151

---

Тема 3. Провадження в справах про адміністративні правопорушення

Провадження в справах про адміністративні правопорушення – це вид адміністративного провадження, ряд послідовних дій юрисдикційних органів, які здійснюють у порядку, визначеному законодавством, ряд заходів, спрямованих на притягнення правопорушника до адміністративної відповідальності й на забезпечення виконання по справі.

Завдання провадження: своєчасне, всебічне, повне і об’єктивне з’ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законодавством, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин і умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності (ст.245 КпАП України).

Принципи провадження: законності, презумпції невинності, об’єктивної істини, рівності громадян перед законом, оперативності, економічності тощо.

Провадження в справах здійснюється стадійно, тобто поетапно. Серед стадій провадження в справах про адміністративні правопорушення виділяють: порушення провадження й адміністративне розслідування; розгляд справи й винесення постанови по справі; оскарження (опротестування) постанови; виконання постанови по справі.

І стадія – порушення провадження в справі і адміністративне розслідування:

Підстава для проведення провадження вчинення особою діяння, яке містить ознаки адміністративного проступку (фактична підстава).

Привід для порушення провадження – заява свідків, потерпілих, та інших громадян, повідомлення посадових осіб, адміністрації підприємств, установ, організацій, судово-слідчих органів; повідомлення преси та інших засобів масової інформації; повідомленн

я громадських організацій; безпосереднє виявлення порушення уповноваженою особою.

Процесуальним документом, який фіксує ознаки правопорушення, є протокол. Цей документ є єдиною підставою для подальшого провадження в справі. Кожен протокол про адміністративне правопорушення повинен містити певний перелік відомостей, які перелічені у ст.256 КпАП України, і які можна розподілити на три групи:

Перша – відомості про обставини, які характеризують адміністративне правопорушення (місце, час та сутність проступку, конкретна стаття КпАП або інший акт, який передбачає відповідальність за вчинення правопорушення);

Друга – відомості про особу правопорушника (П.І.Пб., майновий стан, місце проживання, місце роботи, документ, що посвідчує особу).

Третя – відомості, що стосуються форми протоколу (дата, місце складання, посада та П.І.Пб. особи, яка склала протокол, свідків, потерпілих). Правопорушнику роз’яснюються його права та обов’язки, передбачені у ст.268 КпАП України, про що робиться відмітка у протоколі. Порушник, ознайомившись із змістом протоколу, може внести пояснення, а також відмовитися підписати його, про що робиться відповідний запис у протоколі.

При вчиненні проступку групою осіб протокол складається на кожного порушника окремо. В законодавстві України передбачено можливість нескладання протоколу у ряді випадків (ст.258 КпАП України). Але для цього потрібна наявність трьох умов: 1) правопорушення має бути незначним; 2) за вчинене правопорушення передбачається застосування попередження або штрафу; 3) якщо правопорушник не заперечує про вчинення правопорушення і накладання на нього стягнення.

Правом складання протоколу наділене значне коло осіб (ст.255 КпАП України). Проте, в законодавстві (ст.247 КпАП) передбачено перелік обставин, за яких провадження в справі не порушується, а порушена справа підлягає закриттю: 1) відсутність події та складу адміністративного правопорушення; 2) недосягнення правопорушником на момент вчинення правопорушення віку деліктоздатності; 3) неосудність правопорушника; 4) вчинення правопорушення в стані крайньої необхідності або необхідної оборони; 5) видання акта амністії, яким усувається застосування адміністративного стягнення; 6) скасування акта, який встановлює адміністративну відповідальність; 7) закінчення строків давності притягнення до адміністративної відповідальності; 8) наявність по тому самому факту щодо особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, іншого законного рішення; 9) смерть правопорушника.

У випадку, коли підстави для порушення провадження наявні, провадження порушується, а для його забезпечення застосовуються заходи: 1) адміністративне затримання; 2) особистий огляд і огляд речей; 3) вилучення речей і документів; 4) відсторонення водіїв від керування транспортними засобами, річковими і маломірними судами та огляд цих осіб на стан сп’яніння; 5) доставлення порушника; 6) привід порушника.

Завершується стадія порушення провадження і адміністративного розслідування (попередньої перевірки фактичних обставин конкретного правопорушення, огляду місця події, збирання пояснень тощо) з моменту передачі протоколу органу (особі), уповноваженій розглядати справу про адміністративне правопорушення.

ІІ стадія – розгляд справи та винесення постанови по справі: Це основна стадія провадження, саме на ній вирішуються завдання провадження: встановлюється винна особа, забезпечується правильне застосування законодавства, кваліфікується діяння, визначається стягнення, яке потрібно застосувати.

Ця стадія включає три етапи: 1) підготовку справи до розгляду; 2) розгляд справи; 3) прийняття по справі постанови.

З метою правильного своєчасного вирішення справи орган, який розглядає справу, повинен ретельно підготуватися до її розгляду, іншими словами вирішити питання, передбачені у ст.278 КпАП України (чи підвідомча справа, чи правильно складений протокол тощо). Провадження в справах про адміністративні правопорушення характеризується численністю органів (осіб), уповноважених розглядати такі справи – органів адміністративної юрисдикції.

Це: 1) адміністративні комісії при виконавчих органах місцевих рад; 2) виконавчі комітети селищних, сільських рад; 3) місцеві суди (судді); 4) органи внутрішніх справ, органи державних інспекцій та інші органи (особи), уповноважені на це законодавством.

Зазначені органи вирішують питання за підвідомчістю – коло питань (справ), які орган (особа) уповноважена розглядати. Розрізняють: предметну (видову) підвідомчість – тобто вирішення питань про те, який орган уповноважений розглядати певну категорію справ, та територіальну, тобто вирішення питань про те, де повинна розглядатися конкретна справа.

Окрім органів адміністративної юрисдикції у проваджені також беруть участь особи: особа, яка притягується до відповідальності; потерпілий; законні представники; адвокати; свідки; експерти; перекладачі; прокурор. Адміністративно-правовий статус цих осіб визначається ст.ст.268-275, 250 КпАП України.

Адміністративне провадження характеризується оперативністю, що й зумовлює досить стислі строки розгляду справ: одна доба, три, п’ять, сім та п’ятнадцять днів (ст.277 КпАП України). Строки розгляду справ залежать від вчиненого правопорушення. Справи розглядаються відкрито, як правило, за місцем вчинення правопорушення, хоча можливі й винятки із загального правила (ст.276 КпАП України).

Під час розгляду справи вивчаються докази (ст.251, 252 КпАП України), виявляються причини та умови вчинення правопорушень, здійснюються процесуальні дії, результатом яких є винесення постанови (виконкомами селищних та міських рад – рішення по справі).

Постанова – підсумковий документ другої стадії провадження, в ній остаточно оцінюється поведінка особи, встановлюється її винність (невинність), зазначається адміністративне стягнення.

Виділяють такі види постанов: 1) про накладення адміністративного стягнення; 2) про застосування до неповнолітніх заходів впливу виховного характеру; 3) про закриття справи (ст.284 КпАП України).

Постанова повинна обов’язково містити певні реквізити (ст.283 КпАП України), оголошується негайно після закінчення розгляду справи (ст.285 КпАП України), протягом трьох днів її копія вручається під розписку або висилається особі, що скоїла правопорушення, а також потерпілому на його прохання. Постанова по справі набуває чинності з моменту її винесення.

ІІІ стадія – оскарження (опротестування) постанови і перегляд справи: Відповідно до ст.287 КпАП України постанову може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим. Від імені цих осіб скаргу можуть також подати законні представники або адвокати. Виняток – постанови районного суду (судді) про накладання адміністративних стягнень, які є остаточними, оскарженню не підлягають, проте вони можуть бути опротестовані прокурором.

Порядок оскарження постанови визначений ст.288 КпАП України. Оскаржити постанову можна або в адміністративному, або в судовому порядку. В залежності від того, куди можна подати скаргу, виділяють варіанти оскарження: альтернативний; послідовний; винятковий.

Скарга подається протягом 10 днів з дня винесення постанови (в разі порушення строку з поважних причин, допускається його поновлення органом, правомочним розглядати скаргу) в орган, який прийняв постанову, якщо інше не встановлене законодавством. Протягом трьох діб скарга разом із справою надсилається органу (особі), правомочному її розглядати. Особа, яка оскаржує постанову по справі про адміністративне правопорушення, звільняється від сплати державного мита. Будь-яку постанову може бути опротестовано прокурором. Законодавством не встановлено строк, протягом якого прокурор може принести протест на постанову. Подання скарги зупиняє виконання постанови про накладання адміністративного стягнення, за винятком окремих випадків, передбаченій ст.291 КпАП України, до розгляду скарги. Скарги і протест на постанову розглядаються правомочними органами в 10-денннй строк з дня їх надходження, якщо інше не передбачено законодавством.

За підсумками розгляду скарги (протесту) приймається одне із рішень:

залишити постанову без змін, а скаргу (протест) – без задоволення;

скасувати постанову і надіслати справу на новий розгляд; 3) скасувати постанову і закрити справу; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативними актами про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Копія рішення по скарзі протягом трьох днів надсилається особі, щодо якої його винесено, а також потерпілому на його прохання. Про результати розгляду протесту в 10-денний строк і дня його надходження повідомляється прокуророві. Рішення по скарзі може бути опротестовано прокурором. Протест вноситься у вищій орган відносно органу, який виніс рішення по скарзі.

IV стадія – виконання постанов про накладання адміністративних стягнень. Це заключна стадія провадження в справах про адміністративні стягнення. Постанова, за загальним правилом, підлягає виконанню з моменту її винесення (ст.299 КпАП України). В разі оскарження (опротестування) вона набирає чинності після залишення скарги (протесту) без задоволення, тобто з дня прийняття відповідного рішення. Виняток – коли рішення вже фактично виконано (застосування стягнення у вигляді штрафу на місці вчинення проступку тощо).

Постанова звертається до виконання органом (особою), який її виніс. На нього у більшості випадків покладається виконання постанови. Хоча деякі постанови можуть виконуватися спеціально уповноваженими на те органами (щодо виправних робіт, адміністративного арешту тощо). У разі неможливості негайного виконання постанови допускається відстрочка виконання строком до одного місяця (ст.301 КпАП України).

Інколи під час виконання постанов про накладення стягнень можуть виникати обставини, що виключають провадження (ст.247 КпАП України): видання акта амністії, що усуває застосування стягнення; скасування акта, який встановлює адміністративну відповідальність; смерть особи, щодо якої винесено постанову. В таких випадках виконання постанови припиняється.

Оскільки провадженню в справі про адміністративні правопорушення притаманна оперативність, встановлено й стислі строки виконання постанов про застосування кожного з адміністративних стягнень, а також загальний строк давності виконання постанови – 3 місяці з дня її виникнення. В главах 25-33 КпАП України врегульовано загальний порядок виконання постанов про накладення адміністративних стягнень, а також постанов у частині відшкодування майнової шкоди.

 

< Попередня   Наступна >