122

---

Тема 5. Правове регулювання банкрутства в Україні

Банкрутство – це визнаний господарським судом факт неспроможності суб’єкта підприємницької діяльності відновити свою платоспроможність та задовольнити вимоги кредиторів не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури.

Відносини, пов’язані з банкрутством, регулюються Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” в редакції від 30 червня 1999 р., що набула чинності з 01.01.2000 р., Господарським кодексом України, Господарським процесуальним кодексом України від 06.11.1991 р., численними підзаконними нормативними актами.

Метою інституту банкрутства є, з одного боку, звільнення від неефективно господарюючих суб’єктів, а з іншого – сприяння оздоровленню тих господарюючих суб’єктів, що опинилися у тимчасових фінансових труднощах.

Інститут банкрутства застосовується тоді, коли інші інститути нездатні допомогти примусити боржника виконати грошові зобов’язання перед кредиторами. Дане становище боржника має назву неплатоспроможності. Існують два види неплатоспроможності:

відносна – неспроможність боржника погасити борги кредиторів внаслідок тимчасових фінансових складнощів, але за наявності майнових активів, що перевищують кредиторську заборгованість. У даному випадку кредитори реалізують власні майнові права через виконавче провадження, не звертаючись до інституту банкрутства.

абсолютна – неспроможність боржника внаслідок повного розвалу фінансового стану сплатити борги кредиторам, без застосування процедури банкрутства. Визначення абсолютної неплатоспроможності передбачене ст.1 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” як неспроможності суб’єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати г

рошові зобов’язання перед кредиторами, в т.ч. по заробітній платі, а також виконати зобов’язання щодо сплати податків і зборів не інакше як через відновлення платоспроможності.

Матеріально-правовими умовами порушення провадження у справі про банкрутство є:

значний розмір заборгованості – не менш ніж 300 мін. розмірів заробітної плати. До якого не зараховуються недоїмка (пеня, штраф), визначена на дату подання заяви до господарського суду; зобов’язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров’ю громадян, зобов’язання з виплати авторської винагороди, зобов’язання перед засновниками боржника – юридичної особи. Вимоги повинні бути безспірними-тобто спір по них повинен бити розглянутим сторонами або органом господарської юрисдикції;

термін несплати – вимоги кредиторів не задоволені боржником протягом 3 місяців після встановленого для їх погашення строку.

Зазначені ознаки неплатоспроможності дають підстави ініціювати процедуру банкрутства.

Механізм попередження банкрутства:

фінансова допомога, у обсязі, необхідному для погашення зобов’язань перед кредиторами та бюджетом;

досудова санація – тобто система реорганізаційних, управлінських, інвестиційних, технічних, економічних, правових заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, які може здійснювати власник майна боржника або інвестор до початку порушення провадження у справі про банкрутство (реструктуризація підприємства, перепрофілювання виробництва, передача майна в оренду, скорочення чисельності працюючих, порука, гарантія та інше). Строк проведення досудової санації не повинен перевищувати 12 місяців, в окремих випадках він може бути продовженим, але не більше ніж на 6 місяців.

Основна мета банкрутства – не ліквідація підприємства, а задоволення вимог кредиторів через визнання боржника банкрутом. Деякі підприємці з порушенням вимог чинного законодавства намагаються скористатися цим інструментом з метою ухилення від повернення розтрачених і прихованих грошей, як державі, так і підприємцям. У випадках, коли несумлінний підприємець оголошує себе банкрутом з метою приховати незаконну витрату грошей не за призначенням, у тому числі їхнє розкрадання, з метою ліквідувати, реорганізувати або приватизувати суб’єкт підприємницької діяльності зі зміною форм власності, це є фіктивним банкрутством, що тягне за собою кримінальну відповідальність за ст.218 Кримінального кодексу України (далі – ККУ).

Передбачено кримінальну відповідальність також за навмисне приховування банкрутства (ст.220 ККУ), суть якого полягає в наданні кредиторам недостовірної інформації про стан суб’єкта підприємництва, що свідчить про його неспроможність виконувати свої зобов’язання перед кредиторами, тобто приховання фінансової неплатоспроможності.

Ст.219 ККУ передбачає кримінальну відповідальність за доведення до банкрутства, а ст.221 ККУ – за незаконні дії у разі банкрутства (умисне приховування майна, майнових прав, фальсифікація, приховування або знищення документів фінансової звітності).

 

< Попередня   Наступна >