105

---

§ 3. Право власності та інші речові права

Тема 1. Загальна характеристика права власності

Право власності – це міра можливої поведінки власника щодо належного йому майна, тобто це право особи на майно, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.316 ЦК).

Право власності закріплює приналежність речі певній особі – для власника річ завжди буде своєю, такою, що належить йому, а для інших суб’єктів – вона завжди виявлятиметься чужою, належною іншій особі.

Право власності є найширшим за змістом від інших майнових прав – власник має право здійснювати будь-які дії щодо власного майна, крім законодавчо заборонених.

Зміст права власності складають право володіння, користування та розпорядження майном (ст.317 ЦК). Право володіння – це юридично забезпечена можливість власника панувати над майном (тримати річ на подвір’ї, в будинку, сховищі). Право користування – це можливість власника здобувати з речі корисні властивості для задоволення майнових та немайнових потреб. Так, автомобіль може використовуватися для перевезення пасажирів та вантажів, будинок – для проживання, продукти харчування – для споживання, тощо. Право розпорядження – це юридично забезпечена можливість визначати долю речі (продавати, обмінювати, дарувати, передавати в оренду, знищувати переробляти).

Статтею 321 ЦК закріплений один з найважливіших принципів – непорушність права власності, який означає, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності або обмежений у його здійсненні, інакше як у випадку та порядку, встановлених законом. Примусове відчуження майна може застосовуватися лише як виняток з мотивів суспільної необхідності.

Суб’єктами права власності є Україн

ський народ, фізичні та юридичні особи, українська держава, територіальні громади, іноземні держави та інші учасники цивільних відносин (ст.318 ЦК).

Основним об’єктом права власності є річ (майно). Для того, щоб вважатися об’єктом права власності, майно повинне мати економічну цінність та бути товаром (предметом товарно-грошових відносин).

Крім речей, у власності можуть перебувати гроші, валютні цінності, цінні папери, земля, земельні ділянки та інші природні ресурси, а також особисті немайнові права.

Коло об’єктів права власності різниться в залежності від видів суб’єктів.

Так, відповідно до ст.324 ЦК власністю народу України є земля, її надра, повітряний простір та інші природні ресурси, що знаходяться в межах території України, основні засоби виробництва, житловий фонд, будівлі, споруди, фінансові ресурси, наукові досягнення, національні культурні та історичні цінності.

До об’єктів права приватної власності належать жилі будинки, квартири, предмети особистого користування та предмети домашнього господарства, земельні ділянки, засоби виробництва, виготовлена продукція, грошові кошти, цінні папери, інше майно споживчого та виробничого призначення, а також твори науки, літератури, мистецтва, відкриття, винаходи та інші результати інтелектуальної праці (ч.1 та 2 ст.13 Закону України „Про власність”).

Отже, фізичні та юридичні особи здатні виступати власниками будь-якого майна, за винятком окремих його видів, які відповідно до закону не можуть їм належати (вогнепальна зброя, вибухові речовини, наркотичні засоби). Склад, кількість та вартість майна, яке перебуває у власності юридичних та фізичних осіб, не обмежується (ч.2 та 3 ст.325 ЦК).

Право власності існує у наступних видах: право власності Українського народу, від імені якого воно здійснюється органами державної влади та місцевого самоврядування; право приватної власності, суб’єктами якого виступають фізичні та юридичні особи; право державної власності, яке від імені держави здійснюється органами державної влади та право комунальної власності, що реалізується територіальними громадами та утвореними ними органами місцевого самоврядування.

Право власності виникає за наявності певних юридичних фактів. Юридичні факти, з настанням яких пов’язується виникнення права власності, в цивільному праві отримали назву способів набуття права власності.

Способи набуття права власності можуть бути первісними та похідними. Первісними вважаються способи, за яких право власності на річ виникає вперше або незалежно від волі попереднього власника. До них належать: створення нової речі, її переробка, привласнення загальнодоступних дарів природи, привласнення безхазяйного майна, привласнення знахідки, бездоглядних домашніх тварин та скарбу, а також реквізиція та конфіскація.

За похідних способів набуття права власності право власності виникає внаслідок волевиявлення попереднього власника. Дану групу складають правочини, спрямовані на передачу майна у власність (купівля-продаж, дарування, міна, поставка), приватизація державного чи комунального майна та спадкування.

Майно може перебувати у власності не лише однієї, але й декількох осіб одночасно. У такому разі йдеться про існування режиму спільної власності.

На підставі ч.1 ст.355 ЦК майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників) належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Отже, право спільної власності – це право двох або більш осіб спільно, на власний розсуд володіти, користуватися, розпоряджатися належним їм майном, що становить єдине ціле.

Характерними ознаками права спільної власності є, насамперед, єдність об’єкту та множинність суб’єктів (співвласників) даного права. Відносини спільної власності можуть виникати між фізичними, юридичними особами, державою або територіальним громадами, причому в будь-яких сполученнях.

Законом України „Про власність” передбачено існування двох видів спільної власності – права спільної часткової власності та права спільної сумісної власності.

Згідно ч.1 ст.356 ЦК, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Вона виникає, зокрема, при укладанні декількома особами договору купівлі-продажу майна, договору про спільну діяльність, виготовлені чи спадкуванні неподільної речі.

Кожен з співвласників має певну, наперед визначену частку у праві власності на спільний об’єкт в цілому (наприклад, дві третини, двадцять відсотків), а не конкретну частину майна. Частки учасників можуть бути рівними або різними, але завжди вони точно визначені.

Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою, в порядку, визначеному самими співвласниками, а при не досягненні згоди між ними – в порядку, встановленому судом. Кожен із співвласників має право на отримання частини спільного майна в натурі, в розмірі, що відповідає його частці. а при неможливості цього – вправі вимагати від інших учасників відповідної компенсації.

Спільною сумісною власністю визнається власність двох або більше осіб без визначення часток кожної з них у праві власності (ч.1 ст.368 ЦК).

Отже, це право декількох осіб на свій розсуд володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм майном, в якому частки заздалегідь не визначені.

Воно виникає за загальним правилом, зокрема, у подружжя на майно, набуте протягом перебування у шлюбі; при створенні майна спільною працею членів сім’ї чи його придбанні за спільні кошти; при створенні майна спільною працею громадян, що об’єдналися для спільної діяльності, а також у разі приватизації квартири чи будинку та їх передачі за згодою усіх членів сім’ї наймача у сумісну власність.

Якщо інше не передбачене домовленістю, співвласники володіють та користуються майном спільно, розпорядження ж ним здійснюється за згодою усіх учасників права спільної сумісної власності.

 

< Попередня   Наступна >