121

---

§ 7. Поняття форм і методів державного управління

Державна влада реалізує свої функції через створені відповідні органи державного управління. В свою чергу, ці органи здійснюють надані їм державою повноваження шляхом використання системи різноманітних форм. Під формою треба розуміти окремий варіант відображення змісту певного виду діяльності. Стосовно до виконавчої влади форма є способом виразу змісту виконавчої діяльності однієї з гілок державної влади. Наразі орган виконавчої влади або його представник чи посадова особа наділені відповідною компетенцією, згідно з якою виконують свої функції шляхом запровадження певних правил поведінки (актів управління), видання конкретних приписів, проведення перевірок і ревізій, організації інструктивних нарад тощо. Всі форми взаємопов’язані і жодна з них не може замінити іншу. Тільки вміле поєднання форм управління може забезпечити безперервну діяльність органів виконавчої влади.

Форми державного управління мають як внутрішнє, так і зовнішнє спрямування. Зміст зовнішньої діяльності органу державного управління полягає в безпосередньому впливі того чи іншого органу виконавчої влади на відповідний об’єкт, що перебуває в його підпорядкуванні. Інакше мета управління взагалі не досягається. До внутрішньої специфіки необхідно віднести управлінські дії, що мають внутріорганізаційний характер і забезпечують порядок роботи окремого виконавчого органу. Прикладом форм державного управління, що мають зовнішнє спрямування, може бути діяльність Кабінету Міністрів України стосовно місцевих державних адміністрацій. У свою чергу, щоденні управлінські дії, здійснювані в інтересах забезпечення роботи самого Кабінету Міністрів, мають внутрішнє спрямування.

Отже, під формами державного управління слід розуміти зовнішній вираз змісту конкретних однорідних дій, що безперервно виконуються органами державного у

правління та їх представниками чи посадовими особами з метою реалізації функцій державного управління.

Форми управлінської діяльності залежно від їх змісту поділяються на види, зокрема юридично визначені і такі, що не несуть безпосередніх правових наслідків. Це означає, що на практиці форми управлінської діяльності проявляються як виданням юридичних актів, так і проведенням організаційної роботи й матеріально-технічних операцій. Перший вид реалізується в актах державного управління, будучи правовою формою виконавчої та розпорядчої діяльності органів управління. Правові форми завжди тягнуть за собою юридичні наслідки. У другому випадку форми управлінської діяльності зводяться до вчинення певних управлінських дій, що не пов’язані з виданням актів управління. Отже, у першому і другому випадках форми пов’язані з реалізацією та виконанням державно-владних повноважень.

Таким чином, в управлінській діяльності застосовуються через взаємодію як правові, так і неправові форми. При цьому використання неправових (організаційних) форм розширюється. Це можна пояснити тим, що відбувається посилення організаційної роботи, інструктування та здійснення контролю за підлеглими об’єктами, узагальнення передового досвіду тощо.

Сучасна система форм державного управління складається з таких видів: видання правових актів управління (нормативних та індивідуальних); здійснення організаційних дій; проведення матеріально-технічних операцій; здійснення юридично значимих дій.

Правові акти управління є найважливішою формою управлінської діяльності. Їх видання необхідне для забезпечення юридичних наслідків конкретних управлінських дій. Наприклад, функція добору, розміщення, підготовки кадрів реалізується через такі форми управлінської діяльності, як призначення (обрання на посаду), заміщення посади за конкурсом, контрактом, проведення атестації службовців тощо. Як бачимо, реалізація функції щодо забезпечення органу виконавчої влади кадрами реалізується через таку форму управлінської діяльності, як видання юридичного акта управління.

Організаційні дії — найвагоміша частина безперервної роботи апарату органів управління. Це — розробка, обговорення та узгодження проектів правових актів, напрацювання рекомендацій, надання практичної допомоги підлеглим органам. До організаційних дій слід віднести колективне обговорення найважливіших питань управлінської діяльності, проведення перевірок, ревізій, вивчення досвіду і впровадження кращих досягнень, науково-практичні конференції тощо. Організаційні дії поліпшують стиль управління, підвищують ефективність виконавської діяльності.

Матеріально-технічні операції необхідні для обслуговування всіх стадій управлінського процесу. До них належать: складання інформаційних довідок, звітів; підготовка та узагальнення матеріалів для розробки проектів актів управління; обробка стати­стичної інформації; діловодство, доведення управлінських рішень до виконавців.

Юридично значимі дії знаходять вияв у правовому оформленні нотаріусами різноманітних угод, посвідчень документів, фактів провадження органами реєстрації актів громадянського стану, видачі громадянам відповідними підрозділами державних адміністрацій та іншими органами довідок, установлених законодавством (наприклад, видача посвідчень, що встановляє особу, сімейний та майновий стан). Формою діяльності органів виконавчої влади є також виконання їх посадовими особами загальнообов’язкових правил паспортного, військового обліку, правил благоустрою, громадського порядку. Ця діяльність не є провідною для кожного органу, але обов’язкова, оскільки регламентується законодавством про управлінські органи.

Набуло поширення й укладання адміністративних угод. У процесі функціонування органів державної влади інколи виникають договірні зв’язки між окремими суб’єктами управління, скажімо, між директором науково-дослідної установи та адміністрацією виробничого об’єднання стосовно проведення дослідницьких робіт. Втім, договірні відносини поки що не отримали належного розуміння у сфері державного управління і тому часто носять допоміжний характер.

Виконавча влада здійснює управління не тільки через певні форми, а й відповідними методами. У загальному розумінні метод означає спосіб практичної реалізації будь-чого. Що ж до його перенесення на виконавчу діяльність, то необхідно розуміти саме вжиття певних заходів з реалізації завдань і функцій виконавчої влади в особі органів державного управління (посадових осіб) через наділення їх компетенцією у певних межах і відповідних формах. У методах управління відображаються воля держави та юридично-владні повноваження органів управління.

Отже, під методами державного управління слід розуміти спосіб реалізації завдань і функцій виконавчої влади органами державного управління (посадовими особами) через вплив їх на волю і свідомість підпорядкованих органів, а також громадян.

У літературі не існує єдиної загальноприйнятої класифікації методів управління. Доцільно погодитись з думкою тих науковців, які вважають, що основу методів управління складає оптимальне співвідношення заходів переконання і примусу. Зазначені методи властиві будь-якій формі управління. Вони являють собою єдине ціле, тобто виступають механізмом забезпечення належної поведінки та правопорядку.

Метод переконання є провідним в управлінській діяльності. З його допомогою здійснюється вплив на свідомість людей і дотримання з їхнього боку певної поведінки. Він формує у громадян правосвідомість, внутрішню готовність сприймати і виконувати загальнообов’язкові правила поведінки. Метод переконання насамперед стимулює належну поведінку учасників управлінських відносин. Необхідно зазначити, що інтереси тих, хто управляє, і тих, хто підпорядковується, в адміністративно-правових відносинах, а також завдання, що стоять перед ними, є спільними. Тому виконання законів, приписів, планових завдань здійснюється на добровільній основі внаслідок високої організованості і дисципліни учасників управлінських відносин. Для досяг­нення поставлених завдань використовуються різноманітні засоби переконання, а саме: роз’яснення, виховання, поширення передового досвіду, моральне та матеріальне стимулювання.

Метод примусу — спосіб впливу на суб’єкти управління (громадян), нездатних керувати власною поведінкою відповідно до волі держави. Заходи примусу застосовуються тоді, коли вичерпано засоби переконання до тих осіб, які не дотримуються чи порушують вимоги законів та інших нормативних актів, дисципліну.

Крім переконання та примусу, розрізняють адміністративний та економічний методи.

Адміністративний метод полягає в тому, що органи управління безпосередньо встановлюють підпорядкованим суб’єктам (органам, колективам, громадянам) певну поведінку. Вплив на суб’єкти, що управляються, здійснюється через запровадження для них правил поведінки, обов’язків і завдань, у разі порушення яких може бути вжито заходів адміністративного примусу.

Економічний метод не передбачає адміністративних заходів, а здійснює вплив на суб’єкти управління через застосування до них різноманітних форм економічного стимулювання, зокрема цінового й тарифного регулювання, прибутку, вартості, матеріальних санкцій, кредитів, субсидій, монетарної й цінової політики, преміювання тощо. Наявність цих стимулів дає можливість суб’єктам самим обирати фор­ми діяльності для якісного виконання кінцевих виробничих завдань.

Поєднання цих методів дає змогу впливати на поведінку суб’єктів управління і домагатися від них більшої ефективності в реалізації завдань і функцій виконавчої влади.

 

< Попередня   Наступна >