визначення заборгова­ності за аліментами (ст. 195 СК). У СК передбачені особливості порядку стягнення заборгованості за аліментами, що підлягають сплаті відповідно до ст. 187 СК у добровільному порядку. Забор­гованість погашується за заявою платника шляхом відрахувань з його заробітної плати, пенсії, стипендії за місцем їх одержання або стягується за рішенням суду (ч. 3 ст. 194 СК).

Як правило, стягнення заборгованості за аліментами ставить платника в досить скрутне становище. Тому в законі передбачаєть­ся можливість установлення строку сплати заборгованості (від­строчення або розстрочення сплати), а також повне або часткове звільнення від її сплати. Ці питання вирішуються судом за позо­вом особи, зобов’язаної сплачувати аліменти. Суд може відстро­чити сплату заборгованості за аліментами, враховуючи матеріаль­ний та сімейний стан платника аліментів. Якщо той з батьків, який зобов’язаний сплатити заборгованість, доведе, що зможе це зро­бити через певний час (наприклад, отримає певні гроші внаслі­док продажу свого майна), суд може врахувати цю обставину і відстрочити сплату заборгованості на певний час. Платник алі­ментів може просити суд надати йому можливість сплатити за­боргованість певними частками, а не повністю, тобто розстрочи­ти платежі (ч. 1 ст. 197 СК).

Повне або часткове звільнення від сплати заборгованості мож­ливе, якщо вона виникла: а) у зв’язку з тяжкою хворобою плат­ника аліментів; б) за іншою обставиною, що має істотне значення (ч. 2 ст. 197 СК). Заборгованість може утворитися внаслідок при­зупинення виконавчого провадження через перебування боржника на лікуванні в стаціонарній лікувальній установі. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести перебуван­ня в місцях позбавлення волі і пов’язані з цим труднощі із влаш­туванням на роботу; призупинення виконавчого провадження у випадку визнання одержувача недієздатним тощо.

Відповідно до ч. 3 ст. 197 СК суд може повністю звільнити платника від сплати заборгованості, якщо заборгованість виник­ла з вини одержувача аліментів унаслідок непред’явлення ним без поважної причини виконавчого листа до виконання.

Норми про стягнення аліментів за минулий час і заборгова­ності за аліментами застосовуються до відносин щодо утримання між батьками і повнолітніми дітьми (ч. 5 ст. 194, ст. 201 СК).

У СК вперше встановлена відповідальність за прострочення сплати аліментів. Вона спрямована на певну компенсацію одер­жувачу аліментів його витрат і має необхідний стимулюючий, превентивний вплив на особу, що порушила свої аліментні обо­в’язки. При виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов’я­зана сплачувати аліменти за рішенням суду, до неї застосовуєть­ся спеціальна форма відповідальності — стягнення неустойки (пені). Згідно з ч. 1 ст. 196 СК одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Дана норма розташована в гл. 15 СК, норми якої регулюють відносини щодо утримання неповнолітніх дітей, але застосовується і до відносин щодо утримання батьками своїх повнолітніх дітей (ст. 201 СК). Стягнення неустойки можливе лише у випадку виникнення за­боргованості з вини особи, зобов’язаної сплачувати аліменти, на­приклад, якщо особа ухилялася від сплати аліментів, знаходила­ся у розшуку тощо. Розмір неустойки може бути зменшений су­дом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів (ч. 2 ст. 196 СК). Неустойка не сплачується, якщо плат­ник аліментів неповнолітній (ч. 3 ст. 196 СК).

Стягнення неустойки вперше передбачене сімейним законо­давством і спрямоване на підвищення захисту майнових прав дітей. Донедавна відсутність у сімейному праві такого способу забезпечення виконання зобов’язання, як сплата неустойки, роз­глядалася як особлива риса сімейного права і підстава для його відокремлення від цивільного права. Зміни останнього часу до­вели можливість і доцільність застосування до сімейних відносин норм цивільного законодавства. Тому включення в СК поло­ження про стягнення неустойки (пені) за невиконання алімент­ного зобов’язання є цілком виправданим.

 

1 Виключаючи утворення заборгованості за аліментами, які стягуються відповідно до ст. 187 СК. Детальніше про це — далі.

 

< Попередня   Наступна >