146

---

2.2. Недержавне регулювання міжнародної комерційної діяльності

У міжнародній комерційній діяльності значного поширення набули різні типові контракти, загальні умови, зводи єдиних правил, які розроблялися організаціями ділових кіл. Ці документи підпадають під категорію недержавного регулювання, бо створюються не державами та їх органами, а виникають у процесі діяльності самих учасників комерційного обігу та організацій, які їх об’єднують, або у зв’язку з такою діяльністю (звичайні правила, договірні умови, арбітражна практика тощо). Але при цьому важливо розуміти, що цей рівень регулювання міжнародної комерційної діяльності тісно пов’язаний з державним і контрактним регулюванням.

Серед найважливіших таких документів слід назвати ряд публікацій Міжнародної торгової палати (МТП) — авторитетної недержавної організації ділових кіл, яку було створено в 1920 р. в Парижі відповідно до рішення Міжнародної торговельної конференції, яка відбувалася восени 1919 р. в Атлантік-Сіті (США). Ініціатива створення МТП належала США, Великобританії, Франції, Бельгії та Італії.

Відповідно до її Статуту (доповнення 1947 р.) до МТП можуть входити колективні члени — національні або місцеві торговельні, промислові, страхові, банківські, транспортні та інші організації ділових кіл, які не займаються комерційною або політичною діяльністю (це в основному національні, місцеві і закордонні торговельно-промислові палати) та індивідуальні члени — фірми, компанії й окремі особи, які займаються комер­ційною діяльністю.

Органами МТП є конгрес, рада, виконавчий комітет, генеральний секретаріат з адміністративною комісією, національні комітети, технічні комітети. При МТП функціонує Міжнародний комерційний арбітражний суд і Бюро для зв’язків з ООН.

МТП сприяє розвитку міжнародної торгівлі, інвест

иціям і рин­ковій економіці. Вона розробляє правила, якими керуються ділові кола у своїй діяльності в усьому світі. Вона надає важливі послуги, з яких найвагоміші — послуги Міжнародного арбітражного суду при МТП, що є провідним закладом світу у цій сфері.

Один з важливих документів МТП — Міжнародні правила тлумачення торгових термінів «Інкотермс». «Інкотермс» активно використовують при міжнародних поставках. Їх уперше було випущено в 1936 р. Пізніше переглядалися і перевидавалися в 1953, 1967, 1976, 1980, 1990 та 2000 рр.

Автори «Інкотермс» прагнули врахувати найпоширенішу практику в галузі поставок. Разом з тим ці правила справляють значний уніфікований вплив на умови міжнародних комерційних угод.

Необхідно зазначити, що посилання на них включаються до міжнародних контрактів. Такі посилання забезпечують однакове тлумачення базисних умов і дають змогу уникнути їх детальної розшифровки в тексті контракту. Суди й арбітражі часто обґрунтовують свої рішення цими правилами.

Водночас слід підкреслити, що хоча в укладенні збірки «Інкотермс» і враховувалися найпоширеніші звичаї та традиції в галузі базисів поставки, ці правила не варто розглядати як просте викладення звичаїв і традицій, бо сам факт існування останніх не залежить від їх фіксації в будь-якому документі. Але, як зазначають фахівці з міжнародного приватного права, авторитетність цього видання і значна поширеність сприяє зміцненню включених до нього положень як визнаних звичаїв та традицій [10, с. 32].

Безумовно, значення «Інкотермс» виходить далеко за межі простих рекомендацій, що набирають чинності лише за наявності посилання в контракті.

У сфері міжнародних розрахунків важливого значення набули два інших видання МТП: Уніфіковані звичаї і практика для документарних акредитивів та Уніфіковані правила по інкасо. Перший документ розроблено в 1933 р., а потім він переглядався в 1951, 1962, 1974, 1983, 1993 рр. Другий документ спочатку з’явився у 1956 р., а потім був змінений у 1967 та 1978 рр.

Значення цих документів полягає в тому, що в них регулюються відносини, які в більшості країн світу не регламентовані в нормативному порядку. Відповідно до рекомендацій МТП, національні банківські асоціації або окремі банки офіційно заявляють про свій намір керуватися уніфікованими правилами.

Слід звернути увагу на те, що ці обставини не виключають можливості в певних випадках відступати від уніфікованих правил. Важлива роль тут належить судово-арбітражній практиці. Наприклад, у рішенні Торгового суду Парижа 1976 р. було сказано, що правила відображають звичаї, що є джерелом права, і саме як такі можуть діяти за відсутності прямого посилання на них сторін, якщо вони не виключили у тій або іншій мірі їх застосування [12, с. 18]. У цьому зв’язку додамо, що на таких позиціях стоїть судова практика більшості країн, які визнають правила документарних акредитивів як міжнародні звичаї і традиції. Це виключає для сторін необхідність прямо посилатися на них у кон-

трактах.

Набули поширення в міжнародному комерційному обігу також Йорк-Антверпенські правила. Уперше вони з’явилися в 1865 р. в Йорку (Англія), потім переглядалися у 1877 р. в Антверпені, потім змінювалися в 1890, 1924, 1950, 1974, 1990 рр. Активну роль у їх удосконаленні відіграє Міжнародний морський комітет, який є міжнародною неурядовою організацією.

Ці правила визнаються як документ, який кодифікує звичаї торгового мореплавства. Але вони не є якоюсь констатацією звичаїв і традицій, що виникли стихійно. Це не тільки тому, що сама кодифікація передбачає систематизацію правил, що склалися, їх узгодженість, унаслідок чого звичаї і традиції неминуче зазнають переробки і трансформуються в якісно інше утворення. У діяльності міжнародних неурядових організацій ділових кіл є прагнення активно впливати на існуючу практику, враховуючи всі нові реалії економічного життя, а також закріпити ці зміни через механізм формування звичаїв і традицій.

Таким чином, правила, що розроблені МТП — «Інкотермс», уніфіковані правила щодо документарних акредитивів і інкасо, а також Йорк-Антверпенські правила являють собою, можна сказати, кодифікації звичаїв і традицій міжнародної торгівлі, проведені на недержавному рівні (не слід ототожнювати із звичаями і традиціями, що виникли стихійно і закріплені практикою комерційного обігу).

Ці документи трансформуються у звичаї та традиції шляхом постійного дотримання положень, що в них вміщені, їх визнання, широкого застосування в діловому обігу.

У міжнародному діловому обігу широкого застосування набувають типові проформи — різні рекомендаційні загальні умови, типові контракти, які призначені полегшити здійснення комерційних операцій.

Відомими в країнах Європи є загальні умови і типові контракти, що підготовлені Європейською економічною комісією ООН. Нею розроблено понад 30 таких документів. Наприклад, проформи на поставку машин і обладнання, їх монтаж і шефмонтаж (форми № 188 і 574 з модифікаціями), на експорт споживчих товарів тривалого користування (форма № 730), а також купівлю-продаж деяких товарів (пиломатеріалів, твердого палива, зернових, картоплі, сухофруктів, цитрусових і т. п.).

Для Європи регіональна комісія ЄЕК перша з регіональних комісій всесвітньої організації визначила «Генеральні умови торгівлі обладнанням». Інші регіональні комісії запозичили текст умов (Латинська Америка та ін.).

Міжнародною торговою палатою були розроблені «Єдині правила гарантії попиту».

Серед типових контрактів набули поширення типові проформи, що розроблені різними міжнародними професійними організаціями — Міжнародною федерацією інженерів-консультантів (ФIDIК), Організацією з координації європейської металообробної промисловості (ОРГАЛИМ), типові проформи, розроблені Асоціацією з торгівлі зерном і кормами (ГАФТА).

Цими організаціями були створені міжнародні умови, які регламентують ринки інженерних цивільних робіт. Це, наприклад, типові договори про передачу ноу-хау, ліцензійний договір, типові агентські угоди тощо.

Необхідно зазначити, що названі документи носять рекомендаційний характер і набирають юридичної сили для сторін у випадку укладення ними договору на основі певної типової проформи або за наявності в контракті відсилки до цих загальних умов. Як будь-які положення контракту, вони можуть відхилятися від диспозитивних норм права, що застосовується.

У разі невідповідності вказаних положень імперативним приписам діють останні. Водночас слід мати на увазі, що в законодавстві, судовій практиці ряду країн з метою боротьби проти можливих зловживань з боку приватних осіб — укладачів формулярів — висувають суворі вимоги до договорів, які укладаються на базі типових проформ. Наприклад, окремі положення контракту, укладеного на основі проформ, можуть бути визнані недійсними; тлумачення судами спірного питання контракту, укладеного на основі типової проформи, в практиці не на користь останньої.

Виходячи з вищезазначеного, слід наголосити, що типові проформи самі по собі регулятивного значення не мають. Тільки

завдяки волевиявленню сторін вони як контрактні умови стають однією з форм недержавного регулювання.

Слід також відрізняти значення типових проформ від звичаїв та традицій. Типова проформа не може застосовуватися як звичай. Відсилка на умову, включену в проформу, для суду або арбітражу не є доказом прийнятих звичаїв і традицій.

Популярність тієї або іншої типової проформи залежить від її юридичних і технічних якостей, від авторитету організації, що її створила, від активності останньої щодо поширення типової проформи в діловому обігу.

До типових проформ належать також документи, які розроблені Європейською економічною комісією ООН. Вони набувають юридичного значення, стають діючою регламентацією з волі сторін і являють собою модель недержавного регулювання, хоча й за участю держав. Серед таких документів Арбітражний регламент ЄЕК ООН 1966 р., Правила міжнародного комерційного арбітражу Економічної комісії ООН для Азії і Далекого Сходу 1966 р., Арбітражний регламент Комісії ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) 1976 р.

Варто підкреслити, що значне поширення зводів єдиних правил, типових проформ справляє реальний уніфікуючий вплив на міжнародні комерційні операції.

Таким чином, розроблення і впровадження в діловий обіг цих документів можна розглядати як уніфікацію недержавного регулювання.

Необхідно зазначити, що ЄЕК ООН регулярно готує також інші документи, які полегшують укладення міжнародних комерційних контрактів. Це різноманітні рекомендації з питань міжнародного ділового обігу. Серед них — Керівництво з розроблення договорів про міжнародне передавання виробничого досвіду і знань у машинобудуванні; Керівництво з укладення договорів на спорудження промислових об’єктів; Керівництво з укладення міжнародних договорів про промислове співробітництво; Керівництво з укладення міжнародних договорів між сторонами, що об’єдналися для здійснення конкретного проекту; Керівництво з укладення міжнародних договорів на консультативний інжиніринг, включаючи деякі пов’язані з ним аспекти технічного сприяння; Керівництво з укладення міжнародних договорів на послуги, пов’язані з матеріально-технічним обслуговуванням, ремонтом і експлуатацією промислових та інших споруд; Керівництво з міжнародних договорів про зустрічну торгівлю, яка охоплює, зокрема, бартерні операції; Керівництво з міжнародних компенсаційних договорів.

Усі ці документи застосовуються тільки за наявності посилання на них в угоді.

Широку роботу з розроблення практичних посібників, керівництв проводить Комісія ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ), яка створена з метою підвищення впливу ООН на процес зменшення і ліквідації правових перешкод, що заважають розвитку міжнародної торгівлі; сприяння ширшій участі держав в існуючих міжнародних конвенціях; розроблення нових конвенцій та інших документів стосовно права міжнародної торгівлі; підготовки кадрів і подання допомоги в правовій сфері міжнародної торгівлі. Україна є членом ЮНСІТРАЛ.

У плані недержавного регулювання міжнародної комерційної діяльності, окрім Арбітражного регламенту Комісії ООН з права міжнародної торгівлі 1976 р., слід назвати такі документи Комісії: Правове керівництво ЮНСІТРАЛ з укладення міжнародних контрактів на будівництво промислових об’єктів (1987 р.); Правове керівництво з міжнародних зустрічних угод (1992 р.).

Ці документи містять інформацію щодо форми комерційних угод, які застосовуються у світовій практиці, техніки їх укладення. У цих документах розглядаються також проблеми, які об’єктивно можуть виникнути під час здійснення тієї або іншої комерційної операції, а також пропонуються шляхи їх вирішення.

На недержавному рівні створюються також інші документи — це своєрідні кодекси поведінки. Уперше кодекси поведінки з’явилися в 30-х роках ХХ ст. у США. Трапляються також інші варіанти їхньої назви: кодекси ділової етики, етичні кодекси тощо. Серед таких документів слід назвати «Міжнародний кодекс рекламної практики», створений Міжнародною торговою палатою у 1937 р. (переглядався в 1949, 1955, 1966, 1973, 1986 рр.). Нею було створено також ряд кодексів щодо маркетингової діяльності: з питань просування товару, їх продажу поштою, практики безпосереднього продажу, а також з проведення маркетингових і соціальних досліджень.

Схожі за правовою природою документи створюються різними асоціаціями, біржами, навіть окремими комерсантами. Так, Міжнародна асоціація франшизи випустила «Кодекс поведінки під час здійснення договорів франшизи»; Міжнародна асоціація юристів — «Правила поведінки міжнародних арбітрів» тощо.

У практиці відомі випадки, коли комерсанти-монополісти в будь-якій галузі встановлювали свої правила на ринку шляхом створення типових умов або договорів. Так, у 1877 р. лондонська компанія «Корн трейд корпорейшн» розробила серію договорів про поставку зернових.

Узагальнюючи дане питання, слід зазначити, що всі названі документи спрямовані на встановлення стандартів поведінки в певній професійній діяльності. Але їх не можна змішувати з актами, що прийняті на міждержавному рівні (наприклад, кодекси поведінки для транснаціональних корпорацій у галузі передачі технологій, що розроблялися ООН; Принципи стосовно багатонаціональних підприємств і соціальної політики, розроблені МОТ, тощо).

Типові правила, типові проформи і кодекси поведінки набули практичного значення в міжнародній комерційній практиці. Їх створення прямо не пов’язане з діяльністю держави або держав, але існування таких документів припускається ними.

 

< Попередня   Наступна >