73

---

2. Види права власності

Римському праву в його історичній перспективі єдиного поняття права власності відомо не було. Самим першим архаїчним правом власності в Римі була квирітська власність (dominium ex jure Quiritium), яка регулювалась і захищалась цивільним правом (ius civile). Квирітській власності були притаманні наступні ознаки: 1) вона була доступна виключно римським громадянам (cives) і звужувалась територіально землями, які знаходились в Італії; 2) матеріальними об'єктами права власності могли бути тільки манципні речі (res mancipi); 3) все, що включалось в res чи давало їх приріст, було звільнено від любих податкових платежів; 4) єдиним можливим способом набуття права власності була манципація, а проста передача речі не створювала квирітської власності.

По мірі територіального розширення Риму, поряд з квірітською власністю, почала розвиватись провінційна власність. Землі, які були набуті за межами Апенійського півострова, не включались до об'єктів квирітської власності і не регулювались італійським правом (ius italicum). Вважалось, що власність на такі землі належала римському народу (populus romanus) або пізніше імператору (princes). Ті особи, які отримали відповідні наділи землі, мали тільки право відповідно до цих земельних ділянок користуватись ними, вживати плоди та інше, а також були зобов’язані сплачувати за це відповідні податкові платежі, які називались відповідно до сенатських провінцій – поземельний податок в сенатських провінціях (stipendium) і поземельний податок в імператорських провінцій (tributum).

Третім видом права власності в Римі є так звана преторська або бонітарна власність (лат. in bonis habere – мати в складі майна). Вона виникала на підставі відсутності хоча би однієї із ознак, притаманних квирітській власності, а саме, якщо набувач не був римським громадянином, або хоча і був римським гро

мадянином, але набував неманципні речі, або набував манципні речі шляхом простої традиції. Ця власність розвивається на основі преторського захисту покупця при абсолютному невизнанні з боку цивільного права. Враховуючи те, що римському праву був відомий інститут набувальної давності (usucapio), відповідно до якого претор, захищаючи права покупця, що придбав річ з порушенням норм квирітського права, застосовував фікцію – сплив строку набувальної давності. Це дозволяло претору визнавати покупця власником.

Внаслідок злиття цивільного і преторського права преторська власність остаточно злилась з квирітською. Поступово зникли відповідні відмінності в правовому режимі квирітської, провінціальної, преторської (бонітарної) власності, в результаті чого власність починаючи з кінця ІІІ ст. н.е. зазначається терміном proprietas і характеризується головним чином її належністю відповідним суб'єктам права.

 

< Попередня   Наступна >