Тема 3. Особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи

Індивідуалізації особи у суспільстві слугує право на ім’я (статті 294-296 ЦК) – наявність у фізичної особи прізвища, особистого імені та по-батькові, якщо інше не передбачене законом чи звичаєм національної меншини, до якої належить особа. Згідно з Законом України „Про національні меншини в Україні” громадянам, які слідують національним традиціям і не мають по-батькові, дозволяється надавати дитині лише прізвище та ім’я.

Ім’я присвоюється фізичній особі протягом 30 днів з моменту її народження. Оскільки новонароджена особа не в змозі самостійно реалізувати своє право, правом на присвоєння імені дитині наділені батьки, усиновителі, опікуни, а в окремих випадках органи опіки та піклування чи суд.

За загальним правилом, прізвище дитини визначається за прізвищем її батьків, а якщо вони мають різні прізвища – дитині дається прізвище батька або матері за їх згодою. Якщо дитина народилася у матері, яка не перебуває у зареєстрованому шлюбі та немає відповідної згоди батька, то запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень робиться на прізвище матері.

По-батькові дитини утворюється за іменем батька. При народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі та за відсутності заяви батька, по батькові дитини визначається за вказівкою матері.

Якщо особі не подобається її ім’я, прізвище або по-батькові, вона має право їх змінити з досягненням 16 років. Якщо таке бажання вникло раніше, то фізична особа, яка досягла 14 років має можливість змінити своє прізвище та ім’я лише за згодою батьків або одного з них, з ким вона проживає, (усиновлювачів) чи піклувальника. До досягнення 14 років зміна імені, прізвища або по-батькові фізичної особи здійснюється її батьками (усиновлювачів) чи

Крім власного бажання, підставами для зміни прізвища є, також, укладання шлюбу або його розірвання, усиновлення, переміна прізвища обома батьками дитини, що спричиняє автоматичну переміну прізвища дитини віком до 7 років (якщо дитина старша – потрібна її згода), а також переміна прізвища одним з батьків, яка тягне зміну прізвища дитини у разі досягнення відповідної згоди між батьками та бажання дитини, старшої від 7 років.

Право на гідність, честь та ділову репутацію (ст.297-299 ЦК) включає право на повагу до гідності та честі фізичної особи та право на недоторканість ділової репутації як фізичної, так і юридичної особи.

Права на гідність – це право фізичної особи на власну цінність як особистості, на усвідомлення цієї цінності та значимості себе як особи, що відіграє певну соціальну роль у суспільному житті.

Право на честь є правом фізичної особи на об’єктивну та повну оцінку її поведінки з дотримання морально-етичних та правових норм, з боку суспільства, певної групи та окремих громадян.

Право на ділову репутацію, в свою чергу, – це право фізичної та юридичної особи на об’єктивну та повну оцінку її якостей як фахівця та рівня професіоналізму у певній сфері.

Право на індивідуальність (ст.300 ЦК) передбачає можливість фізичної особи відрізнятися від інших за зовнішнім виглядом, манерою поведінки, інтелектуальним, культурним, освітнім рівнем. Особа може обирати будь-яку форму прояву своєї індивідуальності, якщо вона не заборонена законом та не суперечать моральним засадам суспільства, а також змінювати її на свій розсуд у будь-який час.

Право на особисте життя (ст.301 ЦК) дозволяє особі ознайомлювати інших осіб з обставинами свого особистого життя або зберігати їх у таємниці. Однією з гарантій даного права є право фізичної особи на особисті папери (ст.ст.303-305 ЦК) та таємницю кореспонденції (ст.306 ЦК), яке полягає у можливості особи надавати згоду чи забороняти ознайомлення з її особистими паперами стороннім особам. Особисті папери фізичної особи (документи, листи, фотографії, щоденники) є її власністю, тому ознайомлення з ними чи їх опублікування повинно відбуватися за обов’язкової згоди власника.

Право на таємницю кореспонденції (листів, телеграм, телефонних розмов, бандеролей, повідомлень електронною поштою, sms-повідомлень) передбачає можливість знайомитися з чужою кореспонденцією, її використовувати чи опубліковувати лише за умови отримання згоди особи, яка направила кореспонденцію, та адресата.

Право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості (ст.309 ЦК) означає можливість особи вільно, на власний розсуд і відповідно до своїх здібностей обирати сферу, зміст та форми творчого самовираження. Важливою гарантією даного права є заборона здійснювати цензуру процесу творчості та його результатів.

Право на місце проживання (ст.310 ЦК) включає можливість фізичної особи мати одне чи декілька місць проживання (будинків, квартир), використовувати їх за призначенням та змінювати на свій розсуд – вільно обрати помешкання, населений пункт чи країну, де б розташовувалось місце проживання особи.

За загальним правилом, право на вільне обрання місця проживання має фізична особа, яка досягла 14 років (ч.2 ст.29 ЦК).

Місцем проживання особи у віці від 10 до 14 років є місце проживання її батьків, одного з них, з ким дитина проживає, опікуна або місце знаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров’я, в якому вона проживає, якщо інше не встановлено за згодою дитини і її батьків. Місцем проживання особи у віці до 10 років є місце проживання її батьків, одного з них, з ким малолітній проживає, опікуна або місцем знаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров’я, в якому дитина проживає.

Право на свободу пересування (ст.313 ЦК) гарантує особі можливість вільно пересуватися територією України у будь-який час, спосіб, у будь-якому напрямку, за винятком обмежень, встановлених законом.

Правом на самостійне пересування по території України наділена фізична особа, яка досягла 14 років. Малолітня особа має право пересуватися по території України лише за згодою батьків чи опікунів та в їхньому супроводі або у супроводі осіб, які уповноважені ними (ч.2 ст.313 ЦК).

Фізична особа, яка досягла 16 років, має право самостійно вільно виїхати за межі України (ч.3 ст.313 ЦК), а особа, яка не досягла 16 років, має право на виїзд за кордон лише за згоди батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.

Крім того, у будь-який час фізичній особі, незалежно від її віку, за її бажанням надано право безперешкодно повернутися в Україну, оскільки громадяни України не обмежені у праві на в’їзд до власної країни.