Головне меню

Тема 3. Форма держави

Правознавство - Правознавство: Навчальний посібник
69

Тема 3. Форма держави

Поняття форми держави

Поняття форми держави необхідне для відповіді на питання щодо з’ясування порядку створення вищих органів держави, характеру взаємодії між собою та із населенням, територіальної побудови держави та ін.

Форма держави – порядок (спосіб) організації та здійснення державної влади в країні. Форма держави – державно-правова конструкція яка має свою структуру.

Структура форми держави – стійка єдність елементів, їх зв’язків, цілісності, зв’язків елементів із цілим. Вона включає три взаємозалежних елементи: форму державного правління, форму державного устрою, форму політичного (державного) режиму.

Форма державного правління – порядок утворення і організації вищих органів влади в державі. Розрізняють дві основні форми державного правління – монархію та республіку.

Форма державного устрою – порядок поділу території держави на певні складові частини і співвідношення влади між ними і державою у цілому. Виділяють наступні форми державного устрою: унітарна держава, федерація, конфедерація та імперія.

Форма державного (політичного) режиму – порядок здійснення державної влади у певні способи певними методами і засобами. Сучасні державні режими поділяються на такі види: демократичний, антидемократичний і тоталітарний.

Форма держави визначається національним складом населення, територіальними розмірами країни, історичними й культурними традиціями народу та іншими чинниками.

Види форм державного правління

Розрізняють дві основні форми державного правління: монархію і республіку.

Монархія – це така форма державно

го правління, при якій державна влада зосереджена цілком або частково в руках однієї особи – монарха, передається в спадщину, не залежить від населення.

Потягом історії існували різні види монархій, більшість із яких уже не існує: 1) східна деспотія, заснована на азіатському засобі провадження; 2) антична (рабовласницька); 3) феодальна: а) ранньофеодальна – характеризується великим ступенем децентралізації, б) станово-представницька – влада монарха поєднується із наявністю станово-представницького органу (Іспанія – кортеси, Англія – парламент); в) абсолютна; 4) конституційна.

На початку ІІІ тисячоліття продовжують існувати абсолютна і конституційна монархії.

Абсолютна (необмежена) монархія. Монарх не обмежений конституцією; здійснює законодавчу діяльність; керує урядом, який формує сам; контролює правосуддя, місцеве самоврядування, тобто вся державна влада зосереджена в його руках. У первозданному вигляді збереглася в одиничних країнах (султанат Оман). Сучасна абсолютна монархія, як правило, має і конституцію і парламент. Конституція встановлює, що влада виходить від монарха, тобто затверджує його абсолютну владу. Парламенту приділяється роль консультативної ради при монарху (Кувейт, Саудівська Аравія), яка у будь-який час може бути розпущена.

Конституційна (обмежена) монархія. Влада монарха обмежена конституцією, він не може прямо впливати на склад і політику уряду, що формується парламентом і підзвітний йому; парламент здійснює законодавчу діяльність (Велика Британія, Іспанія, Данія, Швеція, Голландія, Японія та ін.).

Конституційна монархія може бути парламентською та дуалістичною (практично себе віджила):

а) дуалістична монархія – юридично і фактично влада поділена між урядом, що формується монархом і парламентом. Парламент приймає закони, але у монарха є право абсолютного вето (відхилення законопроекту). Уряд призначається монархом, підпорядковується йому і відповідає тільки перед ним. Дуалістична монархія характерна для перехідного періоду від феодалізму до капіталізму, а в сучасних країнах вона збереглася в султанаті Бруней, Бутан, Тонга;

б) парламентська (парламентарна) монархія. Монарх юридично є главою держави, але участі в управлінні країною фактично не бере. Фактичним главою держави – прем’єр-міністром стає лідер партії, яка володіє найбільшим числом депутатських місць у парламенті. Уряд формується парламентом і лише йому підзвітний. Сучасні монархії є здебільше парламентськими – Велика Британія, Японія, Бельгія, Іспанія, Нідерланди, Таїланд, Швеція.

Низка монархій знаходиться між дуалістичною і парламентською (Йорданія, Марокко, Непал). Більшість сучасних держав – республіки.

Республіка – це така форма державного правління, при якій вища державна влада здійснюється представницьким і загальнонаціональним органом влади (парламентом), обраним населенням на певний строк.

Основні ознаки республіки: 1) влада глави держави і вищих державних органів делегується їм народом; 2) повноваження глави держави обмежені визначеним строком; 3) глава держави несе політичну відповідальність за свою діяльність.

В історії держав світу існували різні види республік: антична, середньовічна (феодальна); буржуазна; соціалістична.

Серед сучасних видів республік виділяють: парламентську, президентську, змішану (парламентсько-президентську або президентсько-парламентську):

парламентська – глава держави (президент) не може впливати на склад і політику уряду, який формується парламентом і підзвітний йому. Фактично главу і склад кабінету міністрів визначає партія, яка перемогла на парламентських виборах і має більшість у парламенті. Повноважень у президента менше, ніж у прем’єр-міністра. Діє принцип верховенства парламенту, що обирається населенням країни. Президент обирається парламентом або більш широкою колегією за участю парламенту (Італія, Греція, Індія, ФРН, Чехія);

президентська – глава держави (президент) особисто або з наступним схваленням верхньої палати парламенту формує склад уряду, яким керує сам. Уряд, як правило, несе відповідальність перед президентом, а не перед парламентом. Президент обирається непарламентським шляхом – прямими виборами населення (Аргентина, Мексика, Бразилія, Іран, Ірак). Виняток складають США, де президента обирає колегія виборників, обрана виборцями);

3) змішана (напівпрезидентська) – яка поєднує у собі елементи президентської і парламентської республіканських форм правління. Президент – глава держави, обирається всенародним голосуванням, але не очолює уряд, а пропонує його склад (насамперед кандидатуру прем’єр-міністра), який підлягає обов’язковому затвердженню парламентом. Виконавча влада належить не лише президенту, але й прем’єр-міністру, який очолює уряд. Уряд, як правило, несе відповідальність перед президентом, але і парламент має право висловити йому свою недовіру, що тягне відставку уряду. Президент має самостійний статус, тобто він очолює три гілки влади, а не належить до жодної (Україна, Бєларусь, Росія, Фінляндія, Франція).

Форми державного устрою

Форма державного устрою характеризує територіальний поділ та відповідну організацію державних органів. Державний устрій існує у простій і складній формах.

Виділяють наступні форми державного устрою:

Унітарна держава – єдина централізована держава, частинами якої є адміністративно-територіальні одиниці, що не мають суверенних прав. Унітарна держава – це проста форма державного устрою.

Основні ознаки унітарної держави: 1) єдина конституція; 2) єдина система вищих органів державної влади – глава держави, уряд, парламент та ін.; 3) єдине громадянство; 4) єдина система законодавства і єдина судова система; 5) адміністративно-територіальні одиниці не можуть мати будь-яку політичну самостійність; 6) єдина символіка.

До унітарних держав належать країни Балтії, Польща, Бєларусь та ін.

Деякі унітарні держави включають автономні утворення (адміністративні автономії) – Україна, Велика Британія, Грузія, Ізраїль, Іспанія, Італія, Фінляндія. Такі держави називають децентралізованими унітарними державами або унітарними державами з елементами федералізму.

Федерація – складова союзна держава, частинами якої є державні утворення, що мають суверенні права.

Основні ознаки федерації:

1) наявність єдиної території, яка у політико-адміністративному відношенні не є одне ціле, а складається із територій – суб’єктів федерації, що мають власний адміністративно-територіальний поділ;

2) наявність загальної конституції федерації і конституцій її суб’єктів;

3) наявність системи законодавства усієї федерації і системи законодавства її суб’єктів;

4) наявність федерального двопалатного парламенту і парламентів суб’єктів федерації, федерального уряду і самостійних органів управління суб’єктів федерації;

5) можливість суб’єктів федерації мати власну правову і судову системи (США);

6) наявність загально федеральної податкової і грошової системи;

7) суб’єкти федерації не мають суверенітету і не є суб’єктами міжнародного права, але в договірних міжнародних відносинах може виступати як федерація, так і кожний із її суб’єктів.

Розрізняють два основні різновиди федерації за способом взаємовідносин федерації та її суб’єктів: а) союзну федерацію (федерація заснована на договорі), суб’єктами якої є суверенні держави, що зберігають за собою значний обсяг повноважень аж до права виходу зі складу федерації (США, ФРН, РФ, Швейцарія). За формальними ознаками федерацією був СРСР; б) федерацію засновану на автономії, суб’єктами якої є державні утворення, що не мають суверенітету, але мають певні ознаки державності у вигляді повноважень самостійно вирішувати питання місцевого значення (Бельгія, Австрія, Індія, Пакистан).

Існують й інші різновиди федерації та критерії їх класифікації. На сьогодні у світі нараховується 24 федеративних держави, більшість із яких – великі й середні за територією і чисельністю населення (Індія, Мексика, Росія, США, Німеччина).

Окрім унітарних і федеративних держав існують союзи держав. Специфічними формами державного устрою є конфедерація і співдружність. Вони відрізняються від федерації як форми територіального устрою тим, що є формою міждержавного союзу, тобто об’єднанням незалежних держав.

Конфедерація – тимчасовий союз суверенних держав, які об’єдналися для досягнення певних цілей і спільно здійснюють низку напрямків державної діяльності (оборона країни, зовнішня торгівля, митна справа, грошово-кредитна система тощо) при збереженні в інших питаннях повної самостійності.

Конфедерації мають нестійкий, перехідний характер: вони, або розпадаються (Об’єднана Арабська Республіка 1958 – 1961 рр., яка розпалася на Єгипет і Сирію), або еволюціонують у федерацію (США). Через етап конфедерації пройшли також Нідерланди, Швейцарія. На цей час риси конфедерації має Європейський Союз. У 2003 р. була утворена конфедеративна держава Сербії і Чорногорії.

Історії відома й така форма державного устрою як імперія.

Імперія – це примусово утворена, зазвичай через завоювання одного народу іншим, складна держава, частини якої повністю залежать від верховної влади (Російська імперія, імперія Габсбургів, Австро-Угорська імперія).

За часів феодалізму існувала й така форма державного устрою як унія – об’єднання двох і більше монархічних держав (Річ Посполита).

Особливою формою об’єднання держав є співдружність (СНД, Британська Співдружність націй, Європейська Співдружність у Західній Європі). Це дуже рідкісне, аморфне об’єднання. В основу співдружності, як і при конфедерації, покладені міждержавний договір, статут, декларація, угоди, інші юридичні акти. Цілі, висунуті при створенні співдружності, можуть бути найрізноманітні – економічні, культурні та ін. Співдружність може мати перехідний характер: розвитися в конфедерацію і навіть у федерацію або, навпаки, призвести до дезінтеграції, роз’єднання.

Види форм державного (політичного) режиму

В основі розмежування державних (політичних) режимів знаходиться, по-перше, ступінь розвиненості елементів політичної демократії; по-друге, реальний політико-правовий статус людини. На підставі цих критеріїв сучасні державні (політичні) режими поділяють на два основних види: демократичний і антидемократичний. Існують також перехідні режими.

1. Демократичний державно-правовий режим – порядок (стан) державного (політичного) життя суспільства, при якому державна влада здійснюється демократичними методами, на основі широкої і реальної участі громадян та їх об’єднань у формуванні і здійсненні державної політики, утворенні та діяльності органів держави за принципом „поділу влад”, на неухильному дотриманні прав і свобод людини і громадянина.

Демократичний режим характерний для правової держави, а його способи і методи здійснення державної влади реально забезпечують вільний розвиток людини; участь у здійсненні державної влади; свободу в економічній діяльності; захищеність прав і законних інтересів; врахування інтересів більшості і меншостей (меншин); легальна дія опозиційних партій.

Демократичні режими класифікуються на демократично-ліберальний, демократично-радикальний і демократично-консервативний.

Недемократичні режими поділяють на авторитарні й тоталітарні.

2. Антидемократичний (недемократичний, авторитарний) – порядок (стан) державного (політичного) життя суспільства, при якому не реалізується принцип „поділу влади”, звужується або порушуються політичні права громадян, припиняється їх вплив на управління державою, забороняється діяльність опозиційних партій і організацій, застосовуються політичні репресії, а влада зосереджується в руках однієї чи групи осіб, неконтрольованих народом.

Авторитарний режим може бути двох видів: революційний – спрямований на зміну типу суспільно-політичного розвитку; стабілізаційний – орієнтований на збереження існуючого суспільно-політичного ладу.

Крайньою формою антидемократичного режиму є тоталітарний, який характеризується повним пануванням держави над людиною і суспільством, одержавленням усіх легальних громадських організацій, не обмеженими законом повноваження влад, забороною демократичних організацій, фактичною ліквідацією конституційних прав і свобод; тотальним контролем за діяльністю громадян і громадських організацій, політичною цензурою і відсутністю гласності, мілітаризацією суспільного життя; прагненням до зовнішньої експансії. Різновидами тоталітарного режиму є расистський, фашистський, військово-диктаторський.

 

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук