ТЕМА 4 Особи

Римське право - Агафонов С. А. Римське право: Навч.-метод. посіб.

ТЕМА 4

Особи

Суб’єкти права. Суб'єктами за римським правом визнавалися лише вільні люди - ті люди, що мали права та обов'язки. Раби були речами, тобто об'єктами. Здатність мати права та обов'язки (правоздатність) в Римській державі визначалася трьома статусами: статус свободи, статус громадянства, сімейний статус.За статусом свободи населення Риму поділялося на вільних і рабів. Статус свободи - це був найголовніший статус людей і тому зміни в цьому статусі могли призвести лише до двох дуже суттєвих наслідків - втрата свободи або її отримання. Зміни у статусі свободи називалися максимальними.За статусом громадянства вільні утворювали п'ять груп: римські громадяни (квірити), латини, перегрини, вільновідпущеники, колони. Статус громадянства - відносив вільну людину до певного прошарку населення і тому зміни в цьому статусі могли лише змінювати права відповідної особи, а не відміняти їх. Ці зміни називалися середніми. Стани не були стійкими і могли змінюватися - наприклад, вільний міг стати рабом, а перегрин стати римським громадянином.Сімейний статус поділяв вільних людей на дві групи: глава родини та підвладні. До підвладних відносилися всі члени сімейства, які проживали разом з главою. Суб'єкти права в Стародавньому Римі, як і в сучасному цивільному праві, повинні були мати правоздатність і дієздатність. Правоздатність виникала з моменту народження і зникала зі смертю. Дієздатність поділялася за віковим цензом на три категорії. До першої належали діти до 7 років, які були абсолютно недієздатні, до другої дівчатка від 7 до 12 років та хлопці від 7 до 14 років, що були обмежено дієздатні і мали право укладати тільки дрібні угоди. До третьої вікової групи належали з 12 років дівчата та з 14 хлопці, що визнавалися повнолітніми та дієздатними. Вони мали право здійснювати будь-які угоди, проте уклавши явно невигідну угоду могли просити у претора здійснити р

еституцію.З II століття н.е. особам до досягнення 25 років надавалося право просити собі куратора у тому випадку коли вони самі не могли самостійно здійснювати свої цивільні права та нести обов'язки. Призначення куратора обмежувало дієздатність таких громадян і угоди вони укладали лише за згодою такого куратора (крім одруження та заповідання майна).Існували обмеження дієздатності щодо людей з фізичними вадами (наприклад глухонімий не мав права брати участі в стипуляції), душевнохворих, марнотратників.В дієздатності обмежувалися особи осуджені до безчестя. До безчестя осуджувалися ті, хто вчинював негідні вчинки (наприклад, зайняття проституцією, лжесвідченням, взяттям шлюбу до закінчення траурного року та ін.).За римським правом жінка не могла зрівнятися у дієздатності з чоловіком. Вона завжди знаходилася під опікою батька або чоловіка. Але за часів принципату було встановлено, що доросла жінка, яка не має батька або чоловіка має право приймати самостійні рішення з приводу свого майна, але все ж таки визнавалося, що жінка знаходилася у гіршому становищі ніж чоловік.Правовий статус римських громадян. Серед вільних найбільшою правоздатністю наділялися римські громадяни. Римське громадянство отримували за народженням, шляхом пожалування цього звання за особливі заслуги, всиновлення чужоземця. Римський громадянин мав право нести службу у військах, голосувати в народних зборах, бути обраним на різні посади. Обсяг правоздатності знаходив відображення в імені римського громадянина. Ім'я складалося з п'яти частин:1) особистого імені; 2) назви сім'ї чи роду; 3) імені батька; 4) назви тріби, в який громадянин бере участь у народних зборах; 5) прізвиська або почесного імені.Римський громадянин мав повну правоздатність у політичній, майновій та сімейній сферах.Правовий статус латинів. Латинами визнавалися давні жителі Лація та їхнє потомство. Правовий статус латинів відрізнявся в гірший бік від правового статусу римських громадян. Латини не мали права служити в римських легіонах, обиратися на посади римських магістратів, вступати в законний римський шлюб. Проте вони мали право брати участь у народних зборах та голосувати на них. Правовий статус латинів був другий за престижністю в Римі.За бажанням латини могли досить легко набути статус римського громадянина. Для цього достатньо було переїхати на місце проживання до Риму. Але такі переїзди призвели до того, що в латинських містах різко зменшилася кількість чоловічого населення, тому пізніше було встановлене правило: латин, що переїжджає на постійне місце проживання до Риму, зобов'язаний залишити на місці попереднього проживання чоловіче потомство.Римське громадянство латини отримували також в випадку обрання їх в рідному місті на посаду магістратів або сенаторів.Латини за своїм статусом не були рівні. Серед них вирізнялися "Латини Юніана". Це були колишні раби, які належали латинам і після звільнення також отримали статус латина (за законом Юнія Норбана). Латини Юніана були дуже суттєво обмежені в правах. Вони не мали права вступати в шлюб, заповідати або отримувати у спадщину майно. Після смерті такого латина, все майно його переходило до колишнього хазяїна. Латини Юніана могли отримати римське громадянство лише за особливі заслуги перед державою.Статус латина отримувався у наступних випадках:1. Народження в сім'ї латинів. Статус шлюбної дитини визначався статусом батька, статус позашлюбної дитини визначався статусом матері.2. Присвоєння статусу латина постановою Римської держави;3. Добровільного переходу римського громадянина до числа латинів з метою отримання земельного наділу;4. Звільнення від рабства володарем латином або римським громадянином за умови надання йому статусу латина.Правовий статус перегринів. Перегринами називалися всі чужоземці як ті, що мешкали на завойованих територіях і так і не отримали ні латинської, ні римської правоздатності, так і ті, що з певних причин з’явилися на території Риму. Перегрини вважалися безправними особами, хоча і були вільними. Пізніше, з розвитком права у Римі, перегрини були визнані правоздатними згідно з ius gentium. Але вони не могли вступати у правовідносини з римськими громадянами з огляду на різницю правових систем, що встановлювали їх правоздатність.Статус перегрина набувала дитина, народжена в сім’ї перегрина. Іноді цей статус надавали в якості покарання за різноманітні злочини шляхом вигнання особи до місцевостей, де мешкали перегрини.В окремих випадках, за особливі заслуги перед державою, перегрини могли отримати римське громадянство. Крім того, держава могла надати його керуючись політичними міркуваннями, наприклад, при наборі воїнів до легіонів.Поділ вільних на стани існував до початку ІІІ століття нашої ери, коли імператор Каракалла поширив статус римського громадянина на всіх підданих. Але іноземці, що прибували на територію римської держави так і залишалися перегринами до надання їм громадянства.Становище рабів. Раби не вважалися суб’єктами права, а скоріше, його об’єктами з огляду на те, що вважалися речами. Рабовласники нещадно експлуатували рабів та тримали їх в жахливих умовах. Хазяїн на свій розсуд розпоряджався долею раба, міг продати його і, навіть, вбити за будь-яку провину. Раб не міг вступити до шлюбу і, навіть, співжиття рабів законом не визнавалося, а діти народжені від рабів також ставали рабами.Але раби не були однаковими, а деякі з них мали неабиякі здібності. Тому в інтересах рабовласника був створений інститут рабського пекулія. Пекулієм називалося майно, що передавалося рабу в управління. При отриманні права на управління майном, раб також отримував право укладати різноманітні угоди від імені хазяїна. Такі угоди передбачали виникнення прав у хазяїна, але обов'язки ніс раб. Такий стан речей був досить примітивним з огляду на те, що ніхто не хотів укладати договори з безправними рабами. Тому пізніше, преторами було введено правило згідно з яким рабовласник, що надав рабу пекулій, ніс відповідальність в межах цього пекулія. Крім уповноваження рабів довготерміново представляти інтереси хазяїна, він міг здійснювати і одноразові доручення з такими ж наслідками.Рабство виникало: при народженні від матері-рабині; взяттям в полон; продажем в рабство; позбавлення волі за злочини.Правовий статус вільновідпущеників. Вільновідпущеники – це колишні раби, яких відпустили на волю. Правове положення вільновідпущеників визначалося правовим статусом їх колишнього господаря (патрона). Вільновідпущеники (лібертини), навіть отримуючи вільний статус за своїм правовим положенням все одно не могли прирівнятися до вільнонароджених. Їм заборонялося вступати в шлюб з вільнонародженими.Крім цього лібертини знаходилися в постійній залежності від патрона. Так патрон мав право:1. на obsequium – поважне ставлення лібертина по відношенню до патрона. Зокрема лібертин не мав права викликати патрона до суду і був беззахисний від останнього;2. на operae – виконання будь-яких послуг для патрона;3. на bona – патрону належало право спадкування майна лібертина та на аліменти з його боку. Причому таке право належало не тільки йому, а й його батькам та дітям.Правовий статус колонів. В класичну епоху під іменем "колон" розумілися орендатори землі. Римські громадяни були вимушені здавати свою землю в оренду з огляду на те, що після припинення завойовницьких війн кількість рабів почала різко зменшуватися, оскільки смертність серед них була дуже висока, а притік рабів зупинився. Крім того, власникам було навіть вигідно здавати землю колонам, тому що вони обробляли землю більш якісно ніж раби і були зацікавлені у збиранні якомога більшого врожаю, частину від якого вони отримували. Колони були зобов’язані обробляти не тільки орендовану земельну ділянку, а й іншу землю хазяїна. Ці орендатори, в силу бідності, були вимушені брати в позику гроші у своїх хазяїв, дуже часто не могли їх повернути, а отже потрапляли у фінансову залежність від них. Юридичне оформлення інституту колонату завершилося в IV ст., коли колони офіційно були прикріплені до землі і не могли її самовільно покинути. Крім того, хазяїн землі також не міг вигнати з неї колонів – він мав право тільки переміщувати їх в межах своїх наділів. У випадку продажу певної земельної ділянки, разом з нею до нового хазяїна переходили і колони. Поступово (друга половина V ст.), положення колонів стає майже рабським, причому це офіційно визнається державою, яка називає їх "рабами землі" (servi terrae) (С.11.52.1.1). Положення колона було спадковим. Якщо колоном був тільки один з батьків, дитина отримувала статус матері. Особа, що пробула колоном 30 років прикріплювалася до землі за давністю. Звільнення від колонату дозволялося, якщо колон жив як вільний 30 років, а також якщо він отримував сан єпископа або ставав монахом з дозволу хазяїна землі. Юридичні особи. Римляни вважали, що суб’єктом права може бути не тільки окрема людина, а й об’єднання людей, що вступають у правовідносини як єдине ціле. Такими об’єднаннями в римському праві виступали професійні та релігійні союзи (colegia, societas, corpora), місцеві самоврядні общини (municipia, coloniae) та державна казна (fiscus). Однак, не дивлячись на це, термін "юридична особа" римському право знайомий не був. Римські юристи не розробили також і сутності цього поняття, вони обмежилися тільки визнанням факту існування різноманітних організацій і юридичним його закріпленням в законах XII таблиць (D.47.22.4) та в деяких інших нормах. Римляни порівнювали організацію з людиною і вважали, що діє вона замість тих осіб, які до неї входять. Класичний період характеризувався можливістю вільного створення юридичних осіб, але з переходом до монархії, принцепси поступово обмежили можливості такого створення, зазначивши, що для виникнення організації необхідно отримати попередній дозвіл сенату та санкцію імператора. Однак, це правило не стосувалося релігійних та похоронних громад.Припинялася юридична особа при досягненні цілі її діяльності, зменшенні кількості її членів (мінімальна кількість 3 особи), а також якщо діяльність організації суперечила закону.

Семінарське заняття

1. Суб'єкти права. 2. Правовий статус римських громадян.3. Правовий статус латинів.4. Правовий статус перегринів.5. Становище рабів. 6. Правовий статус вільновідпущеників.7. Правовий статус колонів. 8. Юридичні особи.

Термінологічний словник

bona - право патрона на спадкування майна лібертина та на аліменти з його бокуcollegium - професійне об’єднанняcolonus - колонdominus fundi - господар земельного наділуfiscus - державна казнаingenuus - вільнонародженийiura peregrinorum - право перегринівius honorum - право бути обранимius migrandi - право переселятися до Римуius suffragii - право обиратиLatini - латиниlibertinus - вільновідпущеникobsequium - поважне ставлення лібертина по відношенню до патронаoperae - виконання будь-яких послуг для патронаpatronus - патронpeculium - пекулійpersona - особаservi terrae - раби землі servitus - рабствоstatus civitatis - громадянствоstatus familiae - сімейний статусuniversitas - місцева громада

Завдання для перевірки знань

1. Яка відмінність правового статусу римських громадян від правового статусу латинів, перегринів?2. Що таке рабський пекулій?3. Раби, як об’єкти права4. Які Ви знаєте статуси суб’єктів римського права?5. Кого називали рабами землі?

Радник