§ 8. Поняття і класифікація актів управління та їх види

У широкому розумінні правові акти управління являють собою будь-які дії органів управління, посадових осіб та інших суб’єктів, що здійснюють управлінську діяльність у відповідних правових формах, тобто через видання правових актів, що породжують певні юридичні наслідки, пов’язані з установленням, зміною чи припиненням адміністративно-правових відносин.

Для правових актів управління характерні такі властивості: зазначені акти є юридичним варіантом управлінського рішення; вони видаються тільки офіційними уповноваженими суб’єктами в межах їх компетенції, встановленої чинним законодавством; відображають юридичне волевиявлення відповідного суб’єкта уп­равління, наділеного владними повноваженнями в сфері управлінської діяльності; правовий акт управління є одностороннім волевиявленням певного суб’єкта; він містить юридично-владні приписи конкретного суб’єкта управління, які є обов’язковими для виконання відповідним адресатом; зазначений акт встановлює правила належної поведінки в сфері управління; правовий акт управління може утворювати юридичну базу для виникнення, зміни або припинення адміністративно-правових відносин чи служити юридичним фактом, який певним чином безпосередньо впливає на такі відносини; це підзаконний нормативно-правовий акт, який видається уповноваженим суб’єктом управління відповідно до Конституції України і чинного законодавства та на їх виконання; він являє собою юридичний різновид службових документів, які постійно використовуються в процесі управлінської діяльності; зазначений акт управління має письмову форму вираження і видається з дотриманням певних, офіційно визначених правил (процедур), які передбачають відповідний процес його підготовки та прийняття; правовий акт управління може бути опротестований чи оскаржений у порядку, визначеному чинним законодавством України; недотримання його приписів тягне за собою юридичну відповідальність для винної сторони.

Таким чином, правовий акт управління являє собою підзаконне офіційне одностороннє рішення юридично-владного характеру, прийняте уповноваженим суб’єктом управління в межах його компетенції з дотриманням належної процедури, яке спрямоване на виникнення, зміну чи припинення адміністративно-правових відносин з метою реалізації завдань та функцій управління.

Складність і багатогранність управлінської діяльності зумовлює її мету, завдання та функції, що реалізуються через правові акти управління, які відрізняються між собою за спрямованістю, змістом, юридичною силою та наслідками, що ними зумовлюються.

Значення правових актів управління полягає в тому, що через їх реалізацію здійснюється управлінська діяльність відповідних суб’єктів управління на підставі чинного законодавства та в межах їх компетенції.

Правові акти управління за своєю суттю відрізняються від інших актів державних органів. Така відмінність зумовлена різницею у правовому статусі осіб, що їх приймають. Зазначені акти завжди носять підзаконний характер. При розгляді співвідношення актів органу законодавчої влади, тобто закону і правових актів управління, слід зазначити, що в основу їх співвідношення закладено принцип підзаконності. Закон являє собою абстрактне правило, дія якого спрямована на регулювання у загальних рисах суспільних відносин, а тому його дія спрямована на невизначене коло випадків. У той же час правовий акт управління має похідний від закону характер і видається у випадку, коли це прямо передбачено законом. Його дія спрямована на досягнення часткового результату і має конкретно визначених адресатів. Акт управління не може змінити або скасувати закон, оскільки за його допомогою не можуть вирішуватися питання, що за Конституцією України віднесені до повноважень Верховної Ради України як єдиного органу законодавчої влади.

З метою глибшого вивчення актів управління їх класифікують за такими критеріями: юридичними властивостями; дією в просторі і часі; характером компетенції органів, що їх прийняли; формою.

За юридичною властивістю акти поділяються на нормативні, індивідуальні та змішані.

Нормативні — це акти управління, що складаються з правових норм. Їх прийняття розраховане на певний термін і багаторазове застосування норм при виникненні однотипних правових відносин (наприклад, Положення про середній загальноосвітній навчально-виховний заклад).

Індивідуальні — це акти, які складаються з рішень щодо конкретних питань. Індивідуальні акти використовуються з метою реалізації нормативних актів і адресуються конкретним учасникам правових відносин у сфері виконавчої влади (наприклад, наказ ректора університету про призначення на посаду).

Змішані — це акти які одночасно складаються з правових норм і конкретних рішень. Ці акти знаходять своє застосування, наприклад, в урядових постановах, за допомогою яких формуються обов’язкові правила поведінки і одночасно передбачається застосування адміністративних стягнень до порушників.

За дією в просторі акти управління поділяються на такі види: акти, що діють у межах певної території (області, міста, району тощо); акти, дія яких поширюється на певну сферу, галузь чи підгалузь; акти локального характеру, дія яких поширюється на частину певної території чи колективу.

За дією в часі акти управління розмежовуються на такі, що мають обмежений і необмежений терміни застосування. Якщо акт прийнятий на певний термін, то його дія припиняється в установлений нормою строк. Якщо такі терміни не визначені, то дія зазначених актів поширюється до прийняття нового акту з цих питань.

За характером компетенції органів, що видали акт, вони поділяються на: акти органів загального напряму (так, постанова Кабінету Міністрів або рішення місцевої державної адміністрації носять загальний характер); акти галузевого напряму (наприклад, наказ міністра економіки та з питань європейської інтеграції України); акти міжгалузевого напряму (наприклад, спільний наказ Міністерства економіки України та іншого міністерства чи відомства України з питань регулювання відносин у сфері економіки).

Форма актів управління залежить від повноважень суб’єкта, що їх приймає. З урахуванням цього вони поділяються на такі види: постанови і розпорядження, що приймаються Кабінетом Міністрів України; накази, положення, інструкції, правила, вказівки Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України та інших мініс­терств і відомств України з питань регулювання економіки; рішення місцевих державних адміністрацій; накази керівників структурних під­розділів державних органів, підприємств, установ, організацій тощо.

Підготовка та прийняття актів управління здійснюється апаратом відповідного органу чи за дорученням його керівника нижчими органами.

Порядок опублікування та набуття законної сили правовими актами управління залежить від їх юридичної сили. Наприклад, згідно з Указом Президента України від 10.06.97 № 503/97 «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набуття ними чинності» визначено, що нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України набувають чинності з моменту їх прийняття, якщо пізніший строк набуття ними чинності не передбачено в цих актах. Акти Кабінету Міністрів України, які визначають права і обов’язки громадян, набувають чинності не раніше дня їх опублікування в офіційних друкованих виданнях. При цьому зазначені документи не пізніше ніж у 15-денний строк після їх прийняття у встановленому порядку і підписання підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях («Офіційний вісник України», «Відомості Верховної Ради України», «Урядовий кур’єр»). Крім того, в окремих випадках вони можуть бути офіційно оприлюднені через телебачення і радіо. Нормативно-правові акти управління, опубліковані в інших друкованих виданнях, мають інформаційний характер і не можуть бути використані для офіційного застосування.

Офіційне оприлюднення нормативно-правових актів здійснюється після включення їх до Єдиного державного реєстру нормативних актів і присвоєння їм реєстраційного коду.

Дія правового акта управління в сфері виконавчої влади припиняється за таких підстав: у разі його відміни; по закінченні строку, на який його було видано; у разі досягнення мети, поставленої перед актом; при зникненні адресата акта (ліквідації юридичної особи, смерті носія прав та обов’язків).