97

---

1.2.2. Принципи кримінального процесу

1. Система принципів. 2. Принцип офіційності. 3. Принцип обвинувачення, 4. Принцип законності. 5. Принцип обов'язку дослідження всіх обставин кримінальної справи. 6. Принцип безпосередності. 7. Принцип усності. 8. Принцип прискореного судочинства. 9. Принцип гласності судочинства. 10. Презумпція невинуватості. 11. Принцип допустимого оскарження судових рішень. 12. Принцип обов'язковості судових рішень.

1. Система принципів. У німецькій теорії немає єдиного підходу до визначення системи принципів кримінального процесу. Так, в одних випадках система включає всі принципи, які називаються загальними кримінально-процесуальними. До них відносяться принципи: офіційності; обвинувачення; законності; обов'язку дослідження всіх обставин кримінальної справи; правового судового заслуховування; швидкості судочинства; безпосередності; усності; вільної оцінки доказів; тлумачення сумнівів на користь підсудного; гласності; презумпції невинуватості; припустимого оскарження судових рішень; обов'язковості рішень суду.

В інших випадках – приблизно ті ж самі принципи класифікуються за окремими ознаками. Наприклад, принципи порушення провадження у справі, до яких належать принципи офіційності, обвинувачення і законності. Або принципи доказування – обов'язковість дослідження всіх обставин кримінальної справи, безпосередність, вільна оцінка доказів, тлумачення сумнівів на користь підсудного.

Із усіх принципів КПК ФРН прямо закріплює такі принципи:

? офіційності – Legalitdtsgrundsatz (ч. 1 § 152);

? обвинувачення – Аkkusationsprinzip (§§ 151, 155, 264);

? законності – Gesetzlichkeit (ч.2 § 152);

? обов'язку дослідження всіх обст

авин кримінальної справи – erstrecken alle Tatsachen und Beweismittel, die fer die Entscheidung von Bedeutung sind (ч. 2 § 155, 244).

2. Принцип офіційності (Legalitdtsgrundsatz) заклю-чається в тому, що кримінальне переслідування здійснюється відповідними державними органами незалежно від волі потерпілого (ех оffіciо).

Винятком із цього принципу є справи приватного обвинувачення, які порушуються за скаргою потерпілого. Дія принципу офіційності також обмежена відносно деяких державних злочинів. Для кримінального переслідування з цих справ обов'язково потрібен спеціальний дозвіл відповідного органу, який вирішує це за власним розсудом, виходячи із політичного значення справи, чи потрібно взагалі порушувати кримінальне переслідування, чи краще від нього відмовитися. Наприклад, кримінальне переслідування за образу федерального президента допускається тільки з його дозволу; образа конституційних органів (законодавчих органів, конституційних судів, їх членів) – з дозволу вказаних органів; розголошення державної таємниці – з дозволу федерального уряду.

3. Принцип обвинувачення (Аkkusationsprinzip). Зміст цього принципу заключається в обмеженні вироку суду обвинуваченням, яке висунула прокуратура в досудовій стадії. Діє правило: нема обвинувача – немає судді. При цьому суд пов'язаний діяннями і особами, вказаними у обвинувальному висновку (§ 200 КПК ФРН). Судовий розгляд кримінальної справи може бути розпочато на основі порушення публічного обвинувачення. Виходячи з цього, розслідування і рішення в справі можуть стосуватися тільки дій та осіб, указаних в обвинуваченні. Можливість додаткового обвинувачення відносно інших дій та осіб при дотриманні визначених вимог закону не суперечить цьому принципу.

Таким чином, при дотриманні принципу обвинувачення КПК ФРН вимагає участі двох осіб: обвинувача і судді, який не може бути обвинувачем. У діючому кримінальному процесі цей принцип означає, що судове слухання справи формально розпочинається тільки актом пред'явлення обвинувачення.

4. Принцип законності (Gesetzlichkeit) проголошує, що прокуратура зобов'язана застосувати заходи відносно всіх переслідуваних в кримінальному порядку діянь, за наявності достатніх приводів і підстав. Однак, як визнається в німецькій процесуальній літературі, принцип порушується внаслідок численних винятків, і практично діє принцип не законності, а принцип доцільності (Оpportunist tsprinzip).

КПК ФРН передбачає велике коло підстав, з яких прокуратура має право відмовитися від кримінального переслідування або закрити справу. Це не тільки справи про малозначні кримінально карані діяння і справи приватного обвинувачення. Восьмий закон "Про зміни в кримінальному праві" від 26 липня 1968 р. увів принцип доцільності відносно державних злочинів (так звані справи про захист держави) і передбачив невизначені основи закриття справ цієї категорії. Так, Генеральний прокурор ФРН має право відмовитися від кримінального переслідування державних злочинів, якщо проведення судового процесу викликало б небезпеку серйозної шкоди Федеративній Республіці Німеччини, і якщо переслідування протирічило б іншим вищим публічним інтересам.

"Вступний закон до кримінального кодексу ФРН" від 2 березня 1974 р. надав право прокурору закривати кримінальні справи з проступків до порушення публічного обвинувачення, якщо обвинувачений у встановлений термін виконає покладені на нього обов'язки, наприклад внесе визначену грошову суму в доход загальнокорисної установи або в державну казну. З цього приводу в процесуальній літературі ФРН був висловлений погляд, що ці норми закону перетворюють кримінальне правосуддя в комерційну угоду. З іншої сторони, визнається, що на практиці спонукання до виконання покладених обов'язків не виключає застосування методів, заборонених законом.

5. Принцип обов'язку дослідження всіх обставин кримінальної справи (erstrecken alle Tatsachen und Beweismittel, die fer die Entscheidung von Bedeutung sind) означає, що суд за обов'язком служби зобов'язаний дослідити всі обставини справи і при цьому не пов'язаний з клопотаннями і показаннями учасників процесу. В кримінально-процесуальному законі ФРН прямо передбачено, що розслідування та розгляд справи поширюється на вказані в обвинуваченні діяння особи та що в межах цього обвинувачення суд має право і зобов’язаний здійснити самостійне дослідження фактичних обставин справи. Закон також підкреслює, що суд з метою встановлення істини зобов'язаний за обов'язком служби досліджувати всі факти і докази, які мають значення для вирішення справи (ч. 2 § 244 КПК ФРН).

Інші принципи прямо не вказані в КПК ФРН, а лише виводяться із аналізу діючих норм кримінально-процесуального закону.

Принцип безпосередності (Рrinzip der Unmitteelbarkeit)сформульований, виходячи з вимог § 250 КПК ФРН, який проголошує: "Якщо доказування факту засноване на сприйнятті особи, то ця особа повинна бути допитана в судовому засіданні. Допит не може бути замінений оголошенням протоколу раніше проведеного допиту або письмових пояснень цієї особи".

Принцип усності (Mndlichkeit) означає, що тільки усно, як правило, німецькою мовою, дослідження зібраного у справі доказу може бути покладено в основу вироку. Цей принцип виводиться із двох передбачених законом положень принципу вільної оцінки доказів і предмету вироку. Про результати дослідження доказів вказує § 261 КПК ФРН, суд приймає рішення на свій власний розсуд, заснований на розгляді всіх обставин справи у їх сукупності. А предметом вироку, згідно з § 264 КПК ФРН, є кримінально каране діяння, яке встановлене в результаті розгляду справи. При визначенні принципу тлумачення сумнівів на користь підсудного береться до уваги, по-перше, вимога вільної оцінки доказів у тому, що якщо для засудження підсудного необхідне переконання суду у винності, то сумнів в цьому повинен перешкоджати вирішенню питання про покарання, і по-друге, – презумпція невинуватості.

8. Принцип прискореного судочинства

(Schnellgerichtsverfahren) кримінальної справи виникає з аналізу ряду норм КПК ФРН, наприклад, негайної доставки затриманих компетентному судді на допит (§§ 115, 128 КПК ФРН), обмеження тримання під вартою обвинуваченого в порядку застосування слідчого арешту шести місяцями (§ 121 КПК ФРН), обов'язкової явки обвинуваченого, свідків, експертів за викликом прокурора (§§ 228, 229 КПК ФРН) та ін.

9. Принцип гласності судочинства (Wffentlichkeit f des Gerichtsverfarens) врегульований в Законі про судочинство ФРН 1877р. Згідно з § 169 цього Закону розгляд справи в судовому засіданні, включаючи проголошення вироку, проводиться гласно. Учасники процесу, а також кореспонденти газет, радіо, телебачення мають право вести записи про хід судового процесу, а фотографування – тільки з дозволу головуючого. Радіо, телевізійні передачі, кінозйомка в залі суду з метою публічного освітлення судового процесу не допускаються.

Гласність судового розгляду може бути виключена у передбачених законом випадках: якщо виникає загроза державній безпеці, публічному порядку або моралі, якщо мова йде про розголошення відомостей про особисте життя підсудних або свідків, відомостей, які складають комерційну, виробничу, винахідницьку, податкову таємницю, якщо неправомірне розголошення таємниці може сприяти покаранню в кримінальному порядку свідків і експертів, якщо допитуються особи, які не досягли 16 – річного віку. На основі § 48 Закону про суди в справах неповнолітніх всі справи цієї категорії розглядаються в закритих судових засіданнях, включаючи проголошення вироку.

10. Принцип презумпції невинуватості КПК ФРН окремо не закріплює. Але він сформульований у Конвенції про захист прав людини і основних свобод, ратифікований ФРН в 1952 р. Згідно з ч. 2 ст. 6 цієї Конвенції обвинувачений вважається невинуватим у скоєнні кримінально караного діяння, поки його винуватість не буде доказана в передбаченому законом порядку.

Юридичний зміст цього принципу складають такі правила:

ніхто не зобов'язаний доводити свою не винуватість у вчиненні злочину або меншу винуватість, або наявність обставин, які виключають його кримінальну відповідальність;

обов'язок доказування винуватості обвинуваченого покладено на слідчого, прокурора, а в справах приватного обвинувачення – на потерпілого або його представника;

заборонено перекладати обов'язок доказування на обвинуваченого, домагатись його показань шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів;

обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях;

усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь;

недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні злочину в юридичному відношенні означає його невинуватість і тягне за собою закриття кримінальної справи на досудовому слідстві та постановляння виправдувального вироку – в стадії судового розгляду;

факт притягнення особи до участі у справі як підозрюваної, обвинуваченої, підсудної, обрання щодо неї запобіжного заходу не повинні розцінюватися як доказ її винуватості, як покарання винуватого;

до остаточного вирішення кримінальної справи і офіційного визнання особи винною у вчиненні злочину з нею не можна поводитись як з винуватою, а також публічно, в засобах масової інформації або в будь-яких офіційних документах стверджувати, що дана особа є злочинцем.

11. Принцип допустимого оскарження судових рішень (Statthaftigkeit der Beschwerde des Gerichtsurteils) реалізується поданням скарги (Арреll) на всі рішення, винесені судом першої інстанції, або в апеляційному провадженні, на постанову головуючого, судді на досудовому розслідуванні та судді, який діє на підставі прохання або доручення (§§ 312 – 319КПКФРН).

Свідки, експерти та інші учасники процесу також мають право подавати скарги на ухвали і постанови, які їх стосуються.

Скарга на рішення про покладення обов'язків, про судові витрати та відшкодування витрат допускається лише в тому випадку, якщо ціна предмета у скарги перевищує 200 ВМ. На інші рішення про судові витрати та відшкодування витрат скарга допускається, якщо ціна предмета скарги перевищує 100 ВМ.

На ухвали і постанови Верховного Суду ФРН подання скарги не допускається. Це ж правило застосовується відносно ухвал та постанов вищого земельного суду, по яких він виступає в якості суду першої інстанції. Виняток складають лише скарги які, стосуються:

Ув'язнення, тимчасового поміщення в психіатричну лікарню, до наркологічного диспансеру, поміщення в спеціальний заклад для дослідження і спостереження, обшуку та виїмки.

Відмови в порушенні судової справи.

Призначення судового розгляду при відсутності підсудного.

Ознайомлення з матеріалами справи.

Скасування умовного засудження, відмови у звільненні від покарання (§304 КПК ФРН).

12. Принцип обов'язковості судових рішень (Notwendigkeit des Gerichtsurteils) полягає в тому, що судові рішення ухвалюються судами іменем народу землі і є обов'язковими до виконання на території держави. З цього випливає, що вирок, ухвала і постанова суду, що набрали законної сили, є обов'язковими для всіх державних і громадських підприємств, установ і організацій, службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території Німеччини (§ 36 КПК ФРН).

За чинним Кримінально-процесуальним кодексом ФРН вже на початку справи можуть з'ясовуватися питання, які стосуються особи підсудного (автобіографічні дані, відомості про фізичний та психічний стан, колишні судимості тощо).

У зв'язку з тим, що в даний час німецьке кримінально-процесуальне законодавство велику увагу приділяє питанням ре-соціалізації злочинців, прогнозування подальшого розвитку особи підсудного, виникає необхідність дослідження великого обсягу інформації про особу підсудного. Але передчасне оголошення несприятливих для підсудного відомостей про особу може викликати несприятливе враження про винуватість обвинуваченого. Тому з метою охорони особистих прав підсудного недопустиме розголошення в суді відомостей про його інтимне життя.

Вторгнення в особисту сферу підсудного і оголошення відомостей, які характеризують його особу, будуть допускатися лише в другій частині судового розгляду після визнання підсудного винуватим.

 

< Попередня   Наступна >