133

---

Міжнародний центр з урегулювання інвестиційних спорів

У 1965 р. було укладено Вашингтонську конвенцію «Про порядок розв’язання інвестиційних спорів між державами й іноземними особами». Виключною сферою дії даного акта є інвестиційні спори, що виникають між інвестором і урядом приймаючої країни з приводу тлумачення угод про ввіз капіталовкладень або націоналізації майна, пов’язаного із здійсненням інвестицій.

Однією з характерних сторін конвенції є те, що вона не дає єдиного визначення терміна «інвестиції». Автори цього документа виходили з того, що таке визначення має міститися в національно-правових актах учасників Конвенції й що між цими актами будуть існувати певні відмінності. Саме тому кожна держава в разі приєднання до конвенції повинна повідомити про клас або класи спорів, які передбачається передавати на розгляд Міжнародного центру з розв’язання інвестиційних спорів.

Згідно з положеннями Вашингтонської конвенції під егідою Світового банку було створено Міжнародний центр з урегулювання інвестиційних спорів між державами й особами з інших держав. Центр покликаний розв’язувати спори шляхом використання арбітражної процедури. Його рішення є обов’язкови­ми для сторін. Він складається з Адміністративної ради й Секретаріату.

Президент МБРР є ех officio головою Адміністративної ради без права голосу. Підставою для розгляду спорів може бути тільки письмова заява сторін, яка, як зазначено в преамбулі документа, «являє собою зобов’язувальну угоду, що потребує, зокрема, щоб рекомендації примирювача враховувались у повній мірі, а арбітражні рішення виконувались». Підкреслимо, що згода на передачу спору на розгляд у Центрі має бути добровільною, без будь-якого втручання третьої сторони.

У Конвенції беруть участь понад 100 держав. Фактично вона є одним з перш

их універсальних багатосторонніх міжнародно-правових документів, який призначений для регулювання відносин між державами, суб’єктами національного права окремих держав.

Важливою умовою Конвенції є передбачене в ст. 27 правило, згідно з яким жодна з держав-учасників не буде надавати дипломатичний захист або висувати претензії, якщо інша держава не виконає рішення центру.

Відповідно до п. І ст. 27 держава — учасник Конвенції може вжити тих або інших заходів в інтересах свого інвестора, справа якого розглядається в Міжнародному центрі, тільки після прийняття рішення з конкретної справи і тільки у випадку, якщо протилежна сторона відмовилася виконувати арбітражне рішення.

Іншу суттєву умову містить ст. 42: арбітражний трибунал, якщо сторони не домовляться про інше, буде використовувати під час розгляду спору право сторони — держави, що домовляється (включаючи правило про колізію законів) і такі норми міжнародного права, які можуть бути використані.

Конвенція чинна і в США (22 Кодекс США, ст. 1650). Арбітражне рішення про виплату грошових сум, яке винесене згідно з Конвенцією, має таку саму силу на підставі положення про повну довіру Конституції США, як і остаточне рішення суду загальної юрисдикції штату США.

Взагалі Міжнародний центр з урегулювання інвестиційних спорів (ІКСІД) як нефінансовий орган Світового банку повинен слугувати форумом з примирення й арбітражного розв’язання спорів між приватними інвесторами та приймаючим урядом. Він забезпечує організаційні межі, у яких арбітри, що обрані зі складу арбітрів ІКСІД або інші, проводять арбітраж згідно з арбітражними процедурними правилами ІКСІД.

Арбітраж проводиться у Вашингтоні (округ Колумбія), якщо не застережено інше.

На підставі Конвенції 1966 р. (ст. 25) компетенція ІКСІД поширюється тільки на «будь-які юридичні спори, які безпосередньо випливають з інвестицій, між державою, яка домовляється, або будь-яким підрозділом… та громадянином іншої договірної держави, які дали таку згоду на передачу спору в Центр. Якщо сторони дали таку згоду, то жодна з них не може відкликати її в односторонньому порядку».

Відповідно до п. 2 ст. 25 цього міжнародного документа, учасником спору може бути юридична особа іншої держави, ніж держава — учасник спору, а також будь-яка юридична особа, яка має національність держави, що домовляється, сторони спору, але яку сторони домовились уважати суб’єктом національного права іншої договірної держави, через існуючий над нею іноземний контроль.

Таким чином, у даному випадку юридична особа набуває подвійної державної належності (національності).

Найчастіше — це держава сторони спору, який визначається за колізіційною прив’язкою права, що застосовуватиметься (місце інкорпорації, місце здійснення основної діяльності, місце знаходження органу управління); для іншої договірної держави, яка визначається за згодою сторін виключно з метою підпорядкування спору юрисдикції Міжнародного центру з розв’язання інвестиційних спорів.

Якщо одна зі сторін заперечує компетенцію Центру щодо спорів, які випливають безпосередньо з інвестицій, між державою, яка домовляється, і громадянином іншої договірної держави, то це питання може бути розв’язане арбітражним судом (правило 41) та оскаржене згодом (правило 52) у спеціально створюваному для цього комітеті.

Такий комітет складається з осіб, обраних Адміністративною радою ІКСІД з групи арбітрів згідно з Конвенцією (правило 52). Однак таке арбітражне рішення, прийняте відповідно до Конвенції, але некомпетентним арбітражним судом, найімовірніше, буде визнане американським судом неостаточним.

Обмеження компетенції в Конвенції 1966 р. підказали Адміністративній раді ІКСІД створити додатковий орган для примирення й арбітражного розв’язання спорів, які безпосередньо не випливають із інвестицій та інвестиційних спорів.

Цей орган не призначений для розв’язання спорів, що підпадають під дію Конвенції 1966 р., або спорів, що випливають зі звичайних комерційних угод.

Слід мати на увазі, що генеральний секретар ІКСІД повинен заздалегідь затвердити угоду, яка передбачає використання додат­кового органу. Оскільки додатковий орган діє поза сферою застосування Конвенції 1966 р., то він має свої арбітражні правила. Так, сторони за бажанням можуть розглянути питання про доцільність використання для арбітражного розгляду інших організаційних рамок, які передбачені міжнародними договорами (конвенціями про міжнародний комерційний арбітраж).

Крім того, сторони можуть побажати розглянути питання про застосування правил арбітражного суду при Міжнародній торговій палаті в Парижі або одного з її національних комітетів, такого, як Міжнародний комерційний комітет Американської арбітражної асоціації. Як відомо, правила цього суду були модернізо­вані й часто застосовуються в міжнародному арбітражі.

Слід підкреслити, що Вашингтонська конвенція пропонує набір застережень для включення в державні інвестиційні контракти, а також, що дуже важливо, 10 варіантів застережень для включення в інвестиційні міжнародні угоди.

Зі змісту застережень випливає, що вони зобов’язують до:

прийняття юрисдикції згаданого Міжнародного центру;

відмови від дипломатичного захисту;

відмови від інших процедур урегулювання спорів, що можуть бути передбачені в угоді, у такій мірі, щоб могли бути застосовані процедури, передбачені Вашингтонською конвенцією;

відмова від прав суброгації;

призначення державної уповноваженої установи для участі в процедурах, передбачених Конвенцією;

прийняття інвестором юрисдикції Центру;

відмови від дипломатичного захисту інвестора, який не погодився прийняти юрисдикцію Центру;

прийняття сторонами інвестиційної міжнародної угоди-зобо­в’язання (якщо раніше вони не зробили цього) підписати й ратифікувати Вашингтонську конвенцію.

Слід підкреслити, що Вашингтонська конвенція дала імпульс для включення у двосторонні міжнародні угоди про заохочення та захист інвестицій відповідних застережень про врегулювання спорів не тільки між договірними сторонами угод про заохочення та захист інвестицій, а й спорів інвесторів з договірною стороною, яка приймала інвестиції.

 

< Попередня   Наступна >