2.3. ФРАНЦІЯ

2.3.1. Докази у кримінальному процесі

1. Проблеми обов'язку доказування. 2. Проблеми засобів доказування. 3. Проблеми доказової сили.

Загальна теорія доказів у сучасному французькому кримінальному процесі складається з трьох частин: проблеми обов'язку доказування; проблеми засобів доказування; проблеми доказової сили.

1. Проблема обов'язку доказування тісно пов'язана із засадою презумпції невинуватості. З 2000 р. у КПК Франції у статті-преамбулі записано: "будь-який підозрюваний чи особа, яка переслідується у кримінальному порядку, презумується невинуватою, доки її вина не установлена". Звідси і виходить, що обов'язок доказування покладається на обвинувачення, тобто на прокуратуру, яка пред'являє обвинуваченому порушений нею ж публічний позов і на цивільного позивача, який пред'явив цивільний позов.

Прокуратура зобов'язана:

довести відсутність деяких формальних обставин, таких як амністії, закінчення строку давності притягнення до кримінальної відповідальності, зміну чи скасування відповідного кримінального закону тощо;

довести "матеріальний елемент злочину" (чи мало місце злочинне діяння, що його здійснила певна особа, що діяння здійснено при обтяжуючих обставинах і. т. д.);

довести вину особи у здійсненні злочину, тобто наявність у його діях умислу чи необережності.

У деяких випадках обов'язок доказування покладається і на захист.

Захисник зобов'язаний:

довести наявність обставин, що виключають злочинну діяльність, наприклад – необхідну оборону;

довести неосудність обвинуваченого у момент здійснення злочину;

довести наявність імунітету від кримінальної відповідальності;

довести факт засудження за той же злочин в іноземній державі.

У деяких випадках обов'язок доказування своєї невинуватості покладається на обвинуваченого. Обвинувачений зобов'язаний:

довести легальність отримання прибутку (ст. 225–6КК Франції);

довести, що товари, вилучені у митній зоні у зв'язку з відсутністю належних документів, не є контрабандними (ст. 418 Митного кодексу) тощо.

Обов'язок доказування на практиці лежить і на слідчому судді, а також і на суді. Під час попереднього розслідування слідчий суддя самостійно в таємній і письмовій формі збирає докази. Суд зобов'язаний встановити істину у справі незалежно від ініціативи сторін і вправі самостійно здійснювати доказування. Він є господарем процесу.

Проблеми засобів доказування. КПК Франції не містить вичерпного переліку доказів, які підлягають використанню у процесі доказування. Будь-який доказ допустимий незалежно від того, названий він у законі чи ні. Існують винятки із принципу свободи доказів, наприклад, доказ не може бути отриманий із переписки між підсудним та його адвокатом(ст. 432 КПК Франції); незначні порушення кримінального закону, так звані правопорушення, доказуються лише протоколами і рапортами, складеними співробітниками судової поліції.

Проблеми доказової сили. Ці проблеми пов'язані з питанням про те, яку силу мають ті чи інші докази,як вони оцінюються і яким чином суддя приймає рішення, якщо він має певну сукупність суперечливих доказів. Французька система доказування основана на вільній оцінці доказів за внутрішнім переконанням слідчого, прокурора, судді.

Винятком із вільної оцінки доказів слід вважати особливу доказову силу поліцейських протоколів і рапортів у справах про правопорушення (ст.ст. 431, 537 КПК Франції). Спростувати відомості, які містяться в таких протоколах, можна лише за допомогою письмових документів або показань свідків. Існують також протоколи і рапорти із особливою доказовою силою, для спростування яких необхідне рішення Касаційного суду (ст.ст. 642 – 674 КПК Франції). Доки Касаційний суд не визнав такий протокол дізнання фальшивим, його доказова сила абсолютна для судді.