69

---

§ 3. Трудовий договір

Тема 1. Поняття, сторони, зміст та види трудового договору

Найпоширенішим юридичним фактом, на підставі якого виникають трудові правовідносини, є трудовий договір. Відповідно до ст.21 КЗпП України, трудовий договір – це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Сторонами трудового договору є найманий працівник і роботодавець. КЗпП України не містить терміну „найманий працівник”. Цей термін вживається в інших нормативно-правових актах, зокрема, ст.1 Закону України „Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)” від 3 березня 1998 р. під найманим працівником розуміє фізичну особу, що працює за трудовим договором на підприємстві, в установі, організації, їх об’єднаннях або у фізичних осіб, які використовують найману працю. За загальним правилом, громадяни мають право укладати трудові договори з 16 років. За згодою одного з батьків або особи, що його замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу особи, які досягли 15 років. Крім того, за згодою цих же осіб, для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров’ю і не порушує процесу навчання у вільний від навчання час по досягненні ними 14-річного віку. Законодавство встановлює загальні та спеціальні вимоги (відповідно

у КЗпП України та спеціальних нормативно-правових актах) до особи, яка бажає укласти трудовий договір (наявність громадянства, певної освіти, стажу роботи, стану здоров’я тощо).

КЗпП України не містить терміну „роботодавець”. Це поняття застосовується в таких Законах України, як „Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” від 15 вересня 1999 р., „Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)” від 3 березня 1998 р., „Про організації роботодавців” від 24 травня 2001 р. Так, в Законі України „Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” під роботодавцем розуміється власник підприємства, установи або організації незалежно від форми власності, виду діяльності та галузевої належності або уповноважений ним орган чи фізична особа, які відповідно до законодавства використовують найману працю.

Зміст трудового договору – це сукупність умов, що визначають взаємні права та обов’язки сторін. Всі умови можна поділити на дві групи: 1) умови, які встановлено законодавством; 2) умови, які встановлено угодою сторін, які в науці трудового права традиційно поділяються на: а) обов’язкові (необхідні) – умови, які завжди мають місце при укладенні трудового договору (умови про місце роботи, трудову функцію, розмір оплати праці, про термін дії трудового договору, час початку роботи) та б) факультативні (додаткові) – можуть і не включатися до змісту трудового договору (наприклад, умови про випробування, про забезпечення житлом).

Види трудового договору. Ст.23 КЗпП України передбачає залежно від строку укладення такі види трудового договору: 1) трудовий договір на невизначений строк (безстроковий); 2) трудовий договір на певний строк, встановлений за погодженням сторін; 3) трудовий договір, що укладається на час виконання певної роботи. В законодавстві розрізняються також і такі види трудових договорів: про тимчасову роботу; про сезонну роботу; про сумісництво; про суміщення професій і посад; з державним службовцем; з молодим спеціалістом; з роботодавцем – фізичною особою тощо.

Особливим видом трудового договору є контракт. Ч.3 ст.21 КЗпП України визначає контракт як особливу форму трудового договору, в якому строк його дії, права, обов’язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін.

Сфера застосування контракту визначається тільки законами України. Закони України, що передбачають укладення контракту: „Про наукову та науково-технічну діяльність”, „Про залізничний транспорт”, „Про освіту”, „Основи законодавства України про охорону здоров’я”, „Про адвокатуру”, „Про нотаріат”, „Про місцеві державні адміністрації” та ін.

Контракт набирає чинності з моменту підписання його сторонами і може бути змінений тільки з їхньої згоди. Як правило, законодавство не встановлює мінімальних та максимальних термінів дії для контракту, це питання вирішується за угодою сторін (для керівників державних підприємств – від 1 до 5 років). Умови контракту, що погіршують становище працівника порівняно з чинним законодавством, угодами і колективним договором, вважаються недійсними. Вони можуть лише поліпшувати становище працівника, установлювати додаткові виплати, переваги, пільги, а також конкретизувати права та обов’язки сторін контракту.

 

< Попередня   Наступна >