1.2. ФЕДЕРАТИВНА РЕСПУБЛІКА НІМЕЧЧИНА

1.2.1. Предмет і основні поняття

1. Загальні положення.

2. Завдання кримінального процесу.

1. Загальні положення. Кримінально-процесуальне право Федеративної Республіки Німеччини є одним із найстабільніших у Європі. Кримінально-процесуальний кодекс ФРН, прийнятий у 1887 р., і нині діє в редакції від 7.04.1987 р. У ньому знайшли своє відображення загальні демократичні ідеї реформ кримінального процесу XIX ст., які в Німеччині отримали свій розвиток у результаті перемоги буржуазної революції 1848 р., також позитивно вплинув і французький Кримінально-процесуальний кодекс (кодекс Наполеона 1808 р.). Йдеться про такі принципи, як незалежність суддів; розподіл функцій обвинувачення та вирішення справ; створення самостійної прокуратури; гласність та усність судового розгляду; участь у кримінальному правосудді народних представників (шеффенів та присяжних); заборона "повороту до гіршого" (rеfоrmаtіо іn реjus); вільна оцінка доказів; захист прав та свобод особи від зловживань та свавілля у кримінальному судочинстві.

Нова організація кримінального процесу, заснована на зазначених принципах, прийшла на зміну німецькому інквізиційному процесу, постулатами якого були: суміщення усіх процесуальних функцій у руках судді; таємне та письмове судочинство у справі; позбавлення обвинуваченого права на захист, застосування тортур як засобів визнання вини.

Починаючи з 1964 р., Кримінально-процесуальний кодекс ФРН піддавався численним змінам. Насамперед потрібно відмітити Закон від 19 грудня 1964 р. "Про зміни кримінального судочинства та судоустрою", який став відомий під назвою "Мала реформа кримінального процесу ФРН". Цей Закон закріпив:

вимогу обов'язкового обґрунтування взяття під

обмеження строку тримання під вартою шістьма місяцями;

надав право обвинуваченому після закінчення попередні нього розслідування знайомитись з матеріалами справи;

розширив права захисника на листування та побачення з обвинуваченим, який знаходиться під вартою, тощо.

З метою прискорення розвитку кримінального судочинства в 1974 р. ліквідовано інститут попереднього слідства, який до цього традиційно розглядався як попереднє слідство судді, що надавало більше прав обвинуваченому на захист у порівнянні з дізнанням; скасовані норми, які надавали право обвинуваченому за участю захисника знайомитися з матеріалами справи, заявляти клопотання, просити прокурора про додаткове заслуховування (це було передбачено "Малою реформою кримінального процесу 1964 р."); введено інститут виключення захисника з процесу (якщо захисник підозрюється в конспіративних контактах з підзахисним, зловживає своїм правом відвідування місця ув'язнення або це створює загрозу небезпеці ФРН тощо).

Стадія попереднього розслідування звужена до форми прокурорського дізнання, обмежені конституційні права громадян на недоторканність житла, поліції надані додаткові повноваження щодо затримання громадян тощо.

Закон про зміну кримінально-процесуального кодексу від 14.04.1978 р. обмежив конституційні права громадян на недоторканність житла, свободи особи. З метою затримання осіб, причетних до терористичних організацій, розширив підстави обшуку житлових приміщень; надав право судді, прокурору і поліції створювати на вулицях, майданах та інших громадських місцях контрольні пункти, де громадяни зобов'язані засвідчити свою особу і надати речі для обшуку; закріпив право прокуратури і поліції затримувати громадян не тільки з метою з'ясування причетності особи до злочину, а й будь-яку особу, оскільки це забезпечує розслідування злочину; в справах про терористичні організації при особистих переговорах захисника і обвинуваченого тюремне помешкання, де проходить побачення, обладнане так званим розподільним склом, яке б виключало передачу письмових матеріалів і предметів.

У 1986 р. закон "Про всезагальний поліцейський розшук" надав поліції право з метою затримання підозрюваних і розкриття злочинів вводити в комп'ютери поліцейських оперативно-довідкових систем оперативну інформацію, зібрану на громадян, а також автоматично "прочитувати" за допомогою комп'ютерів спеціально виготовлені паспорти і посвідчення особи із закодованими в них відомостями про їх власників.

У 1987 р. законом "Про зміни Кримінально-процесуального кодексу" передбачено ряд доповнень до КПК з метою прискорення провадження з кримінальних справ і посилення ефективності кримінального судочинства, зокрема можливості перегляду суддівського наказу про покарання, який набрав законної сили.

У 1992 р. законом "Про боротьбу з нелегальною торгівлею наркотиками та іншими формами організованої злочинності" КПК доповнено параграфами, що регулюють провадження негласних оперативно-розшукових заходів, зокрема оперативне впровадження офіційних співробітників поліції в якості секретних агентів у злочинні організації; таємне фотографування; негласне зовнішнє спостереження; негласне використання відповідних технічних засобів.

У 1993 р. законом "Про розгрузку кримінального судочинства" розширено перелік підстав зупинення кримінальних справ; обмежено з цією ж метою оскарження в апеляційному порядку вироків з призначенням покарань у вигляді незначних грошових штрафів; посилено каральну владу дільничного суду, надавши йому повноваження призначати покарання з позбавленням волі до чотирьох років, а в одноособовому суді – до двох років; передбачено додаткові заходи захисту здоров'я і життя свідків.

У 1997–2001 рр. до КПК внесені доповнення, які розширили підстави негласного прослуховування телефонних та інших переговорів громадян; розширили права потерпілих; підвищили незалежність суддів і судів, розширили поняття подружжя у зв'язку з відповідною реформою в сімейному праві ФРН, що буде детальніше висвітлено в наступних параграфах.

Необхідно відмітити, що КПК ФРН не містить норм, які б прямо регулювали завдання німецького кримінального процесу (Strafverfarensrecht). Ці завдання вирішуються і досліджуються в теоретичних працях, в яких відзначаються такі завдання кримінального процесу ФРН:

? викриття і покарання винуватих і тим самим захист. суспільства від злочинних посягань;

? недопустимість притягнення до юридичної відповідальності і засудження невинуватих;якомога менше втручання державних органів у сферу особистої свободи обвинувачених;

? забезпечення прав і свобод, честі і гідності обвинуваченого, як і будь-якої людини у правовій державі;

? виключення будь-яких поліцейсько-державних зловживань органів кримінального переслідування.