Головне меню

ТЕМА 7 Володіння

Римське право - Агафонов С. А. Римське право: Навч.-метод. посіб.
42

ТЕМА 7

Володіння

Поняття та види володіння. Володіння (possessio) – це право фактичного утримання речі. Цей інститут був достатньо складним і неоднозначним з огляду на те, що поєднував правовий та фактичний аспекти. Володіння являло собою фактичне утримання речі забезпечене юридичним захистом. Причому характерним для нього було те, що право на захист мав як власник, так і інша особа, що володіла майном на законних підставах. Однак не будь-яке фактичне утримання речі визнавалося в Стародавньому Римі володінням. Право цієї країни розмежовувало два поняття: а) володіння в точному розумінні (possessio) – фактичне утримання речі з наміром вважати її своєю; б) просте тримання (detentio) – фактичне утримання речі без такого наміру. Так, possessio завжди виникало у власника, а detentio – у особи, що тимчасово користувалася річчю (наприклад, у орендатора).Розмежування володіння та тримання мало практичне значення для захисту відповідного права. Володілець завжди мав право судового захисту від посягань третіх осіб, а утримувач міг захищатися тільки через власника. Таким чином, він був також захищений від посягань третіх осіб, але абсолютно беззахисний від дій власника. Для наявності володіння необхідні були два елементи: corpus possessionis (предмет володіння) і animus possessionis (намір володіти). Тому, у випадку тимчасової передачі власником речі іншій особі (наприклад, на зберігання чи тимчасове користування) у неї право володіння не виникає, оскільки відсутня воля вважати цю річ своєю – володіння в даному випадку здійснювалося від імені власника.Володільцем речі при звичайній ситуації був її власник з огляду на те, що найчастіше речі знаходяться у того, кому вони належать. Право володіння (ius possidendi) було складовим елементом права власності, а тому власник завжди був законним володільцем, оскільки законною була підстава володіння та був намір відноситися до ре

чі як до своєї. Особа ж, яка не мала законної підстави володіння, (навіть якщо бажала відноситися до речі як до своєї), а річ утримувала, наприклад крадій, вважалася володільцем незаконним.Незаконне володіння поділялося на два види: незаконне добросовісне володіння та незаконне недобросовісне володіння. Добросовісним володіння визнавалося в тих випадках, коли володілець не знав і не повинен знати про те, що річ йому не належить. Наприклад, покупець купує на ринку крадену річ, право власності на яку продавцю не належить, а отже і до покупця не переходить. Але покупець володіє купленою річчю і відноситься до неї як до своєї. Тому такі відносини також визнавалися володінням. Недобросовісним володіння визнавалося тоді, коли володілець знав або повинен був знати, що володіє річчю незаконно. Так, крадій знає, що річ йому не належить, але поводить себе так, ніби ця річ є його власністю.Розмежування незаконного володіння на добросовісне та недобросовісне мало практичне значення, оскільки в ряді випадків незаконний добросовісний володілець міг згодом набувати на річ право власності за давністю. Недобросовісний володілець цієї можливості був позбавлений. Крім того, недобросовісний володілець ніс більш жорстку цивільну відповідальність за збереження речей, отримання від них плодів та доходів в тих випадках, коли справжній власник подавав позов про витребування речі, тощо.У деяких випадках, особи, що не були в повному розумінні володільцями, могли отримувати володільницький захист. Таке володіння отримало назву похідного. Особливістю похідного володіння є те, що особа хоч і володіє майном за волею і від імені власника, але отримати захист від нього в силу певних обставин не може. Тому такий захист надається похідному володільцю безпосередньо. Прикладом даної ситуації може бути договір застави. Заставоотримувач утримує заставу не як свою, а як чужу для того, щоб потім повернути її власнику, коли буде виконане забезпечене заставою зобов’язання. Але у випадку порушення такого володіння, утримувач застави не може звернутися до власника за захистом, оскільки власник зацікавлений повернути цю річ собі. Тому у вигляді виключення, заставодержатель отримує самостійний володільницький захист.Встановлення і припинення володіння. Для встановлення володіння необхідно було мати corpore et animo. Римляни вважали, що тільки поєднання речі та волі володіти нею може встановити володіння. Встановити факт володіння певною річчю було не важко, оскільки володілець, як правило, її не приховував. Складніше було встановити намір особи. Ця особа може володіти річчю як з наміром вважати її своєю, так і виступати її утримувачем і просто користуватися нею. Тому важливо було встановити causa possessionis (правову підставу, на якій особа здійснює володіння). У випадку отримання права володіння за договором купівлі-продажу, дарування, міни та інших договорів, що надавали підставу відноситися до речі, як до своєї римляни говорили про виникнення володіння. В разі укладення інших договорів, які обумовлювали тимчасове утримання речі йшлося про тримання. Зазначені приклади є найбільш розповсюдженими, однак були і інші випадки встановлення володіння і тримання. Так, крадій також визнавався володільцем, щоправда незаконним, оскільки він фактично володів річчю і в нього була воля вважати її своєю. Така річ підлягала поверненню власнику. Тримання, наприклад, могло виникнути внаслідок знахідки чужої речі, якщо особа, що її знайшла не мала наміру вважати цю річ своєю.Первісним способом встановлення володіння було захоплення нічийної речі (occupatio), похідним (самим розповсюдженим) способом вважалася передача речі (traditio). Для переходу права володіння, як і права власності, необхідно було дотриматися певної процедури, суть якої заключалася в тому, що діючий володілець публічно передавав річ та відмовлявся від права на неї, а новий володілець отримував річ та набував на неї право. Такий стан речей був прийнятний для угод з рухомим майном, але щодо нерухомості викликав певні проблеми. Тому передача речі відбувалася двома шляхами: фактично або абстрактно. Абстрактна передача не обумовлювала безпосереднього вручення речі одержувачу, а вимагала здійснення певних дій, які б символізували таку передачу. З огляду на це, з’явилося декілька способів абстрактної передачі: а) traditio longa manu – передача довгою рукою. Це передача, що відбувалася на високому місці, наприклад на вежі, з якого видно об’єкт володіння. Діючий володілець показував майно майбутньому володільцю і передавав йому своє право;б) traditio symbolica – символічна передача. Передавався не сам об’єкт, а його символ, наприклад ключі від будинку. Передача символу повинна була відбуватися безпосередньо біля об’єкту володіння;в) traditio brevi manu – передача короткою рукою. Відбувалася у тих випадках, коли утримувач ставав володільцем. Тобто річ вже фактично знаходилася у нього, набував він лише право володіння на неї;г) constitutum possessorium – мало місце у випадках, коли колишній володілець передавав набувачу не річ, а animus possessionis. Річ же фактично залишалася у його володінні і він ставав її утримувачем. Така ситуація була можлива у випадку найму речі колишнім володільцем у нового, встановлення на неї узуфрукту або з інших підстав.Володіння припинялося втратою хоча б одного з двох необхідних елементів – corpus possessionis або animus possessionis. Втрата corpus possessionis могла відбутися у випадку загибелі речі поза волею володільця або знищення її свідомо. Animus possessionis втрачалося, наприклад, при вилученні речі з цивільного обігу, її конфіскації. Досить розповсюдженими були випадки в яких володільцем одночасно втрачалися і предмет володіння і воля володіти. Прикладом таких відносин були укладення договорів при яких володілець свідомо відчужував річ як за плату, так і безкоштовно (договори дарування, купівлі-продажу, міни тощо).Захист володіння. Специфікою володіння як правового інституту була його захищеність від абсолютно всіх, навіть від власника. Це інститут, однак, не отримав судового захисту (за виключенням публіціанського позову). Володіння захищалося за допомогою інтердиктів – спеціальних наказів претора, які давали хід спеціальному інтердиктному провадженню. Гай розрізняє три типи володільницьких інтердиктів: interdicta adipiscendae, retinendae, recuperandae possessionis (Gai., 4.143) – інтердикти для отримання, збереження та поновлення володіння.Перший з них не відноситься безпосередньо до захисту володіння, оскільки спрямований на призначення нового володільця поза волею попереднього. Так, до цього виду можна віднести інтердикт, що дозволяв власнику земельної ділянки у випадку несвоєчасної сплати орендної плати, захопити в заставу речі орендатора, що на ній знаходилися.Interdicta retinendae possessionis римські юристи поділяли на два види: interdictum uti possidetis – для збереження володіння нерухомим майном та interdictum utrubi – для збереження володіння рухомими речами. Обидва інтердикти мали певні обмеження щодо захисту. В них зазначалося, що особа може отримати захист володіння тільки в тому випадку, якщо володіння встановлене "nec vi nec clam nec precario" – ні силою, ні таємно, ні прекарно (користування до першої вимоги). Розмежування інтердиктів на uti possidetis та utrubi існувало до Юстиніана. При цьому імператорі механізм збереження володіння рухомими речами був прирівняний до механізму збереження володіння нерухомими. Тому єдиним інтердиктом в цьому напрямі з 527 р. н.е. залишився uti possidetis.Третім різновидом інтердиктів в Стародавньому Римі були interdicta recuperandae possessionis. Це були інтердикти, що забезпечували повернення володіння у випадку незаконної його втрати. Interdicta recuperandae possessionis поділялися на два види: unde vi та de precario. Interdictum unde vi надавався володільцю у випадку насильницького (vi) заволодіння його майном. З огляду на те, що завданням претора було припинити таке насилля, то навіть якщо при розгляді справи з’ясовувалось, що відповідач є власником, або позивач сам отримав володіння у відповідача vi, clam або precario, претор все одно присуджував володіння тому, хто був насильно його позбавлений. Власник же, що був позбавлений володіння насильно не мав права в свою чергу чинити насильство, а повинен був звернутись до претора.У випадку підтвердження факту насильницького відібрання речі, відповідач по інтердикту unde vi зобов’язаний був повернути річ з усіма плодами та прирощеннями та відшкодувати збитки (D.43.16.6). При Юстиніані інтердикт unde vi був розповсюджений також і на випадок таємного самовільного захоплення чужого майна (С.8.4.11).Interdictum de precario надавався особі, що передала своє майно у прекарне користування (тимчасове, безоплатне користування до першої вимоги) якщо особа, яка взяла це майно у користування своєчасно його не повертає. Крім інтердиктного захисту, добросовісний володілець міг захистити своє володіння за допомогою публіціанського позову – actio in rem publiciana. Цей позов надавався особі, володіння якої відповідало всім вимогам для набуття речі за давністю, однак строк якої не сплив. Для того щоб надати таким відносинам захисту, претор застосовував фікцію і включав у формулу положення за яким вважалося, що позивач витримав строк володінні і відповідно отримав право власності на цю річ. Добросовісний володілець отримував захист за публіціанським позовом тільки від недобросовісного володільця, але не від власника.

Семінарське заняття

1. Поняття та види володіння.2. Встановлення та припинення володіння.3. Захист володіння.

Термінологічний словник

actio in rem publiciana (публіцианський позов) - позов для захисту добросовісного володіння, що відповідало всім вимогам для набуття речі за давністю, строк якої не спливanimus possessionis - намір володітиcausa possessionis - правова підстава володінняconstitutum possessorium - передача набувачу "наміру володіти"corpus possessionis - предмет володінняdetentio - фактичне утримання речі без наміру вважати її своєюinterdicta adipiscendae possessionis - інтердикти для отримання володінняinterdicta recuperandae possessionis - інтердикти для поновлення володінняinterdicta retinendae possessionis - інтердикт для збереження володінняinterdictum - інтердикт interdictum uti possidetis - інтердикт для збереження володіння нерухомим майномinterdictum utrubi - інтердикт для збереження володіння рухомими речамиius possidendi - право володінняnec vi nec clam nec precario - ні силою, ні таємно, ні прекарно (користування до першої вимоги)occupatio - захоплення нічийної речіpossessio - володінняpossessio iniusta - неправомірне володінняpossessio iusta - правомірне володінняtraditio - передача речіtraditio brevi manu - передача короткою рукоюtraditio longa manu - передача довгою рукоюtraditio symbolica - символічна передачаіnterdictum de precario - інтердикт для повернення майна з прекарного володінняіnterdictum unde vi - інтердикт, що надавався володільцю у випадку насильницького (vi) заволодіння його майном

Завдання для перевірки знань

1. Виникнення і припинення володіння2. Основні володільницькі інтердикти3. Як пояснити введення преторського захисту володіння?4. Яким чином здійснювався захист володіння?5. Чим відрізнялося законне володіння від незаконного?

Рекомендована література:

1. Дождев Дмитрий Вадимович. Римское частное право: Учебник для вузов / под общ. ред. академика РАН д.ю.н. проф. В.С. Нерсесянца. — М. : НОРМА, 2002. – С. 360-377.2. Підопригора Опанас Андронович. Основи римського приватного права: Підручник для студ. юрид. вузів і фак.. — К. : Вентурі, 1997. – С. 114-129.3. Новицкий Иван Борисович. Основы римского гражданского права. – М: Юридическая литература, 1972. – С. 91-105.

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук