90

---

РОЗДІЛ 5. ОСНОВИ ЖИТЛОВОГО ПРАВА

Тема 1. Житлове право як галузь законодавства

Житло є однією з основних умов життєдіяльності людей, без чого вони не можуть забезпечувати своє існування, задовольняти необхідні матеріальні та моральні потреби. Предметом регулювання житлового права є сукупність суспільних відносин, спрямованих на задоволення потреб громадян у житлі, користування та розпорядження ним.

Житлове право розуміють у об’єктивному та суб’єктивному значеннях. В об’єктивному житлове право – це система правових норм, що регулюють житлові правовідносини. В суб’єктивному – це визначена законом міра дозволеної поведінки уповноваженої особи. Житловим суб’єктивним правам певної особи кореспондуються суб’єктивні обов’язки іншої. Разом з правами кожна особа одночасно набуває певних обов’язків, зміст яких в процесі розвитку житлових правовідносин може змінюватись.

Предмет житлового права – круг конкретних суспільних правовідносин, які виникають при: забезпеченні житлом, користуванні державним, колективним та приватним житловим фондом; обмін приміщень; приватизації; користуванні службовими житловими приміщеннями та гуртожитками; виникненні та припиненні права власності на житло; переведенні житлового фонду в не житловий; утриманні житлового фонду; користуванні прибудинковою територією; виселенні громадян; захисті житлових прав і свобод.

В сфері житлових правовідносин виділяють принципи:

недоторканість житла (відповідно до Конституції не допускається проникнення до житла, проведення в ньому огляду чи обшуку інакше, ніж на підставі вмотивованого рішення суду, крім випадків необхідності рятування людей чи майна, або переслідування злочинця);

законність (відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого само

врядування, їх посадові особи повинні діяти на підставі і в межах Конституції та Законів України);

пріоритетність прав людини (відповідно до ст.3 Конституції людина, її життя, честь, гідність, недоторканість і безпека – найвища соціальна цінність);

гарантованість правового захисту (кожен громадянин має право звернутися за захистом порушеного чи оспорюваного права до суду);

гласність;

доступність судового захисту (згідно ст.55 Конституції кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб).

Норми Конституції є нормами прямої дії, тому кожен має право при зверненні до суду опиратися на норми Конституції України.

Житлове право є сукупністю юридичних норм. Сучасна система житлового права являє собою впорядковану ієрархію нормативних актів. Джерела проявляються у різних формах: за органами, що приймають рішення – закони, підзаконні акти, рішення Конституційного Суду України; за змістом, формою правотворчості – акти органів, рішення судів, звичаї; акти публічного і приватного права; за юридичною силою – нормативні і ненормативні джерела.

Найвищу юридичну силу має Конституція України. Житловий Кодекс України є нормативним атом, що регулює житлові правовідносини. Цивільний Кодекс України регулює окремі питання загального характеру (наприклад, щодо позовної давнини, права власності та користування, спадкування житла). Окремі житлові правовідносини регулюються законами – нормативно-правовими актами найвищої юридичної сили, які містять загальнообов’язкові правила поведінки. Серед них можна назвати: Закон України „Про власність”, „Про приватизацію державного житлового фонду”, „Про приватизаційні папери”, „Про тимчасову заборону стягнення з громадян України пені за несвоєчасне внесення плати за житлово-комунальні послуги”. Окрему категорію законів становлять ті, які стосуються житлових прав, обов’язків, пільг окремих категорій громадян – Закон України „Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні”, „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” і т.д.

Згідно Закону України „Про міжнародні договори в Україні” надається пріоритет дії міжнародних актів, які ратифіковані Верховною Радою України.

Житлові правовідносини – суспільні відносини, врегульовані нормами житлового права. Умови виникнення житлових правовідносин: наявність сторін, наявність правової норми, юридичний факт, з наявністю якого пов’язують виникнення правовідносин.

Склад житлових правовідносин: суб’єкт, об’єкт – майно (житло) чи певні дії, зміст правовідносин – права та обов’язки суб’єктів.

Житлові права і обов’язки громадян визначені Законами України та ст.8 Конституції України, яка визнає і встановлює принцип верховенства права.

Перелік прав та свобод, передбачених Конституцією не є вичерпним. Основними є: право на житло, право на недоторканість житла, право на захист житлових прав, право власності на житло, право користування житлом, право на охорону житлових прав, право на приватизацію квартир в будинках державного житлового фонду, право на соціальний захист інвалідів, ветеранів, молодих сімей і т.д.

Житлові обов’язки громадян: не порушувати права і інтереси інших громадян, суб’єктів, не завдавати шкоди довкіллю, дотримуватись моральних засад суспільства, дбайливо ставитися до житла, економно використовувати ресурси, використовувати житло за призначенням.

Суб’єктами житлових правовідносин є:

громадяни та інші фізичні особи (що мають правоздатність та дієздатність – в повній мірі виникає з 18 років) – можуть бути в залежності від ситуації наймодавцями, наймачами, власниками;

органи місцевого самоврядування (компетенція – управління житлово-комунальним господарством, облік громадян, потребуючих поліпшення житлових умов, сприяння будівництва, надання житла особам, потребуючим соціального захисту, видача ордерів, облік об’єктів нерухомого майна);

органи виконавчої влади (до компетенції входить регулювання цін і тарифів за житлово-комунальні послуги);

об’єднання громадян (неприбуткові організації, що створюються для утримання будинків, загального майна);

органи спеціальної компетенції (Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики України. Мета – впровадження державної політики в сфері будівництва, забезпечення реформи житлово-комунального господарства);

державні контрольні та наглядові органи (Уповноважений Верховної Ради з прав людини, Прокуратура, Антимонопольний Комітет України, спеціальні та місцеві контрольні комісії органів виконавчої влади).

 

< Попередня   Наступна >