44

---

Глава 4

підготовка до виступу

§ 1. Основні етапи підготовки тексту промови

Промова, як правило, потребує попередньої підготовки, й чим ґрунтовніша підготовка, тим солідніше, вагоміше виглядатиме виклад, а отже — і переконливіше.

як будь-яка розумова робота, підготовка промови — про­цес творчий, і кожен використовує власну методику. Хоча інколи можна почути твердження, що промовці самі диву­ються, як у них складається той чи інший текст, особливо імпровізування. Але більшість початківців нерідко розгуб­люються, коли їм доводиться вийти зі своїм словом на ши­року аудиторію. Запропонований до вивчення матеріал вони переписують з якихось джерел. Та коли слухаєш такий виступ, одразу ж впадають у вічі незграбність, некомпе­тентність, маловченість і, нарешті, цілковита відсутність впевненості в собі. Такий промовець викликає лише спів­чуття.

Отож, для того, щоб виступ був вдалим, яскравим, пере­конливим, необхідна попередня підготовка до нього. Ал­горитм останньої можна визначити так: вибір теми — фор­мулювання мети — складання плану — збирання матері­алу — робота над конспектом — репетиція.

Визначення теми

Підготовка до будь-якого виступу розпочинається з ви­значення теми промови. При цьому можливі різні ситуації: або пропонують виступити з певною темою, тобто тема є заданою, або тему виступу ви обираєте самі. В першому випадку оратору необхідно лише конкретизувати її. Склад­ніша справа — визначити і сформулювати свою тему ви­ступу.

Інколи тему промови підміняють її об’єктом. Наприклад, пропозиція висловитися про сучасну українську культуру не є власне темою. Це саме об’єкт уваги. Бо ж культура — поняття широке: його становлять і науковість викл

адання, і потреба слухачів у матеріалі, і висвітлення окремих галу­зей (література, живопис, музика тощо). Перелічені кон­кретні питання — це тематика, що відбиває в своїй сукупності багатогранний і складний об’єкт уваги. Тема завжди конкретна, стосується одного питання. Інша справа, що слід виділяти в межах однієї теми ще й так звані підтеми. Наприклад, лекцію про екологічну чистоту середовища можна розвивати на таких підтемах, як чистота повітря, чистота води, чистота продуктів, соціальна та особиста гі­гієна людини тощо. Всі ці моменти слід добре продумати. Коли промовець не уявляє, що конкретно він хоче сказати, не варто розраховувати на позитивний результат.

Обираючи тему, перш за все потрібно виходити із сво­го особистого досвіду, а також знань по цій темі. Окрім того, важливо, щоб тема являла інтерес для вас і ваших слухачів.

Отже, при визначенні теми виступу потрібно враховува­ти наступні моменти:

1. Обирайте тему, яка відповідає вашим пізнанням і інтересам.

По-перше, подумайте про ті галузі знання, в яких ви маєте особливий досвід або теоретичну підготовку. По-дру­ге, поспілкуйтесь на яку-небудь цікаву тему зі своїми това­ришами чи друзями. По-третє, зверніться до книги. Про­дивіться довідники, свіжі журнали і газети.

2. Підбирайте доречну тему.

Настрій аудиторії залежить від місця і часу. В аудито­рії він один, в приватному житті — інший. В побутовій ситуації слухачі сприйматимуть як досить природну річ те, що в аудиторії їм може здатися нецікавим, смішним, шокуючим.

3. Обирайте тему, яка відповідає аудиторії.

Тема повинна бути досить цікава, досить важлива, до­сить зрозуміла для слухачів. Для того, щоб вирішити, чи буде вона відповідати цим вимогам, необхідно мати уявлен­ня про рівень знань слухачів, їх виховання, вік, особливі інтереси.

Обравши тему, потрібно подумати про її формулювання.

Тема — це те, про що йде мова. Зазвичай її формулюють словом або фразою, які вказують характер питань, що під­лягають обговоренню.

Назва промови повинна бути ясною, чіткою, по можли­вості короткою. Вона повинна відображати зміст виступу і обов’язково привертати увагу слухачів. Вдала назва теми виступу певним чином налаштовує аудиторію, готує її до сприйняття майбутньої промови.

Довгі назви, які включають незнайомі слова, відштов­хують слухачів, іноді викликають негативне відношення до виступу.

Слід уникати і дуже загальних назв. Загальні назви по­требують висвітлення багатьох питань, а це ораторові не завжди під силу. Тому серед слухачів будуть невдоволені, бо вони не отримають відповіді на питання, які їх цікав­лять.

Існують такі поняття, як тема «розкрита» та тема «не розкрита». Тема «розкрита», коли матеріал їй відповідає, коли основна думка промовця зрозуміла, коли вона дове­дена. Бажано, щоб тема мала точки зіткнення з іншими темами, апелювала до вже відомого слухачам.

Формулювання мети

Необхідно ясно уявляти, для чого, з якою метою виголо­шується промова, якої реакції слухачів ви добиваєтесь. Чи бажаєте ви тільки що-небудь пояснити, описати чи просто розповісти? Або ви хочете змінити свою думку чи переко­нати аудиторію що-небудь зробити?

Так, судовий оратор може й жартувати, й кепкувати, й розповідати про подробиці справи, запалювати слухачів праведним гнівом або зворушувати почуття глибокого за­цікавлення й симпатії до жертви несправедливості. Але він мусить твердо знати, чого прагне. якщо це прокурор, то мета його промови — довести провину звинуваченого. Діа­метрально протилежна мета в адвоката, який прагне ви­правдати підсудного. якщо б прокурор та адвокат раптом захопилися невластивими проблемами, втратили загальну настанову, суд не міг би здійснитися.

Для того, щоб отримати чітке уявлення про те, чого ви добиваєтесь, викладіть письмово ваш намір у формі цілого речення. Потрібно також мати на увазі, що мету виступу слід формулювати не тільки для себе, але й для своїх слу­хачів. Чітке визначення цільової настанови полегшує сприйняття ораторської промови, певним чином налашто­вує аудиторію.

Існує загальна і конкретна мета виступу. Загальна мета визначається видом реакції, яку оратор хоче викликати у слухачів і залежить від того, чи бажає він тільки розважи­ти їх або задовольнити цікавість, надихнути, переконати чи схилити до дії. Конкретна мета виражена в самому зміс­ті промови, який може розважати, вгамовувати жагу знань, надихати, переконувати і викликати готовність до дії.

Певним чином можливе і злучення цих цілей. Напри­клад, розважальна промова іноді не обійдеться без інфор­мації і навіть без елементів впливу. Промова, яка спонукає до дії, не буде мати успіху, якщо вона не цікава, не надихаюча, не переконлива. Але оратор повинен ясно уявляти собі, яка ж із загальних настанов є переважною, і у відповіднос­ті до цього будувати свою промову.

В той час як загальна мета визначає, якої реакції ви хочете добитися, конкретна чітко показує, що слухач по­винен знати, почувати і робити. Вона виражена в самому змісті промови.

Конкретне тематичне ствердження не повинно бути за­гальновідомою істиною. Ваша справа показати, що дещо, вірогідно або можливо, правильно чи той або інший хід дій, можливо або вірогідно, повинен бути прийнятий.

Збирання матеріалу

якщо зміст промови взято не тільки з особистих пере­живань, матеріал можна добирати з багатьох джерел. Про­читайте не одну, а декілька журнальних статей, зберіть інформацію не з однієї, а з декількох з них. Розкрийте точ­ки зору різних авторів, зіставте їх. Поспілкуйтеся з оточен­ням, запишіть думки і факти, що приходять в голову і про які прочитали.

Отже, наступний етап підготовки публічного виступу — підбір матеріалів для ораторської промови.

Існує чотири основних джерела накопичення матеріалу: 1) особистий досвід; 2) роздуми і спостереження; _) інтерв’ю і бесіди; 4) читання. Не обов’язково використовувати завжди всі перелічені джерела, але при всіх умовах необхідно об­мірковувати питання і обов’язково заглядати в книжки.

В методичній літературі визначені основні джерела, з яких можна черпати нові ідеї, цікаві дані, факти, прикла­ди, ілюстрації для своєї промови. До них відносяться:

офіційні документи;

наукова, науково-популярна література;

довідникова література: енциклопедії, енциклопедич­ні довідники, довідники з різних галузей знань, лінгвістичні довідники, бібліографічні покажчики. Ці джерела доцільно використовувати для дискусій, тематично обмежених і базованих на загальновизна­них авторитетних даних;

художня література;

статті з газет і журналів. Для поточної інформації можна користуватися статтями зі звичайних журна­лів. За більш свіжою інформацією і за матеріалом з питань, що мають місцеве значення, потрібно завжди звертатися до газет, хоча зібрані в них дані менш на­дійні і солідні, ніж дані, які містяться в книгах або журналах;

результати соціологічних досліджень;

статистичні дані. Обсяг даних, які є в цих посібниках, не може не вражати.

Щоб виступ вийшов змістовним, краще використовува­ти не одне джерело, а декілька.

За етапом збирання настає обмірковування матеріалу, встановлення зв’язків, коментування. В цілому це можна назвати «інкубаційним періодом». До нього відносяться перевірка фактів і уточнення думок, їх підпорядкування.

Передумовою плідної підготовки є виділення найкращо­го часу для роботи, який у кожного індивідуальний.

Внутрішніми передумовами плідної підготовчої робо­ти є:

самоопитування («В чому причина, яка дія факту?», «яка суть, головна думка того, що я повинен повідо­мити?» і т.ін.). Постановка питань самому собі є за­собом активізації думки. якщо є запитання, то існує і відповідь;

чередування станів — роздуми вголос і прослуховування «внутрішнього голосу». Обравши час, ми звер­таємось «в себе», потім знову висловлюємо наші думки уже вголос. Ця зміна станів зазвичай веде до з’ясування думки;

терпляча, систематична робота над текстом, поєднан­ня частин, раціональна організація матеріалу і ефек­тивна розробка визначень. Регулярна робота веде до більшого успіху.

Робота над конспектом

Єдина мета нарисів — не краса, не ефектність написаної промови, а її доступність при виступі. Робота над конспек­том досягає цієї мети, якщо її робити, не лякаючись по­вторів і не забуваючи про призначення промови і про слу­хачів. Перший крок до найкращої систематизації — це складання без всякої класифікації переліку фактів і мірку­вань, які були накопичені при підготовці. Робити це най­краще на картках. Конспекти в зошитах або на великих аркушах дуже зв’язують. А компактний набір карток за­вжди можна розкласти перед собою на столі, «тасуючи» їх так, як вам потрібно. До того ж між двома вже знайденими цитатами можна завжди легко вставити нову картку — з новою цитатою або з власною думкою.

При роботі над конспектом необхідно дотримуватись наступних правил:

1. Користуйтесь повними реченнями. Існує два найбільш

вживаних засоби складання конспекту: короткий запис одних тільки найменувань пунктів і запис за­кінчених речень. Перший полягає в більш чи менш систематизованому злученні слів і окремих висловів, що викликають в уявленні оратора закінчену думку. Такий прийом з успіхом можуть застосовувати до­свідчені оратори, які завдяки практиці і знанню предмета в змозі повністю утримувати в пам’яті весь ряд промови.

2. Використовуйте загальновизнаний спосіб визначень.

Визначення повинні вказувати на головну, або під­леглу роль розділу. Кожне визначення повинно бути розміщено в конспекті у вигляді ясного абзацу. _. Розміщуйте розділи у відповідності з їх взаємозалеж­ністю.

Уникайте суджень складних і з різним змістом.

Користуйтеся твердженнями, уникайте запитань. Головна слабкість запитальних формулювань в кон­спекті полягає в тому, що вони не вказують на своє відношення до головної і підлеглої тези. З одного боку, саме по собі запитання — не теза, яка підлягає дове­денню, тому що в ній нічого не стверджується. З іншо­го боку — воно не може бути опорою для головної тези, тому що не містить певної констатації.

Після попередньої роботи необхідно скласти картки за логікою розвитку теми й переписати їх у вигляді вже зви­чайного тексту, щось додаючи, поширюючи, а від чогось, можливо, і відмовляючись. Підлеглі положення розмісти­ти під головними. Потрібно уважно проглянути — чи точно обрано слова. Далі йде робота над стилем: чи відповідають обрані слова меті промови? Аудиторії, до якої вона буде звернена? Чи не будуть деякі слова «випадати» з тексту стилістично? Зверніть увагу на наявність елементів худож­ності в тексті — без них текст виглядає занадто сухим. Простежте, чи не втратилися логічність та доказовість думок, чи не перевантажений ваш текст цитатами та прикла­дами.

Після складання конспекту, необхідно його відредагу­вати. Конспект не може і не повинен містити все багатство самої промови. Але словесне його оформлення складає першу умову, яка визначить у підсумку вражаючу силу промови при її проголошенні.

Редагування конспекту необхідно проводити з точки зору:

а) ясності;

б) конкретності;

в) специфіки питання;

г) краткості.

Складання плану

Перш ніж розпочати роботу над композицією своєї про­мови, необхідно визначити порядок, за яким буде виклада­тися матеріал, тобто скласти план.

План — це взаємне розташування частин, коротка про­грама будь-якого викладення.

Важливо одразу ж визначити, які конкретно питання ви передбачаєте висвітлити в своїй промові. Тому склада­ється попередній план, який відображує особисте визна­чення оратором теми виступу і підходу до даної проблеми. У процесі вивчення літератури, аналізу підібраного мате­ріалу план може змінитися, та в будь-якому випадку він буде сприяти вашій роботі.

Після того, як вивчена література, обміркована тема, зі­браний фактичний матеріал, складається робочий план.

Виділіть питання обраної теми, відберіть суттєві і основ­ні, визначsть, в якій послідовності їх викладати. До робо­чого плану вносяться формулювання окремих положень, наводяться приклади, факти, цифри, які ви хочете вико­ристати.

Робочий план допомагає краще обміркувати структуру виступу, визначити, які розділи виявились перевантаже­ними фактичним матеріалом, які, навпаки, не мають при­кладів, які питання слід пропустити, які включити і т.ін.

Робочий план може мати декілька варіантів, тому що він постійно уточнюється.

Характерною особливістю робочого плану є те, що він являє цінність для самого оратора, тому що його пунктами бувають не тільки закінчені речення, але і незакінчені, а також словосполучення і навіть окремі слова.

На основі робочого плану складається основний план. Цей план не стільки для оратора, скільки для слухачів.

Формулювання пунктів основного плану повинні бути чіткими і ясними. Цей план оголошується слухачам після повідомлення теми виступу або у вступі при розкритті мети промови. План промови не завжди оголошується оратором. Це залежить від виду виступу, від складу і настрою ауди­торії, від намірів оратора. Найчастіше план оголошується в лекціях, доповідях, наукових повідомленнях. Слухачі під час таких виступів ведуть записи, і план допомагає їм слід­кувати за ходом викладення матеріалу. Наприклад, в ві­тальних, призивних промовах оголошення плану є недо­речним.

Плани бувають трьох видів: простий, складний та ци­татний. Простий план складається з декількох пунктів, що відносяться до основної частини викладення теми. Він яв­ляє собою, по суті, ряд непоширених речень.

Тема: «Правовий статус дитини в Україні».

План.

Громадянство як елемент правового статусу дитини.

Принципи правового статусу дитини. _. Права, свободи та обов’язки дитини. 4. Гарантії захисту прав і свобод.

Складний план — це своєрідне поширення простого плану шляхом розгалуження основних питань. Крім того, сюди, звичайно, вводять вступ та висновки.

Тема: «Правовий статус дитини в Україні».

План.

Вступ. Міжнародне та вітчизняне законодавство про правовий статус дитини.

Основна частина. Правовий статус дитини, його елемен­ти.

Громадянство як елемент правового статусу дитини.

Принципи правового статусу дитини. _. Права, свободи та обов’язки дитини. 4. Гарантії захисту прав і свобод.

Висновки. Необхідність вдосконалення реалізації право­вого статусу дитини в Україні.

Цитатний план подібний, як правило, до простого, але замість непоширених речень тут вживаються цитати, які конденсують суть даного питання.

Тема: «Правовий статус дитини в Україні».

План.

«Громадянство — це структурний елемент правового статусу дитини, який розкриває головний зміст зв’язку людини і держави, взаємовідносин громадянина з державою й суспільством».

«Принципи правового статусу дитини — це основопо­ложні засади, керівні ідеї, які проголошуються і охороня­ються державою, покладені в основу здійснення прав, свобод і обов’язків дитини» і т.д.

Запишіть план на окремому аркуші. Можливо, ви якісь моменти скасуєте, натомість введете інші.

 

< Попередня   Наступна >