4. Поняття та система житлового законодавства

Під формою права розуміється сукупність способів і засобів, з допомогою яких воля суб’єктів правотворчості набуває об’єктивного закріплення. Форма права покликана відобразити у нормативно-пра­вовому порядку волю держави, суспільства, громадян, забезпечити пріоритетний напрям розвитку найнеобхідніших джерел права.

Внутрішня форма права — це внутрішня будова права, її струк­тура (розподіл на галузі, інститути, норми) та зміст. Це внутрішня спрямованість права, що не має формальної визначеності, але за­кріплює міру свободи, співвідношення поведінки особи та держави, встановлює ієрархію джерел у системі права, висвітлює різні аспек­ти побудови права як системи.

Зовнішня форма, що висвітлює нормативне закріплену держав­ну волю — це багатогранна система законодавства, яка функціонує у вигляді різних систем, юридичних джерел, юридичних правових норм, тобто зовнішнього устаткування його змісту. Це система різ­них взаємопов’язаних і взаємозумовлених зовнішніх форм, що є ре­зультатом діяльності спеціально уповноважених суб’єктів права. Право завжди має свою чітко означену форму, яка визначає межі дозволеної самостійної поведінки та способи її досягнення.

Сучасна система житлового законодавства являє собою впоряд­ковану ієрархію нормативних актів.

Терміни “право” і “законодавство” в літературі часто вживають­ся як синоніми. Термін “право” — організована певним чином су­купність норм, що отримали чи не отримали свою формальну вираженість. Законодавство являє собою сукупність нормативних актів. Зовнішньою формою законодавства є право, внутрішньою його фор­мою виступає структура у вигляді нормативно-правових актів. Пра­во і законодавство тісно пов’язані між собою. В їх основі завжди по­кладено нормативно-правові акти.

Нормативно-правові акти — це акти, які приймаються орга­нами державної влади і мають правове значення. Поняття акта дер­жавного чи іншого органу роз’яснюються Вищим арбітражним су­дом у Постанові “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших орга­нів” від 26 січня 2000 за № 02-5/35. Акт державного чи іншого ор­гану — це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, що породжує певні правові наслідки, спрямо­ваний на врегулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов’язковий характер для суб’єктів цих відносин.

Залежно від компетенції органу, що прийняв такий документ, характеру й обсягу відносин, що врегульовані ним, акти поділяють­ся на нормативні та такі, що не мають нормативного характеру, тоб­то індивідуальні.

Нормативний акт — це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, що встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер і застосовується неодноразово. Щодо актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права і обов’язки тільки у того суб’єкта (чи визна­ченого ними певного кола суб’єктів), якому вони адресовані.

Законодавство — це сукупність обов’язкових правил поведін­ки, що санкціонуються і забезпечуються державою або встановлени­ми нею суб’єктами нормотворчості й одержують зовнішнє виражен­ня у формально-визначеному вигляді. Законодавство це тільки час­тина об’єктивного права.

Нормативно-правові акти і законодавство співвідносяться між собою як ціле та частина. Разом вони є явищем об’єктивного харак­теру. Як законодавчі акти, так і акти законодавства мають такі оз­наки, як:

зовнішня об’єктивізація;

державне санкціонування;

гарантованість державою.

Особливістю правового регулювання житлових відносин є те, що вони регламентуються розгалуженою системою нормативних ак­тів, прийнятих органами різних рівнів. Найважливіша частина жит­лових відносин регулюється Житловим кодексом, решта — закона­ми, постановами Верховної Ради України, актами Президента Украї­ни та Кабінету Міністрів України, актами центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, а також актами, прийнятими на підприємстві, в установі, організації власником або уповноваженим ним органом самостійно чи за пого­дженням з профспілками.

Розгалужена й багаторівнева система джерел житлового права дістала своє відображення у термінах, що використовуються. Зокре ма, такі терміни, як “закон”, “законодавчий акт”, “законодавство”, “міжнародний договір”, “договір”, “угода”, визначають певний вид нормативних актів, що залежно від предмета регулювання житло­вих відносин регламентують інститути житлового права, конкретні житлові відносини чи їхні окремі елементи.

Найпоширенішим у Житловому кодексі є термін “законодав­ство”. Він досить широко використовується у правовій системі в основному у значенні сукупності законів та інших нормативно-право­вих актів, що регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин і є джерелами певної галузі права. У законах, залежно від важли­вості та специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей тер­мін вживається у різних значеннях: в одних мають на увазі лише за­кони; в інших, зокрема у Житловому Кодексі, в це поняття включаються як закони й акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Ка­бінету Міністрів України, а в деяких випадках — і нормативно-пра­вові акти центральних органів виконавчої влади.

У Житловому кодексі термін “законодавство” в цілому вжива­ється у широкому значенні й обсяг його чітко не визначений. Цим терміном охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою Ук­раїни, а також постанови Верховної Ради України, укази Президен­та України, декрети та постанови Кабінету Міністрів України, прий­няті в межах його повноважень і згідно з Конституцією України й законами України.

Система житлового законодавства становить взаємопов’язану між собою структуру норм, що регулюють житлові відносини як важливу сферу суспільних відносин. З метою врегулювання безлічі відносин, що виникають у суспільному житті, численності правових норм, їх необхідно об'єднати в групи, тобто створити певну систему правових норм.

Систему житлового законодавства можна поділити за ознакою сукупності правових засобів, з допомогою яких забезпечується пра­вовий вплив на суспільні відносини, що виникають у сфері житла. Складовими цієї системи є закони та правові акти, що визначають:

порядок охорони та захисту прав і законних інтересів наймачів і власників житла;

систему та компетенцію державних органів;

посадових осіб, які виконують практичну роботу, пов'язану з реалізацією функцій органів державної влади щодо реалізації дер­жавної політики у житловій сфері.

Згрупувати можна ці норми за змістом предмету регулювання. Наприклад:

Першу групу становлять — норми, що стосуються загальних питань житлового законодавства, регулюються Житловим кодексом, який визначає зміст і структуру житлового фонду, призначення жи­лих будинків і приміщень, порядок виключення з житлового фонду останніх, житлові права і обов’язки громадян; другу — норми, з пи­тань управління житловим фондом; третю — забезпечення грома­дян жилими приміщеннями та користування ними; четверту — відносини, що включають питання стосовно утриманням житлового фонду, його експлуатації та ремонту. До п’ятої групи відносяться норми, що регулюють приватизацію державного житлового фонду та включають норми щодо використання житлових чеків, передачі житлового фонду до комунальної власності тощо; шоста група включає норми щодо відповідальності за порушення житлового за­конодавства та специфіки вирішення спорів у житловій сфері.

Правовідносини стосовно будівництва та містобудування не регулюються Житловим правом (ст. 4 Житлового кодексу). Проектом нового Житлового кодексу передбачено, що земельне і містобудівне законодавство, законодавство про охорону культурної спадщини за­стосовуються для врегулювання правовідносин у житловій сфері, якщо ці відносини не врегульовано житловим законодавством. Ок­рім того, проект Житлового кодексу передбачає, що відносини, пов’язані з відведенням земельних ділянок для житлового будів­ництва, будівництво та реконструкція жилих будинків, надання кре­дитів і субсидій, регулюються відповідним законодавством з урахуванням норм Житлового кодексу України.