142

---

Тема 3. Україна – демократична, соціальна та правова держава

Демократичною вважається держава, устрій і діяльність якої відповідає волі народу, загальновизнаним правам і свободам людини і громадянина. Ознаками України як демократичної держави є наступні:

реальна представницька демократія, що забезпечується обранням Верховної Ради, Президента України, представницьких органів місцевого самоврядування на основі демократичних принципів виборчого права;

організація державної влади в Україні на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову (ст.6 Конституції України). Теорія поділу влади була розроблена Д. Локком та Ш. Монтеск’є, а її зміст зводиться до того, що з метою забезпечення свободи громадян, по-перше, різні функції (види) державної влади – законодавча, виконавча і судова, – повинні здійснюватись різними, відносно автономними один від одного органами державної влади; по-друге, ці органи повинні бути взаємно врівноваженими;

конституційне закріплення та реалізація принципу ідеологічного та політичного плюралізму (ст.15 Конституції України). Цей принцип, по-перше, виключає можливість існування в суспільстві будь якої обов’язкової ідеології (державної чи іншої), по-друге, передбачає завдання держави сприяти організації та діяльності всіх політичних партій, інших організацій, діяльність яких здійснюється в межах Конституції та чинного законодавства України. Правовий статус політичних партій, громадських організацій в Україні визначається Законом України „Про об’єднання громадян” від 16 червня 1992 року;

визнання та гарантованість місцевого самоврядування (ст.7 Конституції України).

Соціальна держава – це держава соціальної злагоди. Вона відповідальна за соціальну справедливість, соціальну рівність, гідний людини рівень життя, гарантії соціальної допомоги і захисту на рівні встановлених міжнаро

дними угодами стандартів.

Основна функція соціальної держави сьогодні – є забезпечення ефективної реалізації прав людини на працю, права на освіту, охорону здоров’я, на доступність культурних цінностей, на достатній рівень життя.

Поняття соціальної держави включає політику держави в системі соціальною захисту населення, соціальне страхування, життєві стандарти, охорону здоров’я, житлову політику, освітні і культурні програми.

Виважена і послідовна політика соціальної держави має забезпечувати соціальну солідарність всіх груп населення та консолідацію суспільства, його економічну, соціальну і політичну інтеграцію.

Одним з головних завдань соціальної держави є сприяння суспільному прогресу, що базується на закріплених законодавством принципах соціальної рівності, загальної солідарності, взаємній відповідальності. Соціальна держава бере на себе обов’язок забезпечити кожному членові суспільства гідний сучасної людини мінімум соціальних благ.

Обов’язками соціальної держави за Конституцією та чинним законодавством України є:

забезпечення соціальної спрямованості економіки;

охорона праці і встановлення гарантованого мінімуму оплати праці;

охорона здоров’я людей;

забезпечення підтримки сім’ї, дитинства, материнства і батьківства;

розвиток системи соціальний служб, які забезпечують соціальний захист громадян;

встановлення пенсій, інших видів соціальних виплат та допомог.

Конституція України визначає Україну як правову державу.

Проголосивши принцип верховенства закону, Конституція України надає йому значення фундаментальної правової норми (ст.8). Правосуддя – це соціальна цінність демократичного суспільства. Без законного і справедливого правосуддя не можна реалізувати інші соціальні цінності і інститути демократії. В Конституції України закріплено такі ознаки правової держави:

Верховенство права (суб’єктивного) відповідно до ч.1 ст.8. Цей принцип передбачає пріоритет прав і свобод людини і громадянина (ч.1 ст.19). Правова держав визнає і гарантує права і свободи людини і громадянина, які закріплені Конституцією, загальновизнаними нормами міжнародного права, законами та іншими нормативними актами. Один із принципів правової держави „все, що не заборонено, те дозволено” сформульовано в Конституції України таким чином: „ніхто не може бути примушений робити те, що передбачено законодавством”.

Здійснення державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову (ч.1 ст.6). Три гілки влади діють відносно самостійно одна від одної таким чином, щоб не допустити можливості домінування однієї з них та узурпації внаслідок цього всієї повноти влади в одних руках.

Незалежність суду (ч.1 ст.126). В правовій державі суд відіграє роль головного елементу механізму гарантій прав і свобод людини. В силу цього має бути забезпечена незалежність суду від будь-яких владних чи громадських структур. Тільки незалежний суд може ефективно захистити людину від свавілля органів виконавчої влади та їх посадових осіб.

Законність управління (ч.2 ст.19). Згідно з Конституцією України органи державної влади та органи місцевого самоврядування (які здійснюють управління на різних територіальних рівнях), їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

5. Правовий захист людини від порушення її прав державною владою (ст.ст.55, 56). Згідно з Конституцією України захист прав і свобод людини може здійснюватися: судом; Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини; міжнародними судовими установами та органами міжнародних організацій, членом яких є Україна; кожною людиною за допомогою заходів, не заборонених законом.

Характеризуючи Україну як конституційну державу, Конституція України не обмежується закріпленням її рис як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної і правової держави.

В розділі 1 Конституції також визначаються наступні обов’язки, завдання та функції держави:

утвердження і забезпечення прав і свобод людини (ст.3);

забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи – катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу (ст.16);

забезпечення всебічного розвитку і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України (ст.10); сприяння вивченню мов міжнародного спілкування (ст.10); сприяння консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України (ст.11); турбота про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави (ст.12); забезпечення захисту прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальної спрямованості економіки (ст.13); гарантування свободи політичної діяльності, не забороненої Конституцією та законами України (ст.15); соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей (ст.17);

захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки (ст.17);

зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права (ст.18);

Українська держава захищає конституційний лад і забезпечує його стабільність.

Гарантіями конституційного ладу України є положення Конституції України про:

неможливість зміни Конституції, якщо ці зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України (ч.1 ст.157);

неможливість зміни Конституції в умовах воєнного або надзвичайного стану (ч.2 ст.157);

ускладнений порядок внесення змін до першого розділу Конституції, присвяченого засадам конституційного ладу України;

конституційне визначення статусу Президента України як гаранта державного суверенітету. Територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина (ч.2 ст.102) та встановлення відповідальності Президента у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину (ст.111);

заборону утворювати політичні партії та громадські організації, програмні цілі або дії яких спрямовані на зміну конституційного ладу насильницьким шляхом (ч.1 ст.37);

присягу народних депутатів України щодо додержання Конституції України та законів України (ч.2 ст.79);

конституційний обов’язок Кабінету Міністрів України забезпечувати державний суверенітет України, виконання Конституції та законів України (ч.1 ст.116);

— діяльність спеціального органу захисту конституційного ладу – Конституційного Суду України, який вирішує питання про конституційність чинного законодавства, актів Президента України та актів Кабінету Міністрів України (ст.150).

< Попередня   Наступна >