90

---

§ 4. Робочий час і час відпочинку

Тема 1. Поняття та види робочого часу

Робочий час – це встановлений законом, колективним договором чи угодою сторін час, протягом якого працівник зобов’язаний виконувати свої трудові обов’язки, підпорядковуючись внутрішньому трудовому розпорядку. Правове регулювання робочого часу здійснюється главою IV КзпП України.

Види робочого часу: нормальний, скорочений та неповний.

1) Нормальний робочий час. Відповідно до ч.1 ст.50 КзпП нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Підприємства та організації при укладенні колективного договору можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу, ніж передбачено в ч. 1 цієї статті.

Скорочений робочий час. Характеризується такими юридичними ознаками: встановлюється у законодавстві; не тягне за собою зменшення заробітної плати; встановлюється з урахуванням фізіологічних особливостей працівників, умов праці та деяких інших підстав диференціації. Скорочена тривалість робочого часу встановлюється: а) для працівників віком від 16 до 18 років – 36 годин на тиждень, для осіб віком від 15 до 16 років (учнів від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) – 24 години на тиждень, а якщо учні працюють протягом навчального року у вільний від занять час, то тривалість їх робочого часу не повинна перевищувати половину тієї норми, яку встановлено для осіб відповідного віку; б) для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці, – не більше як 36 годин на тиждень; в) для окремих категорій працівників: учителів, лікарів та ін.; г) може встановлюватися за рахунок власних коштів на підприємствах і в організаціях для жінок, які мають дітей віком до 14 років або дитину-інваліда (ст.51); д) напередодні святкових та неробочи

х днів тривалість роботи скорочується на 1 годину. Напередодні вихідних днів тривалість роботи при шестиденному робочому тижні не може перевищувати 5 годин (ст.53); є) при роботі в нічний час встановлена тривалість роботи скорочується на 1 годину (ст.54).

Неповний робочий час. Характеризується такими юридичними ознаками: відповідно до ст.56 КЗпП встановлюється за угодою сторін, яка може мати місце як при прийнятті на роботу, так і в період роботи; встановлюється як на певний термін, так і без зазначення терміну; оплата праці проводиться пропорційно відпрацьованому часу, а при відрядній системі – залежно від виробітку; працівники користуються тими ж правами, що й працюючі на умовах нормального робочого часу. За загальним правилом, встановлення неповного робочого часу є правом роботодавця, але на прохання вагітної жінки, жінки, що має дитину віком до 14 років чи дитину-інваліда або здійснює догляд за хворим членом сім’ї власник зобов’язаний це зробити. Види неповного робочого часу: а) неповний робочий день; б) неповний робочий тиждень; в) поєднання неповного робочого дня та робочого тижня.

 

< Попередня   Наступна >