3.5. СПОЛУЧЕНІ ШТАТИ АМЕРИКИ

3.5.1. Досудове провадження

1. Початок провадження кримінальної справи 2. Привілей свідка. 3. Особи і органи, що мають право на кримінальне переслідування. 4. Атторней. 5. Коронер. 6. Попереднє слухання справи у суді.

1. Провадження з конкретної кримінальної справи вважається розпочатим з моменту отримання інформації про злочин та її реєстрації, як правило, в поліції. Далі проводиться перевірка і оформлення фактичних даних. За результатами досудового етапу провадження приймаються рішення, які і визначають долю справи і особи, яка притягується до кримінальної відповідальності, – про припинення досудового розслідування, порушення кримінального переслідування тощо.

Поліцейським дозволено виявляти і збирати предмети та документи, опитувати потерпілих, свідків, підозрюваних, упроваджувати інформаторів і отримувати необхідні дані від них, оглядати житлові та службові приміщення.

Зібрані поліцією фактичні дані використовуються для застосування заходів процесуального примусу. Для таких заходів примусу, як арешт і обшук, встановлений особливий правовий режим, "Право народу на охорону особи, житла, паперів та майна від необгрунтованих обшуків або арештів не повинно порушуватися і ордера на обшук або арешт не будуть видаватися без достатніх підстав, підтверджених присягою або урочистою обіцянкою. Такі ордера мають містити детальний опис місця обшуку, а також осіб і майна, які підлягають арешту" (IV поправка до Конституції США).

При взятті під варту (за наказом суду чи без нього) поліція:

• обшукує підозрюваного і вилучає у нього зброю, предмети, які можуть слугувати як докази у справі;

• заносить у поліцейський журнал прізвище та ім'я арештованого, час його доставки та суть того, в чому вінпідозрюється;

• фотографує і знімає відбитки пальців;

• дає можливість хоча б один раз зателефонувати будь-якій особі (родичам, друзям, адвокату).

У справах про менш тяжкі злочини затриманий може бути відпущений під письмове зобов'язання про явку за викликом, під заставу або обіцянку, що він вишле поштою узгоджену суму грошової застави і буде своєчасно з'являтися за викликом суду чи особи яка проводить розслідування справи.

Найрозгювсюдженішою слідчою дією є допит. Особливістю його є те, що в законі відсутній чітко зафіксований порядок його оформлення. Не вимагається установлена форма (дані про особу допитуваного, попередження про кримінальну відповідальність за дачу неправдивих показань, час допиту, застосування звукозапису). Поліцейський фіксує показання в своєму записнику, а потім – у звіті за результатами розслідування справи. Цим звітом він може користуватися, коли його викличуть у суд і запропонують дати під присягою показання з приводу того, що і як він довідався у ході розслідування справи.

Закон основну увагу надає створенню умов, які б виключали можливість зловживань при провадженні допитів. Однією із таких умов є рішення Верховного суду США у справах Ескобедо і Міранди:

? визнання своєї вини підозрюваним під час допиту в поліції не можна вважати допустимим доказом, якщо воно було зроблено після відмови надати підозрюваному можливість зустрітись зі своїм захисником;

? до того, як буде задано будь-яке питання, особа має бути попереджена, що у неї є право на мовчання, що будь-яка заява, яку особа зробить, може бути використана в якості доказу проти неї, а також що в неї є право на те,щоб був присутній його або призначений захисник.

2. Привілей свідка. "Будь-яка особа може бути свідком, якщо інше не передбачено Федеральними правилами доказування" (правило 601). Винятки:

? свідок не може давати показання з приводу якогось, факту, якщо не подані докази, достатні для висновку те, що даний свідок особисто сприймав цей факт (правило 602);

? свідок не може давати показання, якщо не принесе присягу або урочисто не запевнить, що буде говорити тільки правду (правило 603);

? суддя, головуючий при розгляді конкретної кримінальної справи, не може бути свідком по даній справі (правило 605);

? не може давати показання і присяжний з приводу обставин, пов'язаних зі справою, у розгляді якої він брав .., участь. Він також має право відмовитись від дачі показань про те, як проходило обговорення у нарадчій кімнаті при постановленні вердикту і що вплинуло на зайняту ним позицію (правило 606).

Ряд привілеїв свідка закріплено в інших нормативних актах:

• свідок може не давати показання проти себе (привілей проти самообвинувачення);

• право свідка на адвокатську, лікарську, комерційну, подружню, сімейну таємницю, таємницю сповіді (Звід законів штату Флорида);

• обвинувачений у кримінальній справі має привілей не бути викликаним в якості свідка і не давати показань;

• будь-яка особа має привілей відмови від розкриття будь-якого матеріалу, який може бути інкримінований їй;

• особа, яка перебуває у шлюбі має право відмовитися віддачі показань проти особи або власності своїх родичів,а також осіб, які проживають разом з нею (§§ 930, 940,972 Доказового кодексу штату Каліфорнія).

Існують й інші привілеї (більш детально див.: Гуценко К.Ф., Головко Л.В., Филимонов БА. У головний процесе западных государств. - М., 2002. - С. 234-238).

Законом про реформу інституту безпеки свідків 1984 р. визначаються заходи, які можуть бути застосовані правоохоронними органами:

? забезпечення зміни місця проживання з наданням допомоги з перевезення меблів і товарів домашнього вжитку;

? сприяння у зміні місця роботи;

? заміна документів, що ідентифікують особу;

? нерозголошення відомостей про нове місце проживання.

3. Особи і органи, що мають право на кримінальне переслідування. Порушувати кримінальне переслідування й підтримувати обвинувачення в суді може потерпілий від злочину. Але не всякий потерпілий має необхідну освіту, хист, засоби, необхідні для збирання доказів. У США є численні приватні розшукові бюро, які за плату проводять розшуки на користь того, хто до них звертається. Агенти розшукових бюро часто виступають у суді як свідки обвинувачення і на їхніх показаннях грунтуються вироки. До послуг таких бюро і пов'язаних з ними юридичних контор, як правило, звертаються фірми й об'єднання, якщо вони є потерпілими й бажають порушити й вести кримінальне переслідування.

Як уже зазначалось у попередній главі, в більшості випадків кримінальне переслідування в США порушується і ведеться поліцією, федеральним бюро розслідувань (ФБР) і органами атторнейської служби.

Основним органом розслідування є поліція, до складу якої входять численні установи, які створюються різними владами. Прийнято розрізняти поліцію федеральну, поліцію штатів і місцеву.

ФБР розслідує найнебезпечніші злочини, які переслідуються за федеральними законами. ФБР – це також і контр-розвідувальна служба США.

Характер діяльності інших федеральних органів розслідування у межах поліції визначений федеральним законодавством з урахуванням їхньої належності до тієї чи іншої галузі виконавчої влади. Так, Секретна служба, яка є частиною Міністерства фінансів США, розслідує фальшування грошей та інші злочини, які завдають шкоди фінансовій системі США. На неї ж покладено розслідування і попередження злочинів, які стосуються безпеки президента й віце-президента, членів їхніх сімей, а також безпеки деяких членів уряду США.

Федеральне бюро імміграції та натуралізації Міністерства юстиції США здійснює розслідування порушень законів про імміграцію та натуралізацію.

Компетенція органів розслідування, які входять до структури поліції кожного із штатів, визначається законодавством штатів, їхня територіальна юрисдикція обмежена штатом. Начальник поліції підпорядковується губернатору.

Компетенція федеральних органів розслідування і відповідних органів у штатах чітко не розмежована, оскільки відповідальність за деякі злочини може бути передбачена й федеральним законом, і законом штату. Місцева поліція являє собою багато різних за структурою так званих поліцейських сил: очолювана шерифом поліція округу, поліція самоврядних населених пунктів, поліція міст.

4. Атторней – особа, яка здійснює правозастосовну діяльність від імені та в інтересах довірителя. Таким довірителем може бути, наприклад, федеральний уряд, уряд штату чи орган місцевого самоврядування. Один із основних обов'язків атторнея – проведення розслідування порушень закону і пред'явлення обвинувачення в кримінальних справах.

Для виконання своїх обов'язків атторнеї багатьох адміністративно-територіальних одиниць, великих міст мають у своєму розпорядженні спеціальні відділи слідчих, сформованих із співробітників атторнея, або із співробітників поліції, які передаються в його розпорядження тимчасово.

Федеральна атторнейська служба складається з окружних атторнеїв (один на два–три штати), генерал-атторнея (міністра юстиції) та їхніх помічників. Всіх їх призначає президент США за порадою і згодою сенату строком на чотири роки.

У більшості штатів атторнеї обираються населенням на чотири роки, в інших штатах – призначаються губернатором або генерал-атторнеєм. Генералатторней обирається або призначається губернатором штату і майже не залежить від нього, а останній – не підпорядковується федеральній владі.

Атторней має широкі повноваження. Він може порушити кримінальне переслідування, припинити справу одноособовим рішенням, у тому числі й тоді, коли справа вже знаходиться на розгляді суду. При цьому він не зобов'язаний виносити мотивовану постанову.

Як уже відмічалося, "атторней" часто перекладається як "прокурор", становище атторнея в системі органів влади, сфера діяльності й правомочності його мають значні відмінності порівняно з тими, які є в країнах, де існує інститут прокуратури.

Як повірений у юридичних справах виконавчої влади атторней має у зв'язку з цим велику владу, значно більшу, ніж прокурор у тій чи іншій західноєвропейській країні. Він може виступати як адвокат у цивільній справі та обвинувач у кримінальній справі, як урядовий юрисконсульт з техніко-юридичних питань і як радник із широких проблем політики. Атторнейські служби управляють тюрмами і займаються справами іммігрантів; співробітники цих служб діють як слідчі й розшукові агентства; у віданні генерального атторнея

США знаходяться контррозвідка й політичний розшук функції, які в інших країнах покладені на відомства, організаційно не пов'язані з прокуратурою.

5. Органом розслідування в США є також коронер. Він встановлює причини смерті у тих випадках, коли вони не відомі або коли є підстави припускати, що смерть була насильною. Коронер проводить розслідування з участю присяжних, кількість яких установлене процесуальним законодавством штатів. Якщо в межах округу виявлено труп, коронер проводить його попередній огляд. Потім із числа місцевих жителів він скликає присяжних, які беруть участь в огляді трупа й допиті свідків. Коли коронер і присяжні не можуть визначити причину смерті, вони вправі розпорядитися про проведення судово-медичного розтину трупа. Висновки коронерського розслідування називаються вердиктом. У ньому вказується, чи мало місце вбивство, яка медична причина смерті, коли, де і яким чином було здійснено вбивство, а також ім'я винного, якщо воно встановлене.

Цей вердикт не є актом віддання до суду. Відповідно до порядку, встановленому у штаті, він направляється окружному атторнею, який складає обвинувальний акт і передає його до органу віддання до суду – великого журі, якщо законом штату воно передбачене, або безпосередньо до суду. Вердикт разом із матеріалами розслідування може бути направлений коронером також безпосередньо до суду, при якому має бути скликане велике журі. Ні обвинувач, ні велике журі, ні суд у своїх рішеннях не зв'язані цим вердиктом. Вони можуть установити, наприклад, що смерть була наслідком злочину, хоч коронерське розслідування дійшло висновку, що мав місце нещасний випадок. Коронер і судово-медичний експерт виступають потім у суді як свідки.

Органами розслідування в США є також різного роду комітети й комісії, створювані органами виконавчої влади (комітет з розслідування організованої злочинності, комісія з розслідування вбивства президента Джона Кеннеді та ін.).

Формально вважається, що дані, зібрані органами розслідування, не мають доказової ваги і призначені як матеріал для підтримання обвинувачення, а не для суду. Поліцейські і співробітники ФБР виступають як свідки в суді з приводу виявлених ними обставин, а також подають суду заяви допитаних осіб. Після закінчення розслідування справа передається до суду. Потерпілий може звернутися до суду й безпосередньо.

6. Попереднє слухання справи у суді. Офіційно вважається, що процесуальною стадією розслідування кримінальної справи є попереднє слухання справи в суді, діяльність же поліції та ФБР з розслідування злочинів виходить за межі кримінального процесу, тобто є не процесуальною. У зв'язку з цим теоретично першим кроком кримінального процесу в США вважається доставка до мирового судді (магістрату) особи, яка заарештована за підозрою у вчиненні злочину, для з'ясування питання про обгрунтованість порушення кримінального переслідування і про запобіжний захід.

Після приводу обвинуваченого суддя повинен повідомити йому про висунуте проти нього обвинувачення, про право на сприяння захисника під час попереднього розслідування і на відмову від такого розслідування. Якщо обвинувачений відмовився від попереднього розслідування, суддя пред'являє йому обвинувачення і вирішує питання про те, відпустити його під заставу чи взяти під варту. Суддя з власної ініціативи може, а за клопотанням атторнея – зобов'язаний допитати свідків обвинувачення і зафіксувати їхні показання. Якщо обвинувачений не відмовився від розслідування справи, суддя може надати йому певний строк для запрошення захисника й для виклику свідків.

Розслідування має бути закінченим, як правило, в одному засіданні. Спочатку допитуються свідки обвинувачення. Обвинувачений і його захисник можуть піддати їх перехресному допиту. Після цього обвинувачений має право дати пояснення щодо пред'явленого йому обвинувачення, а також показання під присягою як свідок захисту. Потім допитуються свідки захисту, яких обвинувач може піддати перехресному допиту. Показання свідків, а також пояснення і показання обвинуваченого заносяться до протоколу або стенографуються.

Заслухавши показання і пояснення, суддя вирішує питання про те, чи достатньо підстав для притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності. Якщо таких підстав немає, він постановляє зняти з обвинуваченого обвинувачення,тобто припинити справу. З'ясувавши ж, що таких підстав достатньо, суддя притягує обвинуваченого до кримінальної відповідальності і, якщо справа йому підсудна, у тому ж засіданні вирішує справу по суті й виносить вирок. Якщо ж справа йому не підсудна, нижчий суд направляє її до того суду, якому вона підсудна.