Головне меню
загрузка...

§ 3. Типологія політичних систем

Політологія - Політологія: підручник / Ю.М.Розенфельд
90

§ 3. Типологія політичних систем

Виходячи з того, що на процес формування і функціонування політики впливає досить багато чинників – історичні традиції, культура, економічний розвиток, правова система, геополітичні умови, зрілість громадянського суспільства та інші, у сучасному світі склалось певне різноманіття політичних систем.

Типологію політичних систем слід здійснювати на основі різних критеріїв. Якщо за базову ознаку прийняти характер взаємин політичної системи із зовнішнім середовищем, то можна виокремити зачинені політичні системи /автаркії/ та відчинені системи. Автаркії мають обмежені зв’язки із зовнішнім середовищем, самодостатні /тобто обмежуються внутрішніми ресурсами розвитку/ та не сприймають цінності чужих систем і культур /напр., Японія до кінця ХІХ ст., колишній СРСР, Албанія/. Відчинені політичні системи рухливі та, сприйнятливі, успішно опановують цінності та політичні досягнення інших систем, активно ведуть обмін ресурсами розвитку з зовнішнім світом /це – всі провідні держави сучасного світу та більшість країн, що здійснюють демократичну трансформацію/.

Загальновизнаною в західній політології є типологія ГАлмонда, в основі якої закладено комплексний критерій: тип політичної культури та вирізнення політичних ролей. Згідно цього він виокремив:

англо-американську політичну систему з гомогенною /цілісною/ політичною культурою, коли політичні цілі поділяє практично все суспільство; з розвинутою системою політичних відносин, інститутів та чіткою спеціалізацією їх функцій; з багатоманітною структурою політичних ролей, які диференційовані відповідно функцій політичної організації та різноманіттю форм політичної участі; влада і вплив розподілені між різними ланками політичної системи /держава, партії, групи інтересів, опозиція, лобі тощо/; партійна система зазвичай двопартійн

...

а; висока політична стабільність;

континентально-європейську політичну систему, яка характеризується фрагментарністю /мозаїчністю/ політичної культури; наявністю в середині національних культур протилежних ідеалів цінностей, орієнтацій, що притаманні певному соціальному шару, етносу, групі, партії; має місце також співіснування старих і нових культур. Саме тому розподіл політичних ролей і функцій йде не у межах суспільства, а в середині класу, еліти, партії. Партії організовані в багатопартійну систему /обмеженого чи поляризованого плюралізму, або тривалого домінування однієї найвпливовішої партії, блоку/; суспільство і держава відносно стабільні, адже загальною політико-культурною основою є ліберальні /чи соціал-демократичні/ цінності;

доіндустріальні та частково індустріальні політичні системи мають змішану політичну культуру, в якій наявні різні види несучасних зразків /традиційна, патріархальна, містечкова, хуторська тощо/, а також включені політичні субкультури місцевого походження /роду, племені, клану, громади. Політичні ролі дуже слабо диференційовані, тому політична координація та комунікація є ускладненою; політична еліта має олігархічний /клановий, аристократичний/ характер. Партійні системи або гегемоністського типу, або мультипартійні /атомізований плюралізм/; слабка політична стабільність, нерідко порушено гармонію розподілу влади між її гілками. Отже, інтеграція суспільства йде за допомогою насильства, що веде до концентрації влади і впливу в руках вузької групи осіб /політичному клану чи замкненої еліти/;

тоталітарні політичні системи – грунтуються на тоталітарній свідомості та політичній культурі, що утворює примусовий тип політичної активності. Політичні ролі практично не виокремлені; відсутні громадські політичні об’єднання, монолітна однопартійна система зорієнтована на пріоритет класових, національних, расових або релігійних цінностей, тому її моноідеологією може бути комунізм або фашизм; політична стабільність забезпечується тотальним контролем за масовою й індивідуальною свідомістю та поведінкою.

Класифікацію політичних систем можливо здійснити і на принципах класового підходу. Так, марксизм виокремив політико-економічні системи /формації/, згідно домінуючим засобам виробництва, що визначали економічно пануючий клас: рабовласницьку, феодальну, капіталістичну і комуністичну /соціалістичну/. Первіснообщинний лад історично передував цим формаціям, але він був ще дополітичною системою, адже не знав державності.

Досить розповсюдженою є класифікація політичних систем за діючим політичним режимом, тобто на основі характеру і засобів взаємодії влади, суспільства й особистості. Таким чином виокремлюють автократії /авторитарні й тоталітарні політичні системи/ і демократії. Їх зміст і особливості будуть більш детально висвітлено у розділі “політичні режими”.

Типологію політичних систем слід здійснювати на основі різних критеріїв. Якщо за базову ознаку прийняти характер взаємин політичної системи із зовнішнім середовищем, то можна виокремити зачинені політичні системи /автаркії/ та відчинені системи. Автаркії мають обмежені зв’язки із зовнішнім середовищем, самодостатні /тобто обмежуються внутрішніми ресурсами розвитку/ та не сприймають цінності чужих систем і культур /напр., Японія до кінця ХІХ ст., колишній СРСР, Албанія/. Відчинені політичні системи рухливі та, сприйнятливі, успішно опановують цінності та політичні досягнення інших систем, активно ведуть обмін ресурсами розвитку з зовнішнім світом /це – всі провідні держави сучасного світу та більшість країн, що здійснюють демократичну трансформацію/.

Загальновизнаною в західній політології є типологія ГАлмонда, в основі якої закладено комплексний критерій: тип політичної культури та вирізнення політичних ролей. Згідно цього він виокремив:

англо-американську політичну систему з гомогенною /цілісною/ політичною культурою, коли політичні цілі поділяє практично все суспільство; з розвинутою системою політичних відносин, інститутів та чіткою спеціалізацією їх функцій; з багатоманітною структурою політичних ролей, які диференційовані відповідно функцій політичної організації та різноманіттю форм політичної участі; влада і вплив розподілені між різними ланками політичної системи /держава, партії, групи інтересів, опозиція, лобі тощо/; партійна система зазвичай двопартійна; висока політична стабільність;

континентально-європейську політичну систему, яка характеризується фрагментарністю /мозаїчністю/ політичної культури; наявністю в середині національних культур протилежних ідеалів цінностей, орієнтацій, що притаманні певному соціальному шару, етносу, групі, партії; має місце також співіснування старих і нових культур. Саме тому розподіл політичних ролей і функцій йде не у межах суспільства, а в середині класу, еліти, партії. Партії організовані в багатопартійну систему /обмеженого чи поляризованого плюралізму, або тривалого домінування однієї найвпливовішої партії, блоку/; суспільство і держава відносно стабільні, адже загальною політико-культурною основою є ліберальні /чи соціал-демократичні/ цінності;

доіндустріальні та частково індустріальні політичні системи мають змішану політичну культуру, в якій наявні різні види несучасних зразків /традиційна, патріархальна, містечкова, хуторська тощо/, а також включені політичні субкультури місцевого походження /роду, племені, клану, громади. Політичні ролі дуже слабо диференційовані, тому політична координація та комунікація є ускладненою; політична еліта має олігархічний /клановий, аристократичний/ характер. Партійні системи або гегемоністського типу, або мультипартійні /атомізований плюралізм/; слабка політична стабільність, нерідко порушено гармонію розподілу влади між її гілками. Отже, інтеграція суспільства йде за допомогою насильства, що веде до концентрації влади і впливу в руках вузької групи осіб /політичному клану чи замкненої еліти/;

тоталітарні політичні системи – грунтуються на тоталітарній свідомості та політичній культурі, що утворює примусовий тип політичної активності. Політичні ролі практично не виокремлені; відсутні громадські політичні об’єднання, монолітна однопартійна система зорієнтована на пріоритет класових, національних, расових або релігійних цінностей, тому її моноідеологією може бути комунізм або фашизм; політична стабільність забезпечується тотальним контролем за масовою й індивідуальною свідомістю та поведінкою.

 

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук
загрузка...