49

---

3.4. АНГЛІЯ

3.4.1. Досудове провадження у кримінальних справах

1. Особи і органи, що мають право на порушення кримінального переслідування. 2. Поліцейське розслідування. 3. Інші органи розслідування.

1. Право порушення кримінального переслідування та збирання доказів в Англії теоретично майже цілком належить приватним особам. Вони не зобов'язані переслідувати злочинців у кримінальному порядку, їм відшкодовуються лише судові витрати.

Практично в більшості випадків кримінальне переслідування порушується і здійснюється поліцією. На поліцію припадає близько 90 відсотків справ, де кримінальне переслідування здійснюють державні органи.

Діяльність поліції в англійському кримінальному процесі вважається поза процесуальною, і всі факти, здобуті нею, формально не визнаються доказами до тих пір, доки не будуть пред'явлені мировому судді (магістрату) й там закріплені. Це так звана процедура перед суддями, що допитують, яка замінює собою процесуальну стадію попереднього розслідування й одночасно є стадією віддання обвинуваченого до суду.

2. Поліцейське розслідування. Отримавши інформацію про здійснення злочину, поліція здійснює дії, направлені на встановлення особи, яка його здійснила, збір проти даної особи обвинувальних доказів, а також застосування до нього заходів процесуального примусу. Серед серйозних заходів процесуального примусу, які здійснюються без наказу судді, є арешт. Він здійснюється у справах про арештні злочини (злочини, що передбачають покарання у вигляді п'яти і більше років тюремного ув'язнення).

Без наказу судді у справах про "не арештні злочини" поліція може заарештувати будь-яку особу за наявності таких умов:

невідомо прізвище або адреса підозрюваного або є

сумніви в тому, що він назвав своє справжнє прізвище або адресу;

є сумніви вважати, що арешт необхідний для запобігання фізичного впливу на людей або власність з боку підозрюваного;

є підстави вважати, що арешт зможе запобігти фізичному впливу на самого підозрюваного;

арешт необхідний для попередження повторного здійснення злочину підозрюваним;

необхідно захистити дитину або іншу беззахисну особу від підозрюваного.

У справах про "серйозні арештні справи" наприклад, убивство, насильство, злочинні діяння, які можуть нанести значні збитки державі або громадському порядку, строк арешту може бути продовжений до 36 годин. Далі його може продовжити магістратський суддя, до якого має бути доставлений арештований.

При першому розгляді суд має право продовжити арешт до 72-х годин і потім ще раз – до 96-ти годин. Це максимальний строк поліцейського арешту.

Обшук, як правило, має проводитися на підставі судового наказу. Без судового наказу обшук проводиться при арешті; обшук місця проживання арештованого; особистий обшук при обшуку транспортних засобів за наявності підстав вважати, що у підозрюваного знаходяться крадені речі або заборонені предмети.

"Перехват повідомлень", який включає, зокрема, і прослуховування телефонних розмов, проводиться без судового наказу. Дозвіл на провадження даної дії видає строком на три місяці (а якщо мова йде про інтереси національної безпеки і в деяких інших випадках – на шість місяців) Міністр внутрішніх справ, який має право самостійно визначати в своїх інструкціях критерії "серйозності злочинів".

По закінченні поліцейського розслідування може бути прийняте одне з таких рішень:

про відмову від кримінального переслідування без будь-яких умов;

про попередження, яке буває "неформальне", "формальне" і "офіційне". На відміну від перших двох"офіційне" попередження являє собою реальну правову альтернативу кримінальному переслідуванню і особливу форму поліцейського переслідування. Його недолік– слабкий захист прав потерпілого. Відшкодування йому шкоди не є обов'язковою умовою застосування даної форми відмови від кримінального переслідування;

про медитацію (посередництво). При такій формі завершення поліцейського розслідування перед прийняттям рішення про порушення кримінального переслідування поліція передає справу в Службу медитації. До цієї Служби входять представники громадських організацій, Служби апробації, а інколи і самі поліцейські. Далі проводиться процедура примирення, коли медитатор почергово зустрічається з потерпілим і його кривдником і намагається знайти шлях до примирення – укладення угоди про відшкодування шкоди. Якщо медитація пройшла успішно, поліція відмовляється від кримінального переслідування;

про передачу матеріалів справи у Королівську службу переслідувань. Ця форма застосовується тоді, коли поліція розкриває злочин і встановлює особу, яка його здійснила, а також визнає за доцільне і можливе по дальше кримінальне переслідування даної особи.

3. Королівська служба переслідувань приймає остаточне рішення про подальшу долю справи. Рішення Служби про припинення справи може бути оскаржене зацікавленою особою і піддане судовому контролю.

Попереднє розслідування провадять також коронери – посадові особи, які призначаються радами графств чи міст із числа адвокатів або лікарів, які здобули поряд з медичною освітою знання в галузі права. Коронер вправі розпочинати розслідування з власної ініціативи й провадити необхідні слідчі дії, в тому числі й арешти, без санкції суду. Свідки під страхом кримінальної відповідальності зобов'язані з'явитися на виклик коронера й дати показання.

Коронери провадять розслідування справ переважно при виявленні трупа, якщо причина смерті здається не природною або підозрілою. Коронер може розпорядитися про розтин трупа і, якщо не виявить нічого підозрілого, припинити на цьому розслідування. Якщо обставини настання смерті неясні, він скликає журі в складі від семи до одинадцяти присяжних і провадить розслідування. Кожна заінтересована у справі особа може допитувати свідків особисто або через адвокатів. Заключні промови не проголошуються. Коронер аналізує докази й дає роз'яснення присяжним з питань права. Результати коронерського розслідування оформляються вердиктом присяжних, який є підставою для направлення справи на розгляд суду присяжних.

Органом публічного обвинувачення є і дирекція публічних переслідувань, яка безпосередньо підпорядкована одному з членів уряду – генеральному атторнею. Основне завдання дирекції публічних переслідувань – підтримання обвинувачення в справах, які стосуються інтересів Корони. Директор публічних переслідувань призначається міністром внутрішніх справ, але діє під наглядом генералатторнея, який очолює адвокатуру. Він зобов'язаний здійснювати переслідування щодо особливо тяжких і складних за характером злочинів, зокрема тяжкого вбивства та інших, коли цього вимагають "суспільні інтереси" або виникають складності у здійсненні кримінального переслідування; він має право взяти на себе й переслідування в справі, порушеній іншими особами, в будь-якій стадії процесу.

Директор публічних переслідувань може залучити солісітора за своїм вибором для здійснення кримінального переслідування від його імені. Він зобов'язаний сприяти в питаннях кримінального переслідування порадами і допомогою керівним чиновникам поліції, судовим клеркам та іншим особам, які беруть участь у кримінальному процесі. Він також може виділити в їхнє розпорядження спеціальні суми для отримання наукових доказів, для оплати особливих витрат адвокатів.

Обвинувальні повноваження надано і ряду адміністративних відомств у справах про ті злочини, які зачіпають їхні інтереси. Так, управління пошт переслідує винних у злочинах, передбачених законом про поштову службу; міністерство праці – у справах про порушення фабричного законодавства; міністерство торгівлі – у справах про порушення законодавства відносно міри й ваги та про банкрутство.

 

< Попередня   Наступна >