99

---

2.2. ФЕДЕРАТИВНА РЕСПУБЛІКА НІМЕЧЧИНА

2.2.1. Докази в кримінальному процесі

1.Чітке доказування. 2. Вільне доказування. 3. Мета доказування. 4. Обов'язок доказування. 5. Заборона доказування.

Під доказуванням у німецькому кримінальному процесі розуміється практична діяльність суду щодо збирання, дослідження та оцінки доказів. Розрізняються два види доказування – чітке і вільне.

Чітке доказування здійснюється тільки у стадії судового розгляду і полягає в установленні фактів, що мають значення для вирішення питання вини і визначення покарання. У стадії ж попереднього розслідування, на думку вчених-процесуалістів, здійснюється тільки підготовка до доказування. Чітке доказування здійснюється у відповідності з принципами кримінального процесу при суворому дотриманні норм доказового права. Це означає, що можуть застосовуватися лише докази, передбачені §§ 244 – 256 КПК ФРН. Наприклад, клопотання підсудного про доказування певних фактів можуть бути відхилені судом лише з указаних в КПК підстав.

Вільне доказування заключається в тому, що воно не регулюється законом, не пов'язане процесуальною формою. В процесі цього доказування, як правило, не застосовуються передбачені законом докази і не вимагається дотримання правил їх застосування. Наприклад, клопотання про доказування тих чи інших фактів розглядається не на підставі закону, а за вільним розсудом органів розслідування і суду. Метою вільного доказування є вірогідність установлення фактів. На підставі вільного доказування проводиться досудове розслідування, так як воно носить попередній характер і немає необхідності у застосуванні засад кримінального процесу, зокрема таких, як усність та безпосередність. З цих причин німецький законодавець детально не регламентує стадію попереднього розслідування кримінально

-процесуальними нормами. КПК ФРН надає прокуратурі та поліції повну свободу дій.

3. Мета доказування – установлення істини. Відповідно до § 244 КПК у ФРН суд зобов'язаний з метою установлення істини дослідити всі факти і докази, які мають значення для вирішення справи. Елементами предмета доказування у німецькому кримінальному процесі є: головний факт; докази; допоміжні факти; "дослідні положення".

Головний факт включає суттєві для вирішення справи факти, які обґрунтовують висновок про наявність складу злочину, а також факти, що стосуються кримінальної відповідальності, які мають значення для обрання міри покарання, пом'якшуючі та обтяжуючі кримінальну відповідальність. Факти поділяються на зовнішні та внутрішні. До зовнішніх відносять злочинну діяльність, місце і спосіб здійснення злочину, знаряддя злочину. Внутрішні факти – умисел, мета та мотиви злочину.

Докази – факти, на підставі яких можна зробити висновок, щодо наявності суттєвих фактів (факт погрози убивством, видалення з одежі плям крові). Докази також поділяються на зовнішні та внутрішні. Використовується і таке поняття доказів, як факти, що передували злочину, наприклад, зацікавленість у злочині, задум; супроводжуючі факти (перебування обвинуваченого на місці скоєння злочину та ін.); подальші факти (приховування обвинуваченим слідів злочину тощо).

За допомогою допоміжних фактів визначається доказова сила, якість доказів, проводиться оцінка доказів. Так, вони можуть засвідчувати схильність свідка до дачі правдивих показань або певні особливості свідка запам'ятовувати якісь факти.

"Дослідні положення" застосовують при застосуванні спеціального пізнання із різних галузей знань. Мова йде про експертизу. Теоретичну основу інституту експертизи і складає концепція "дослідних положень".

Не підлягають доказуванню питання застосування норм права, загальновідомі факти, правові презумпції. Загальновідомі чи нотаріальні факти поділяються на два види: загальновідомі і "судовідомі". Загальновідомі – факти, які відомі розумній, розважливій людині, відомості про які можна безперешкодно отримати із неофіційних, загальнодоступних джерел без застосування спеціальних знань. Вони не мають відношення до ознак злочину, не пов'язані з обвинуваченням. Це дати стихійних лих, сонячних затемнень тощо, події політичного, загальнокультурного життя. "Судовідомі" – факти, відомості, які суддя отримує із судових рішень з інших процесів. Вони пов'язані з ознаками складу злочину, з пред'явленням обвинувачення.

В якості правових презумпцій (природних чи законних) визнаються процесуально-правові положення, які суд має прийняти без доказування. Наприклад, припущення осудності обвинуваченого виходить з того, що люди, як правило, душевно здорові.

4. Обов'язок доказування у німецькому кримінальному процесі покладається на суд. У стадії попереднього розслідування він покладається на прокуратуру. У стадії судового розгляду прокурор зачитує формулу обвинувачення, зачитує ухвалу суду про зміну обвинувачення, якщо така зміна відбулася у стадії віддання до суду, здійснює нагляд за законністю. Беручи участь у судовому засіданні, прокурор сприяє дослідженню доказів, допомагає суду. Керівництво розглядом справи, допити підсудного, свідків, потерпілих здійснює головуючий.

5. Заборони доказування – сукупність норм кримінально-процесуального закону, які встановлюють певні межі в процесі доказування. Умовно їх можна розділити на дві групи. До першої слід віднести доказування, які включають заборону встановлення деяких фактичних обставин справи, використання певних джерел доказів; застосування незаконних методів допиту. Для з'ясування цих відомостей необхідний спеціальний дозвіл (§54 КПК ФРН).

Забороняється допитувати як свідків близьких родичів обвинуваченого (§52 КПК ФРН), священиків, захисників, нотаріусів, лікарів (§53 КПК ФРН). Будь-який свідок має право не відповідати на питання, відповіді на які створили б для нього самого чи близьких родичів небезпеку переслідування у кримінальному чи адміністративному порядку (§55 КПК ФРН).

Незаконні методи допиту обвинуваченого. Відповідно до § 136 а КПК ФРН свобода волі і свобода волевиявлення не можуть пригнічуватися шляхом жорстокого поводження, виснаження, тортур, обману, гіпнозу, обіцянок, не передбачених законом вигод.

До другої групи відносяться заборони застосування незаконних методів допиту обвинуваченого. Показання обвинуваченого, отримані шляхом застосування заборонених методів допиту, не можуть бути використані в процесі навіть при згоді самого обвинуваченого (ч. З § 136 а КПК ФРН).

 

< Попередня   Наступна >