3.1.8. Плата (податок) за землю

Багатство будь-якої держави, в тому числі й України, полягає не в тому як багато в країні природних ресурсів, а в тому як організовано господарське використання їх.

За роки Радянської влади, коли основним методом управління економікою було адміністрування, земля фор­мально не визнавалась майном, хоча завжди й була ним. Завдання з регулювання відносин землекористування спрощувались і зводились в основному до порядку на­дання та вилучення землі, визначення прав і обов'язків щодо її обробки та охорони угідь. Користування землею, що розуміється як її вчасна та якісна обробка, не пов'я­зувалось безпосередньо з результатами праці на землі і привласненням доходів. До того ж воно супроводжува­лося безмежним втручанням органів державної влади та їхніх посадових осіб у рішення внутрігосподарських питань, які споконвічне є виключно справою самих землекористувачів — строки сівби, збирання, зберігання, продаж врожаю і т. ін. Земля взагалі не розглядалась

як економічна цінність. Вона визнавалась об'єктом при­роди, який надавався безплатно. Практично не було вре­гульовано відносини між державою — власником землі та її користувачами — колгоспами, радгоспами, Іншими підприємствами, а також громадянами та їхніми колек­тивами. Земельні рентні відносини не визнавались ка­тегорією земельного права, не було взаємної вигоди влас­ника і користувача землею, втрачалась будь-яка зацікав­леність у кращій внутрігосподарській організації угідь та землеустрою. Невизначеність земельних відносин дер­жави — власника землі і її користувачів породжувала безвідповідальність з обох сторін.

Нині в Україні здійснюється реорганізація організа­ційно-правового механізму регулювання земельних відно­син. Але, як показує практика, процес позбавлення недо­ліків дореформеного режиму права землекористування — процес непростий. Необхідне розуміння того, що кори­стування землею з господарською метою не може регулю­ватися тільки адміністративними методами. Земля висту­пає тепер не як об'єкт адміністрування, а як нерухоме май­но. За використання землі в містах і селах України справ­ляється плата як земельний податок або орендна плата, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Плата за землю здійснюється з метою формування джерела коштів для фінансування заходів з раціонального вико­ристання та охорони земель, підвищення родючості грунтів, відшкодування витрат власників землі і землекористу­вачів, пов'язаних із господарюванням на землях гіршої якості, ведення земельного кадастру, здійснення землеус­трою та моніторингу земель, проведення земельної рефор­ми та розвитку інфраструктури населених пунктів.

Земельний податок — це ще один із змішаних подат­ків, тобто з тих, які сплачують і юридичні, і фізичні особи.

Земельний податок — це законодавче урегульова­ний обов'язковий платіж, що справляється з юридичних і фізичних осіб за використання земельних ділянок.

Земельні правовідносини регулюються Земельним ко­дексом України від 18 грудня 1990 року. Стягнення податку відбувається на підставі Закону України «Про пла­ту за землю» від 3 липня 1992 року (в новій редакції, яка діє з 1 січня 1997 р.), яким визначено розміри та поря­док плати за використання земельних ресурсів, а також напрями використання коштів, що надійшли від плати за землю, відповідальність платників та контроль за пра­вильністю обчислення і справляння земельного податку.

Власники землі та землекористувачі, крім оренда­рів, є суб'єктами податку. До них належать підприєм­ства та організації незалежно від форм власності і грома­дяни України. Суб'єктом плати за землю (платни­ком) є власник землі і землекористувач, у тому числі орендар.

Розмір земельного податку не залежить від результа­тів господарської діяльності власників землі та землеко­ристувачів.

За ст. 5 Закону «Про плату за землю» об'єктом пла­ти за землю є земельна ділянка, яка перебуває у влас­ності або користуванні, в тому числі на умовах оренди.

Підставою для нарахування земельного податку є на­явність документа, що засвідчує право на власність або користування землею. Власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Нарахування земельного податку громадянам прова­диться державними податковими органами, які видають платникові до 15 липня поточного року платіжне по­відомлення про сплату податку. Юридичні особи само­стійно обчислюють суму земельного податку і щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого подають дані відпо­відній державній податковій адміністрації.

Ставки податку

Ставки земельного податку з одного гектара сільсько­господарських угідь встановлюються у відсотках від їхньої грошової оцінки в таких розмірах:

а) для ріллі, сіножатей та пасовищ — 0,1;

б) для багаторічних насаджень — 0,03.

Ставки земельного податку із земель у населених пунктах, грошову оцінку яких визначено, встановлюються у розмірі одного відсотка від їхньої грошової оцінки. Середні ставки земельного податку встановлюються у таких розмірах:

У населених пунктах, віднесених Кабінетом Міністрів України до курортних, до ставок земельного податку за­стосовуються коефіцієнти:

а) на південному узбережжі Автономної Республіки Крим — 3,0;

б) на південно-східному узбережжі Автономної Рес­публіки Крим — 2,5;

в) на західному узбережжі Автономної Республіки Крим — 2,2;

г) на Чорноморському узбережжі Миколаївської, Оде­ської та Херсонської областей — 2,0;

д) у гірських та передгірних районах Закарпатської, Львівської, Івано-Франківської та Чернівецької облас­тей — 2,3, крім населених пунктів, які Законом України «Про статус гірських населених пунктів України* віднесені до категорії гірських;

е) на узбережжі Азовського моря та в інших курорт­них місцевостях — 1,5.

Ставки земельного податку по земельних ділянках (за винятком сільськогосподарських угідь) диференціюють і затверджують відповідні сільські, селищні, міські Ради із середніх ставок податку, функціонального використан­ня та місцезнаходження земельної ділянки, але не вище ніж у два рази від середніх ставок податку з урахуван­ням коефіцієнтів, що встановлено в ч. 2 і 3 ст, 7 Закону.

При визначенні розміру податку за земельні ділян­ки, зайняті виробничими, культурно-побутовими, госпо­дарськими будівлями і спорудами, розміщеними на тери­торіях та об'єктах історико-культурного призначення, що не пов'язані з функціональним призначенням цих об'єк­тів, застосовуються такі коефіцієнти до відповідного зе­мельного податку:

а) міжнародного значення — 7,5;

б) загальнодержавного значення — 3,75;

в) місцевого значення — 1,5.

Податок за земельні ділянки, надані для Збройних Сил України та інших військових формувань, створених відповідно до законодавства України, залізниць, гірни­чодобувних підприємств, а також за водойми, надані для виробництва рибної продукції, справляється у розмірі 25 відсотків від суми земельного податку, обчисленого відповідно до ч. 1 та 2 статті 7 Закону.

Податок за земельні ділянки, надані для підприємств промисловості, транспорту, зв'язку та іншого призначен­ня, справляється з розрахунку 5 відсотків від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Податок за земельні ділянки, надані для залізнично­го транспорту, для Збройних Сил України та інших військових формувань, створених відповідно до законо­давства України, справляється в розмірі 0,02 відсотка від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області, крім земель військових сільськогосподарських підприємств.

У разі використання залізничним транспортом, Зброй­ними Силами України та іншими військовими форму­ваннями, створеними відповідно до законодавства Украї­ни, земель не за цільовим призначенням, податок справля­ється в розмірах, встановлених ч. 1 ст. 7 Закону. Пода­ток за земельні ділянки, надані на землях лісового фон­ду, справляється як складова плати за використання лісо­вих ресурсів, що визначається лісовим законодавством.

Податок за земельні ділянки, що входять до складу земель лісового фонду і зайняті виробничими, культурно-побутовими, житловими будинками та господарськими будівлями і спорудами, справляється в розмірі 0,3 відсот­ка від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Платежі за землю зараховуються на спеціальні бюд­жетні рахунки бюджетів сільської, селищної, міської Ради, на території яких знаходяться земельні ділянки.

За нецільове використання коштів, що надходять від земельного податку до відповідного бюджету, фінансови­ми органами нараховується штраф у розмірі 100 відсот­ків використаних сум, які надходять до Державного бю­джету України.

За невчасну сплату земельного податку справляєть­ся пеня в розмірі 0,3 відсотка суми недоїмки за кожний день прострочення.

Розмір пені за невчасне внесення орендної плати пе­редбачається в договорі оренди, проте він не може пере­вищувати ставки пені за невчасну сплату земельного по­датку.

За порушення Закону України «Про плату за зем­лю» платники несуть відповідальність, передбачену Зе­мельним кодексом України та відповідно до Закону України «Про державну податкову службу в Україні».