1.2. Особливості джерел кримінально-процесуального права США

Правова система США є доволі складною і своєрідною. В ній співіснують практично "на паритетних началах" федеральна правова система і правова система штатів (так званий "правовий дуалізм").

Федеральне кримінально-процесуальне, як і все американське право, становить сукупність норм як писаного, так і неписаного права.

До перших належать, насамперед, норми, що містяться у таких нормативно-правових актах.

1. Конституція США. В первинному тексті кримінально-процесуальних норм небагато:

щодо особливих умов притягнення до кримінальної відповідальності конгресменів;

про правила обмеження дії інституту "хабеас корпус", сутністьякого полягає у встановленні судового контролю за законністю таобґрунтованістю арештів;

про заборону видавати закони, що мають зворотну силу;

про умови доказування зради США;

про порядок видачі осіб, які вчинили злочини на територіїодного штату, на вимогу органів влади іншого штату;

про обов'язок суддів штатів підкорятися федеральним законам.

Більшість норм, що мають кримінально-процесуальний характер, міститься в 1-Х поправках до Конституції ("Біллі про права"). В них закріплено:

гарантії законності та обґрунтованості обшуків і арештів;

право на розгляд справи за певних умов з участю присяжних засідателів;

заборону двічі притягувати до відповідальності за один і той самий злочин;

неприпустимість примусу свідчити проти самого себе; р

право користуватися допомогою адвоката для захисту; .

право знати зміст обвинувачення;

право вимагати примусового виклику свідків захисту;

право мати очну ставку зі свідками обвину

заборону вимагати в обвинуваченого занадто велику заставу(як запобіжний захід);

заборону позбавляти його життя, свободи або майна без законного судового розгляду.

2. Федеральні закони Конгресу США — вперше було ухвалено в 1917 р. На сьогодні їх прийнято багато, але вести мову про ґрунтовну регламентацію питань кримінального судочинства не можна. До найважливіших федеральних законів, що мають кримінально-процесуальне значення, належать такі:

про забезпечення безпеки потерпілих, свідків та інших осіб,які сприяють розкриттю злочинів і викриттю винних;

про гарантії вчасного розгляду кримінальних справ;

про відшкодування завданої злочином шкоди;

про антитероризм;

про ефективне застосування смертної кари;

про насильницькі злочини проти жінок;

про посилення боротьби з тероризмом.

Окремого закону (КПК), спеціально присвяченого регламентації кримінально-процесуальної діяльності, в США немає.

Федеральні органи влади надають перевагу підзаконним актам і нормам неписаного права.

До підзаконних актів, що містять кримінально-процесуальні норми, належать:

Акти Верховного Суду США. Цьому органу чинним законодавством делеговано істотні повноваження щодо регламентації правилкримінального судочинства. Акти Верховного Суду США за юридичною силою прирівнюються до законів, а іноді навіть мають ібільшу силу.

Виконавчі накази Президента США, якими він як головнокомандувач встановлює, змінює чи доповнює правила судочинстваУ справах, підвідомчих правоохоронним органам, що діють у структурах, які підзвітні Міністерству оборони або Начальнику служби берегової охорони (прикордонних військ). Зокрема, Президент США видає настанову для військових судів, що, власне, виконує функцію кримінально-процесуального кодексу для органів військової юстиції.

3. Накази та інструкції Генерального атторнея США, зокрема, з питань діяльності федеральних прокурорів, а також ФБР та інших підрозділів департаменту юстиції США, що розслідують кримінальні справи.

Неписане право, яке створюють і застосовують федеральні суди, є широко поширеним і має високий авторитет. Із питань тлумачення Конституції США і встановлених нею гарантій прав особи, в тому числі і в кримінальному судочинстві, федеральні прецеденти мають пріоритетне значення. Найвідомішими є прецеденти з таких питань:

про надання судами штатів матеріально не забезпеченимзасудженим, які мають намір оскаржити вирок, копій необхіднихматеріалів безоплатно (справа Гріффіна, 1956 р.);

про вилучення з числа доказів визнань вини обвинуваченими,які вони зробили після того, як їм було відмовлено у побаченні ззахисником (справа Ескобедо, 1964 р.);

про недопустимість використання у суді заяв обвинуваченого,якщо йому, коли він перебував під вартою, не було роз'ясненоправо не відповідати на запитання, право на присутність захисника

і право мати безоплатного захисника, якщо він не в змозі оплатити витрати з його запрошення; при цьому тягар доказування того, що обвинувачений відмовився від права не відповідати на запитання, покладено на сторону обвинувачення (справа Міранди, 1966 р.);

про недопустимість доказів, отриманих із порушеннямвстановлених Конституцією США гарантій законності провадження обшуків і виїмок (справа Меппа, 1961 р.).

Кримінально-процесуальне право в штатах багато в чому є схожим на федеральне.

У кожному штаті є своя конституція, в якій містяться принципові для кримінального судочинства положення (наприклад, щодо підсудності кримінальних справ; про умови, за яких має здійснюватися попередній розгляд справи суддею; про порядок інструктування присяжних тощо).

Кримінально-процесуальне законодавство складається із законодавчих актів, прийнятих у різний час для регламентації суто процесуальних питань (закони і КПК), та законів, ухвалених з інших питань, що містять норми, які регламентують окремі питання провадження у кримінальних справах. Всі ці закони, як правило, об'єднано у відповідних розділах зводу законів, що є практично у всіх штатах.

Серед підзаконних актів штатів особливе значення мають судові правила, що є дуже схожими на відповідні федеральні правила.

Норми неписаного права є важливим джерелом кримінально-процесуального права. їх формулюють суди штатів шляхом поста-новлення рішень із питань, що не регламентовано чинним законодавством, з наступним поширенням цих рішень на аналогічні ситуації (судові прецеденти). Оскільки ситуацій у житті виникає безліч, то норми неписаного права народжуються доволі часто і становлять великий масив. Причому в різних штатах одні й ті самі ситуації у кримінальних справах іноді вирішують по-різному. Ця обставина стала підставою до запровадження механізмів, які б сприяли усуненню розбіжностей правовій регламентації, парале-лелізму і дублювання. На сьогодні таких механізмів є три:

визнання Верховним Судом США недійсними тих джерелправа штатів, що суперечать приписам Конституції США;

розробка Національною конференцією уповноважених зуніфікованих правових актів штатів (до її числа від кожного штатувходять університетські професори, судді, адвокати, прокурори, іншіюристи — всього 200-300 чоловік) проектів уніфікованих законів інаступне ухвалення їх законодавчими зборами штатів. В наш час усфері кримінального судочинства велику практичну значущістьмають такі проекти уніфікованих актів (правил):

Уніфікований акт про правила доказування 1974 р.;

Уніфіковані правила кримінального процесу 1987 р.;

Уніфікований акт про компенсацію шкоди потерпілим відзлочинів 1973 р.;

Уніфікований акт про досудове затримання 1990 р.;

Уніфікований акт про видачу злочинців 1992 р.;

підготовлення Інститутом американського права так званихмодельних кодексів.

Норми і принципи міжнародного права. До цих джерел права в США ставляться доволі консервативно. Якщо в інших державах норми міжнародного права повинні застосовуватися (після ратифікації відповідних угод), безпосередньо без інкорпорування їх у національне законодавство, то в США традиційно продовжують орієнтуватися на підходи, згідно з якими норми міжнародного права повинні застосовуватися всередині країни тільки після впровадження їх в національне законодавство. До того ж ратифіковані США міжнародні договори не зумовлюють автоматичного скасування положень як федерального, так і права, що діє в окремих штатах.