Підручники Міжнародне приватне право Міжнародне приватне право // В.М. Гайворонський § 2. Класифікація колізійних норм§ 2. Класифікація колізійних норм
| Міжнародне приватне право - Міжнародне приватне право // В.М. Гайворонський |
§ 2. Класифікація колізійних норм
Класифікація колізійних норм пов’язана з особливістю колізійних прив’язок. Найбільш істотною є класифікація за формою колізійної прив'язки. За цим критерієм вони поділяються на односторонні та двосторонні колізійні норми.
Одностороння – це така норма, прив’язка якої прямо називає право держави, яке належить застосовувати, й частіше за все указує на застосування права у своїй державі (українська колізійна норма указує на застосування права України). Так, згідно ст. 52 проекту Закону України „Про міжнародне приватне право” форма i порядок укладання шлюбу в Україні визначається правом України.
Двостороння колізійна норма є більш типовою i її прив’язка не називає право конкретної держави, а формулює загальний принцип , використовуючи який, можна обрати право. Тому прив’язку двосторонньої колізійної норми називають „формулою прикріплення”, тобто вона допомагає прив’язати правовідносини до конкретного правопорядку. У п. 2 ст. 37 Договору між Україною та Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних i кримінальних справах визначається, „що правові стосунки у сфері успадкування нерухомого майна регулюються законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої знаходиться це майно”. Таким чином, закріплюється можливість застосування або вітчизняного, або іноземного права.
Наступний критерій, який може бути покладений в основу класифікації колізійних норм – це форма вираження волі законодавця (або ступінь обов’язковості для сторін). Згідно з цим критерієм колізійні норми поділяються на: імперативні, диспозитивні й альтернативні.
Імперативні – це норми, які містять категоричні вказівки щодо вибору права i не можуть бути змінені за погодженням сторін.
Прикладом ім
Диспозитивні – це норми, які, встановлюючи загальне правило про вибір права, залишають сторонам можливість відмовитися від нього i тим самим обрати застосовне право. Диспозитивність проявляється у таких формулюваннях, як „сторони можуть”, „якщо інше не встановлено угодами сторін” та ін. Наприклад, ч. 1 ст. 33 Договору між Україною i Республікою Польща про правові відносини у цивільних і кримінальних справах передбачає, що „зобов’язання, які виникають з договірних відносин, визначаються законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої була укладена угода, якщо учасники договірних відносин не підпорядкують ці відносини обраному ними законодавству”.
Перш ніж розглянути альтернативні колізійні норми, необхідно відзначити і такий критерій, як кількість прив’язок, в залежності від якого колізійні норми розподіляються на однозначні та множинні. Під однозначними розуміються норми, що містять одну прив’язку. Можуть застосовуватися також норми, що мають дві, три i більше колізійних прив’язок (множинні), котрі, в свою чергу, можуть бути альтернативними або кумулятивними.
Альтернативні норми розрізняються між собою в залежності від характеру зв’язку між альтернативами. В простій альтернативній колізійній нормі всі альтернативні прив’язки рівнозначні, кожна з них може бути застосована. При цьому вибір однієї з прив’язок виключає подальше використання інших. Звичайно вони з’єднуються сполучником „або”. Прикладом такої колізійної норми слугує ч. 1 ст. 40 проекту Закону України „Про міжнародне приватне право”, а саме: „До захисту права власності та інших речових прав застосовується на вибір заявника право держави, в якій майно знаходиться, або право суду”. Складна альтернативна колізійна норма – це така норма, в якій альтернативні прив’язки супідрядні між собою. При цьому виокремлюється основна (генеральна) прив’язка, яка формулює загальне головне правило вибору права (призначене для першочергового застосування) i субсидіарна прив’язка, яка формулює ще одне або декілька правил і застосовується тоді, коли головне правило з будь-яких причин не було застосоване або явилося недостатнім для вибору компетентного правопорядку. Наприклад, ч. 6 ст. 6 Закону України „Про зовнішньоекономічну діяльність” закріплює, що: „Форма зовнішньоекономічної угоди визначається правом місця її укладання. Угода, що була укладена за кордоном, не може бути визнана недійсною внаслідок недотримання форми, якщо дотримані вимоги законів України”.
Кумулятивні – це такі норми, в яких одночасно декілька прив’язок застосовується до одного правовідношення. При чому застосування однієї з прив’язок не виключає подальшого використання іншої. Так, кумулятивна прив’язка використовується в ч. 3 ст. 3 Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах, а саме: „Якщо дитину усиновляє подружжя, з якого один є громадянином однієї Договірної Сторони, а другий – іншої Договірної Сторони, повинні бути дотримані вимоги, передбачені законодавством обох Договірних Сторін”.
Необхідно також вказати такі колізійні норми, як міжнародні й міжобласні (інтерлокальні), які виділяють згідно з критерієм дії колізійних норм в просторі. На цей час існує багато норм, які стосуються колізії законів, що повністю або у якійсь частині є загальними для декількох держав (як правило, мова йде про уніфіковані норми). У випадку інтерлокальних колізійних норм прийнято говорити про колізійні норми складових частин держави. Відомо, що у цілій низці держав, насамперед з федеральним устроєм, в суб’єктах федерації або адміністративних одиницях є свої правові системи. У випадку відсилання колізійної норми до права такої держави виникає питання про те, яке законодавство або яке право повинне застосовуватися.
Яскравим може бути приклад, наведений відомим ученим М.М. Богуславським. В Італії розглядалось питання про спадкоємство громадянина США, який народився в Сан-Франциско (штат Каліфорнія). Згідно Закону від 31 травня 1995 р. „Про реформу італійської системи міжнародного приватного права” (ст. 46) до спадкоємства належить застосовувати законодавство держави, громадянином якої був спадкоємець на момент своєї смерті, а згідно п. 1 ст. 18 у випадках, коли у відповідності з цим законом повинно застосовуватися право держави, в якій діє одночасно декілька правових систем в залежності від територіального або персонального принципу, належне до застосування право визначається на підставі критеріїв, що застосовуються правом цієї держави. В США спадкове право регулюється не федеральним законодавством, а законодавством штатів. Так, в США не встановлені законодавчі критерії для визначення права, що застосовується на підставі федеральних колізійних норм, тому італійський суд повинен, виходячи з п. 2 ст. 18 указаного закону, застосувати правову систему, з якою відносини найбільш тісно пов’язані. У даному випадку він повинен виходити не тільки з того, що в США існує громадянство США як федеральної держави (federal citizenship), а й із того, що існує громадянство кожного штату (state citizenship). Громадянством штату володіють громадяни, доміцильовані в даному штаті. Спадкоємець мав свій домiцилiй (особлива форма місця проживання) в Каліфорнії. Наявність домiцилiя в Каліфорнії повинна розглядатися як наявність тісного зв’язку саме з цим штатом. Звідси випливає, що належить застосувати законодавство Калiфорнiї.
Отже, якщо виникла необхідність застосувати до якого-небудь відношення право США, то спочатку потрібно визначити яким законодавством (федеральним або штату) регулюються ці правовідносини.
Право, що застосовується на практиці, у низці випадків визначається не лише щодо якої-небудь території, а й щодо осіб (інтерперсональне право), та щодо часу (інтертемпоральне право).
< Попередня Наступна >