133

---

Тема 2. Загальна характеристика правоохоронних органів

Питання про визначення поняття „правоохоронні органи” є дискусійним не тільки в теорії. Відсутня однозначність у його розумінні і серед практичних працівників самих цих органів. Усе це приведе до колізій і нерозуміння при застосуванні тих чи інших законодавчих положень.

Одні автори вважають, що цим поняттям охоплюються усі без винятку державні органи, що хоча б до деякої міри наділені повноваженнями, зв’язаними з охороною права. Правоохоронні органи – це система органів, що уповноважені державою здійснювати нагляд і контроль за точним і неухильним дотриманням законів усіма громадянами, посадовими особами, підприємствами, установами й організаціями, забезпечувати правопорядок, застосовувати примусового заходу до правопорушників. Крім того, деякими авторами затверджується, що до розглянутої системи входять не тільки державні органи, а й громадські організації (наприклад, правові інспекції).

Відповідно з іншою точкою зору, правоохоронні органи – це винятково державні органи, що, діючи у твердих рамках кримінально-процесуальної чи адміністративної процедури, ведуть боротьбу зі злочинністю і правопорушеннями, що передбачають юридичну відповідальність винятково в сфері публічного права: суди, органи прокуратури, міліції, податковій міліції, служби безпеки, державної охорони, прикордонні війська, військова служба правопорядку в Збройних Силах України, органи дізнання державної митної служби, органи дізнання державного пожежного нагляду, Державний департамент із питань виконання покарань.

Існує і третя позиція, відповідно до якої правоохоронними органами є винятково органи прокуратури й органи досудового слідства і дізнання, що безпосередньо діють у границях карного судочинства коштами, установленими карно-процесуальним законодавством України

, і ведуть боротьбу з найбільш тяжкими порушеннями законності – злочинами. Всі інші державні органи, що охороняючи право, діють у рамках адміністративної, дисциплінарної і цивільно-правовий (майнової) відповідальності, тобто за рубежем карного судочинства відносяться до правозахисних органів. Останнім часом висловлюється думка, що суди не слід відносити до правоохоронних органів. Вони є органами судової влади і не повинні включатися в загальний список з органами виконавчої влади (прокуратура, МВС, СБУ). Суди повинні бути незалежні від всіх інших державних (у т.ч. правоохоронних) органів. Слід зазначити, що критерії виділення правоохоронних органів з маси інших органів зовсім не такі, котрі покладені в основу поділу галузей влади (судової, виконавчої, законодавчої).

Відтак ми дійдемо такого висновку, що правозастосовчу і контрольну функції, що безумовно зв’язані зі зміцненням правового режиму в країні, до правоохоронної функції відносити не можна, оскільки це різні види діяльності державних органів, а терміни, якими вони називаються, не є синонімами і мають різне лексичне значення. Саме сама спеціальна охорона права і є змістом і змістом правоохоронної діяльності. Її суть полягає в тому, що для здійснення конкретного виду охорони права створюється спеціально уповноважений на те державний орган. Цей вид діяльності для такого органа є основним (головним, визначальним), і виконується він відповідно до встановленого законом процедурою. Тільки такий підхід до визначення кола державних органів, що входять у систему правоохоронних органів України, можна вважати найбільш переконливим.

Правоохоронні органи – це державні і суспільні установи й організації, що покликані забезпечувати законність і вести боротьбу зі злочинністю й іншими правопорушеннями.

До ознак правоохоронних органів відносяться: 1) їх державно-владний, юрисдикційний характер; 2) підзаконність та точна регламентованість діяльності; 3) правозастосована суть рішень, що приймаються ними; 4) застосування державного примусу в процесі виконання покладених на них завдань.

Правоохоронна діяльність може здійснюватися не будь-яким способом, а лише за допомогою застосування юридичних заходів впливу до правопорушників: а) примусового заходу (заборона робити те, що закон охороняє); б) міри державного стягнення (карати тих, хто цей закон порушує).

Юридичні заходи впливу повинні відповідати розпорядженню матеріального і процесуального закону чи іншого правового акта. Відступ від розпорядження закону, під яким би те ні було приводом і в якому б то ні було напрямку, вважається актом беззаконня.

Правоохоронна система не є ієрархічною. Організаційне розосередження правоохоронних органів по всіх галузях державної влади перешкоджає їхньої корпоративності, безконтрольності, дисфункційності. Одні правоохоронні органи створюються для зміцнення законності і правопорядку в межах адміністративної, дисциплінарної і цивільно-правовий (майнової) відповідальності. Інші – для боротьби з найбільш тяжкими порушеннями законності – злочинами.

 

< Попередня   Наступна >