Підручники Політологія Політологія: підручник / Ю.М.Розенфельд § 2. Політичні вчення в епохи Середньовіччя і Відродження.§ 2. Політичні вчення в епохи Середньовіччя і Відродження.
| Політологія - Політологія: підручник / Ю.М.Розенфельд |
§ 2. Політичні вчення в епохи Середньовіччя і Відродження.
В середині сторіччя /У-ХУ1вв. / философсько - етичні концепції політики в Західній Європі витісняються релігійною /християнською/ концепцією. Центральною проблемою політичного знання цього періоду виявилося питання про те, яка влада /організація/ повинна мати пріоритети: духовна /церква/ або світська /держава/, ідеологи церкви підтверджували, що могутність государів відбувається від церкви, а вона одержала свої авторитет безпосередньо від Христа. Звідси - християнські государі зобов'язані підпорядковуватися главі християнської церкви.
Одним із творців християнської політичної теорії був Хома Аквінський /Аквинат/ /1225-1274/. Аквінський підтверджував, що влада є встановлення божественне, вона повинна нести людям завжди добре, гарне, благе. Але конкретніше форми і засоби придбання влади, її устрою і використання можуть бути дурними, несправедливими, противними ідеї бога. Наскільки дії влади відхиляються від волі божої, настільки вони суперечать інтересам церкви, настільки піддані вправі робити цим діям опір.
Для юристів важливим є факт розробки Аквинським соціальної теорії закону. Головне в ній - вічність закону, що уособлює собою універсальні норми, загальні принципи божественного розуму, що управляє всесвітом. Вічний закон існує в Богові, тотожний йому й існує сам по собі. Всі інші закони є похідними від вічного закону і пов'язані з ним особливими відношеннями субординації. До числа таких законів Аквінський відносить природний закон, що є ні що інше, як відбиток вічного закону в людському розумі, у свідомості мислячої істоти. Оскільки першоосновою практичного розуму служить добро, остільки до природного закону відноситься все те, що стосується добра, самозбереження і продовження людського роду. Конкретизацією природного закону є людський закон /позитивний закон
На початку XVI ст.. майже всю Європу захопила Реформація - релігійний і політичний рух, спрямований проти католицької церкви. Мартін Лютер /1483-1546/ поклав початок лютеранському /протестантському / віросповіданню. Система лютеровських політичних поглядів вкрай суперечливий. З одного боку, Лютер закликав маси звільнитися від політичного й ідеологічного признічення церкви, додати мирським заснуванням і світскій державі силу релігійного авторитету. З іншого, - лютеровська система, реформаторська у своїй релігійній основі, не була такою у своїй політико-правовій основі. Лютер був супротивником народного розуміння Реформації як боротьби за соціальну справедливість і євангельську рівність.
Одним із самих яскравих політичних мислителів епохи Відродження
був італієць Нікколо Макіавеллі /1469-1527/. Його погляди викладені в працях "Государ", "Міркування на першу декаду Тита Лівія", "Мистецтво війни". Макіавеллі був фундатором світської політичної науки. Його вчення вільне від релігії -теології і засноване на вивченні діяльності минулих і сучасних йому урядів і держав. .На противагу католицьким богословам, Макіавеллі відокремив політику від моралі. Політика /заснування організації, діяльність держави/ розглядалася як особлива сфера людської діяльності, що має свої закони, які не збігаються з нормами християнської моралі. "Політика, - відповідав Макіавеллі, ~ це сукупність засобів, що необхідні для того, щоб прийти до влади, утриматися у владі і корисно використовувати її. Політика є стосунки з владою, задане обставинами і такі, що залежать від народу або могутності володаря , а також від поточних ситуацій".
Макіавеллі вважав, що государ не повинний припускати того, щоб політична влада в країні знаходилася ще в чиїхось руках ; він зобов'язаний концентрувати її всю тільки у своїх. Стосовно керування він радить государю виступати опікуном народу, не турбуючись особливо про етичні норми. Государ, - пише Макіавеллі, - "якщо він хоче зберегти владу, то повинний набути уміння відступати від добра", а "заради зберігання держави" піти проти свого ж слова: “Завбачливий государ не повинний виконувати своїх обіцянок, якщо таке виконання буде для нього шкідливо", "государ повинний мати велике мистецтво удаваності й обдурювання... . - людина, що вміє добре брехати, завжди знайде достатньо легковірних людей, що охоче піддаються обману". Макіавеллі вважав, що в політиці треба спиратися не на мораль, а на силу. Заради благої цілі мораллю можна зневажити: ціль виправдує засоби. Звідси - термін макіавеллізм - уява політичної діяльності, що не нехтує ніякими засобами для досягнення поставленої цілі. Це термін, що позначає політику лжи, обману, підступництва. Цим керувалися багато політиків, у тому числі і лідери Великої Французької революції кінця ХVIII ст., і більшовики в Росії, і лідери сьогодення.
Проте звеличення в політику спритності, удаваності, хитрості - не основне в навчанні Макіавеллі: він був великим теоретиком політики. Його заслугою явилося формулювання предмета і методу політичної науки. Предметом цієї науки він вважав владу в усіх її проявах, а методом - пряме спостереження за фактами: за поводженням лідерів і мас, за їхньою взаємодією. У його роботах поданий також весь набір методів, використовуваних сучасною політичною наукою: соціологічний, психологічний, антропологічний і т.д. З ім'ям Макіавеллі пов'язане завершення становлення політики в якості самостійної сфери людської діяльності.
< Попередня Наступна >