44

---

Глава 7

ПЛАТНИКИ ПОДАТКІВ І ЗБОРІВ

§ 1. Поняття платника податків

Платниками податків є суб’єкти податкових правовідносин, на яких за наявності об’єкта оподаткування покладено певний комплекс податкових обов’язків і прав, установлених законо­давством.

Платникам податків властиві такі ознаки:

Платники податків є суб’єктами податкових правовідносин.

Традиційно платниками податків виступають фізичні та

юридичні особи, перелік яких визначено цивільним законодав­ством. Разом з тим, є категорії платників податків, що перед­бачені винятково податковим законодавством. До них належать консолідована група платників податків, юридичні та фізичні особи, які діють у складі групи, що не має статусу юридичної особи.

Платники податків є зобов’язаними суб’єктами. На пра­вовий статус платників податків впливає метод фінансово-пра­вового регулювання. Державне управління в сфері формуван­ня доходної частини бюджету об’єктивно зумовлено необхідн­істю підпорядкування суб’єктів, за рахунок коштів яких і формується ця частина бюджету. Саме тому правове регулю­вання відносин у сфері податкової діяльності держави спрямо­вано на однобічні владні розпорядження державних органів щодо безумовно зобов’язаних суб’єктів. У зв’язку з цим у пра­вовому статусі платників податків пріоритетним є комплекс по­даткових обов’язків щодо податкових прав, які є похідними від обов’язків.

Платники податків — це суб’єкти, які сплачують подат­ки за рахунок коштів, що їм належать. Хто безпосередньо спла­чує податок — другорядне питання: це може бути особисто платник податків, його представник або податковий агент.

Різ

номаніття платників податків зумовлює потребу їх кла­сифікації за різними підставами. Класифікація має важливе значення як для теорії податкового права, так і для податкового законодавства. По-перше, вона дає вичерпне уявлення про всі різновиди платників податків, і, по-друге, така класифіка­ція закладає основи правового статусу того чи іншого платни­ка податків.

Платників податків можна класифікувати за такими підста­вами:

I. Залежно від способу організації господарської діяльності:

фізичні особи;

юридичні особи;

іноземні юридичні особи; постійні представництва інозем­них юридичних осіб;

юридичні та фізичні особи, що діють у складі групи, яка не має статусу юридичної особи (іноземні і/чи національні юри­дичні та фізичні особи, що діють в Україні на правах партнерів у складі групи, яка не є юридичною особою, на підставі догово­ру про спільну діяльність);

відокремлені підрозділи без статусу юридичної особи;

консолідована група платників податків.

II. Залежно від податкової юрисдикції держави:

резиденти — особи, які мають місце постійного прожи­вання чи місцезнаходження в даній державі і доходи яких підлягають оподатковуванню з усіх джерел (особи, які несуть повну податкову відповідальність);

нерезиденти — особи, які не мають місця постійного зна­ходження в державі і в яких оподатковуванню підлягають лише доходи, отримані ними на даній території (особи, які несуть об­межену податкову відповідальність).

Розмежування резидентів і нерезидентів здійснюється на основі трьох принципів:

постійного місцезнаходження на території держави (най­частіше закріплюється кількісний критерій — в Україні це 183 календарних дні);

джерела отриманих доходів;

— межі податкової відповідальності

— повної чи обмеженої1.

Принцип територіальності визначає національну належ­ність джерела доходу. При цьому оподатковуванню в даній країні підлягають тільки доходи, отримані на її території, у той час як будь-які доходи, отримані за її межами, звільняються від оподаткування в даній країні.

Деякі країни за основу беруть критерій резиденства (Вели­ка Британія, США, Росія, Україна); інші — переважно кри­терій територіальності (Франція, Швейцарія, країни Латин­ської Америки). Різне об’єднання цих критеріїв зумовлює неоднаковий податковий режим і часто є основною причиною подвійного оподаткування.

III. Залежно від розмірів сукупного валового доходу:

великий платник податків — це особа (юридичний, відо­соблений підрозділ без статусу юридичної особи, постійне пред­ставництво іноземної юридичної особи), сукупний валовий до­ход якої становить від 4 до 20 млн грн.2;

середній платник податків — це особа (всі платники, пе­рераховані в першій групі), обсяг сукупного валового доходу якої становить до 4 млн грн. У встановлених законодавством випадках ці суб’єкти можуть виступати малими платниками податків3;

IV. Залежно від критерію юридичного та фактичного обо­в’язку сплати податку:

юридичний платник податків;

фактичний платник податків.

Цей критерій має місце при непрямому оподатковуванні. Наприклад, при податку на додану вартість кошти в бюджет перераховує суб’єкт, який реалізував товар (роботу, послугу), тобто юридичний платник податків, але за рахунок коштів, отриманих від покупця (користувача, кінцевого споживача), який є фактичним платником податків. Отже, юридичний платник податку — це суб’єкт, який формально зобов’язаний перерахувати податок у бюджет.

Фактичний платник податків — це суб’єкт, що реально зо­бов’язаний надати грошові кошти в процесі придбання товару (роботи, послуги). До моменту сплати непрямого податку фак­тичний платник податків виступає носієм податку4.

Більше відповідає змісту визначення платника податків саме юридичний платник, оскільки відповідальність за неперерахування, несплату податку лежить тільки на ньому. Чин­не законодавство в даному разі визначає платником тільки од­ного суб’єкта. Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку — це особа, яка зобов’язана здійснювати утримання і внесення в бюджет по­датку, що сплачується покупцем5.

Наведена класифікація платників податків є загальною, тобто поширюється на всі їх види. У свою чергу, кожну окрему групу платників податків можна класифікувати за своїми спе­цифічними підставами.

 

1 Див.: Кучерявенко Н. П. Налоговое право: Учебник. — Харьков: Ле-гас, 2001. — С. 114—115.

2 Див.: Інструкція про порядок обліку платників податків: Затверджено наказом Державної податкової інспекції України від 19 лютого1998 р. №80 // Податки і бухгалтерський облік. — №53 (402). — 2 липня 2001 р. — С. 9.

3 Див.: Про внесення змін до Указу Президента України від 3 липня 1998 р №727 «Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб’єктів малого підприємництва»: Указ Президента України від 28 червня 1999 р. №646 (99) // Офіційний вісник України. — 1999. — № 26. — Ст. 1230.

4 Див.: Кучерявенко Н. П. Налоговое право: Учебник. — С. 111—112.

5 Див.: Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 21. — Ст. 156.

< Попередня   Наступна >