334

---

4. НАПРАВЛЕННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ ДО СУДУ ДЛЯ ВИРІШЕННЯ ПИТАННЯ ПРО ЗВІЛЬНЕННЯ ОБВИНУВАЧЕНОГО ВІД КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ: ПІДСТАВИ І ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ ПОРЯДОК

Звільнення від кримінальної відповідальності особи, яку обвинувачують у вчиненні злочину, здійснюється виключно судом (ч. 2 ст. 44 КК). Тому кримінальна справа, в якій у ході розслідування встановлено підстави до звільнення особи від кримінальної відповідальності, підлягає направленню до суду.

Підстави прийняття такого рішення визначено кримінальним і продубльовано кримінально-процесуальним законом, це:

зміна обстановки (ст. 48 КК; ст. 7 КПК);

дійове каяття особи (ст. 45 КК; ст. 7-2 КПК);

примирення обвинуваченого з потерпілим (ст. 46 КК; ст. 8КПК);

передання особи на поруки колективу підприємства, установичи організації (ст. 47 КК; статті 10, 11, 13 КПК);

закінчення строків давності притягнення до кримінальноївідповідальності (ст. 49 КК; ст. 11-1 КПК);

застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру (ч. 1 ст. 97 КК; статті 9, 438, 440, 447 КПК).

Кожна із зазначених підстав передбачає наявність відповідних умов. Останні регламентовано у вказаних вище статтях кримінального та кримінально-процесуального законів.

Процесуальний порядок прийняття рішення про направлення кримінальної справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності є такий.

Встановивши наявність підстави до прийняття відповідного рішення, слідчий:

до закриття кримінальної справи роз'яснює обвинуваченому:

сутність обвинувачення;

підставу звільнення від кримінальної відповідальності;

право заперечувати проти закриття справи судом за цієюпідставою. Якщо

обвинувачений заперечує проти прийняття такогорішення, то провадження у справі продовжується у звичайномупорядку (з направленням справи до суду із обвинувальним висновком).

Велике значення для практики слідчої діяльності має питання про те, чи можна приймати рішення про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності в тому разі, якщо обвинувачений не визнає себе винним у вчиненні злочину. Жодної вказівки щодо вирішення цієї ситуації немає ані в законі, ані в актах офіційного тлумачення норм права (постановах Пленуму Верховного Суду України). Тому часто прокурори не погоджуються із відповідною постановою слідчого, якщо обвинувачений хоча б частково не визнає себе винним. Мотивується це рішення таким чином: "якщо обвинувачений не визнає вини, яка є доведеною, то це означає, що він не покаявся у вчиненому" (таким є професійне тлумачення правових норм, які регламентують звільнення особи від кримінальної відповідальності). Вирішувати це питання потрібно в кожному випадку окремо, залежно від ситуації провадження у справі. Однак категорично стверджувати про неможливість прийняття слідчим рішення про направлення справи до суду з підстав, передбачених статтями 7—11-1 КПК, не можна. Обвинувачений, навіть не визнаючи себе винним (він не зобов'язаний цього робити), вправі обирати свою "процесуальну долю";

складає мотивовану постанову. Мотивом прийняття рішенняє визнання прокурором того, що виправлення обвинуваченого можливе без застосування кримінального покарання;

ознайомлює з постановою обвинуваченого, його захисника,потерпілого або його представника;

якщо після ознайомлення із постановою учасники заявиливимогу про ознайомлення з усіма матеріалами справи, то виконуєїї. Ознайомлення з постановою і матеріалами кримінальної справиоформлюється протоколом;

направляє справу до прокурора.

ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 4:

Підстави прийняття рішення про направлення кримінальноїсправи до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності регламентовано як кримінальним, так і кримінально-процесуальним законом.

Процесуальний порядок прийняття цього рішення за всімапідставами є єдиним.

 

< Попередня   Наступна >