Підручники Політологія Політологія: підручник / Ю.М.Розенфельд § 1. Політичні ідеї Древнього світу.§ 1. Політичні ідеї Древнього світу.
| Політологія - Політологія: підручник / Ю.М.Розенфельд |
§ 1. Політичні ідеї Древнього світу.
Історично першою формою пізнання політики було її релігійно-міфологічне трактування. В II-I тисячоріччях до н.е. панували уявлення про божественне походження влади і суспільно-політичного порядку. Різноманітні версії міфу відбивали можливі варіанти упорядкування і регуляції відповідних суспільних відносин.
Але вже в УШ-У1 вв. до н.е. намітилася тенденція відходу від релігійно міфологічного уявлення до більш раціонального, "земному" погляду на світ узагалі, на державу, владу , право - зокрема.
Результати цієї тенденції предстають у вигляді вчень Будди в Індії, єврейських пророків у Йеремії і Мсайи й ін. - у Палестині, мудреців софістів і філософів - у Греції, юристів -Римі.
Політичні погляди набувають певної філолофсько-етичної спрямованості.
У Древньому Китаї фундаментальну роль у всій історії політичної й етичної думки зіграло навчання Конфуція /551-479 до н.е./ "учитель Кун". Його вчення одержало назву "конфуціанство" і відіграло в історії Китаю специфічну роль еквівалента релігії. Головна праця Конфуція - "Лунь-юй" /"Бесіди і судження"/.
Признаючи божествену і природну сторони походження влади, Конфуцій свій головний інтерес вбачав у тому, як облаштувати життя людей, забезпечити мудрий і справедливий порядок у державі. Цей порядок припускає п'ять різнорідних відносин: володаря і підлеглих, чоловіка і дружини, батька і сина, старшого брата і молодшого, друзів. У перших чотирьох повинне бути повеління, з одного боку, і повне підпорядкування - з іншого. Панувати необхідно справедливо і з натхненням, підпорядкуватися ж правдиво і щиро. У дружбі ж керівним принципом повинна бути взаємна чеснота.
Основними категоріями конфуціанства є поняття
У основі політичного навчання Конфуція лежить принцип чесноти, людяності. Напитання , що таке людяність, він відповідав: Тримати себе із шанобливістю вдома, благоговейно ставитися до справи і чесно поступати з іншими. Вищою ціллю його етичного кодексу було встановлення справедливої соціально-політичної структури в товаристві і державі. Соціальний порядок Конфуцій вбачав у тому, щоб у товаристві усе знаходилися на своїх місцях і кожний знав свої права й обов’язки. "Государ повинний бути государем, слуга - слугою, батько - батьком, син - сином".
Політичні ідеї Конфуція в цілому спрямовані на досягнення внутрішнього світу між верхами і низами суспільства і стабілізації управління Регулювання політичних відносин за допомогою норм чесноти в Навчанні Конфуція різко протиставляєтся керуванню на основі законів.
У жовтні 1999 р. у Пекіні проходив міжнародний симпозіум, присвячений 2550-річчю від дня народження Конфуція. Учасники симпозіуму прийняли заяву, у якій відзначалося, що конфуціанство є зразком етичного навчання, що допоможе вирішувати всі проблеми з гасаючого / у філоофському відношенні/ західного світу. Навчання Конфуція і сьогодні визначає основи китайського менталітету, живучість китайської цивілізації, що існує тисячоріччя. Сьогодні немає древніх єгиптян, месопотамців, немає дітей древньоримской імперії. А китайці як були китайцями тик ними і залишилися, завдяки найбільшому розуму людства на Далекому Сході - Конфуцію.
З критикою конфуціанства виступили легісти- прихильники плину китайської політичної думки IVв. до н.е. Фундатор легізма Шан Ян /390-336 р.р. до н.е./вважав, що призови до чесноти в конфуціанському стилі - порожня балачка, а конфуціанци - паразити, що сидять на шиї народу. Легісти розробили власне навчання про техніку відправлення влади, засноване на жорстокий -системі адміністративних розпоряджень. Уявлення легістів про жорстокі закони як основний засіб керування пов’язані з їхнім розумінням взаємовідносин між владою і масами Ці відносини носять непримиренний характер за принципом -"кто- кого". "Коли народ сильніший своєї влади, держава слабка; коли ж влада сильніша свого народу , армія могутня". Тільки насильницькими мірами , вважали легісти, можна навести і підтримувати порядок у суспільстві.
Будучи прем'єр-міністром /царство Цинь/, Шан Ян здійснив ряд драконівських реформ, що сприяли посиленню одноособової влади і її військової могутності. Ціллю правління, вважав він, є зміцнення влади правителя і здійснення завойовницьких походів проти сусідніх держав, захоплення їхніх земель. Народ же, підданні є не більш, ніж простий засіб для досягнення цієї цілі.
Якщо конфуціанство вважало державу великою сім'єю, у якій глава - турботливий батько, то у легистів народ - матеріал, із якого можна ліпити, що завгодно. Шан Ян радить правителю поводитись з підданными як горшечник поводиться з глиною. Народ повинний знаходиться під постійним контролем, під страхом суворого покарання виконувати всх те, що йому диктує держава.
Погляди легістів, крім Шан Яна поділяли і розвивали багато значних представників школи "законників". Всі вони з різними варіаціями відстоювали необхідність суворих законів, як засобів керування. У такий спосіб до II сторіччя до н.е. офіційна державна ідеологія в Китаї сполучала в собі як конфуціанство, так і пояснення легізма. Проте перевага конфуціанства зберігалася в ідеології Китаю аж до Синхайскої революції 1911 - 1913 р.
З численних мислителів Древньої Греції особливе місце в розвитку політичної думки займають Сократ, Платон і Аристотель.
Сократ /469-399 до н.е./ - видатний мислитель, що залишив глибокий слід у розвитку політико-правової думки. Дві його головні ідеї мають особливе значення. По-перше, це відношення до закону. Сократ був принциповим прихильником законності. На його думку законність повинна збігатися зі справедливістю й у суспільстві повинні панувати не сила і примус. а чеснота і справедливість. Принцип законності Сократ використовував і в якості найважливішого критерія класифікації і характеристики форм державного устрою і правління. Так, у якості упорядкованих держав, керованих гарними законами, він розцінював Спарту і Крит,аристократичні держави помірно-олігархічними в той час - Фивы і Мегари. Негативно ставився до "крайньої" демократії Афін, погрязшим у користолюбстві громадян і некомпетентному демократичному правлінні. Влада, що засновується на волі народу і на державних законах, Сократ іменував царством, влада ж проти волі народу, що спирається не на закони, а на свавілля правителя - тиранією. до якої він ставився різко негативно, як режиму беззаконня, свавілля і насильства.
По-друге, Сократ вважав, що в керуванні державою верховенство повинно бути за знанням, інтелектом, правити повинні знаючі. Ця вимога, що резюмує Ідеальні уявлення Сократа про розумно-справедливі початки держави, ставиться до всіх політичних форм: "Царі і правителі не ті, що носять скіпетри, не ті, що обрані відомими вельможами, і не ті, що досягли влади за допомогою жереба або насильства, обманом, але ті, що вміють правити". Проблема політичного блага є проблема розумного упорядкування поводження людей. Для досконалості суспільних, політичних відносин, за Сократом, необхідно панування розуму над свавіллям волі. Звідси і його висновок про те, що в державі правити повинні добрі, що добре знають свою справу люди.
Видатні діячи демократії ,що пришли до влади в 399 р. до н.е., висунули проти 70-літнього Сократа обвинувачення в безбожії, порушенні вітчизняних законів і розбещенні молоді. Друзі організовують йому побіг із в'язниці, але осуджений на смерть Сократ залишається вірним своїм принципам - не порушувати законів, не відповідати кривдою на кривду - і відмовляється від побігу.
Платон /427-347 гг до н.е./ - один із видатних мислителів не тільки античної, але і всієї історії філософії і політичних вчень. Політичні погляди Платона викладені в діалогах "Держава", "Політика" і "Закони". Платон - учень Сократа, протягом восьми років він ходив за Сократом буквально по п'ятах і записував все, що чув від учителя. Після смерті Сократа Платон 12 років мандрував і повернувшись в Афіни заснував свою школу, що одержала назву Академії і проіснувала майже тисячу років.
Будучи філософом - ідеалістом, Платон розробляє ідеальні варіанти суспільного устрою, зокрема, проект ідеальної держави.
Платон вважав, що ідеальна держава повинна відповідати природі людини /структурі душі/, що містить у собі три складові частини: розумну, люту і ту, що вожделіє. Кожна частина в державі повинна виступати, як чеснота: розумна частина - як мудрість, люта - як мужність, вожделійна- як полізна. В ідеальній державі розумній частині відповідає верства правителів, лютій - верства воїнів, що вожделіє - верства селян і ремісників. Кожна верства зайнята своєю справою: правителі управляють державою, воїни її захищають, селяни і ремісники виробляють матеріальні блага, причому верства правителів складається з філософів, людей науки.
Щоб захистити правителей-философів від усяких низинних пристрастей, пов'язаних із володінням власністю, Платон наполягав на її ліквідації для них ; також він виступав за скасування для них індивідуального шлюбу і моногамної сім’ї. Для воїнів також пропонувалися суворі обмеження - вони не повинні мати власних будинків, землі ; для них не передбачався інститут сім'ї, уводилася спільність дружин, що народжуване потомство переходило на виховання держави.
В ідеальній державі не повинно відбуватися ніяких змін, оскільки і так все улаштоване кращим чином. Інтереси окремої людини, меншості "частини", повинні бути підпорядковані інтересам більшості і "цілого". Людина для держави, а не держава для людини - кредо політичної філософії Платона.
Англійські вчені ХХ ст. А Тойнбі і К. Поппер розцінювали ідеальну державу Платона як реакційну утопію тоталітарного толку, тому що в такій державі передбачався тотальний контроль з боку держави за людиною у всіх сферах її життєдіяльності, включаючи особисте життя. За пріоритет держави на шкоду щастю кожної особистості критикував Платона і його учень Аристотель. Саме йому належить фраза, що стала згодом знаменитою: «Платон мені друг, але істина дорожче».
Платон створив не тільки вчення про ідеальну державу, але і дав характеристику іншим формам правління. Такі політичні форми, як тимократія, олігархія і демократія він вважав недосконалими. Тимократія - панування сильних воїнів ~ завжди буде схильна воювати, тому що війна - це збагачення приватних осіб пристрасть до збагачення призводить на державні посади багатіїв. Так, тимократія може перерости в олігархію. Олігархія - влада небагатьох багатих - відстороняє бідняків від керування, розколює суспільство на дві держави: одне - багатіїв, інше - бідняків, що будуть знаходитися в постійній ворожнечі. Перемога бідних людей означає перехід до демократичного державногоустрою. Демократія – влада народу, за Платоном, устрій приємний, але маючий необхідного керування; це – влада мас, посередності, що веде до псування моральності, воцарінню нахабності, свавілля і безсоромності. Багато питань при демократії вирішуються за допомогою жереба, обговорюються на форумах. Але в народних зборах усе вирішує криклива юрба, якою управляють спритні демагоги. І утворювалося так, що демократія - це не влада народу, а влада тих, під чиїм впливом народ знаходиться. Звідси - демократія короткочасна юрба незабаром поступається владою перед одноособовим тираном і з крайньої свободи, говорив Платон, виникає найбільше і найжорстокіше рабство. Люди утомлюються від відсутності порядку тут з'являється вовкувата фігура тирана, що наводить порядок, але віднімає свободу.
У діалозі "Політика" Платон висвітлює ряд політико-правових проблем. Так політика, за Платоном, це царське мистецтво, що потребує знань і умінь управляти людьми. При наявності таких даних у правителів буде вже не важливо, правлять вони за законами або без них. У всяких інших державах, де немає щирих правителів, правління повинно здійснюватися через закони, написані в міру сил знаючими людьми. Таким чином, роль законності в схемі Платона скоріше допоміжна.
Аристотель /384 - 322 р.р. до н.е./ автор більш двадцятьох політико-філософських робіт, головна з яких - "Політика". Творчість Аристотеля оцінюється як найвище досягнення античної політичної думки - він заклав основи теорії політики. Як і Платон, Аристотель вважав, що будь-якому індивіду властиві неприборкані пристрасті і прагнення. Але, якщо Платон вважав, що цю пристрасть можна приборкати лише за допомогою сили, Аристотель закликав забезпечити пануванням розуму над низинними інстинктами і поміччю політики, держави. Держава, говорив Аристотель, виникає з необхідності людей спілкуватися, допомагати одне одному, для задоволення їхніх загальних потреб. Маючи поняття про справедливість і кривду, добро і зло, істину і брехню, люди можуть жити в умовах державного спілкування. Головне в державі - влада, що спаює її і не дозволяє розпастися на окремі сім’ї. У державі, як і в сім’ї, хтось повинний управляти, а хтось підпорядковуватися. Одна держава відрізняється від іншої формою організації влади.
Головне завдання політичної науки Аристотель вбачав у тому, щоб відшукати найбільш вдосконалений державний устрій. Проаналізувавши 158 відомих йому державних устроїв, Аристотель розробив типологію форм державного устрою. У основу типології він поклав три критерії: Перший - кількісний - число правлячих осіб /один, декілька, більшість; цей критерій Аристотель вважав не головним, тому що будь-яке число правителів може правити погано. Другий критерій - якісний - які цілі, у чиїх інтересах здійснюється влада? Тут можливі два варіанти: в інтересах усіх громадян держави / у загальних інтересах/ або в інтересах самих правителів / у приватних інтересах/. І третій - майновий критерій - правлять багаті або бідні - збігається з кількісним критерієм правління меншості / багаті/ або бідні / більшість/ і в такий спосіб самостійної ролі в типології державного устрою не грає.
По цих критеріях Аристотель розділив усі форми державного устрою на "правильні" і "неправильні". До "правильних" формам Аристотель відніс монархію /правління одного, але на загальне благо/, аристократію /правління деяких кращих людей в інтересах усіх/, політію / збалансоване правління відібраної на основі цензу більшості заради загального блага/. Політію Аристотель вважав кращою формою держави, тому що вона сполучає принципи аристократії / чеснота/, олігархії / багатства/ і демократії /свобода/. В політії у нравах домінує помірність, у майні - середній статок, у влади - середній клас. «Неправильними» формами державного устрою Аристотель вважав тиранію /необмежене керування одного в корисливих інтересах/, олігархію / правління деяких багатих заради власного блага/, демократію / правління незаможної більшості, здійснювана у власних інтересах/.
Політичне правління - це, за Аристотелем, правління закону, а не людей: правителі, навіть кращі, схильні до почуттів і афектів, закон же - "урівноважений розум".
Аристотель не виділяє держави із суспільства. У його вчанні, як і у вченні Платона, мають місце тоталітарні тенденції: людина - частина держави, особисті інтереси строго підпорядковані суспільному благу.
Отже, для політичної думки античності характерні такі риси: - пошук ідеальної моделі держави, спроможної забезпечити справедливість і порядок;
- розгляди політики як форми цивілізованого буття людей, що припускала нероз’єдненість держави, суспільства й окремого індивіда ;
- відсутність чіткої межи між філософією, етикою і політикою , що визначила моралізаторський характер робіт із політичної проблематики ;
< Попередня Наступна >