139

---

3. ПРОЦЕСУАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОКРЕМИХ ЗАПОБІЖНИХ ЗАХОДІВ

Процесуальну характеристику запобіжних заходів буде проведено за такою логіко-правовою схемою:1) визначення запобіжного заходу;2) спосіб запобігання; .3) мета застосування;4) підстави застосування;5) умови застосування;6) процесуальний порядок застосування;7) строк дії;8) юридична відповідальність за порушення3.1. Процесуальна характеристика ізоляційних запобіжних заходівПроцесуальна характеристика затримання.1. Затримання — це тимчасова ізоляція підозрюваної у вчиненні злочину особи шляхом поміщення її до спеціальної установи.До прийняття Конституції України затримання вважали невідкладною слідчою дією. В частині 3 ст. 29 Основного закону нашої держави вперше було зазначено, що затримання є тимчасовим запобіжним заходом. Пізніше — в ході "малої судової реформи" — затримання дістало такого "статусу" і в кримінально-процесуальному законі — ч. 2 ст. 149 КПК. Хоча до цього часу вчені дискутують з приводу того, чи є затримання запобіжним заходом, чи слідчою дією.Кримінально-процесуальне затримання слід відрізняти від:— фізичного затримання особи на місці вчинення злочину або з поличним (п. 2 ст. 94 КПК), що має характер захоплення і його можуть здійснити як представники влади, так і окремі громадяни;— доставлення особи до правоохоронного органу на строк до однієї години в порядку, передбаченому законодавством України про адміністративні правопорушення;— затримання особи (до 3 годин) в адміністративному порядку. Зазначені дії відрізняються від кримінально-процесуальногозатримання за метою, мотивами, підставами, умовами, суб'єктами, строками, порядком здійснення.2. Спосіб запобігання: обмеження свободи підозрюваного шляхом поміщення його до спеціальної установи: ізолятора тим часового тримання або на гауптвахту (для в

ійськовослужбовців).3. Мета затримання: 1) з'ясувати причетність затриманого до злочину;2) вирішити питання про застосування до нього запобіжного заходу у вигляді взяття під варту (тому затримання і називають тимчасовим запобіжним заходом, бо протягом строку затримання треба вирішити питання про необхідність обрання "постійного" заходу —взяття під варту).4. Підстави застосування. Згідно із ч. 1 ст. 106 КПК особу може бути затримано за підозрою у вчиненні злочину лише за наявності однієї з таких підстав:1) якщо цю особу застали при вчиненні злочину або безпосередньо після його вчинення;2) якщо очевидці, в тому числі й потерпілі, прямо вкажуть на певну особу, що саме вона вчинила злочин;3) якщо на підозрюваному або на його одязі, при ньому або в його житлі буде виявлено явні сліди злочину;4) за наявності інших даних, що дають підстави підозрювати особу у вчиненні злочину, її може бути затримано лише в тому разі, якщо: — ця особа намагалася втекти, або— вона не має постійного місця проживання, або— не встановлено особи підозрюваного. 5. Умова застосування затримання: за злочин, у вчиненні якого підозрюють особу, може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі.6. Процесуальний порядок застосування затримання. За наявності підстав до затримання орган дізнання (слідчий, прокурор): 1) роз'яснює особі право мати побачення із захисником з моменту затримання, про що складають протокол (ч. 2 ст. 21 КПК);2) складає протокол затримання, в якому роз'яснює затриманому його права та обов'язки (ч. З ст. 106 КПК);3) копію протоколу з переліком прав і обов'язків негайно: • вручає затриманому;• направляє прокуророві (на вимогу прокурора надсилає йому також матеріали, що були підставою для затримання);4) негайно повідомляє про затримання особи одного з її родичів.Якщо затримано співробітника кадрового складу розвідувального органу, то повідомляє цей орган. Затримання і пов'язані з цим обшук особи та огляд речей кадрового співробітника розвідувального органу при виконанні ним своїх службових обов'язків здійснюються тільки в присутності офіційних представників цього органу (ч. 2 ст. 20 Закону України від 22 березня 2001 р. "Про розвідувальні органи України").  У разі затримання помічника-консультанта народного депутата правоохоронні органи зобов'язані невідкладно повідомити про це народного депутата (ч. 5 ст. 34 Закону України "Про статус народного депутата України");5) поміщає затриманого до місця попереднього ув'язнення (ізолятора тимчасового тримання);6) у разі оскарження затримання до суду, скаргу негайно надсилає начальник місця попереднього ув'язнення до суду (порядок розгляду суддею таких скарг регламентовано в ч. 7 ст. 106 КПК);7) якщо у встановлений законом строк затримання постанова судді про застосування до затриманої особи запобіжного заходу у вигляді взяття під варту або постанова про звільнення затриманого не надійшла до установи попереднього ув'язнення, начальник місця ув'язнення звільняє цю особу, про що складає протокол і направляє повідомлення про це посадовій особі чи органу, який здійснював затримання.7. Строк затримання — до 72 годин.Строк починається з моменту фактичного затримання особи, а закінчується — моментом:• звільнення її у зв'язку з не підтвердженням підозри;• обрання запобіжного заходу, не пов'язаного із позбавленням волі;• обрання судом запобіжного заходу — взяття під варту. Якщо для обрання затриманому запобіжного заходу необхіднододатково вивчити дані про особу затриманого чи з'ясувати інші обставини, які мають значення для прийняття рішення з цього питання, то суддя, який розглядає подання органу дізнання (слідчого, прокурора) про взяття особи під варту, вправі продовжити затримання до 10, а за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого — до 15 діб, про що виносить постанову (ч. 8 ст. 165-2 КПК)'. Військовослужбовця, який вчинив діяння з ознаками злочину, можна тримати на гауптвахті Служби правопорядку строком до З діб, сповістивши протягом доби органи, які проводять досудове слідство, та органи прокуратури, начальника гарнізону і відповідного органу управління Служби правопорядку (ч. З ст. 82 Закону України від 24 березня 1999 р. "Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України").Капітан судна має право затримати особу, яку підозрюють у вчиненні кримінально караного діяння, до передання її відповідним правоохоронним органам у першому порту України. За необхідності капітан судна може відправити цю особу і матеріали дізнання в Україну на іншому судні, зареєстрованому в нашій державі (ч. 2 ст. 67 Кодексу торговельного мореплавства України).8. Юридична відповідальність за порушення:кримінально-правова:— для затриманого — за втечу з місця попереднього ув'язнення - ст. 393 КК;— для дізнавача, начальника органу дізнання, слідчого, прокурора, судді — за завідомо незаконний арешт — ст. 371 КК.Процесуальна характеристика взяття під варту.1. Взяття під варту (арешт) — це обмеження особистої свободи підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого шляхом поміщення їх до спеціальної установи.2. Спосіб запобігання: обмеження свободи особи шляхом поміщення її до спеціальної установи:• слідчого ізолятора (далі — СІЗО) Державного департаменту з питань виконання покарань;• дисциплінарного ізолятора або карцеру установи виконання покарань (ст. 4 Закону України від ЗО червня 1993 р. "Про попереднє ув'язнення");• гауптвахти Військової служби правопорядку у Збройних Силах України — для осіб, що відбувають покарання у дисциплінарних батальйонах і притягаються до кримінальної відповідальності за вчинення іншого злочину (статті 14, 17 Кримінально-виконавчого кодексу України, далі — КВК). ,Враховуючи характеристики окремих осіб і характер певних злочинів законодавець встановлює особливий порядок утримання осіб під вартою:• затримані або взяті під варту працівники міліції утримуються в установах Державного департаменту з питань виконання покарань окремо від інших осіб або на гарнізонній гауптвахті (ч. 7 ст. 21Закону України "Про міліцію");• особи, які раніше працювали в органах внутрішніх справ, Військовій службі правопорядку у Збройних Силах України, службі безпеки, прокуратурі, юстиції та в суді, — окремо від інших осіб,які перебувають під вартою;• особи, підозрювані або обвинувачувані у вчиненні злочинів,відповідальність за які передбачена статтями 173—177 (злочини проти трудових прав, авторського права і суміжних прав, права на об'єкти промислової власності), 200—235 (злочини у сфері господарської діяльності) КК, — окремо від інших осіб, які перебувають під вартою (ст. 8 Закону України від 30 червня 1993 року "Про попереднє ув'язнення");• в інших випадках, передбачених ст. 8 "Роздільне тримання у місцях попереднього ув'язнення" Закону України "Про попереднє ув'язнення".Таким чином особу ізолюють від суспільства. Побачення з родичами їй може бути надано тільки з дозволу особи, яка провадить розслідування, терміном від однієї до двох годин, як правило, не більше одного разу на місяць.3. Мета взяття під варту збігається із загальною метою застосування запобіжних заходів. Це найсуворіший запобіжний захід. Тому його застосовують лише в разі, якщо жоден інший запобіжний захід не може забезпечити досягнення мети, передбаченої ч. 1 ст. 148КПК.4. Підстави застосування збігаються із загальними підставами застосування запобіжних заходів.5. Умова застосування. Взяття під варту застосовують у справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад три роки. У виняткових випадках —якщо кримінальним законом передбачено м'якіше покарання,наприклад, якщо обвинувачений: • не має постійного місця проживання;• порушив інший запобіжний захід.6. Процесуальний порядок застосування:1) орган дізнання або слідчий вносить за згодою прокурора подання до суду. Таке саме подання вправі внести прокурор. Вирішуючи питання про внесення подання до суду, останній зобов'язаний ознайомитися з усіма матеріалами, що дають підстави для взяття під варту, перевірити законність одержання доказів, їх достатність для обвинувачення;2) якщо в поданні ставиться питання про взяття під варту особи,яка перебуває на волі, суддя вправі своєю постановою дати дозвіл на затримання підозрюваного, обвинуваченого і доставку його в суд під вартою. Затримання в цьому випадку не може тривати більше72 годин, а в разі, якщо особа перебуває за межами населеного пункту, в якому діє суд, — не більше 48 годин з моменту доставки затриманого в цей населений пункт;3) суддя вивчає матеріали кримінальної справи, надані органами Дізнання, слідчим, прокурором, допитує підозрюваного чи обвинуваченого, а за потреби бере пояснення в особи, у провадженні якої перебуває справа, вислуховує думку прокурора, захисника, якщо він з'явився, і виносить постанову:• про відмову в обранні запобіжного заходу, якщо для його обрання немає підстав;• про обрання підозрюваному, обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.Відмовивши в обранні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, суд вправі обрати підозрюваному, обвинуваченому запобіжний захід, не пов'язаний із триманням під вартою;4) слідчий (дізнавач) ознайомлює обвинуваченого з постановою судді про обрання або про відмову в обранні запобіжного заходу;5) після взяття під варту слідчий зобов'язаний виконати такі дії: • вжити заходів піклування про неповнолітніх дітей заарештованого і повідомити про це письмово прокурора і заарештованого,а копію листів приєднати до справи;• вжити заходів щодо охорони майна ув'язненого;• повідомити дружину (іншого родича) та адміністрацію за місцем роботи чи навчання заарештованого. Згідно з ч. 5 ст. 5 Закону України "Про міліцію" міліція "негайно, але не пізніше як через дві години після затримання або арешту (взяття під варту) осіб повідомляє про їх місцеперебування родичам та у разі заявлення усної або письмової вимоги — захиснику";• якщо заарештований є іноземцем, то направити постанову судді до Міністерства закордонних справ;• у разі арешту помічника-консультанта народного депутата право охоронні органи зобов'язані невідкладно повідомити про це народного депутата (ч. 5 ст. 34 Закону України "Про статус народного депутата України");6) на постанову судді прокурор, підозрюваний, обвинувачений,його захисник або законний представник протягом трьох діб з дня її винесення можуть подати апеляцію до апеляційного суду. Однак це не зупиняє виконання постанови судді;7) якщо для обрання затриманому запобіжного заходу необхідно додатково вивчити дані про його особу або з'ясувати інші обставини,які мають значення для прийняття рішення з цього питання, то суддя вправі продовжити затримання до 10, а за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого — до 15 діб, про що виноситься постанова. Якщо така необхідність виникне при вирішенні цього питання щодо особи, яку не затримували, суддя вправі відкласти його розгляд на строк до 10 діб і вжити заходів задля забезпечення на цей період її належної поведінки або своєю постановою затримати підозрюваного, обвинуваченого на цей строк (ст. 165-2 КПК).Взяття особи під варту зумовлює спеціальний порядок (режим) спілкування з нею слідчого, що залежить від того, де відбуватиметься спілкування: в місці провадження досудового слідства чи в слідчому ізоляторі.Порядок спілкування слідчого із заарештованим в місці провадження досудового слідства: 1) складають вимогу про видачу ув'язненого із приміщення СІЗО до приміщення ізолятора тимчасового тримання органу дізнання і довіреність на ім'я старшого конвою, які підписує начальник органу дізнання і ставить на свій підпис гербову печатку;2) якщо ув'язнений перебуває на обліку в іншому органі дізнання(не в слідчого, а у певному райвідділі), то вимогу про видачу складає цей орган. У вимозі вказується, що ув'язнений підлягає видачі із СІЗО до іншого органу;3) ці документи передають старшому конвою, який доставляє ув'язненого до райвідділу (ізолятора тимчасового тримання) і доповідає про це слідчому;4) спілкування (провадження слідчих дій) у приміщенні ізолятора тимчасового тримання відбувається з дозволу начальника органу дізнання.Порядок спілкування слідчого із заарештованим у СІЗО:1) складають вимогу про видачу ув'язненого слідчому в приміщенні СІЗО, яку підписує начальник органу дізнання і ставить на свій підпис гербову печатку. Якщо участь у слідчих діях у приміщенні СІЗО мають брати інші суб'єкти (експерт, захисник, учасник очної ставки тощо), то у вимозі вказують і цих осіб. Слідчий попереджає їх про необхідність взяти із собою до СІЗО документи, що посвідчують особу;2) у канцелярії СІЗО слідчому на вимозі указується номер камери, в якій перебуває ув'язнений;3) у приміщенні СІЗО, в якому розміщуються слідчі камери,черговий виводить ув'язненого до відповідної камери для провадження з ним слідчих дій;4) по закінченні слідчої дії слідчий передає ув'язненого черговому.7. Строки тримання під вартою.Тримання під вартою під час досудового слідства згідно з ч. 1 ст. 156 КПК може тривати не більше 2 місяців.Строк тримання під вартою обчислюють з моменту взяття під варту, а якщо йому передувало затримання підозрюваного, — з моменту затримання, і до моменту направлення прокурором кримінальної справи з обвинувальним висновком до суду або до моменту скасування або заміни на інший, більш м'який запобіжний захід.Якщо у двомісячний строк розслідування справи закінчити неможливо, а підстав для скасування чи заміни запобіжного заходу на більш м'який немає, його може бути продовжено:1) до 4місяців — за поданням, погодженим із прокурором, який Здійснює нагляд за додержанням законів органами дізнання і досудового слідства, або самим цим прокурором, суддею того суду, який виніс постанову про застосування запобіжного заходу;2) до 9 місяців — за поданням, погодженим із заступником Генерального прокурора України, прокурором Автономної РеспублікиКрим, області, міст Києва і Севастополя та прирівняними до нихпрокурорами, або самим цим прокурором у справах про тяжкі йособливо тяжкі злочини, суддею апеляційного суду;3) до 18місяців — за поданням, погодженим із Генеральним прокурором України, його заступником, або самим цим прокурором вособливо складних справах про особливо тяжкі злочини, суддею Верховного Суду України.Строк тримання під вартою на досудовому слідстві може бути продовжено за наявності таких умов:• якщо розслідування справи у повному обсязі у зазначені вищестроки закінчити неможливо;• якщо немає підстав для зміни запобіжного заходу.Прокурор, який здійснює нагляд за виконанням законів при провадженні розслідування у певній справі, має право дати згоду щодо направлення справи до суду в частині доведеного обвинувачення. У цьому разі справу в частині нерозслідуваних злочинів чи епізодів злочинної діяльності з додержанням вимог ст. 26 КПК виділяють в окреме провадження і закінчують у загальному порядку.Матеріали закінченої розслідуванням кримінальної справи має бути пред'явлено обвинуваченому, взятому під варту, та його захисникові не пізніше ніж за місяць до закінчення граничного строку тримання під вартою (18 місяців). Якщо ж це зроблено пізніше, то після закінчення граничного строку тримання під вартою обвинуваченого негайно звільняють. При цьому за обвинуваченим та його захисником зберігається право на ознайомлення з матеріалами справи. Якщо матеріали кримінальної справи було пред'явлено обвинуваченому та його захисникові з додержанням місячного терміну до закінчення граничного строку тримання під вартою, але його виявилося недостатньо для ознайомлення з матеріалами справи, зазначений строк може бути продовжено суддею апеляційного суду за поданням слідчого, погодженим з Генеральним прокурором України чи його заступником, або поданням цього прокурора чи його заступника. Якщо у справі беруть участь кілька обвинуваче- . них, яких тримають під вартою, і хоча б одному з них місячного строку виявилося недостатньо для ознайомлення з матеріалами справи, то зазначене подання може бути внесено щодо того обвинуваченого або тих обвинувачених, які ознайомилися з матеріалами справи, якщо ще є необхідність у застосуванні до нього або до них взяття під варту і немає підстав для обрання іншого запобіжного заходу.При поверненні судом справи прокуророві на додаткове розслідування строк тримання обвинуваченого під вартою обчислюють з моменту надходження справи прокурору, він не може перевищувати2 місяців. Далі цей строк продовжують з урахуванням часу перебування обвинуваченого під вартою до направлення справи до суду.Порядок продовження строків тримання під вартою закріплено в ст. 165-3 КПК, де зазначено, що: за відсутності підстав для зміни запобіжного заходу чи у разі неможливості закінчення розслідування справи в частині доведеного обвинувачення, слідчий за погодженням з відповідним прокурором або прокурор звертається до суду з поданням про продовження строку тримання під вартою. У поданні зазначають причини, у зв'язку з якими необхідно продовжити строк, обставини та факти, що належить дослідити, докази, які підтверджують, що злочин вчинено особою, яку тримають під вартою, і обґрунтування необхідності збереження цього запобіжного заходу.Із поданням про продовження строку тримання особи під вартою звертаються до суду:1) при продовженні строку тримання під вартою до 4 місяців —не пізніше ніж за 5 діб до закінчення строку тримання особи підвартою;2) при продовженні строку тримання під вартою до 9 місяців —не пізніше 15 діб до закінчення строку тримання під вартою;3) при продовженні строку тримання під вартою до 18 місяців —не пізніше 20 діб до закінчення строку тримання під вартою;4) при продовженні строку тримання під вартою для ознайомлення обвинуваченого та його захисника з матеріалами кримінальноїсправи — не пізніше ніж за 5 діб до закінчення граничного строкутримання під вартою.Одержавши подання, суддя:• вивчає матеріали кримінальної справи;• за необхідності опитує обвинуваченого, особу, у провадженніякої перебуває справа;• вислуховує думку прокурора, захисника, якщо він з'явився;• якщо є до того підстави, виносить постанову про продовженнястроку тримання під вартою або відмовляє в його продовженні.У разі закінчення строку тримання під вартою як запобіжного заходу, якщо його не продовжено у встановленому порядку, орган дізнання, слідчий, прокурор зобов'язаний негайно звільнити особу з-під варти.Осіб звільняють з-під варти у випадках: • скасування запобіжного заходу;• зміни запобіжного заходу;• закінчення передбаченого законом строку тримання під вартоюяк запобіжного заходу, якщо його не продовжено в установленомузаконом порядку. Начальник установи попереднього ув'язненнязобов'язаний негайно звільнити з-під варти обвинуваченого, щодоякого постанова судді про продовження строку тримання під вартою на день закінчення строку тримання під вартою не надійшла. При цьому він надсилає повідомлення особі чи органу, у провадженні яких перебуває справа, та відповідному прокурору, який здійснює нагляд за розслідуванням.Постанова, вирок або ухвала про звільнення особи, взятої під варту, підлягає виконанню негайно після їх надходження до місця попереднього ув'язнення (ч. З ст. 20 Закону України "Про попереднє ув'язнення").Із метою запобігання порушення строків тримання під вартою адміністрація установи, де утримують заарештованого, заздалегідь нагадує органу, за яким він рахується, про закінчення строку.Згідно з п. З ст. 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права тримання під вартою осіб, які очікують судового розгляду справи щодо себе, не повинно бути загальним правилом. Воно може застосовуватись тільки у разі, якщо є розумним і необхідним, щоб запобігти втечі, впливу на свідків чи потерпілих, рецидиву злочину, а також за очевидної небезпечності особи для суспільства.Мінімальними стандартними правилами Організації Об'єднаних Націй щодо заходів, не пов'язаних із тюремним ув'язненням, (Токійськими правилами) від 14 грудня 1990 р. передбачено, що "взяття під варту застосовується у судочинстві в кримінальних справах як крайня міра за умови належного врахування інтересів розслідування гіпотетичного правопорушення і захисту суспільства і жертви" (ч. 1 ст. 6).У судових стадіях кримінального процесу строки тримання під вартою законом у числовому вимірі не регламентовано. В міжнародних правових документах, ратифікованих Україною, йдеться про те, що кожна заарештована людина має право на судовий розгляд упродовж розумного строку (ч. З ст. 5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини; ч. З ст. 9 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права).Поняття "розумний строк" є оціночним. До того ж для кожного заінтересованого суб'єкта судового розгляду "розумність" буде різною. Проте в будь-якому разі це поняття означає, що:• кримінальну справу щодо заарештованої особи має бути розглянуто в суді без невиправданих затримок, що її у вітчизняній судовий практиці називають "тяганиною";• роботу суду має бути організовано таким чином, щоб кримінальні справи щодо заарештованих розглядалися в першу чергу.За завідомо незаконне взяття під варту (арешт) передбачено кримінальну відповідальність (ст. 371 КК).8. Юридична відповідальність за порушення: кримінально-правова:— для ув'язненого — за втечу з місця попереднього ув'язнення —ст. 393 КК;— для дізнавача, начальника органу дізнання, слідчого, прокурора, судді — за завідомо незаконний арешт — ст. 371 КК.Нагляд за законністю утримання затриманих та взятих під варту осіб здійснює прокурор.Перевірка законності утримання цих осіб належить також до компетенції Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, який згідно з п. 8 ст. 13 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" має право відвідувати у будь-який час місця тримання затриманих, попереднього ув'язнення, опитувати осіб, які там перебувають, та одержувати інформацію щодо умов їх тримання. 3.2. Процесуальна характеристика іі ізоляційних запобіжних заходівПроцесуальна характеристика підписки про невиїзд.1. Підписка про невиїзд — це покладання на підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого обов'язку не відлучатися з місця постійного проживання або з місця тимчасового перебування без дозволу органу дізнання, слідчого, прокурора, суду (судді).2. Спосіб запобігання: обмеження у пересуванні та покладання обов'язку не відлучатися з місця проживання або тимчасового перебування без відповідного дозволу.3. Мета застосування збігається із загальною метою застосування запобіжних заходів. Окрім того, підписка про невиїзд має забезпечити швидку явку суб'єкта, щодо якого її застосовано, до органів дізнання, досудового слідства, прокуратури чи суду.4. Спеціальні підстави застосування такі самі, як і загальні підстави застосування запобіжних заходів.5. Спеціальних умов застосування підписки про невиїзд законодавець не передбачає.6. Процесуальний порядок застосування: 1) складання органом дізнання, слідчим, прокурором, суддею постанови, а судом — ухвали про обрання цього запобіжного заходу;2) оголошення постанови суб'єктові, щодо якого обрано підписку про невиїзд, і роз'яснення йому прав та обов'язків;3) відібрання підписки (окремого документа).7. Строк дії підписки про невиїзд: від моменту обрання до моменту зміни або скасування. Обмеження строку дії підписки закон непередбачає. 8. Юридична відповідальність:кримінально-процесуальна: заміна підписки про невиїзд на суворіший запобіжний захід (на практиці найчастіше — арешт). Процесуальна характеристика застави.1. Застава — це внесення на депозит органу досудового слідства або суду підозрюваним, обвинуваченим, підсудним, іншими фізичними чи юридичними особами грошей або передання їм інших матеріальних цінностей.2. Способи запобігання:— спричинення побоювань у обвинуваченого втратити через свою неналежну поведінку кошти, внесені у вигляді застави. Якщо кошти вносять інші особи, то під загрозою втрати опиняються і вони, і обвинувачений ("солідарне побоювання"). Саме тому розмір застави має бути таким (див. нижче), щоб зумовити ці побоювання;— психологічний вплив заставодавця на обвинуваченого з метою забезпечити його належну поведінку та явку за викликом.3. Метою застави є:— забезпечення належної поведінки суб'єкта процесу, щодо якого її обрано;— виконання цією особою зобов'язання: • не відлучатися з місця постійного проживання або з місця тим часового перебування без дозволу слідчого чи суду;• з'явитися за викликом до органу розслідування і суду. 4. Підстави застосування застави збігаються із загальними підставами застосування запобіжних заходів.5. Спеціальних умов застосування застави законодавець не визначає. Регламентовано тільки визначення розміру застави. Він не може бути меншим: • 1 тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян —щодо особи, обвинуваченої у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину;• 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян — щодо особи, обвинуваченої у вчиненні іншого тяжкого або особливо тяжкого злочину, чи раніше судимої особи;• 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян — щодо інших осіб.У всіх випадках розмір застави не може бути меншим за розмір цивільного позову, обгрунтованого достатніми доказами.6. Процесуальний порядок застосування:1. При внесенні застави підозрюваному, обвинуваченому, підсудному роз'яснюють його обов'язки і наслідки їх невиконання, а заставодавцеві — у вчиненні якого злочину підозрюють чи обвинувачують особу, щодо якої застосовують запобіжний захід, і що в разі невиконання нею своїх обов'язків заставу буде звернено в дохід держави.Запобіжний захід у вигляді застави щодо особи, яка перебуває під вартою, до направлення справи до суду може бути обрано лише з дозволу суду, який приймав рішення про арешт, а після надходження справи до суду — судом.2. Заставодавець може відмовитися від взятих на себе зобов'язань до виникнення підстав для звернення застави в дохід держави. У цьому випадку він забезпечує явку підозрюваного, обвинуваченого,підсудного до органу розслідування чи суду для заміни йому запобіжного заходу на інший. Заставу повертають лише після обраннянового запобіжного заходу.3. Якщо підозрюваний, обвинувачений, підсудний порушує взяті на себе зобов'язання, заставу звертають у дохід держави. Це питання вирішує суд у судовому засіданні при розгляді справи або в іншому судовому засіданні. В судове засідання викликають заставодавця для дачі пояснень. Його неявка без поважних причин не перешкоджає розгляду питання про звернення застави в дохід держави.Питання про повернення застави заставодавцеві вирішує суд при розгляді справи. Заставу, внесену підозрюваним, обвинуваченим, підсудним, може бути звернено судом на виконання вироку в частині майнових стягнень.1. Строк дії: від моменту застосування до моменту зміни чи скасування або до закінчення провадження у справі. Обмеження строку дії застави закон не передбачає.8. Юридична відповідальність:кримінально-процесуальна у вигляді:— звернення застави в дохід держави (ч. 6 ст. 154-1 КПК);  — заміна застави на суворіший запобіжний захід. Процесуальна характеристика особистої поруки. 1. Особиста порука — це взяття на себе особами, що заслуговують на довіру, поручительства за належну поведінку та явку обвинуваченого за викликом і обов'язку забезпечити за необхідності доставлення його до органів дізнання, досудового слідства чи до суду за першою про те вимогою.2. Спосіб запобігання: виконання поручителями під страхом кримінально-процесуальної відповідальності у вигляді грошового стягнення обов'язку забезпечити належну поведінку та явку обвинуваченого до органів розслідування чи суду за першим викликом. Виконання цього обов'язку здійснюється шляхом психологічного впливу поручителів на обвинуваченого.3. Мета застосування: забезпечення належної поведінки обвинуваченого, яка б унеможливлювала ухилення його від слідства і суду та виконання процесуальних рішень, перешкоджання встановленню істини у справі, продовження ним злочинної діяльності.4. Спеціальні підстави застосування збігаються із загальними підставами застосування запобіжних заходів.5. Умови застосування:• поручителями можуть бути громадяни з високими моральними якостями, які чесно ставляться до праці та виконання громадських обов'язків, через що мають авторитет у колективі чи за місцем проживання і можуть завдяки цьому забезпечити належну поведінку обвинуваченого;• кількість поручителів визначає орган дізнання, слідчий, суддя чи суд, але їх не може бути менше двох;• цей запобіжний захід може бути застосовано тільки за клопотанням чи за згодою поручителів.6. Процесуальний порядок застосування:1) громадяни, які виявили бажання взяти на себе обов'язок із забезпечення належної поведінки обвинуваченого і його явки до відповідних органів, подають до органів дізнання, слідчого, прокурора чи суду заяву;2) ці органи перевіряють дані про особу поручителів і їх відносини з обвинуваченим (за необхідності може бути витребувано характеристики на поручителів, довідки, що додають до справи);3) складають постанову про обрання запобіжного заходу у вигляді особистої поруки;4) кожний поручитель дає письмове зобов'язання про те, що він забезпечить належну поведінку обвинуваченого і його явку до органів дізнання, слідчого, прокурора, суду. Одночасно поручителям повідомляють про суть справи, а також попереджають про те, що коли обвинувачений порушить цей запобіжний захід, то на них може бути накладено грошове стягнення до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;5) якщо поручителі переконаються в тому, що не зможуть виконати свій обов'язок, вони повинні негайно заявити про відмову від поручительства. В цьому разі з поручителів знімається відповідальність за невиконання обов'язку;6) у разі відмови поручителя від взятого на себе зобов'язання його заміняють іншим або обирають щодо обвинуваченого інший запобіжний захід;7) у разі ухилення обвинуваченого від явки дізнавач або слідчий складає про це протокол і приєднує його до справи;8) питання про грошове стягнення з поручителя вирішує суд у судовому засіданні при розгляді справи або в іншому судовому засіданні, до якого викликають поручителя.7. Строк дії: від моменту давання письмового зобов'язання про поручительство до заміни або скасування цього запобіжного заходу чи закінчення провадження у справі. Обмеження строку дії поруки закон не передбачає.8. Юридична відповідальність кримінально-процесуальна у вигляді:— грошового стягнення з поручителя в розмірі до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;— заміна особистої поруки на суворіший запобіжний захід. Процесуальна характеристика поруки громадської організації або трудового колективу (громадської поруки).1. Громадська порука — це взяття громадською організацією або трудовим колективом на себе обов'язку забезпечити належну поведінку та своєчасну явку обвинуваченого до органу дізнання, слідчого і в суд.Слід відрізняти цей запобіжний захід від звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності з переданням особи на поруки колективу підприємства, установи чи організації за їх клопотанням.2. Спосіб запобігання: виконання громадською організацією (трудовим колективом) юятого на себе на загальних зборах колективу обов'язку забезпечити належну поведінку та явку за викликом. Для цього застосовують заходи громадського і психологічного впливу на обвинуваченого.3. Мета: збігається із загальною метою застосування запобіжних заходів.4. Підстави такі самі, як загальні підстави застосування запобіжних заходів.5. Умовою застосування є погодження органу дізнання, слідчого,прокурора чи суду (судді) з рішенням про поручительство, прийнятим колективом на загальних зборах.6. Процесуальний порядок: 1) ознайомлення громадської організації чи трудового колективу з характером обвинувачення;2) прийняття на загальних зборах колективу громадської організації (трудового колективу) рішення про поручительство і оформлення його постановою (ч. 1 ст. 154 КПК);3) забезпечення виконання постанови може бути доручено конкретній особі;4) у разі вибуття обвинуваченого із організації (колективу) або неможливості забезпечення виконання цього запобіжного заходу організація (колектив) повинні відмовитися від поручительства і повідомити про це орган дізнання, слідчого, прокурора чи суд(суддю). Останні зобов'язані негайно обрати інший запобіжний захід;5) якщо керівництво громадської організації (трудового колективу) не вжило заходів щодо здійснення поручительства або в часноне повідомило про неправильну поведінку обвинуваченого чи проте, що він не піддається заходам громадського впливу, то орган дізнання, слідчий, прокурор, суд (суддя) можуть направити до організації (колективу) подання або ж поставити перед організацієювищого рівня питання про притягнення до відповідальності винних осіб (відповідальність може бути, окрім дисциплінарної, громадською, моральною тощо).7. Строк дії — такий самий, як і особистої поруки.8. Юридична відповідальність:кримінально-процесуальна у вигляді застосування суворішого запобіжного заходу (щодо обвинуваченого);дисциплінарна (щодо керівників громадської організації чи трудового колективу, а також щодо осіб, яким було доручено виконання постанови загальних зборів).Процесуальна характеристика нагляду командування військової частини.1. Нагляд командування військової частини — це виконання командуванням військової частини покладеного на нього обов'язку із вжиття щодо обвинуваченого (підозрюваного, підсудного, засудженого), який є військовослужбовцем, заходів, передбачених статутами Збройних Сил України, для того, щоб забезпечити його належну поведінку та явку до органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.Хто здійснює нагляд. З юридичного погляду, командування військової частини — це її командир. Саме він згідно з п. 58 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України є єдиноначальником. А от хто саме повинен здійснювати нагляд — статутами не визначено. На практиці це роблять не тільки командири військових частин, а й начальники інших структурних одиниць Збройних Сил України: командири з'єднань, військові комісари, військові коменданти та начальники гарнізонів.Щодо кого здійснюють нагляд. Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України від 25 березня 1992 р. "Про загальний військовий обов'язок і військову службу" військовослужбовців поділяють на: .• рядовий склад; • сержантський і старшинський склад;  • склад прапорщиків (мічманів);• офіцерський (молодший, старший і вищий) склад. Здійснювати нагляд за двома останніми категоріями практичнонеможливо. Прапорщики та офіцери після служби йдуть за межі військової частини — додому. А застосування таких способів нагляду, як таємне спостереження, чинним законом не передбачено. Тому на практиці нагляд командування військової частини обирають щодо рядових і сержантів та старшин.2. Спосіб запобігання: вжиття відповідних спеціальних заходів командуванням військової частини. Ці заходи пов'язані з тим, що військовослужбовець:• перебуває під наглядом свого безпосереднього начальника або добового наряду;• його позбавляють права на носіння зброї;не призначають до несення служби в складі варти (караулу);• не звільняють із розташування військової частини;• не направляють на роботу за межі військової частини.Усі ці заходи статутами Збройних Сил України не передбачено, їх напрацьовано практикою.3. Мета: забезпечення належної поведінки військовослужбовця,щодо якого обрано цей запобіжний захід, та явки його за викликом.Поняття належної поведінки військовослужбовця не визначено ні кримінально-процесуальним законом, ні статутами Збройних Сил України. Тож на практиці командування військової частини здійснює нагляд за власним розсудом: тримає військовослужбовців в ізольованих приміщеннях (іноді в коморах), на гауптвахті тощо.4. Підстави: збігаються із загальними підставами застосування запобіжних заходів.5. Умова: особа, щодо якої застосовують цей запобіжний захід, є військовослужбовцем.6. Процесуальний порядок застосування: 1) складають постанову про застосування запобіжного заходу у вигляді нагляду командування військової частини;2) постанову направляють командиру військової частини і одночасно йому повідомляють про суть справи;3) встановивши нагляд, командир військової частини повідомляє про це органу, який обрав цей запобіжний захід.7. Строк дії: з моменту встановлення командуванням військової частини нагляду до зміни цього запобіжного заходу; до закінчення провадження у справі; до звільнення військовослужбовця в запас. Обмеження строку дії нагляду командування військової частини закон не передбачає.8. Юридична відповідальність:кримінально-процесуальна у вигляді заміни цього запобіжного заходу на більш суворий для військовослужбовця, щодо якого обрано нагляд;дисциплінарна, передбачена Статутами Збройних Сил України для командування військової частини, яке не виконало покладених на нього обов'язків.Процесуальна характеристика віддання неповнолітнього під нагляд батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації дитячої установи.1. Віддання неповнолітнього під нагляд батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації дитячої установи — це покладання на зазначених суб'єктів обов'язку із забезпечення ними належної поведінкинеповнолітнього та його явки до органів дізнання, слідчого, прокурора і суду.2. Спосіб запобігання — виконання батьками, опікунами, піклувальниками або адміністрацією дитячої установи обов'язку іззабезпечення належної поведінки неповнолітнього і його явки завикликом. Зазначені суб'єкти, які за законом повинні виховувати неповнолітнього, діють шляхом психологічного впливу на неповнолітнього.3. Мета: збігається із загальною метою запобіжних заходів.4. Підстави: такі самі, що й загальні підстави застосування запобіжних заходів.5. Умови: здатність батьків та інших суб'єктів досягти мети запобіжного заходу.6. Процесуальний порядок: 1) з'ясування дізнавачем, слідчим, прокурором, судом (суддею)можливостей батьків (та інших суб'єктів) забезпечити належну поведінку неповнолітнього і явку його за викликом;2) складання постанови про віддання неповнолітнього піднагляд;3) відібрання від осіб, яким передають під нагляд неповнолітнього, письмового зобов'язання;4) роз'яснення особам, яким його передають, обов'язків і попередження про відповідальність за їх невиконання.7. Строк дії: від моменту відібрання письмового зобов'язаннядо моменту зміни чи скасування запобіжного заходу, обрання іншого заходу, припинення провадження у справі.8. Юридична відповідальність:кримінально-процесуальна у вигляді:— грошового стягнення в розмірі до 200 неоподатковуванихмінімумів доходів громадян (для осіб, яким неповнолітнього булопередано під нагляд);— зміна цього запобіжного заходу на більш суворий (для неповнолітнього обвинуваченого). ' ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 3:1. Запобіжні заходи поділяють на дві групи: 1) ізоляційні; 2) неізо-ляційні.2. Процесуальну характеристику запобіжних заходів доцільноздійснювати за такою логіко-правовою схемою: 1) визначення поняття запобіжного заходу; 2) спосіб запобігання; 3) мета застосування;4) підстави застосування; 5) умови застосування; 6) процесуальнийпорядок застосування; 7) строк дії; 8) юридична відповідальність запорушення. < Попередня   Наступна >